Рішення № 98919271, 10.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2021 року м. Київ № 640/10609/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Соловйової Любов Володимирівни про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Соловйової Любов Володимирівни, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Соловйової Л.В. щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку мені щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці по заяві ОСОБА_1 від 11 березня 2021 року;

- зобов`язати Голову ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Соловйову Любов Володимирівни видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці та складає 236 475 грн., у тому числі: посадовий оклад (з урахуванням коефіцієнта 1,25) - (2101x50x1,25) 131375 грн.; доплата за вислугу років (80%) - 105100 грн.; перебування на адміністративній посаді - 0; науковий ступінь - 0; робота, що передбачає доступ до державної таємниці - 0.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що відмова відповідача у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку пенсії щомісячного довічного грошового утримання суперечить нормам чинного законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що Вищий адміністративний суд України, починаючи з 15.12.2017 перебуває у стані ліквідації, не є вищим спеціалізованим судом відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, а отже Вищий адміністративний суд України позбавлений можливості застосувати норми Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII, яким визначається посадовий оклад судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення суддівської винагороди. Крім того, згідно з позицією відповідача, правовий статус суддів Вищого адміністративного суду України, які на даний момент працюють на посадах у Вищому адміністративному суді України, відповідно до пункту 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII, регулюється саме Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, положеннями якого і керувався Вищий адміністративний суд України.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є суддею у відставці Вищого адміністративного суду України, що підтверджується посвідченням судді у відставці № 02002.

Постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Вищого адміністративного суду України від 13.10.2016 №694-к ОСОБА_1 відраховано зі штату суду у зв`язку з звільненням її у відставку відповідно до постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VIII.

У зв`язку з прийняттям 18.02.2020 Конституційним Судом України рішення №2-р/2020, яким визнано неконституційними положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, 11.03.2021 ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України із заявою про надання нової довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Листом від 16.03.2021 №99/12-14/21 Вищий адміністративний суд України повідомив позивача, що Законом №1402-VIII закріплено порядок визначення посадового окладу як складової частини суддівської винагороди виключно для судів першої, апеляційної інстанцій, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 31 Закону № 1402-VIII вищими спеціалізованими судами є Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. У складі вищого спеціалізованого суду можуть утворюватися судові палати для розгляду окремих категорій справ у першій інстанції, а також утворюється апеляційна палата для розгляду справ в апеляційній інстанції.

Відповідачем зазначено, що Вищий адміністративний суд України не є вищим спеціалізованим судом відповідно до положень Закону № 1402-VIII. Зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах у справах №826/13355/17, № 826/14879/17, №826/12993/17, № 826/13405/17.

Враховуючи вищенаведене та оскільки частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадових окладів суддів ліквідованих вищих спеціалізованих судів (як судів касаційної інстанції) не визначений, оскільки діяльність таких судів цим законом не передбачена, видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, немає підстав.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у видачі довідки про суддівську винагороду для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Також у статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п`ятої).

За приписами статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402 (далі - Закон №1402-VIІІ), який набув чинності 30.09.2016, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За положеннями частини 4 статті 142 Закону №1402-VIІІ та частини 3 статті 141 Закону №2453-VI (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» в редакції від 12.02.2015 №192-VIІІ) (далі - Закон №2453-VI, яка підлягає застосуванню згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №4-рп/2016) у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Згідно з пунктом 25 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402- VIII, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 року №№41-45, ст.529; 2015р., №№18-20, ст.132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2% грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90% суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Отже, норми частини 4 статті 142, пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIІІ безпосередньо пов`язують розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з розміром суддівської винагороди, яку отримує суддя, що працює на відповідній посаді.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 №193-IX, який набрав чинності 07 листопада 2019 року, виключено пунктів 22, 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). Зокрема, судді вищого спеціалізованого суду отримують суддівську винагороду, виходячи з базового посадового окладу, що складається з 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (статті 135 Закону №1402-VIІІ).

Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції щодо гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх Рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 №2-р/2020.

При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.

У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013).

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.

Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Верховний Суд у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11.12.2020 у справі №200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Водночас, набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин, до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Отже, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня; відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством, застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.

Отже, саме з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права сформовано у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20, який підлягає врахуванню судом першої інстанції відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання нової довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020, оскільки саме з цієї дати втратили чинність обмеження, встановлені пунктом 25 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, згідно з якими право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Позиція відповідача, яка полягає в тому, що саме судді Вищого адміністративного суду України, які вийшли у відставку, мають отримувати довічне грошове утримання, виходячи з посадового окладу в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки такі посадові оклади застосовуються до суддів, які продовжують перебувати у штаті цього суду, прямо суперечить рішенню Конституційного Суду України від 18.02.2020 р. № 2-р/2020, в якому чітко вказано на недопустимість запровадження різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Суд також вважає безпідставними покликання відповідача на те, що оскільки процедуру ліквідації Вищого адміністративного суду України не завершено і у штаті цього суду перебувають судді, які продовжують отримувати суддівську винагороду на підставі приписів Закону № 2453-VI, суддя у відставці Вищого адміністративного суду України повинен отримувати довічне грошове утримання виходячи із розміру посадових окладів цих суддів, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, припинення діяльності Вищого адміністративного суду України та розповсюдження на суддів, які перебувають у штаті цього суду, гарантій, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 у часі безпосередньо пов`язані з днем початку роботи Верховного Суду.

