Ухвала суду № 98917337, 11.08.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

11 серпня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/2596/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши в письмовому провадження клопотання позивача про поновлення строку звернення із позовом до суду у справі № 360/2596/21 за позовом ОСОБА_1 до Державного фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Луганській області про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

18 травня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Луганській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі;

- стягнути з Головного управління ДФС у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 08.09.2018 по 04.08.2020 у сумі 350944,08 грн. (триста п`ятдесят тисяч дев`ятсот сорок чотири грн. 08 коп.) без врахування сплати єдиного соціального внеску та військового збору.

- стягнути з Головного управління ДФС у Луганській області у сумі 68434,09 грн. (шістдесят вісім тисяч чотириста тридцять чотири грн. 08 коп) (350944,08х(18%+1,5%) на сплату єдиного соціального внеску та військового збору та зобов`язати сплатити вказані податки.

В обґрунтуванням позовних вимог позивач зазначає, що Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07.09.2018 у адміністративній справі № 1240/2062/18 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Луганській області, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку позовні вимоги задоволено повністю, а саме: - визнано протиправними та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 12.06.2018 № 962-о «Про виконання постанов суду», наказ Головного управління ДФС у Луганській області від 12.06.2018 № 159-0 «Про оголошення наказу» в частині визначення строку, на який поновлено ОСОБА_1 а саме: «тимчасово, на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника полковника податкової міліції ОСОБА_2 »; - визнано протиправними та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 02.07.2018 № ПОО-о «Про звільнення ОСОБА_1 », наказ Головного управління ДФС у Луганській області від 02.07.2018 № 173-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Луганській області, який здійснює координацію діяльності підрозділів податкової міліції, з 03 липня 2018 року; - стягнуто з Головного управління ДФС у Луганській області на користь ОСОБА_1 , заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03 липня 2018 року по 07 вересня 2018 року у сумі 34459,25 грн. (тридцять чотири тисячі чотириста п`ятдесят дев`ять грн. 25 коп.) з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку; - допущено до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Луганській області, який здійснює координацію діяльності підрозділів податкової міліції, з 03 липня 2018 року; - допущено до негайного виконання постанову суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 15631,00 грн. (п`ятнадцять тисяч шістсот тридцять одна гривня 00 копійок) з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2018 апеляційні скарги Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Луганській області задоволені лише в частині зміни суми стягнення з Головного управління ДФС у Луганській області на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу, інші рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.04.2021 касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області залишені без задоволення, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07.09.2018 па постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2018 у справі №1240/2062/18 залишено без змін.

Наказом Державної фіскальної служби України від 04.08.2020 № 1098-О «Про виконання рішення суду» скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 12.06.2018 № 962-о «Про виконання постанов суду», скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 02.07.2018 № ПОО-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено полковника податкової міліції ОСОБА_1 на службі та посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Луганській області, який здійснює координацію діяльності підрозділів податкової міліції, з 03 липня 2018 року.

Наказом Головного управління ДФС у Луганській області від 04.08.2020 № 82-о оголошено наказ Державної фіскальної служби України від 04.08.2020 № 1098-О «Про виконання рішення суду» та визнано поновленим полковника податкової міліції ОСОБА_1 на службі та посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Луганській області, який здійснює координацію діяльності підрозділів податкової міліції, з 03 липня 2018 року.

Як вбачається із вищевказаних наказів, відповідачами - Державною фіскальною службою України та Головним управлінням ДФС у Луганській області рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07.09.2018 у адміністративній справі № 1240/2062/18 суду не було виконано негайно. Тобто рішення суду, яке повинно було виконане 07.09.2018, фактично звиконане лише 04.08.2020.

Весь цей час позивач не був працевлаштований.

Враховуючи те, що звільнення позивача рішенням судів першої та другої інстанції по справі № 1240/2062/18 (які набрали законної сили), признане незаконним, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Це визначено у вказаних рішеннях суду. Але оскільки рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07.09.2018 у адміністративній справі № 1240/2062/18 виконане через майже ніж 2 роки, весь цей час затримки виконання рішення суду, тобто до поновлення його на посаді є вимушеним прогулом.

Таким чином, у зв`язку з затримкою виконання рішення щодо поновлення позивача на посаді, враховуючи звільнення з податкової міліції, головне управління ДФС у Луганській області при виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 07.09.2018 по 04.08.2020 у сумі 350944,08 грн. (триста п`ятдесят тисяч дев`ятсот сорок чотири грн. 08 коп.) повинно стягнути відповідні податки у сумі 68434,09 грн. (шістдесят вісім тисяч чотириста тридцять чотири грн. 08 коп.) а саме 18 відсотків податку з доходів фізичних осіб та 1,5 відсоткок військового збору.

Ухвалою суду від 24.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, визначено дату підготовчого засідання.

Відповідач 2 адміністративний позов не визнав, про що 11 червня 2021 року за вхідним реєстраційним № 20154/2021 подав відзив на позовну заяву від 09 червня 2021 року № 3252/9/12-97-07, в якому, зокрема, зазначив. що позивачем пропущений строк звернення із позовом до суду.

В обґрунтування посилається на таке.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням рішення Луганського окружного адміністративного суду у адміністративній справі № 1240/2062/18 майже через два роки заробітної плати, який позивач вважає вимушеним прогулом.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Позивач стверджує, що рішення суду, яке повинно було виконане 07.09.2018, фактично виконане 04.08.2020 та вимагає майже за два роки сплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у розмірі 350944,08 грн.

