Ухвала суду № 98928642, 05.08.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/4915/21

Провадження № 2-з/522/401/21

УХВАЛА

05 серпня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Павлик І.А.

за участю:

секретаря судового засідання – Середи А.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача– ОСОБА_2 ,

відповідача – 1 – ОСОБА_3 ,

представника відповідача-1 – ОСОБА_4 ,

відповідач – 2 – ОСОБА_5 ,

представника відповідача-2 – ОСОБА_6 ,

третьої особи – 1 – ОСОБА_7 ,

представник третьої особи – 2 – не з`явився,

представник третьої особи – 3 – не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , третя особа-1 – ОСОБА_7 , третя особа-2 – Одеська міська рада, третя особа-3 – Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності, поновлення земельної ділянки у первісному стані, відновлення зруйнованих споруд, знесення самочинно збудованої споруди та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

23.03.2021 позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з зазначеним позовом, який згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 23.03.2021 передано на розгляд судді Павлик І.А.

30.03.2021 ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

04.08.2021 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову. Обґрунтовано її тим, що 30.06.2021 судом було задоволено заяву про забезпечення доказі шляхом проведення технічної інвентаризації. Під час виконання якої відповідачі активно перешкоджали у виконанні судового рішення. Біля самочинно збудованої споруди встановлена нова огорожа, яка виконана з металу та висотою більш ніж 1,5 метри. На місці проведення технічної інвентаризації з`явилася особа, яка заявила, що йому належить зазначена будівля, а на питання викликаних поліцейських він сказав, що є будівельником. У зв`язку з чим, виникла необхідність у захисті вимог позивача, яка полягає у тому, щоб усунути ризики зміни власника частини або повної частки за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 з подальшою реєстрацією права власності на самочинно збудовану споруду на третю особу, що може ускладнити розгляд справи та потягне за собою збільшення розмірів позовних вимог та залучення до участі у справі у якості відповідачів додаткових осіб. Тому, з метою забезпечення позову необхідно вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку 127/1600, яка належить ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 та на будівлю за дресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_5 . Зустрічне забезпечення позову у даному випадку не може бути застосоване, оскільки зазначене обмеження не тягне за собою будь-яких майнових витрат з боку відповідачів та не позбавляє їх права володіння, користування цим майном, а позивач є громадянкою України. Окрім того, заявник вважає, що необхідно заборонити експлуатацію самочинно збудованої споруди, яка зазначена у технічному паспорті від 27.07.2021 як літ «Ю» до розгляду справи по суті.

05.08.2021 в судовому засіданні заявник та його представник підтримали заяву та просили суд її задовольнити. У свою чергу відповідачі та їх представники проти задоволення заяви заперечували та просили суд у її задоволенні відмовити.

Надавши належну правову оцінку підставам, якими заявник обґрунтовує подану ним заяву, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України).

Забезпечення позову – це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим.

За змістом зазначених процесуальних норм забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, наявне у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Відповідно до усталеної практики судів при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову запроваджено виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких його вжито. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 № 9 у п. 4 роз`яснив, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, а також мають бути безпосередньо пов`язанні з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином, усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.

Забезпечення позову покликано не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, не допустити утруднення чи неможливість виконання судового рішення в разі задоволення позову, а також перешкодити спричиненню завданню шкоди заявнику.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема – через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Крім цього, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

З огляду на викладене, суд вважає, що обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони експлуатації об`єктів за адресою: м. Одеса, вул. Сонячна, 2 та за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутності достатньо обґрунтованого припущення існування наміру у відповідачів відчужити належне їм майно, є не співмірним заявленим позовним вимогам, не свідчить про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду, у разі задоволення позову, та призведе до обмеження прав відповідачів.

Щодо вимог заяви про заборону експлуатації збудованої споруди, яка зазначена у технічному паспорті від 27.07.2021 як літ «Ю» об`ємом 1600 куб.м., розташованої на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 та за адресою: АДРЕСА_1 до вирішення спору по суті, суд зазначає, що в судовому засіданні судом з`ясовано, що зазначена будівля не введена в експлуатацію та ніким не використовується, а відтак відсутні підстави для заборони її експлуатації.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної заяви, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 149, 150,153, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів до Одеського апеляційного суду.

Повний текст ухвали відповідно до ст. 259 ЦПК України буде складено протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Суддя І.А. Павлик

Повний текст ухвали складено 11.08.2021.