Рішення № 98918776, 11.08.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/5809/21

РІШЕННЯ

іменем України

11 серпня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Польового О.Л. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 12.05.2021 №39 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позов мотивований тим, що відповідач під час прийняття спірного наказу не врахував всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач зазначив, що в 2014 році прийняв християнство, відмовившись від офіційної релігії Ірану - ісламу, водночас станом на теперішній час в Ірані відбуваються переслідування щодо осіб, які відмовились від Корану, тому останній відмовляється повертатися додому, оскільки має побоювання за своє життя.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що позивач вже тричі звертався за захистом в Україні у період, коли у нього не було законних підстав для перебування на території України. Під час розгляду заяв позивача були виявлені розбіжності в установчих документах, даті народження, громадянстві, оскільки останній щоразу подавав різні документи, що посвідчують особу, з неофіційним перекладом. Також відповідач вказав, що позивач не надав нових відомостей, які могли бути підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Тому просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою від 24.05.2021 Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши докази, суд встановив такі обставини справи.

12.05.2021 позивач - ОСОБА_1 звернувся до Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом від 12.05.2021 №39 Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області відмовило позивачу в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України від 08.07.2011 №3671-VІ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі по тексту - Закон №3671-VІ), не змінились.

Вважаючи спірний наказ протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Згідно з статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VІ біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VІ особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;

Відповідно до частини 6 статті 8 Закону №3671-VІ не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Частиною 5 статті 10 Закону №3671-VІ встановлено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади (Державна міграційна служба України), що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців від 1951 року та статті 1 Закону №3671-VІ - поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.

До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Зі змісту спірного наказу вбачається, що підставою для його прийняття слугував абзац 4 частини 1 статті 6 Закону №3671-VІ - як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктом 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VІ, відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вже звертався до територіальних органів ДМС України із заявами для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у 2014, 2016 та 2019 роках.

Так, 11.04.2014 позивач звернувся до Головного управління ДМС України у Чернівецькій області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Під час співбесіди від 05.05.2014 позивач повідомив, що він виїхав з Ірану в грудні 1994 році до Азербайджану, який має спільний кордон з Іраном і де також є Християнська віра. На території Азербайджану позивач проживав 18 років, де звернувся до ВКБ ООН, і йому було надано допомогу у влаштуванні в Червоний хрест (м. Баку) після чого позивач отримав посвідчення особи без громадянства. В Азербайджані позивач працював в сільському господарстві, викладав карате, а 15.10.2012 вилетів до Києва з метою подальшого проживання в Християнській державі. Після прибуття на територію України, в м. Кіровоград, куди він приїхав до свого товариша - депутата міськради, і де він отримав посвідку на тимчасове проживання, позивач переїхав до м. Чернівці і знайшов роботу. 29.01.2014 позивач змінив віросповідання на християнство.

Як повідомив заявник під час співбесід, він був військовим і приймав участь у бойових діях з 1981 по 1987 роки під час війни з Іраком і не бажає повертатись до країни, де існує диктатура ісламістів.

За результатами розгляду зазначеної заяви 06.08.2014 Головне управлінням ДМС України у Чернівецькій області підготовало висновок із рекомендацією відмовити іноземцю у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі якого рішенням ДМС України від 14.10.2014 №510-14 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Правомірність зазначеного рішення ДМС України була встановлена постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.12.2014 року у справі №826/17462/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015.

21.01.2016 позивач повторно звернувся до Управління ДМС України в Хмельницькій області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в обґрунтування якої вказав про неможливість повернутися до Ірану у зв`язку зі зміною релігії (навернення у християнство).

За результатами розгляду цієї заяви та вивченням матеріалів особової справи, Управління ДМС України в Хмельницькій області прийняло наказ від 21.01.2016 №3 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Правомірність вказаного наказу Управління ДМС України в Хмельницькій області встановлена постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.07.2016 у справі №826/4485/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2016.

10.04.2019 позивач повторно звернувся до Управління ДМС України в Хмельницькій області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту причиною свого небажання повернення на територію Ірану позивач вказав, що завжди хотів сповідувати Християнство та жити в країні де це є можливим, крім того у разі повернення до країни свого походження має побоювання за власне життя через зміну релігії на християнство.

За результатом розгляду заяви та матеріалів співбесіди 02.08.2019 Управління ДМС України в Хмельницькій області склало висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ісламської республіки Іран ОСОБА_1 , з огляду на відсутність підстав передбачених у пунктах 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VІ.

На підставі зазначених вище висновків 30.09.2019 відповідач прийняв рішенням №343-19 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ісламської республіки Іран ОСОБА_1 .

Правомірність цього рішення встановлена рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.10.2020 у справі №640/20641/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021.

Суд враховує, вищевказаними судовими рішеннями встановлена відсутність доказів наявності реального та обґрунтованого побоювання позивачем переслідування в країні його походження, та нових доказів під час розгляду цієї адміністративної справи позивач не надав.

Крім того, згідно статті 13 Конституції Ісламської Республіки Іран, іранські зороастрійці, іудеї і християни є єдиними релігійними общинами, які можуть вільно здійснювати свої релігійні обряди в рамках закону.

Відповідно до частини 7 статті 7 Закону №3671-VІ до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

У той же час, у своїй заяві-анкеті позивач вказує, що він у 1995 році, нелегально, перетнув кордон з Азербайджаном та залишився там проживати до 2012 року, де працював та отримав посвідчення особи без громадянства.

Жодних відомостей щодо переслідування на території Азербайджану протягом 18 років проживання позивач не навів.

Більше того, вибір Азербайджану був обумовлений тим, що це найближча країна до Ірану де не заборонено сповідувати християнську віру.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону №3671-VІ не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, під час подання заяви від 12.05.2021 позивач посилається на аналогічні обставини, що і у 2014, 2016 та 2019 роках, разом з тим зазначає, що органами ДМС не було проаналізовано ситуацію в країні походження, що з кожним роком стає все складнішим для людей, що сповідують християнську віру.

Відносно посилань позивача щодо загострення ситуації в Республіці Іран у відношенні держави до християн, та не дослідження органами ДМС ситуації по країні, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось раніше, судовими рішеннями встановлений факт дослідження органами ДМС України ситуації по країні походження позивача у 2014, 2016 та 2019 роках, та відсутність доказів щодо загрози для життя і здоров`я позивача.

При цьому, позивач не надав до матеріалів справи жодних нових доказів щодо переслідування його, та/або його близьких з підстав релігійних переконань на території Республіки Іран у період з 2014-2021 років, та доказів які б підтвердили побоювання переслідувань на даний час.

Більше того, як вбачається з матеріалів справи позивач з 1995 року не перебував на території Республіки Іран.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність доказів, які підтверджують побоювання позивача щодо переслідувань. Натомість, інформація, що була надана позивачем, ґрунтується виключно на особистих твердженнях і не має документального підтвердження.

За таких обставин, наказ відповідача від 12.05.2021 №39 є правомірним. Тому у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) Відповідач:Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області (вул. Грушевського, 87,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 37864148)

Головуючий суддя О.Л. Польовий