Відповідач зазначає, що з наказом ДФС України від 04.08.2020 № 1098-О «Про виконання рішення суду», яким поновлено полковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-031431) на службі та посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Луганській області координацію діяльності підрозділів податкової міліції, позивач ознайомлений 05.08.2020, що підтверджується його особистим підписом.

Наказом ГУ ДФС від 04.08.2020 оголошено наказ Державної фіскальної служби України від 04.08.2020 № 1098-О «Про виконання рішення суду», з яким також позивач ознайомлений особисто 05.08.2020.

У даній справі, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення 12.05.2021, тобто з пропуском місячного строку з розрахунку з ним за судовим рішенням, як зазначає позивач № 1240/2062/18 майже через 10 місяців.

Ухвалою суду від 26.07.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Луганській області про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти календарних днів з дня отримання цієї ухвали надати суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням поважності підстав його пропуску.

06 травня 2021 року позивачем подано заяву про поновлення строку звернення із позовом до суду, яка обґрунтована таким.

Відповідно до першого підходу працівник не обмежений будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Цей висновок ґрунтується на тлумаченні частини 2 статті 233 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці», відповідно до якого поняття «заробітна» плата» охоплює «усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і час простою не з вини працівника» (рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп2013). За таким підходом, право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який мав місце не з вини працівника, а через незаконні дії роботодавця, також є встановленою законодавством державною гарантією (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17, від 14 листопада 2019 року у справі № 826/14/16, від ЗО жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17, від 25 липня 2018 року у справі № 761/22614/16-ц).

Згідно другого підходу виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, не можуть вважатися заробітною платою і кваліфікуватись як плата за виконану роботу та не витікають із трудового договору, оскільки 1) заробітна плата виплачується роботодавцем працівникові за виконану ним роботу; 2) до моменту виконання рішення суду про поновлення трудові відносини не виникають (постанови Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі 461/1303/19, від 11 березня 2021 року у справі № 760/4080/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15). Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 щодо правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. За вказаними висновками Верховного Суду вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не є спором про оплату праці. Відтак, «строк звернення до суду з такою вимогою обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з дати видачі наказу про поновлення на роботі» (постанова Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі 461/1303/19). Відповідно до визначення поняття «заробітна плата» - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина 1 статті 94 КЗпП України; стаття 1 Закону України «Про оплату праці»), 3 одного боку, в період вимушеного прогулу працівник не виконує роботу, отже середній заробіток за час вимушеного прогулу не в повній мірі відповідає визначенню поняття «заробітна плата».

Розглянувши заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, судом встановлено таке.

У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).

Відповідно до частини третьої 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Посилання позивача на те, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду є за своєю суттю оплатою праці, то процесуальні строки звернення громадянина України до суду з адміністративним позовом розраховуються саме виходячи з абзацу другого статті 233 Кодексу України про працю, які не обмежені строком звернення до суду, судом відхиляються з огляду на таке.

Суд вважає б за необхідне акцентувати увагу на тому, що вимогу про відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не слід плутати із вимогою про відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ці вимоги мають різну правову природу і походять із різних обов`язків роботодавця, а тому, відповідно, мають різне правове регулювання.

Хоча в адміністративному судочинстві спори про захист порушеного права працівника при звільненні за загальним правилом регламентуються нормами спеціального законодавства, однак їх спеціальне правове регулювання не містить правил, які б висвітлювали процедуру здійснення певного розрахунку зі звільненим працівником.

Вказана обставина свідчить про необхідність при вирішенні таких спорів поряд зі спеціальними нормами застосовувати норми трудового законодавства - КЗпП.

З огляду на це звертаю увагу на зміст статей 116 та 117 КЗпП.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Так, суд дійшов до висновку, що позивачем заявлено вимогу в порядку ст. 117 КЗпП, а не в порядку ст. 116 КЗпП.

За змістом положень статті 236 Кодексу законів про працю України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, служба в Державній фіскальній службі є публічною службою.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби.

Установлений у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.

Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11.02.2021 у справі № 240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19).

Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судом встановлено, що Наказом Головного управління ДФС у Луганській області від 04.08.2020 № 82-о оголошено наказ Державної фіскальної служби України від 04.08.2020 № 1098-О «Про виконання рішення суду» та визнано поновленим полковника податкової міліції ОСОБА_1 на службі та посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Луганській області, який здійснює координацію діяльності підрозділів податкової міліції, з 03 липня 2018 року.

Позивач ознайомлений з наказом 05.08.2020.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення не входить до складу грошового забезпечення.

До суду з позовною заявою позивач звернувся 12 травня 2021 року, про що свідчить відбиток календарного штемпеля на конверті, в якому надійшла позовна заява.

З урахуванням викладеного, підстави, зазначені позивачем для поновлення строку звернення до адміністративного суду, визнаються судом неповажними.

Тобто, з сукупного аналізу матеріалів справи та з урахуванням встановлених законодавством приписів щодо строку звернення до суду вбачається, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом.

Суд зазначає, що дотримання строків звернення до суду з позовом є однією з обов`язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту цих прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання цих строків впливає на права та обов`язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов`язків.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Голдер проти Сполученого Королівства»).

Показовою в питанні застосування строку позовної давності в контексті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є справа «Gradescolo S.R.L. проти Молдови». У цій справі Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов`язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Належних та достатніх підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено та судом не встановлено.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що подане представником відповідача клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку зі пропуском строку звернення до суду є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 248, 256, 293-295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - задовольнити.

Залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Луганській області про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяІ.В. Тихонов