Рішення № 98919467, 10.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2021 року м. Київ № 640/18462/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНЖЕНЕРНИЙ ЦЕНТР АКВАТЕРМ»

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНЖЕНЕРНИЙ ЦЕНТР АКВАТЕРМ» з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення видані Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві № 08492615140101 від 27.06.2019р. видане на суму 52 688, 00 грн.; № 08512615140101 від 27.06.2019р. на суму 15 231, 00 грн.; № 08502615140101 від 27.06.2019р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки щодо нереальності господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентом, спростовуються змістом господарських операцій, оскільки позивачем досягнуто економічного ефекту, господарські операції оформлені відповідними первинними документами. На час, коли позивач мав господарські взаємовідносини зі своїм контрагентом, відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про таких контрагентів були підтвердженими, такі особи були зареєстровані як платник податку, а відтак податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, оскільки надані позивачем первинні документи містять істотні недоліки змісту та форми, а відтак не можуть вважатись таким, що підтверджують реальність господарської операції позивача з контрагентом. З огляду на викладене вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 06.03.2019р. № 2839 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ІНЖЕНЕРНИЙ ЦЕНТР АКВАТЕРМ».

За результатом проведеної перевірки складено акт від 26.03.2019р. № 181/26-15-14-01/40095365 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНЖЕНЕРНИЙ ЦЕНТР АКВАТЕРМ»» у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п. 85.2, ст. 85, п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 143 085, 00 грн., в тому числі по періодах: за 2017 рік на суму 143 058, 00 грн. та занижено податок на прибуток на суму 12 185, 00 грн., в тому числі по періодах: за 2017 рік на суму 12 185, 00 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 42 150, 00 грн., в тому числі по періодах: за грудень 2017 року у сумі 42 150, 00 грн.

Позивачем подано заперечення на вищезазначений акт перевірки.

З огляду на вказане, відповідачем надано відповідь листом від 16.04.2019р. № 71511/10/26-15-14-01-01 «про результати розгляду заперечень» в якій зазначено, що огляду на необхідність з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та у зв`язку із наданням ТОВ «ІНЖЕНЕРНИЙ ЦЕНТР АКВАТЕРМ

Додаткових матеріалів, які потребують вивчення, буде проведена документальна позапланова перевірка позивача, з питань, що стали предметом заперечення.

Так, за результатом проведеної перевірки складено акт від 30.05.2019р. № 322/26-15-14-01/40095365 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНЖЕНЕРНИЙ ЦЕНТР АКВАТЕРМ»» у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п. 85.2, ст. 85, п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 143 085, 00 грн., в тому числі по періодах: за 2017 рік на суму 143 058, 00 грн. та занижено податок на прибуток на суму 12 185, 00 грн., в тому числі по періодах: за 2017 рік на суму 12 185, 00 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 42 150, 00 грн., в тому числі по періодах: за грудень 2017 року у сумі 42 150, 00 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 27.06.2019р.:

- № 08492615140101, яким за порушення п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6п.134.1 ст.134 ПК України збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 42 150, 00 грн. (10 538, 00 грн. штрафні санкції);

- № 08512615140101, яким за порушення п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п. 85.2 ст. 85, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 133 ПК України збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 12 185, 00 грн. (3 046, 00 грн. штрафні санкції).

- № 08502615140101, яким за порушення п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п. 85.2 ст. 85, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 133 ПК України зменшено розмір від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 143 058, 00 грн.

Позивач вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до норм підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, "витрати" - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а "господарська діяльність" - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми ПК України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, "податковий кредит" - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункту 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 цього Закону).

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені у його постановах від 27 червня 2017 року у справі № 808/1062/14, від 14 березня 2017 року у справі № 826/757/13-а, Верховного Суду, зокрема у постанові від 06 лютого 2018 року № К/9901/5042/17.

Як вбачається з акту перевірки, що позивач у перевіряємий період мав взаємовідносини з ТОВ «РАМІС».

Щодо взаємовідносин позивача з вищезазначеним контрагентом, суд зазначає таке.

21.11.2017р. між ТОВ «ІНЖЕНЕРНИЙ ЦЕНТР АКВАТЕРМ» (далі - Замовник) та ТОВ «РАМІС» (далі - Виконавець) укладено договір надання рекламних послуг № за умовами якого Замовник доручає, а виконавець зобов`язується відповідно до умов договору та додатків до нього надати рекламні послуги.

