Рішення № 98916837, 10.08.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 серпня 2021 року Справа № 280/3329/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (відповідач), в якому позивач просить суд:

-визнати протиправними дії відповідача щодо автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку позивача та зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області прийняти рішення про скасування існуючої суми автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку позивача, яка етапом на 07.04.2021 становить 37 788,74 грн.

Крім того, просив, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь позивача судові витрати, що складаються із судового збору та витрат на професійну правничу (правову) допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у 2005 році позивачем здійснено звернення до ДНІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя із заявою про припинення підприємницької діяльності, для чого подано всі відповідні документи. Податкова звітність позивачем з моменту подання заяви про припинення ведення підприємницької діяльності до контролюючого органу не надавалась. Рішенням суду від 10.08.2020 по справі №280/3281/20 у задоволенні позовної заяви відмовлено повністю. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.01.2021 по справі №280/3281/20 апеляційну скаргу позивача - задоволено. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.08.2020 року в адміністративній справі №280/3281/20 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо не зняття з обліку ОСОБА_1 , як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Зобов`язано Головне управління ДПС у Запорізькій області зняти з обліку позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. 09.04.2021 від відповідача на запит позивача отримано яким повідомлено, що виконати рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 28.01.2021 по справі №280/3281/20 в частині зняття з податкового обліку, як платника єдиного внеску, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 можливо тільки після врегулювання питань погашення грошових зобов`язань. Станом на 07.04.2021 заборгованість по єдиному внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, яка виникла внаслідок несплати зобов`язань за період 2017-2020 роки становить 37 788,74 грн. До цього листа долучено копію корінця вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58312-50 від 11.11.2019 на суму 26 539,26 грн. з копією конверту про її направлення та копію корінця вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58312-50 від 16.11.2020 на суму 35 588,74 грн. з копією конверту про її направлення. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними. За таких обставин вважає позовні вимоги обґрунтованими та просить задовольнити позов.

07.05.2021 позивачем усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 12.05.2021 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач проти позову заперечував, надав до суду 25.05.2021 відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що ОСОБА_1 згідно реєстраційної та облікової картки платника податків перебуває на обліку як фізична особа - підприємець з 17.03.1999 (номер державної реєстрації НОМЕР_1 ) року - 831 - ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДПС У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ, ВОЗНЕСЕНІВСЬКА ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА ІНСПЕКЦІЯ (ХОРТИЦЬКИЙ РАЙОН М.ЗАПОРІЖЖЯ), загальна система оподаткування, стан платника податків - 0 - платник податків за основним місцем обліку. Згідно інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (Для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб які проводять незалежну професійну діяльність) нараховано єдиний внесок за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 в сумі - 15819,54 грн.; за період з 01.01.2019 по 31.12.2019, в сумі - 10719,72 грн.; за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 в сумі - 9049,48 грн, в тому числі: 20.01.2020 в сумі 2754,18 грн. ОСОБА_1 оплату єдиного внеску за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 не здійснював, заборгованість по сплаті єдиного внеску склала - 35588,74 грн. Нараховано єдиний внесок за період з 01.01.2021 року по термін надання відповіді в сумі - 2200,00 грн., за 4 квартал 2020 року, оплату ОСОБА_1 не здійснював, заборгованість зі сплати єдиного внеску на дату надання відповіді - 37788,74 грн. З 2017 рік базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Таким чином, з 2017 року у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 в редакції Закону № 1774). Платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до пп.4 та 5 частини першої ст.4 Закону 2464-ГУ з ФОП, у тому числі ФОП - платники єдиного податку та особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Єдиний внесок нараховується: для ФОП (крім ФОП - платників єдиного податку) та осіб які проводять незалежну професійну діяльність, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Фізичні особи - підприємці, у тому числі ФОП - платики єдиного внеску, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний- квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частини восьмої ст.9 Закону №2464-VІ). На підставі вищевикладеного, просили у задоволенні позовних вимог відмовити.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін; з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 був зареєстрований з 19.03.1999 як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначену обставину позивач не заперечує.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, записи відносно позивача в зазначеному реєстрі відсутні.

Також судом встановлено, що відносно позивача виносились вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Так, 06.02.2019 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58312-50У від 11.11.2019, відповідно до якої сума боргу (недоїмки) позивача становила 26539,26 гривень.

Позивач оскаржив зазначену вимогу до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.08.2020 по справі №280/2753/20 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-58312-50У від 11.11.2019 на суму 26539,26 грн.

Зазначене рішення набрало законної сили - 28.10.2020.

Також, 20.05.2020 позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття з обліку позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

- зобов`язати відповідача зняти з обліку позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.08.2020 по справі №280/3281/20 у задоволенні позовної заяви відмовлено повністю. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.01.2021 по справі №280/3281/20 апеляційну скаргу позивача - задоволено. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.08.2020 року в адміністративній справі №280/3281/20 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо не зняття з обліку ОСОБА_1 , як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Зобов`язано Головне управління ДПС у Запорізькій області зняти з обліку позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

При розгляді вказаної справи судом було встановлено, що у період 2017-2020 роки позивач не мав статусу фізичної особи - підприємця.

