Рішення № 98937305, 12.08.2021, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/7343/20

Провадження № 2/415/793/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2021 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Калмикової Ю.О.,

за участю секретаря Кравченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лисичанську в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого воєнізованого гірничорятувального загону про стягнення одноразової допомоги при виході на пенсію,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області із позовною заявою до Другого воєнізованого гірничорятувального загону про стягнення одноразової допомоги при виході на пенсію.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 08.08.1984 року позивач працював у Другому воєнізованому гірничорятувальному загоні. Відповідно до наказу №150К від 23.12.2019 року був звільнений за ст.39 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію.

При звільненні йому не була нарахована та виплачена вихідна допомога при звільненні у зв`язку з виходом не пенсію, як то передбачено колективним договором на 2016-2020 роки, між адміністрацією відповідача по справі та трудовим колективом загону.

Відповідно до ст. 44 КЗпЛ, передбачено, що у разі звільнення працівника за ст. 39 КЗпП України працівнику виплачується вихідна допомога у розмірі встановленому колективним договором (угодою), але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до п. 12.15 Галузевої Угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03.07.2001 р. за №71, працівнику, що має право на пенсію за віком чи по інвалідності (незалежно від віку), при першому звільненні з Підприємства (структурного підрозділу, відособленого підрозділу, філіалу, товариства і др.) (незалежно від причин звільнення крім звільнення за порушення законодавства, трудової дисципліни та правил техніки безпеки) сплачується одноразова допомога, розмір якої залежить від стажу роботи в галузі і середнього заробітку, але не менше: при стажі роботи в галузі понад (років) для жінок для чоловіків - 7,5 - 10 - одного середньомісячного заробітку; - 12,5 - 15 - двох середньомісячних заробітків; - 17,5 - 20 - трьох середньомісячних заробітків. Обчислення середньої заробітної плати для виплати цієї одноразової допомоги здійснювати за аналогією до відповідного обчислення за постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Позивач має безперервний стаж роботи більше 30 років. 23.11.2020 року він звернувся до відповідача по справі з заявою про виплату одноразової допомоги при звільненні у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат. 27.11.2020 року він отримав відповідь відповідно до якої, відповідач відмовився виплачувати вихідну допомогу мотивуючи тим, що не вважає себе забов`язаним виплачувати допомогу при звільненні у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат.

Відповідно до довідки наданої відповідачем від 27.11.2020 року за №696, середньомісячний заробіток позивача складає 12375,40грн.

Одже розмір його недоплаченої одноразової допомоги при звільненні дорівнює 12375,40*3 = 37126,20 грн.

Добровільно відповідач відмовляється сплачувати одноразову допомогу при виході на пенсію.

На підставі викладеного просив суд стягнути з стягнути з Другого воєнізованого гірничорятувального загону на користь позивача невиплачену одноразову допомогу при звільненні у розмірі 37126 (тридцять сім тисяч сто двадцять шість) гривень 20 копійок та стягнути з відповідача на його користь суму сплаченого судового збору.

Надходження позовної заяви та інших заяв до суду

07.12.2020 року ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 415/7343/20 було відкрито провадження у цій цивільній справі.

24.03.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позов не визнає, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі, оскільки в день звільнення позивачу видана належним чином оформлена трудова книжка, проведеного розрахунок в строки, передбачені ст. 116 КЗпП, а саме: була виплачена належна йому заробітна плата та компенсація за невикористані дні щорічної відпустки у кількості 14 календарних днів за період з 06.08.2019 р. по день звільнення.

Оплата праці особового складу Державної ВГРС у вугільній промисловості, у т.ч. і особового складу Другого воєнізованого гірничорятувального загону здійснюється на підставі Положення про грошове забезпечення особового складу ДВГРС, затвердженого наказом Міністрества палива та енергетики України від 16.08.2002 року №484 та зареєстрованого у Міністерстві 05.11.2002 за 870/7158. Відповідно до зазначеного нормативно-правового акту виплата одноразової допомоги при звільненні особовому складу не передбачена. Колективний договір 2 ВГРЗ на 2016-2020 рік передбачає виплату одноразової допомоги при звільненні лише у разі наявності коштів на ці цілі, а саме: одноразова допомога виплачується лише за наявності коштів, передбачених на цю мету законами про державний бюджет на відповідний рік і Планом використання бюджетних коштів. Відсутній відповідний рядок видатків у самому Плані на 2019 рік.

Посилання позивача на ст. 44 КЗпП є помилковим, оскільки виплата вихідної допомоги при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію ст. 44 КЗпП не передбачено.

Наведена умова п. 6.8 Колективного договору 2016-2020 року вихідна допомога виплачується лише за наявності коштів, передбачених на цю мету і є додатковою соціальною гарантією для працівників. Такі суми, не належать до фонду оплати праці.

2ВГРЗ є державною спеціалізованою (воєнізованою) аварійно-рятувальною службою, джерелами формування майна є кошти державного бюджету, виділені на його утримання. 2ВГРЗ не є прибутковою установою.