На підтвердження взаємовідносин із вказаним контрагентом позивачем надано до перевірки копії таких документів: договору, актів здачі-прийняття робіт, звітів здачі-прийняття робіт, рахунку фактури, виписок по рахунку, платіжних доручень.

Водночас, суд наголошує, що в акті перевірки зазначено таку інформацію по контрагенту позивача.

ТОВ «РАМІС» (код 40466331) зареєстровано Вишгородською районною державною адміністрацією від 05.05.2016р. № 13341020000005208. Взято на податковий облік в органах ДФС - 05.05.2016р. № 5288. Станом на дату складання акта перевірки ТОВ «РАМІС» перебуває на обліку в ГУ ДФС у Миколаївській області (Центральний район м. Миколаєва). Свідоцтво платника ПДВ від 01.06.2016 за № 200266727 анульовано 07.02.2019р, причина анулювання - відсутність поставок та ненадання декларацій. Індивідуальний податковий номер 404663310080.

Основний вид діяльності: рекламні агентства. Сума внеску в статутний фонд складає 30 000, 00 грн.

Засновником, директором та головним бухгалтером ТОВ «РАМІС» у періоді здійснення операцій з постачапня послуг був ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Станом на дату акта директором ТОВ «РАМІС» є ОСОБА_2 , засновником є Компанія «НорозПрайвет Груп» (Беліз).

Остання звітність з ПДВ подана за грудень 2017 року. Декларація з податку на додану вартість за грудень 2017 року подана за підписом директора ОСОБА_1. Декларація з податку на прибуток та звіт про фінансові результатати за 2017 рік до ДПІ не гюдані. Відповідно до звітів про нарахування єдиного внеску, поданих до оріаиів ДФС, кількість працюючих у неревіряємому періоді складала 4 особи.

При цьому, в акті перевірки зазначено такі висновки контролюючого органу, які свідчать про неможливість здійснення господарських операцій з контрагентом:

- відповідно до звітів про нарахування єдиного внеску, поданих до органів ДФС: кількість працю ючих у неревіряємому періоді складала 4 особи;

- оскільки фінансовий звіт та декларацію з податку на прибуток та 2017 рік ТОВ «РАМІС» до органів ДФС не подано, перевіркою неможливо підтвердити наявність їм підприємстві основних засобів, виробничих запасів, товарних запасів, грошових коштів або будь-яких інших активів, необхідних для здійснення господарської діяльності;

- оскільки ТОВ «РАМІС» декларації з екологічного податку, земельною податку, транспортного податку до органів ДФС не подавало, перевіркою встановлено відсутність відповідних ресурсів (складські, офісні приміщення, транспортні засоби, земельні ділянки тощо на підприємстві;

- згідно аналізу даних ЄРПН за період з моменту створення (05.05.2016) по дату акта перевірки ТОВ «РАМІС» не отримувало послуги з оренди приміщення, опалення, водо-, тепло- постачання, зв`язку, не придбавало канцелярські засоби тощо. Відсутність таких витрат і одним із свідчень фактичної неможливості здійснення господарської діяльності суб`єкта господарювання (рішення ВАСУ віл 10.08.2016 К/800/12851/16);

- згідно аналізу даних ЄРПН в розрізі номенклатури придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг) TOB «РАМІС» з моменту реєстрації (05.05.2016) не хдійснював жодної іншої діяльності, ніж участь в транзитному проведенні по ланцюгу постачання товарів (послуг широкого вжитку, не пов`язаних з ведення господарської діяльності за основним видом діяльності, а саме придбання та продаж з мінімальною націнкою товарів; підгузиики, зубна паста, косметика, засоби особистої гігієни, лак манікюрний, фарба для волосся, станки одноразові, миючі засоби, побутова хімія, крем для масажу, для епіляції', лак для волосся, рекламні послуги, шкарпетки чоловічі, дитячі, колготки жіночі, дитячі, мило, кухонні губки, каші ди тячі, дитяча молочна суміш, чай, соки, вода, посуд, дитячі іграшки, крем для взуття та ішш товари широкого вжитку в асортименті, що свідчить про відсутність фактів реального здійснення господарських операцій з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями.