Постанова апеляційного суду набрала законної сили - 28.01.2021.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, 16.11.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області було сформовано відносно позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58312-50 на загальну суму боргу 35 588,74 грн.

Позивач не оскаржував зазначену вимогу.

Судом встановлено з матеріалів справи, що відповідно до листа ГУ ДПС №21604/10/08-01-13-04-13 від 08.04.2021, рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 28.01.2021 по справі №280/3281/20 в частині зняття з податкового обліку, як платника єдиного внеску, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 можливо виконати тільки після врегулювання питань погашення грошових зобов`язань. Станом на 07.04.2021 заборгованість по єдиному внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, яка виникла внаслідок несплати зобов`язань за період 2017-2020 роки становить 37 788,74 грн.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 КАС України, відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ (надалі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці.

Таким чином, суб`єктна ознака статусу фізичної-особи підприємця є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску.

Відповідно до ст.42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із ч.2 ст.50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Приписами ч.1 ст. 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

З 01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №755-ІV від 15.05.2003 (змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») (далі - Закон №755-ІV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) (в редакції на момент набрання ним чинності).

Відповідно до ч.1 ст.42 Закону №755-ІV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб -платників податків та інших обов`язкових платежів: документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Згідно з п.2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Варто зазначити, що п.2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-ІV не містить жодних приписів щодо будь-яких обов`язків фізичних осіб-підприємців. Зазначена норма містить вказівку на обов`язок саме державного реєстратора протягом 2004-2005 років здійснити заміну раніше виданих юридичним особам та фізичним особам - підприємців свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка у разі надходження від таких юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-ІV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правовою статусу фізичної особи - підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-ІV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи підприємця - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону №755-ІV).

03.03.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 01.07.2010 №2390-VІ (далі - Закон №2390-VІ), яким було внесено зміни до Закону №755-ІV.

Пунктами 2-4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас п.8 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи, відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року.

При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений п.2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про держану реєстрацію.

Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо позивача записів не знайдено, що підтверджує той факт, що ні ним самостійно, ні тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями, відомості щодо позивача не включались до ЄДP.

При цьому, вказані обставини вже встановлювалися судовими рішеннями по справах №280/2357/20, №280/3281/20.

25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VІІ (далі - Закон №1155-VIІ).

Цим Законом п.2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-ІV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж, Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.

З пояснювальної записки до проекту Закону №1155-VІІ вбачається, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом №2390-VІ не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. 3 огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону №2390-VI). Враховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом №755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.

Також у пояснювальній записці до проекту Закону №1155-VII указано, що реалізація Закону №2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:

1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74886 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України: 492808 фізичних осіб-підприємців, які не включені до ЄДР, у 177376 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб`єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця, відповідно до статті 5 Закону №755-ІV;

2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб`єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.

Основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом №1155-VІІ внесені зміни до розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід піддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява №39766/05, пункт 43).

Отже, виходячи з наведеного, статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній держаною формі реалізації нього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами №2390-VІ та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Крім цього, 03.06.2020 набрав чинності п.5 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13.05.2020 №592-IX (далі - Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VІ доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону №2464-VI (у редакції Закону №592-1Х) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом па день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ.

Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

З пояснювальної записки до проекту Закону №592-ІХ вбачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державною регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

З огляду на викладене, відсутність офіційного підтвердженим у позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІV, виключає можливість законного здійсненим підприємницької діяльності та отриманим відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Зазначена правова позиція повністю відповідає правовій позиції викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Більш того, слід зазначити, що відповідно до ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, вказане вище рішення Верховного Суду є обов`язковим для ГУ ДПС у Запорізькій області, як територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиною внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Проте, при здійсненні автоматичного нарахування єдиного внеску відповідачем не було взято до уваги ні постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, ні вищезазначені судові рішення, які набрали законної сили, щодо протиправності формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) стосовно позивача та протиправної бездіяльності відповідача щодо не зняття з обліку позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Крім того, 10.12.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо соціальної підтримки платників податків на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» від 04.12.2020 №1072-ІХ (далі - Закон №1072-ІХ), яким внесено зміни до пункту 9-15 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VІ.

Так, абзац перший та другий пункту 9-15 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-МІ (у редакції Закону №1072-1Х) викладено в такій редакції: Підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на 1 грудня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб -підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки включно до дати подання заяви про списання недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання до 1 березня 2021 року, зокрема, особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої етапі 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше.

Оскільки у позивача відсутній статус фізичної особи-підприємця, позивач не зміг скористатись процедурою списання недоїмки, що передбачалась Законом №592-ІХ та Законом №1072-ІX.

