Рішення № 98917847, 29.07.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/4944/21Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

18 травня 2021 року ОСОБА_1 /надалі - ОСОБА_1 , позивач/ звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України /надалі - відповідач/ про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, як учаснику бойових дій) за період з 23.03.2019 по 22.04.2021; зобов`язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, як учаснику бойових дій) за період з 23.03.2019 по 22.04.2021 в сумі 339010,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 у справі № 440/3233/20 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський пр-т. 6, м. Київ 168, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України (Повітрофлотський пр-т. 6, м. Київ 168, 03168) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 20 листопада 2018 року по 22 березня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 22 березня 2019 року; зобов`язано Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 20 листопада 2018 року по 22 березня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 22 березня 2019 року; в іншій частині позовних вимог відмовлено. 25.11.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, як учаснику бойових дій) за період з 23.03.2019 по день фактичної виплати. Листом від 28.12.2020 начальник Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України відмовив позивачу у проведенні такої виплати із посиланням на те, що вимоги статті 117 КЗПП України не розповсюджуються для здійснення виплати військовослужбовцям. 22.04.2021 позивачу на підставі виконавчого листа, виданого Полтавським окружним адміністративним судом у справі № 440/3233/20, Міністерством оборони України було перераховано позивачу заборгованість із виплати компенсації за додаткову соціальну відпустку у сумі 31525,09 грн. Позивач зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, як учаснику бойових дій) за період з 23.03.2019 по 22.04.2021, у зв`язку з чим звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/4944/21; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

22.06.2021 Міністерством оборони України надано відзив на позов в якому зазначено, що Міністерство оборони України у даній справі є неналежним відповідачем, оскільки всі види грошових виплат позивачу проводилися виключно на підставі наказів начальника Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України. При цьому відповідач зазначає, що Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України перебуває на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони України. Крім того, відповідач стверджує про безпідставність позовних вимог, оскільки компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, як учаснику бойових дій не є складовою грошового забезпечення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Наказом начальника Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України від 22.03.2019 №54 полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 22.03.2019 і направлено на військовий облік до Полтавського обласного військового комісаріату.

10.03.2020 позивач звернувся до т.в.о. начальника Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України із заявою, в якій просив виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2018-2019 роки.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 у справі №440/3233/20 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський пр-т. 6, м. Київ 168, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України (Повітрофлотський пр-т. 6, м. Київ 168, 03168) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 20 листопада 2018 року по 22 березня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 22 березня 2019 року; зобов`язано Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 20 листопада 2018 року по 22 березня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 22 березня 2019 року; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 25.11.2020 в якій просив повідомити про розмір середньомісячного грошового забезпечення перед звільненням; виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, як учаснику бойових дій) за період з 22.03.2019 по день фактичної виплати заборгованості з виплати компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, як учаснику бойових дій /а.с. 11/.

Листом Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України від 28.12.2020 №503/24/666 /а.с. 15/ повідомлено позивача, що вимоги статті 117 Кодексу та вимоги Порядку не застосовуються у вирішенні питань проходження громадянами України військової служби та виплати їм грошового забезпечення, а тому відсутні підстави для здійснення виплат військовослужбовцям згідно з цією статтею Кодексу. Крім того, зазначено, що місячне грошове забезпечення позивача на день звільнення з військової служби (22.03.2019) становить - 34291,25 грн.

22.04.2021 позивачу було перераховано заборгованість із виплати компенсації за додаткову соціальну відпустку у розмірі 31525,09 грн /а.с. 14/.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, як учаснику бойових дій) за період з 23.03.2019 по 22.04.2021, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Аналогічні висновки щодо правозастосування у спірних відносинах викладені у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3365/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на те, що суму компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 20 листопада 2018 року по 22 березня 2019 року відповідачем вчасно не виплачено, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати такої компенсації.

Отже, компенсація за невикористані дні відпустки належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

При цьому, оскільки спеціальним законодавством, яким урегульовано порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні з військової служби, суд вважає за можливе застосувати до спірних відносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Слід зауважити, спір, який складає предмет цієї справи, виник у зв`язку фактичним ненарахуванням та невиплатою відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, а тому в межах розгляду цієї справи суд уповноважений лише на надання оцінки таким діям відповідача.

Окремо слід зауважити, що суд не є тим органом, на якого покладається обов`язок здійснювати розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги, визнавши протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язавши відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 23 березня 2019 року по 22 квітня 2021 року.

Крім того, суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що Міністерство оборони України у даній справі є неналежним відповідачем, з огляду на те, що відповідно до Положення про Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України віл 16.05.2016 №258, Головне управління майна та ресурсів є органом військового управління, який призначений для виконання покладених на Міністерство оборони України завдань та функцій. Головне управління створено без статусу юридичної особи та не має власних рахунків в органах Державної казначейської служби.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 , слід задовольнити частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат в порядку статті 139 КАС України судом не вирішується.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський пр-т. 6, м. Київ 168, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України (Повітрофлотський пр-т. 6, м. Київ 168, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.03.2019 по 22.04.2021.

Зобов`язати Міністерство оборони України (Повітрофлотський пр-т. 6, м. Київ 168, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.03.2019 по 22.04.2021.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.М. Петрова