Крім того, вважає, що позивач пропустив строк звернення із подібними вимогами до суду, оскільки розрахунок із позивачем проведено своєчасно і повинен був звернутись до суду у березні 2020 року, а до суду із позовом звернувся 03.12.2020 року, клопотань про поновлення строку та обґрунтування поважності причин його пропуску суду не надав. Так, у ч. 1 ст. 233 КЗпП передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Крім того, контракт №638 від 01.12.2015, що укладений із позивачем, був підписаний без заперечень та зауважень позивача, і не містить умов щодо виплат будь-якої допомоги в разі припинення та розірвання контракту. Умова Колективного договору, відносно матеріальної допомоги, є лише додатковою соціальною гарантією для працівників за умови наявності коштів на такі цілі. Підписуючи контракт, працівник погодився із такими умовами оплати його праці.

На підставі викладеного, просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та справу розглядати без участі представника відповідача.

07.06.2021 року позивач надав письмове клопотання, в якому просив справу розглядати без його участі.

17.06.2021 року відповідач надав письмове клопотання, в якому просив справу розглядати без участі представника відповідача. Позов не визнають, просили відмовити у його задоволенні.

Доводи особи, яка подала позов

Позовна заява мотивована тим, що позивачу не виплачено одноразову допомогу при виході на пенсію.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав суду письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив підстави за яких позов не визнає, просив відмовити у задоволені позову в повному обсязі та справу розглядати без участі представника відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів.

Дослідивши письмові докази по справі, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та зміст спірних правових відносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , заповненою 28.12.2019 року, на підставі наказу №150-к від 23.12.2019 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнений за ст. 39 КЗпП України.

Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та 23.12.2019 звільнений.

Згідно з довідкою № 696 від 27.11.2020 р., яка видана Другим воєнізованим гірничорятувальний загін ОСОБА_1 , про ще, що його середньомісячний заробіток за період з 01.10.2019 по 30.11.2019 склав 12375,40 грн.

Згідно з листом №701 від 27.11.2020 р., наданим Другим воєнізованим гірничорятувальний загін ОСОБА_1 повідомлено, що оскільки ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням відповідно до ст. 39 КЗпП України, а не внаслідок порушення законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.ст. 38, 39), посилання заявника щодо невиплати допомоги при звільненні не ґрунтується на вимогах закону.

Згідно з заявою від 23.12.2019 р. ОСОБА_1 просить звільнити його за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію.

Згідно з наказу №150к від 23.12.2019 р., звільнити ОСОБА_1 , помічника командира взводу (виробничо-профілактична служба) 28.12.2019 р. за власним бажанням, у зв`язку із видоом на пенсію ст. 39 КЗпП України, розірвавши з ним контракт від 01.12.2015 №638. Виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у кількості 14 календарних днів за період з 06.08.2019 по день звільнення. Підстава: заява ОСОБА_1 .

Згідно з контрактом №638 з працівником основного особового складу ДВГРС у вугільній промисловості від 01.12.2015 р., укладеним із ОСОБА_1 передбачає права та обов`язки сторін, робочий час, соціальне-побутове забезпечення працівника, відповідальність сторін, умови зміни, припинення та розірвання контракту. Посадовий оклад 5540 грн. на місяць.

Згідно з положенням про Другий воєнізованих гірничорятувальний загін, затвердженим Міністерством енергетики України від 07.07.2020 №438 2ВГРЗ є державною спеціалізованою аварійно-рятувальною службою. Організаційно-правова форма - державна організація.

Згідно з колективним договором 2ВГРЗ на період з 2016-2020 р., затвердженим 22.02.2016 р. п.6.8 передбачає, що працівнику, який має право на пенсію за віком або по інвалідності, при першому його звільненні з 2ВГРЗ виплачується одноразова допомога, розмір якої залежить від стажу роботи в галузі і середнього заробітку, але не менше для чоловіків при стажі роботи в галузі більше 10 років - одного середньомісячного заробітку, 15 років - двох середньомісячних заробітків, 20 років - трьох середньомісячних заробітків. Даний пункт договору виконується при наявності коштів, передбачених на такі цілі законами про державний бюджет на відповідний рік і Планом використання бюджетних коштів.

Згідно з планом витрат на 2020 рік, затверджений Заступником Міністра від 20.11.2020 р. витрати на виплату одноразової допомоги не передбачено.

Мотивувальна частина

Відповідно до ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII (2148-08) від 19.10.73), Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлюється тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Такого висновку дійшов Конституційний суд України у Справі № 1-5/2012 від 22.12.2012 р. №4-рп/2012р.

Судом встановлено, що позивач звільнився 28.12.2019 року. День фактичного розрахунку з ним - 28 грудня 2019 року. Позов пред`явлено 03.12.2020 року, тобто після спливу тримісячного строку.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 до Другого воєнізованого гірничорятувального загону про стягнення одноразової допомоги при виході на пенсію задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 274 ЦПК України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Другого воєнізованого гірничорятувального загону про стягнення одноразової допомоги при виході на пенсію, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Відповідач: Другий воєнізований гірничорятувальний загін, місцезнаходження за адресою: буд. 197, вул. ім. В. Сосюри, м. Лисичанськ, Луганська область, 93100, ЄДРПОУ 00159367.

Дата складення повного рішення суду 12.08.2021 рік.

Суддя Ю. О. Калмикова