Отже, вищевказані вищі спеціалізовані суди припинили свою діяльність як судові органи з дня початку роботи Верховного Суду - 15.12.2017, їх виключено з системи судоустрою України та позбавлено можливості здійснювати правосуддя.

Починаючи з 15.12.2017 та до часу розгляду даної справи в суді, в штаті Вищого адміністративного суду України, який припинив свою діяльність і перебуває у стадії ліквідації, продовжують перебувати судді, які не виконують та не можуть виконувати жодних функцій у сфері правосуддя, оскільки можливість здійснення правосуддя Вищим адміністративним судом України законом не передбачена.

Відповідно до статей 5, 52 Закону № 1402, суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Відтак, суд погоджується з доводами позивача про те, що судді, які продовжують перебувати у трудових відносинах із юридичною особою Вищий адміністративний суд України, не є в розумінні Закону № 1402 суддями, які працюють на відповідній посаді в одному з судів України. Вказані особи не здійснюють правосуддя на професійній основі, отже розмір їх грошового утримання не може впливати на визначення розміру довічного грошового утримання судді Вищого адміністративного суду України у відставці.

Суд також враховує, що позивач вийшов у відставку ще до припинення діяльності Вищого адміністративного суду України, тобто безпосередньо до виходу у відставку позивач здійснював правосуддя на професійній основі як суддя суду касаційної інстанції, що також свідчить про те, що визначати розмір довічного грошового утримання судді у відставці позивача, виходячи з посадових окладів суддів, які не здійснюють правосуддя, є необґрунтованим і непропорційним.

Незавершення протягом тривалого часу процесу ліквідації юридичної особи Вищого адміністративного суду України не надає їй функцій носія судової влади та не включає її до системи судоустрою України, визначеної приписами статті 17 Закону № 1402. Отже, посади суддів, які перебувають у штаті цього суду, не можна вважати посадами, відповідними посаді, з якої позивач пішов у відставку, оскільки позивач до останнього дня своєї роботи здійснював правосуддя як суддя суду касаційної інстанції, а судді, які перебувають у штаті ВАСУ, вже кілька років взагалі не здійснюють правосуддя.

Суд також вважає безпідставними покликання відповідача на те, що за наслідками розгляду справ № 826/13355/17, № 826/14879/17, № 826/12993/17, № 826/13405/17 Верховним судом відмовлено у задоволенні позовів суддів Вищого адміністративного суду України про встановлення їм судової винагороди у відповідності до приписів Закону № 1402, оскільки з тексту цих судових рішень вбачається, що їх було прийнято у межах правового поля, що існувало до прийняття рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 та відповідних змін до чинного законодавства.

Для правильного розгляду заявленого позову визначальним є вирішення питання про те, який суд з передбачених статтею 17 Закону № 1402 судів України є відповідним Вищому адміністративному суду України у період його діяльності до припинення цієї діяльності з 15.12.2017, та суддівська винагорода якого повноважного судді має бути співмірною із розміром довічного грошового утримання судді Вищого адміністративного суду України, який вийшов у відставку до припинення діяльності цього суду, тобто яка посада судді є посадою, відповідною посаді судді Вищого адміністративного суду України до того, як він припинив свою діяльність.

Вирішуючи це питання, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010, Вищий адміністративний суд України діяв в системі судоустрою України як суд касаційної інстанції, а у випадках, передбачених законом, - як суд першої та апеляційної інстанції.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010, на яке посилається позивач, встановлено, що вищі спеціалізовані суди (у т.ч., Вищий адміністративний суд України) здійснювали повноваження судів касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів, тобто були судами касаційної інстанції.

Згідно з цим же рішенням Конституційного Суду України, конституційний статус Верховного Суду України не передбачав наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізували повноваження касаційної інстанції.

КСУ зазначив, що визначення у положенні п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України як однієї з основних засад судочинства "забезпечення ... касаційного оскарження рішення суду" у системному зв`язку з положеннями ч. 1 ст. 8, ст. 125 Основного Закону України означало лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду.

І таке касаційне оскарження мали розглядати саме вищі спеціалізовані суди, в тому числі, і ВАСУ, які й були судами касаційної інстанції.