Крім того, в акті перевірки зазначено, щоз даних АІС «СФП» по TOB «РАМІС» наявна картка суб`єкта фіктивного підприємництва від 22.06.2018 № 3571/8/26-59-21-04. Орган ДПС, який виявив та відпрацював СФП: ДПІ У ШЕВЧЕНКІВСЬКОМ У РАЙОНІ ТУ ДФС У М.КИЄВІ. Згідію з карткою: ТОВ «РАМІС» зареєстровано (перереєстровано) у органах державної ресеграції фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, шо не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувані повноваження - 20.06.2018р.

Водночас, в Єдиному державному реєстрі судових рішень, наявний вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 21.11.2018р. у справі № 760/28214/18, яким ОСОБА_1 (власник та засновник ТОВ «Раміс») визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

Враховуючи вищенаведене та обсяги задекларованих операцій з придбання га реалізації товарів і послуг, відповідач приходить до виснову про відсутність надання рекламних послуг власними силами для ТОВ «ІНЖЕНЕРНИЙ ЦЕНТР АКВАТЕРМ».

Суд вважає такі висновки контролюючого органу законними та обґрунтованими, з огляду на таке.

Умовами реалізації права платника на формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій замовника та виконавця для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020р. у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження № К/9901/37781/18.

Одночасно, наявність у платника податкової накладної є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Формальна наявність договору, видаткових накладних, рахунків на оплату тощо, за встановлених у справі обставин, не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Первинні документи, зокрема, податкові накладні, не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб`єктами.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020р. у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження №К/9901/37781/18.

Так, судом встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на надані послугу, а податкові накладні, виписані по спірним операціям формально відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Водночас, на підтвердження реальності господарських операцій та мети отримання послуг позивач надав копії первинних, податкових та платіжних документів по спірним господарським операціям, співставлення яких начебто свідчить про те, що спірні господарські операції були реальними.

Разом з тим, суд наголошує, що наявність у позивача належним чином формально оформлених первинних документів не є безперечною підставою для формування податкового кредиту.

При цьому, суд зазначає, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень, наявний вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 21.11.2018р. у справі № 760/28214/18, яким ОСОБА_1 (власник та засновник ТОВ «Раміс») визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

Вищевказаним вироком встановлено, що: « ОСОБА_1 у березні 2017 року (більш точна дата та місце не встановлена), перебуваючи у денний час доби у м. Києві, познайомився з невстановленою особою на ім`я « ОСОБА_3 », який запропонував йому за грошову винагороду у розмірі 300 доларів США документально значитись одноособовим засновником та одночасно директором суб`єкта підприємницької діяльності. Усвідомлюючи противоправний характер дій, запропонованих невстановленою особою, ОСОБА_1 в наслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин, не маючи у дійсності наміру здійснювати господарську діяльність, погодився на таку незаконну пропозицію.

Реалізовуючи злочинний умисел, направлений на внесення завідомо неправдивих відомостей у документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, та умисне подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості, ОСОБА_1 з метою отримання грошової винагороди та з корисливих спонукань, передав невстановленій особі на ім`я « ОСОБА_3 » документи, що посвідчують його особу, а саме паспорт НОМЕР_2 , виданий Радомишильським РВ УМВС України в Житомирській області та довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру НОМЕР_3 , для їх копіювання.

На підставі наданих ОСОБА_1 даних та документів, невстановлена досудовим розслідуванням особа виготовила договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Раміс» (код ЄДРПОУ 40466331) від 17.03.2017 року, протокол №4 загальних зборів учасників статуту ТОВ «Раміс» (код ЄДРПОУ 40466331) від 17.03.2017 року в якому зазначено що товариство продовжує здійснювати діяльність на підставі модельного статуту затвердженого постановою КМУ «Про затвердження модельного статуту товариства з обмеженою відповідальністю» № 1182 від 16.11.2011 р., протокол №5 загальних зборів учасників статуту ТОВ «Раміс» (код ЄДРПОУ 40466331) від 28.09.2017 року, заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20.03.2017 року.

Реалізуючи злочинний умисел, направлений на внесення завідомо неправдивих відомостей у документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, ОСОБА_1 попередньо отримавши відомості від невстановленої особи про подальші дії, прибув до станції метро «Політехнійчний Інститут» за адресою м. Київ, проспект Перемоги 35, де зустрівся з невстановленою особою і підписав надані йому документи, в тому числі засвідчив своїм підписом договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Раміс» (код ЄДРПОУ 40466331) від 17.03.2017 року тим самим набувши статус власника та засновника вказаного товариства.

