Рішення № 98930453, 29.03.2021, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/23373/20

пр. № 2/759/2636/21

29 березня 2021 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого судді - Журибеди О.М.,

при секретарі - Мурга Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Укршахтгідрозахист» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_2 в грудні 2020 року звернувся до суду із зазначеним позовом, яким просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 37416 грн. 92 коп. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 27009 грн. 37 коп., посилаючись на ті підстави, що з 13.12.22013 року позивач працював у відповідача на посаді гірничого (горного) диспетчера ВВК шахти «Володарського» ДП «Укршахтгідрозахист», а 04.06.2015 року позивача було звільнено за власним бажанням, проте, при звільненні та до теперішнього часу не було проведено повного розрахунку.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06.01.2021 року провадження у справі відкрито та розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Сторони не подавали клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи призначення судового засідання у спрощеному провадженні з викликом сторін.

Відповідач у встановлений судом строк подав до суду відзив, яким позовні вимоги визнає частково, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача 37416 грн. 92 коп. нарахованої але не виплаченої заробітної плати, в іншій частині просить відмовити в задоволенні вимог посилаючись на обставини викладені у відзиві.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до довідки від 16.06.2017 р. № 19-Д виданої ДП «Укршахтгідрозахист», позивача на підставі наказу ДП «Укршахтгідрозахист» № 538-к від 30.12.2013 р. було прийнято на роботу на посаду гірничого (горного) диспетчера ВВК шахти «Володарського» ДП «Укршахтгідрозахист». Наказом № 87-к від 04.06.2015 року позивача 04.06.2015 року було звільнено з вищевказаної посади на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с. 6).

Згідно довідки № 105/21 від 25.06.2015 заборгованість відповідача ДП «Укршахтгідрозахист» перед позивачем по заробітній платі за період з грудня 2014 р. по червень 2015 р. складає 37416,92 грн. (а.с. 7).

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 43 Конституції України передбачено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (ч. 7 ст. 43 Конституції України).

Згідно ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першою ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Враховуючи вищевикладене та встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за період з грудня 2014 р. по червень 2015 р. яка складає 37416 грн. 92 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, ч. 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Між тим, в своєму рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Крім того, КСУ зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, із зазначеного вище рішення КСУ вбачається, що тримісячний строк на звернення працівника до суду із відповідним позовом розпочинається з моменту фактичного проведення з працівником остаточного розрахунку, тобто виплати усіх необхідних сум, які підлягали виплаті відповідно до чинного законодавства на момент звільнення останнього.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення позивача до суду, ДП «Укршахтгідрозахист» не було проведено з позивачем остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено заборговану заробітну плату за період з грудня 2014 р. по червень 2015 р.

Таким чином, в даному випадку передбачений ст. 233 КЗпП України строк на звернення до суду не розпочався та, відповідно, позивачем не пропущений.

За положеннями ст. 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу таінших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частина 1 ст. 9 ЦК України передбачає застосування цього Кодексу до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо їх не врегульовано іншими актами законодавства.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Ураховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, щодо стягнення середнього заробітку, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюється главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відсутність вини підприємства у затримці виплат працівникам належних сум при звільненні у строки, визначені ст. 161 КЗпП України, через настання обставин непереборної сили, що підтверджується Висновком Торгово-промислової палати України від 08.08.2016 року № 877/05-4 ( сертифікат № 6635 про форс-мажорні обставини) підтверджена: ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.10.2016 року по справі № 759/5028/16-ц та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20.10.2016 року по справі № 22-ц/796/10554/2016.

Враховуючи, що зазначеним сертифікатом встановлено неможливість відповідача сплачувати обов`язкові платежі (податки і збори), суд приходить до висновку, що ДП «Укршахтгідрозахист» не мало також можливості вчасно виплачувати працівникам заробітну плату, у зв`язку з настанням указаних вище обставин непереборної сили у період з 01.08.2014 по 03.09.2015.

Відповідач неодноразово звертався до різних Міністерств з листами, щодо вирішення питання виплати заборгованості по заробітній платі. Також відповідач надав докази того, що не встановленні особи 17.11.2014 незаконно захопили будівлю та майно ДП «Укршахтгідрозахист».

Такі обставини не залежали від відповідача, підприємство не могло їх передбачити чи відвернути.

Судом встановлено, що ДП «Укршахтгідрозахист» до 04.09.2015 здійснювало свою діяльність та знаходилося за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, встановлено, що у спірний період, за який позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку для ДП «Укршахтгідрозахист» мали місце форс-мажорні обставини, пов`язані з актами тероризму на території м. Макіївка, які позбавили відповідача у вказаний період повноцінно здійснювати господарську діяльність, в тому числі в частині виплати працівникам заробітної плати.

Таким чином, відповідачем доведено причинно-наслідковий зв`язок між настанням зазначених вище непереборних обставин та порушенням строків виплати заробітної плати ОСОБА_1 , а отже, об`єктивно доведено відсутність власної вини в частині допущених порушень трудового законодавства.

Аналогічна правова позиція, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися усіма судами загальної юрисдикції, висловлена Верховним Судом України в постанові від 23.03.2016 при розгляді справи №6-365цс16, а також у постанові від 11.11.2015 при розгляді справи №6-2159цс15.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у позові в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки здійснення розрахунку при звільненні у розмірі 27009 грн. 37 коп. з підстав відсутності вини ДП «Укршахтгідрозахист».

Відповідно ст. 141 ЦПК України також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений останнім судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 47, 116 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 30, 57-61, 88, 179, 209, 212-215, 218, 223, 360-7 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Укршахтгідрозахист» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Укршахтгідрозахист» (ЄДРПОУ 32442405, місцезнаходження: м. Київ, пров. Приладний, 2-А ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) заборгованість по заробітній платі за період з грудня 2014 р. по червень 2015 р. у розмірі 37416 ( тридцять сім тисяч чотириста шістнадцять ) грн. 92 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Укршахтгідрозахист» (ЄДРПОУ 32442405, місцезнаходження: м. Київ, пров. Приладний, 2-А ) в дохід держави судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна карга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.М. Журибеда