ЄСПЛ у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи, відповідачем зазначених вище принципів при формуванні спірної рішень дотримано не було.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття своїх рішень.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що обставини, на які посилається відповідач, як на підстави для здійснення автоматичного нарахування єдиного внеску, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління ДПС У Запорізькій області щодо автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58312-50У від 11.11.2019 за рішенням суду від 10.08.2020 по справі №280/2753/20, що набрало законної сили 28.10.2020, не призвело до скасування необґрунтованої суми боргу (недоїмки), оскільки такі вимоги є наслідком нарахування боргу (недоїмки), обчисленим у випадках передбачених Законом №2464-ІV, а не причиною його виникнення.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.11.2014 №1162, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 р. за №1553/26330, зняття з обліку платників єдиного внеску фізичних осіб - підприємців здійснюється з урахуванням таких особливостей: процедури зняття з обліку платника єдиного внеску у контролюючому органі розпочинаються у разі надходження від державного реєстратора відомостей про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру; платник єдиного внеску (фізична особа - підприємець) знімається з обліку після проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску та закриття інтегрованих карток. До реєстру страхувальників вносяться відповідні записи із зазначенням дати та причини зняття з обліку платника єдиною внеску. Датою зняття з обліку платника єдиного внеску є дата внесення запису до реєстру страхувальників. Дані про зняття з обліку платника єдиного внеску (фізичної особи - підприємця) передаються до державного реєстратора.

Отже, з урахуванням зазначеного, враховуючи, що у позивача рахується заборгованість у сумі 37788,74 грн. по автоматичному нарахуванню єдиного внеску, яка залишається в інтегрованій картці, то позивач позбавлений можливості бути знятим з обліку як платник єдиного внеску до здійснення ним остаточного розрахунку з його сплати.

Враховуючи, що предметом спору у цій справі є підстави нарахування сум єдиного внеску в інтегрованій картці позивача, як платника податку єдиного внеску, суд вважає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача, крім визнання неправомірними дій щодо автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку, буде скасування існуючої суми автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку, яка станом на 07.04.2021 становить 37788,74 грн.

Зазначена правова позиція позивача відповідає висновку Верховного Суду викладеному у постанові від 06.03.2020 у справі №819/418/15-а.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача сплаченого судового збору та витрат на правничу (правову) допомогу, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем було укладено додаткову угоду №2 від 31.03.2021 до договору про надання правничої (правової) допомоги від 23.03.2020 з Адвокатським об`єднанням «ЛЕГЕС», предметом якої (п.1 Додаткової угоди) є правова допомога пов`язана із скасуванням нарахувань, пов`язаних зі сплатою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафів та пені із цього збору; зобов`язання Головне управління ДПС у Запорізькій області вчинити певні дії.

Згідно із п.3 Додаткової угоди гонорар за надання правничої (правової) допомоги складається з вартості правничої (правової) допомоги у фіксованому розмірі та становить: за підготовку тексту позовної заяви 2 000 грн.; за підготовку тексту відповіді на відзив 1 000 грн.; за участь в одному судовому засіданні у суді першої інстанції - 1 500 грн. за кожне судове засідання.

Відповідно до п.5 Додаткової угоди всі інші умови Договору залишаються без змін.

Відповідно до п.4.7 Договору остаточний розмір та обсяг наданої правничої (правової) допомоги, а також остаточний розрахунок за надану правничу (правову) допомогу, а також розмір фактичних витрат, пов`язаних із наданням правничої (правової) допомоги, визначаються та здійснюються на підставі акту приймання-передачі послуг.

Розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого Адвокатським об`єднанням «ЛЕГЕС» на підготовку цієї позовної заяви, а отже є визначеним (постанова Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19).

Отже, оскільки розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений за домовленістю між позивачем та Адвокатським об`єднанням «ЛЕГЕС» додатковою угодою у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, то відсутня необхідність зі сторони позивача обґрунтовувати кількість витраченого часу щодо надання професійної правничої допомоги.

Загальна сума витрат позивача на правничу (правову) допомогу Адвокатського об`єднання «ЛЕГЕС» становить 2000,00 грн., оскільки відповідь на відзив не надавалась та справа розглядалась без виклику сторін.

Отримання правничої (правової) допомоги, підтверджується додатковою угодою №2 від 31.03.2021, договором про надання правничої (правової) допомоги від 23.03.2020, рахунком №09/04 від 13.04.2021, квитанцією №МР_АВ260191SАJ_18810124 від 14.04.2021, актом приймання-передачі послуг правової допомоги від 21.04.2021.

Право на професійну правничу допомогу в Україні гарантовано ст.59 Конституції України та ст.16 КАС України.

Частинами 1 та 2 ст.16 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

В п.3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 но справі №1-23/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п1. ч.3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрать зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. та витрати на професійну правничу (правову допомогу) в розмірі 2000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74- 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 ), та зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області прийняти рішення про скасування існуючої суми автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 ), яка станом на 07.04.2021 становить 37 788,74 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 908, 00 грн. та витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б.166, код ЄДРПОУ ВП 44118663).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В.Стрельнікова