Заздалегідь усвідомлюючи про відсутність навиків і досвіду для виконання обов`язків службової особи та засновника підприємства, а також, не маючи навиків та наміру здійснювати таку діяльність, не формуючи статутний капітал, діючи з корисливих мотивів, що полягали в отриманні грошової винагороди, засвідчив власним підписом завідомо неправдиві відомості у реєстраційних документах ТОВ «Раміс» та у відповідності до ст.67 Конституції України, розділу третього Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.16, 47, 168 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями), будучи уповноваженим виконувати організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції по керівництву вказаним підприємством, розпорядженню його майном та коштами, відповідальним за організацію та ведення бухгалтерського і податкового обліку, за повноту нарахування і своєчасність сплати до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів), не маючи наміру на здійснення реальної господарської діяльності, з метою надання вигоди третім особам, виступив учасником та директором ТОВ «Раміс»…».

Згідно з ч.3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 205 КК України, фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб`єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Вищезазначеним вироком, який набрав законної сили, встановлено об`єктивну сторону складу злочину посадової особи контрагента позивача, дії якого не були спрямовані на реальне настання наслідків, а лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій. Господарські операції, за наслідками яких позивачем сформовано витрати та податковий кредит, відбулися на підставі первинних документів, виписаних у той самий період, в якому встановлено факти вчинення злочину та підписані зі сторони ТОВ «РАМІС» саме директором - Дворецьким В.В., тобто особою яка заперечує здійснення фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства та визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України, а отже такі документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважною особою, та як наслідок не можуть визнаються такими, що посвідчують факт придбання товарів.

Отже, є безпідставним формування даних податкового обліку на підставі таких не належно оформлених первинних документів.

Виходячи з аналізу вищевикладеного, суд приходить до висовку про те, що злочинна діяльність особи, яка визнана винною у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також умисному поданні для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості, не обмежується операціями з окремими суб`єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 818/4137/13-а, від 02.04.2019 у справі № 815/7192/15, від 12.11.2019 у справі № 826/9815/17, від 13.02.2020 у справі № 826/1180/16.

У контексті наведених обставин, суд вважає за необхідне підкреслити, що наявність вироку за вказаних обставин несумісне з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, незаконність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

При цьому, первинні документи, які стали підставою для формування даних податкового обліку та виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності яких встановлена вироком суду, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховний Суд від 12.03.2019 у справі № 826/3632/17, від 18.11.2019 у справі № 826/3417/18, від 23.07.2019 у справі № 826/10361/17, від 29.07.2020 у справі № 826/10089/18, від 18.09.2020 у справі № 280/4337/18.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити про те, що позивачем не було доведено наявності обставин та підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями, що відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

Платник податків повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів (послуг), що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, та отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов`язань, але і в рамках податкових правовідносин.

Також, суд зазначає, що Верховний Суд у постановах від 07.11.2019р. у справі №440/422/19 та від 20.12.2019р. у справі №826/16776/18 зазначив, що наявність у платника податку первинних документів, які не мають дефекту форми, не є безумовною підставою для визнання за платником податку права на податковий кредит. Обов`язковою умовою є достовірність цих документів. Якщо документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення конкретних фактичних обставин справи, врахувавши ненадання усіх документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх виконання, у сукупності із винесеним вироком щодо директора контрагента, суд приходить до висновку про те, що надані позивачем документи не підтверджують виконання робіт/надання послуг на користь позивача, що унеможливлює розцінювати їх як належні, достатні та достовірні докази придбання позивачем обумовленими господарськими договорами товарів, робіт (послуг).

Таким чином, оскільки позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факт реальної зміни матеріального та грошового стану контрагента, а первинні документи, які надані до суду, свідчать лише про факт оформлення господарської операції для заниження бази оподаткування позивача, суд приходить до висновку про правомірність висновків контролюючого органу викладених в акті перевірки.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає, що відповідач при винесені оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та своєчасно, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що не підлягають скасуванню.

Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Керуючись ст. 242, 243, 251, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНЖЕНЕРНИЙ ЦЕНТР АКВАТЕРМ» - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська