Рішення № 98930568, 10.06.2021, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/24157/20

Провадження № 2/761/2820/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2021 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Притула Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва», ОСОБА_2 про визнання боргу безпідставним та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

06 серпня 2020 року до суду надійшла зазначена позовна заява в якій позивач просить:

- встановити факт, що сума заборгованості за житлово-комунальні послуги по житловому приміщенню АДРЕСА_1 у розмірі 31 115,92 грн., яка виникла станом на 01.07.2020 року згідно із випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 є безпідставною заборгованістю;

- визнати незаконними дії Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» щодо нарахування суми заборгованості за житлово-комунальні послуги по житловому приміщенню АДРЕСА_1 у розмірі 31 115,92 грн., яка виникла станом на 01.07.2020 року згідно із випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» змінити власника особового рахунку № НОМЕР_1 з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 .

Вимоги обгрунтовані тим, що 20.05.2005 року позивачу на сім?ю в складі 4 осіб було надано службове житло, а саме: кімната в гуртожитку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та видано ордер.

Як зазначає позивач, він проживав в гуртожитку по 30.12.2010 року та 03.10.2018 року був знятий з реєстрації у вказаному житловому приміщенні. В той же час за позивачем рахується особовий рахунок № НОМЕР_1 та на його ім`я нараховується заборгованість за комунальні послуги. Як зазначає позивач, житловим приміщенням користується колишня дружина - ОСОБА_2 та неодноразові звернення про зміну власника особового рахунку відповідачами були проігноровані.

Ухвалою суду від 25.09.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Сторони не звертались до суду із клопотанням про проведення розгляду справи із викликом сторін.

Відзив на заявлені вимоги до суду не надходив.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог за наступних підстав.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Стаття 1 зазначеного Закону визначає, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

У відповідності до положень статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.

Споживач, згідно з положеннями статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів; на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості; на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Індивідуальний споживач, згідно з положеннями ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зобов`язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Як встановлено судом, 20.05.2005 року ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та 03.10.2018 року знятий з реєстраційного обліку, 28.10.2005 року за вказаною адресою була зареєстрована ОСОБА_2 .

16.03.2016 року ОСОБА_1 складом сім?ї 4 особи ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - колишня дружина, ОСОБА_3 - син, ОСОБА_4 - дочка) було видано Єдиний відомчий ордер №54 на житлове приміщення за яким надано право зайняти житлове приміщення АДРЕСА_1 .

В той же час, як вбачається з копії довідки №186 виданої 28.12.2011 року Державним управлінням справами, ОСОБА_1 в кімнаті АДРЕСА_3 проживав по 30.12.2010 року.

Як зазначив позивач, по особовому рахунку № НОМЕР_1 існує заборгованість станом на 01.07.2020 року в розмірі 31 115,92 грн. Проте як вбачається з відомостей, що надані позивачем, заборгованість виникла перед наступними організаціями - надавачами послуг - Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва», КПВОК «Київтеплоенерго», КП «Київкомунсервіс», АТ «Київгаз» та ДП «Київгазенерджі».

Суду не надано доказів, що між сторонами був укладений договір про надання житлово-комунальних послуг.

В той же час позивач не заперечував факту надання житлово-комунальних послуг в кімнату АДРЕСА_1 .

Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Аналіз частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.

Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту встановлення факту безпідставності заборгованості та визнання дій Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» щодо нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги незаконним, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.

Верховний Суд в постанові від 10 жовтня 2019 року, справа № 320/8618/15-ц, провадження №61-4393сво18 зробив висновок, що позовна вимога про зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції на тіло кредиту по кредитному договору є неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право і жодним чином не нівелює негативні наслідки порушення її права.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі незгоди споживача із сумою здійснених нарахувань за житлово-комунальні послуги, таке право підлягає захисту судом за позовом споживача про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості.

Також варто зазначити, що у випадку пред`явлення позову про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, вказані позивачем обставини - щодо безпідставного нарахування плати за житлово-комунальні послуги повинні оцінюватись судом при вирішенні питання про стягнення заборгованості, проте в межах даної справи відповідач не звертався до позивача із зустрічним позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Також варто зазначити, що листом Міністерства з питань ЖКГ України № 12/1-64 від 17.05.2007 року зазначено, що «списання боргів за спожиті житлово-комунальні послуги чинним законодавством не передбачено».

Виходячи з положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року № 237, виключення з активів підприємства (списання) безнадійної дебіторської заборгованості, в тому числі за якою минув строк позовної давності, є господарською діяльністю підприємства.

Особовий рахунок відкритий на конкретного споживача у підприємства-виконавця житлово-комунальних послуг є документом внутрішньогосподарського обліку господарських операцій підприємства-виконавця і списання з цього внутрішнього господарського документа будь-яких сум є правом кредитора, тобто підприємства-виконавця.

Крім того, зобов`язання споживача щодо списання заборгованості за оплату комунальних послуг не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав. До такого висновку прийшла колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по справі № 6-3986св14.

Згідно з положеннями статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що виконавець комунальної послуги зобов`язаний розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за комунальні послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором про надання комунальних послуг.

Крім того, позивач просив зобов`язати Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» змінити власника особового рахунку № НОМЕР_1 з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 , проте враховуючи що позивач не звертався до відповідача із відповідною заявою та в цьому йому не було відмовлено, суд вважає, що права позивача в цій частині на даний час не порушені.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А тому повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими судом, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 76- 81, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва», ОСОБА_2 про визнання боргу безпідставним та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання рішення суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.Г.Притула