Таким чином, відповідно до рішення Конституційного Суду України, до початку судової реформи, запровадженої Законом № 1402, в судовій системі України існував лише один рівень касаційних судів - вищі спеціалізовані суди, в тому числі, Вищий адміністративний суд України, в той час як відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 р. № 17-рп/2011, Верховний Суд України у сфері правосуддя не був судом касаційної інстанції, оскільки переглядав справи лише з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом, а також у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

Отже, системний аналіз законодавства, який регламентував діяльність Вищого адміністративного суду України, зокрема : Конституція України (у відповідній редакції), Глава 4 Закону 2453-VI, стаття 210 Кодексу адміністративного судочинства України (у відповідній редакції) свідчить про те, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах до початку діяльності Верховного Суду був саме Вищий адміністративний суд України, який у певних випадках виконував також функції суду першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до чинного законодавства, зокрема, статті 24 Кодексу адміністративного судочинства України та Глави 5 Закону № 1402, до виключної компетенції Верховного Суду, як найвищого суду у системі судоустрою України, перейшли функції судів касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - функції суду першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.

Згідно із статті 37 Закону № 1402, у складі Верховного Суду діють Касаційний адміністративний суд; Касаційний господарський суд; Касаційний кримінальний суд; Касаційний цивільний суд, які за своїми функціями є судами касаційної інстанції відповідної спеціалізації.

Отже, фактично Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виконує ті ж функції суду касаційної інстанції, які виконував Вищий адміністративний суд України до припинення його діяльності.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідним судом, до якого передано всі без виключення функції Вищого адміністративного суду України, як суду касаційної інстанції, є Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.

Отже, розмір довічного грошового утримання судді у відставці Вищого адміністративного суду України має бути співмірним із суддівською винагородою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що відмова відповідача у видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суперечить визначеним Конституцією України гарантіям незалежності суддів; прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; є непропорційною, оскільки не дотримано необхідного балансу між несприятливими наслідками для особи і цілями, на досягнення яких вона спрямована. Крім того, відмова відповідача грубо порушує принцип рівності осіб перед законом та сприяє дискримінації позивача порівняно з іншими суддями у відставці.

Розділами ІІ, ІІІ Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління ПФУ від 25.01.2008 р. № 3-1 (в редакції від 07.06.2019) визначено, що звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді (в разі збільшення розміру винагороди судді Конституційного Суду України), який працює на відповідній посаді. Перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

До заяви про призначення щомісячного довічного утримання додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637; довідка про суддівську винагороду (довідка про винагороду судді КСУ) для обчислення щомісячного довічного утримання; розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 4). До заяви про перерахунок щомісячного довічного утримання додається довідка про суддівську винагороду (довідка про винагороду судді КСУ) працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди.

Приймаючи до уваги, що вся інформація щодо роботи позивача на посаді судді перебуває у відповідача, довідку про суддівську винагороду до завершення процедури ліквідації ВАСУ повинен видати відповідач, зазначивши при цьому в цій довідці розмір суддівської винагороди позивача, яку отримує суддя, який на момент видачі довідки працює на відповідній посаді, тобто розмір суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

При цьому, суд враховує, що рішенням КСУ від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 були визнані неконституційними положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193, якими було внесено зміни до пункту 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402 щодо зменшення базового розміру посадового окладу судді Верховного Суду з 75 до 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а отже, зменшено розмір суддівської винагороди.

Отже, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача підлягає визначенню, виходячи з базового розміру посадового окладу судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який складає 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а також передбачених статтею 135 Закону № 1402 доплат за вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці за наявності відповідних підстав, а також регіонального коефіцієнту.

Беручи до уваги те, що відмова відповідача ґрунтується на неправильному розумінні чинного законодавства, що гарантує автоматичне здійснення перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді, та невизнанні відповідачем права позивача на перерахунок довічного грошового утримання, суд вважає можливим для ефективного захисту його прав та запобігання можливого повторного звернення до суду, зобов`язати Голову ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Соловйову Л.В. видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на 19.02.2020 та 01.01.2021 за формою згідно з Додатком 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, відповідно до Закону №1402-VIII зі змінами, рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, з урахуванням розміру базового посадового окладу судді касаційної інстанції в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження того, що застосування до позивача при визначенні розміру його довічного грошового утримання як судді Вищого адміністративного суду України у відставці, неоднакових, в порівнянні із суддями у відставці інших гілок судової влади, чинників, відповідає вищенаведеним принципам статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 15.04.2021 № 38201.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправними дії голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Соловйової Л.В. щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку мені щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі заяви ОСОБА_1 від 11.03.2021.

3. Зобов`язати Голову ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Соловйову Л.В. видати ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) довідку про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на 19.02.2020 та 01.01.2021 за формою згідно з Додатком 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, відповідно до Закону №1402-VIII зі змінами, рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, з урахуванням розміру базового посадового окладу судді касаційної інстанції в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Вищого адміністративного суду України (зареєстроване місцезнаходження: 01029, м. Київ, вул. Московська, буд. 8, корпус 5, ідентифікаційний код 33235788) сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Т.П. Балась