Рішення № 98938445, 12.08.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2021 року ЛуцькСправа № 140/7137/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (далі-відповідач, Другий ВДВС) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 23.04.2021 ВП №43196273.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.04.2021 в межах виконавчого провадження головним державним виконавцем Другого ВДВС Марчуком П.О. винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 10439,66 грн та 7,37 грн. Позивач дану постанову вважає протиправною, оскільки у період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як у період з 28.08.2018 розмір виконавчого збору складав 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. Позивач вказує, що положення статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній до 28.08.2018) зменшували відповідальність позивача, як боржника, в порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній з 28.08.2018), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає стягненню. Таким чином, з урахуванням того, що зміни внесені Законом №2475-VІІІ погіршили становище боржника, а також те, що виконавчою службою не стягнуто з боржника за виконавчим листом, у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору.

Крім того, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18 обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Враховуючи, що стягнення за виконавчим листом №161/15308/14, виданого 28.03.2014 Луцьким міськрайонним судом Волинської області у виконавчому провадженні №43196273 не відбулось і державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у виконавчому листі, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 02.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами, визначеними Розділом 2 Глави 11 «Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ» Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.21).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечив проти позовних вимог, оскільки з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 №2475-VІІІ, правила стягнення виконавчого збору змінилися. Аналізуючи норми законодавчих змін, визначено, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Представник відповідача вказав, що постанова про стягнення виконавчого збору винесена державним виконавцем 23.04.2021, тобто в період дії Закону №1404-VІІІ із змінами, винесеними Законом України від 03.07.2018 №2475-VІІІ, а тому державний виконавець зобов`язаний вчиняти процесуальну дію відповідно до діючої редакції Закону №1404-VІІІ. Враховуючи, що виконавчий документ у виконавчому провадженні ВП №43196273 повернуто за заявою стягувача не пізніше в часі, ніж прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, а тому дії державного виконавця з винесення постанови про стягнення виконавчого збору відповідають приписам частини третьої статті 40 Закону №1404-VІІІ. З наведених підстав представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.

В судове засідання позивач не прибула, при цьому представник позивача заявив клопотання про розгляд справи у його відсутності (а.с.99).

Представник відповідача Левчук І.О. у судовому засіданні 12.08.2021 заперечила проти позову та просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

В подальшому, після оголошення перерви в судовому засіданні, на підставі частини третьої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд ухвалив розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що Луцьким міськрайонним судом Волинської області 28.03.2014 видано виконавчий лист №161/15308/14 щодо стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 3407 швейцарських франків 23 сантимів, що згідно офіційного курсу НБУ становить - 29486,51 грн (а.с.97).

08.05.2014 головним державним виконавцем Другого ВДВС Дудою Ю.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №43196273 за виконавчим листом від 28.03.2014 №161/15308/13-ц (а.с.94).

За заявою стягувача від 10.08.2020 відповідачем 23.04.2021 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.60).

В цей же день винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 340,72 швейцарських франків, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ - 10439,66 грн та 7,37 грн (а.с.58).

26.04.2021 головним державним виконавцем Другого ВДВС Левчук І.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №65277022 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП №43196273 від 23.04.2021 (а.с.56).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як визначено пунктом 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні» положення Закону №1404-VІІІ, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Суд зазначає, що виконавче провадження №43196273 було відкрите 08.05.2014, тобто, до набрання чинності Законом №1404-VІІІ. На час прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження діяв Закон України від 21.04.1999 №606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-ХІV) (а.с.94).

За нормами Закону, чинного на час відкриття виконавчого провадження (13.03.2013), частиною другою статті 25 Закону №606-ХІV було встановлено, що державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 28 Закону №606-ХІV визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Виконання виконавчого документа у строк для добровільного виконання чи до відкриття виконавчого провадження є законодавчою підставою, яка звільняє від сплати виконавчого збору, та логіка законодавця у тому, щоб стимулювати боржника до найшвидшого виконання виконавчого документа та настання майнових наслідків, якщо добровільне виконання не відбулося.

Як встановлено судом, за нормами Закону №606-ХІV виконавчий збір з ОСОБА_1 державним виконавцем стягнуто не було.

Разом з тим, на час винесення 23.04.2021 державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №43196273 правове регулювання виконавчих дій здійснюється за нормами Закону №1404-VIII.

Частиною другою статті 27 цього Закону встановлено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону

Отже, аналіз положень статті 27 Закону №1404-VIII дає підстави для висновку, що виконавчий збір стягується у всіх випадках, крім тих, які визначені у частинах п`ятій та дев`ятій названої статті, вже при відкритті виконавчого провадження та при цьому сам факт відкриття виконавчого провадження є тією подією, з якої розпочинається примусове виконання виконавчого документа.

Відповідач у відзиві на позов покликається на частину третю статті 40 Закону №1404-VIII.

Так, відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Здійснюючи правовий аналіз норм наведеного вище Закону №1404-УІІІ, суд зазначає, що ним визначений можливий порядок вирішення питання стягнення виконавчого збору державним виконавцем, що залежить від тих чи інших умов. Так, таке питання вирішується відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону №1404-VІІІ на стадії прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження з одночасним зазначенням про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. У іншому випадку, якщо виконавчий збір не стягнуто, таке питання вирішується в порядку, встановленому частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ, яка визначає наслідки закінчення виконавчого провадження.

Отже, для можливості застосування зазначеної норми закону необхідно, щоб настали відповідні умови. Такими умовами є: 1) виконавчий збір підлягає стягненню, але він не був стягнутий з боржника; 2) виконавчий документ повернуто стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону або виконавче провадження закінчено з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону. Якщо ці умови виконуються одночасно, то державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

Аналізуючи норми чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини та обставини справи суд вважає, що у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору з позивача, враховуючи наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

З аналізу вищенаведених норм Закону №1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28.08.2018) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Проте, Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, внесені зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ.

З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

З урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

З матеріалів справи вбачається, що державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови ВП №43196273 від 23.04.2021 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 340,72 швейцарських франків, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ 10439,66 грн та 7,37 грн, визначив суму виконавчого збору в розмірі 10% від суми, яка зазначена у виконавчому листі №161/15308/13-ц від 28.03.2014.

Отже, державний виконавець визначив суми виконавчого збору у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчими документами, застосувавши таким чином фактично Закон №1404-VIII у редакції Закону №2475-VIII.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28.08.2018 (Закон №2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №640/32814/20, від 28.01.2021 у справі №420/769/19, від 22.01.2021 року у справі №400/4023/19, від 21.01.2021 року у справі №640/3430/19, від 12.08.2020 року у справі №1340/5053/18, від 28.10.2020 року у справі №400/878/20.

В матеріалах виконавчого провадження, копію якого надано представником відповідача суду, відсутні будь-які докази того, що державним виконавцем була фактично стягнута сума боргу за виконавчим документом.

Оскільки внесені Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , та враховуючи, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 340,72 швейцарських франків, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ - 10439,66 грн та 7,37 грн, відтак оскаржувана позивачем постанова державного виконавця від 23.04.2021 про відкриття виконавчого провадження №43196273 є протиправною та підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 908,00 грн, сплаченого відповідно до квитанції (а.с.7).

Керуючись статтями 243-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 23.04.2021 ВП №43196273 про стягнення виконавчого збору.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 27А, код ЄДРПОУ 35041370) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту підписання судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його складення.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій