Рішення № 98916232, 19.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2021 р. Справа№200/12282/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку загального позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про визнання дій протиправними, скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

17 жовтня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач 1, ГУНП в області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в області), в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 25 жовтня 2019 року та від 12 грудня 2019 року, позивач просила:

1. визнати протиправними дії ГУНП в області по зарахуванню вислуги років;

2. скасувати наказ ГУНП в області від 12 квітня 2019 року № 149о/с в частині визначення вислуги років;

3. скасувати наказ ГУНП в області від 06 серпня 2019 року № 320о/с в частині визначення вислуги років;

4. зобов`язати ГУНП в області внести зміни до наказу від 12 квітня 2019 року № 149о/с в частині визначення вислуги років ОСОБА_1 у календарному обчисленні 17 років 07 місяців 28 днів та у пільговому обчисленні 27 років 02 місяці 02 дні;

5. визнати протиправною відмову ГУНП в області в підготовці та направленні до ГУ ПФУ в області необхідних документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, викладену у листі від 27 серпня 2019 року № Х-400/12/02-2019;

6. зобов`язати ГУНП в області підготувати та направити до ГУ ПФУ в області необхідні документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

7. зобов`язати ГУНП в області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 11 липня 2014 року по 30 листопада 2014 року у розмірі 14 344,05 грн;

8. зобов`язати ГУНП в області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку із дня звільнення, тобто з 12 квітня 2019 року по 27 вересня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 12 квітня 2019 року, що становить 421,54 грн, у сумі 70 818,72 грн;

9. визнати протиправною бездіяльність ГУНП в області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік;

10. зобов`язати ГУНП в області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 12 квітня 2019 року, що становить 421,54 грн, в сумі 23 606,24 грн.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

22 жовтня 2019 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки позовної заяви позивач усунула у строк та у спосіб, що визначені судом.

07 листопада 2019 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням викликом сторін в судовому засіданні, яке призначено на 05 грудня 2019 року; встановив строк для подання заяви по суті справи.

Про відкриття провадження в адміністративній справі учасники справи повідомлені з дотриманням вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

21 листопада 2019 року відповідач 1 надав відзив на позовну заяву.

22 листопада 2019 року відповідач 1 надав клопотання про заміну неналежного відповідача.

29 листопада 2019 року суд постановив ухвалу про відкладення судового засідання до 09 грудня 2019 року.

06 грудня 2019 року відповідач 1 надав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

06 грудня 2019 року відповідач 1 надав відзив на позовну заяву.

09 грудня 2019 року суд постановив ухвалу, якою частково задовольнив клопотання про заміну неналежного відповідача; залучив до участі у справі у якості другого відповідача - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач 2, ГУ МВС в області).

09 грудня 2019 року судове засідання відкладено до 27 грудня 2019 року.

11 грудня 2019 року відповідач 1 надав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

11 грудня 2019 року відповідач 1 надав відзив на позовну заяву.

12 грудня 2019 року відповідач 2 надав відзив на позовну заяву.

17 грудня 2019 року відповідач 2 надав відзив на позовну заяву.

18 грудня 2019 року позивач надала відповідь на відзив відповідача 1.

18 грудня 2019 року позивач надала заяву про уточнення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

18 грудня 2019 року позивач подала заяву про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

20 грудня 2019 року відповідач 1 надав відзив на позовну заяву з урахуванням уточнення позовних вимог.

26 грудня 2019 року відповідач 1 надав відзив на позовну заяву з урахуванням уточнення позовних вимог.

08 січня 2020 року суд постановив ухвалу, якою задовольнив заяву відповідача 1 про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву; продовжив цей строк до 06 грудня 2019 року, прийняв до розгляду надані відповідачем 1 відзив на позовну заяву та докази на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються заперечення відповідача 1.

08 січня 2020 року суд постановив ухвалу про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, з ініціативи суду продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів з дня закінчення шістдесятиденного строку, визначеного ч. 4 ст. 173 КАС України.

22 січня 2020 року суд постановив ухвалу про прийняття до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог.

22 січня 2020 року суд постановив ухвалу про витребування у відповідачів 1 і 2 письмових доказів.

22 січня 2020 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, учасники справи/їх представники в судове засідання не з`явилися. Позивач та відповідач 1 надали заяви про розгляд справи за їх відсутності/за відсутності їх представників.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України справа розглянута в письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.

На підставі ч. 4 ст. 229 КАС України під час розгляду справи повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що

1) періоди перебування на лікарняних та у відпустках підлягають включенню до вислуги років у пільговому обчисленні, оскільки ці періоди включено до довідок від 04 липня 2019 року, від 31 липня 2019 року;

2) позивач має право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки системний аналіз приписів Закону № 2262-ХІІ та постанови № 393 свідчить, що ці норми не ставлять у залежність набуття права на пенсію за вислугою років від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги;

3) винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 11 липня 2014 року по 30 листопада 2014 року підлягає виплаті, оскільки невиплата суперечить включенню цього періоду до довідки від 04 липня 2019 року;

4) за спеціальним законодавством поліцейський не втрачає право на відпустки, що не були використані у попередніх роках. Оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання компенсації невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки, то позивач обґрунтовує свої вимоги приписами частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України.

Відповідач 1 - ГУНП в області позов не визнало, просило відмовити у його задоволенні з підстав того, що 1) періоди перебування на лікарняних та у відпустках не підлягають включенню до вислуги років у пільговому обчисленні, оскільки виключають безпосередню участь в АТО та ООС; 2) у позивача відсутнє право на пенсію за вислугу років, оскільки умовою є наявність вислуги років у календарному обчисленні, а не пільговому; 3) вимога, пов`язана із середнім заробітком за весь час затримки розрахунку при звільненні, є передчасною; 4) спеціальним законодавством не передбачено грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Відповідач 2 - ГУ МВС в області позов не визнало, просило відмовити в позовних вимогах щодо винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 11 липня 2014 року по 30 листопада 2014 року з підстав відсутності документів про безпосередню участь позивача в АТО.

Третя особа - ГУ ПФУ в області позовні вимоги вважало безпідставними, покликаючись на те, що 1) призначення пенсії здійснюється на підставі документів, які надаються уповноваженими органами, де особа проходила службу; 2) у позивача відсутнє право на пенсію за вислугу років, оскільки умовою її призначення є наявність вислуги років у календарному обчисленні, а не пільговому.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС України суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС України кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

ОСОБА_1 з 15 серпня 2001 року по 06 листопада 2015 року проходила службу в органах внутрішніх справ та з 07 листопада 2015 року по 12 квітня 2019 року - в Національній поліції на посадах середнього начальницького складу.

Наказом ГУНП в області від 12 квітня 2019 року № 149о/с звільнено зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 з 12 квітня 2019 року за власним бажанням; визначено, що вислуга років станом на 12 квітня 2019 року у календарному обчисленні складає 17 років 07 місяців 28 днів, у пільговому обчисленні - 23 роки 05 місяців 02 дні.

Станом на день звільнення, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилось 35 років.

Наказом ГУНП в області від 06 серпня 2019 року № 320о/с внесено зміни до наказу від 12 квітня 2019 року № 149о/с в частині, що стосується вислуги років; визначено, що станом на 12 квітня 2019 року вислуга років у пільговому обчисленні - 25 років 00 місяців 02 днів.

На підтвердження обчисленої вислуги років відповідачем 1 надано розрахунок вислуги років ОСОБА_1 із зазначенням коефіцієнту обчислення.

Відповідно до цього розрахунку в пільговому обчисленні зараховано:

періоди безпосередньої участі в АТО з 11 липня 2014 року по 06 листопада 2015 року, з 07 листопада 2015 року по 30 квітня 2018 року відповідно до підпункту «а» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 з розрахунку один місяць служби за три місяці;

період безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з 01 травня 2018 року по 12 квітня 2019 року відповідно до підпункту «а» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 435 з розрахунку один місяць служби за три місяці.

В ці періоди не враховано періоди перебування позивача на лікарняному та відпустці.

Позивач вважає, що її пільговий стаж становить 27 років 02 місяці 02 дні. Її позиція обумовлена тим, що періоди з 11 липня 2014 року по 06 листопада 2015 року, з 07 листопада 2015 року по 30 квітня 2018 року, з 01 травня 2018 року по 12 квітня 2019 року підлягають пільговому обчисленню без лікарняних та відпусток.

У 2016 році ОСОБА_1 набула статус учасника бойових дій, що підтверджується рішенням про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 23 грудня 2016 року.

Сторони визнають ту обставину, що позивачу не надавалась відпустка як учаснику бойових дій з 2016 року по 2019 рік, компенсація не виплачувалась.

За відомостями довідки від 05 липня 2019 року № 7599 виплата винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції здійснена за період з 01 грудня 2014 року по 06 листопада 2015 року, що, у свою чергу, свідчить, про те, що ця винагорода за період з 11 липня 2014 року по 30 листопада 2014 року не здійснювалась. Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області вказаної обставини не заперечує, покликаючись на відсутність документів безпосередньої участі в АТО.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-ХІІ) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Статтею 12 Закону № 2262-ХІІ визначено умови призначення пенсій за вислугу років.

За приписами пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається […], іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, […]), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше (період визначено судом станом на день звільнення - 12 квітня 2019 року).

Порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 17-1 Закону № 2262-ХІІ).

Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (далі - постанова № 393).

Абзацами 8, 10 підпункту «а» пункту 3 постанови № 393 визначено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці:

час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції (застосовується з 09 липня 2014 року);

час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (застосовується з 30 квітня 2018 року).

Враховуючи, що стаття 17-1 Закону № 2262-ХІІ безпосередньо відсилає до порядку обчислення вислуги років, який визначається Кабінетом Міністрів України, то пільгова вислуга, передбачена абзацами 8, 10 підпункту «а» пункту 3 постанови № 393, має враховуватись при призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Першого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року у справі № 360/4143/18, від 29 травня 2019 року у справі № 360/1279/19.

Суд погоджується з доводами позивача, що системний аналіз приписів Закону № 2262-ХІІ та постанови № 393 свідчить, що ці норми не ставлять у залежність набуття права на пенсію за вислугою років від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги; цими нормами не встановлюється виключень, що роки вислуги в пільговому обчисленні не можуть зараховуватись до вислуги років для призначення особі відповідної пенсії, а впливають лише на розмір пенсії.

Наказом ГУНП в області від 06 серпня 2019 року № 320о/с визначено, що станом на 12 квітня 2019 року вислуга років у пільговому обчисленні становить 25 років 00 місяців 02 днів, що є достатньою підставою для набуття права на пенсію за вислугу років незалежно від віку згідно з пунктом «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ.

Враховуючи, що функції щодо підготовки та подання до органів Пенсійного фонду України документів, необхідних для призначення пенсій, покладаються на уповноважені органи, де особа проходила службу, то позовні вимоги про визнати протиправною відмову ГУНП в області в підготовці та направленні до ГУПФУ в області необхідних документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, викладену у листі від 27 серпня 2019 року № Х-400/12/02-2019, та зобов`язання ГУНП в області підготувати та направити до ГУПФУ в області необхідні документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підлягають задоволенню.

На підтвердження правомірності обчислення вислуги років у пільговому обчисленні відповідачем надано довідку про перебування ОСОБА_1 у відпустках та на лікарняному в періоди з 11 липня 2014 року по 30 квітня 2018 року, з 01 травня 2018 року по 12 квітня 2019 року, витяги з наказів про надання відпусток та лікарняні.

Суд дійшов висновку, що відповідачем надано належне обґрунтування правомірності наказів ГУНП в області від 12 квітня 2019 року № 149о/с, від 06 серпня 2019 року № 320о/с в частині визначення вислуги років у пільговому обчисленні та зарахування періодів служби з 11 липня 2014 року по 06 листопада 2015 року, з 07 листопада 2015 року по 30 квітня 2018 року, з 01 травня 2018 року по 12 квітня 2019 року в пільговому обчисленні без врахування лікарняних та відпусток, оскільки перебування на лікарняних та у відпустках виключає безпосередню участь в АТО та ООС.

Тому вимоги про визнання протиправними дії ГУНП в області по зарахуванню вислуги років; скасування наказів № 149о/с від 12 квітня 2019 року, № 320о/с від 06 серпня 2019 року в частині визначення вислуги років; зобов`язання ГУНП в області внести зміни до наказу ГУНП в області від 12 квітня 2019 року № 149о/с в частині визначення вислуги років ОСОБА_1 у календарному обчисленні 17 років 07 місяців 28 днів та у пільговому обчисленні 27 років 02 місяці 02 дні задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 11 липня 2014 року по 30 листопада 2014 року у розмірі 14 344,05 грн суд зазначає наступне.

Абзацом 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» від 04 червня 2014 року № 158 установлено, що за безпосередню участь в антитерористичних операціях, […], особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, […] починаючи з 1 травня 2014 року виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.

На виконання цієї постанови прийнято наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про виплату винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України» від 23 липня 2014 року № 719 (далі - наказ № 719).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 наказу № 719 винагорода виплачується за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій) (командирам (начальникам) - наказів вищих командирів (начальників)), начальників органів внутрішніх справ.

Обумовлені накази начальників органів внутрішніх справ відсутні в матеріалах справи, а тому суд вважає безпідставними вимоги позивача щодо зобов`язання нарахувати та виплатити винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 11 липня 2014 року по 30 листопада 2014 року у розмірі 14 344,05 грн, які вмотивовано лише наявністю довідки ГУНП в області від 04 липня 2019 року № 2775/12/01-2019, згідно з якою позивач у визначений період була зарахована до складу сил і засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції, а не знаходилась в підпорядкуванні керівництва штабу АТО.

У задоволенні вказаних вимог суд відмовляє до належного відповідача - ГУ МВС в області.

Суд зазначає, що висновки суду за результатами розгляду вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 11 липня 2014 року по 30 листопада 2014 року не суперечать висновкам суду за результатами розгляду вимог, пов`язаних з вислугою років позивача, оскільки відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог і може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав позивача.

Щодо вимог, пов`язаних із ненарахуванням та невиплатою ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580) проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою ст. 92 Закону № 580 встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 1 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) визначено законодавство про відпустки: державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституції України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Отже, спеціальним законом прямо передбачена можливість застосування до спірних відносин Закону № 504/96-ВР, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів в частині, що стосується відпусток.

Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

За змістом статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, серед інших, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Також пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) визначено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

З огляду на зміст статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551, за якими гарантується надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, поліцейські, які отримали статус учасника бойових дій, мають право на такий вид щорічної відпустки як додаткова відпустка учаснику бойових дій.

При застосуванні наведених норм суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/12427/19-а, про те, що зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.

Оскільки спеціальним законодавством, а саме Законом № 580, Порядком та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260), не врегульовано питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, то застосуванню підлягають приписи частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР, частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону України № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, […].

Аналогічний правовий припис закріплено частиною першою статті 83 Кодексу законів про працю України.

При цьому суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, відповідно до якого у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

На підставі зазначеного суд не приймає до уваги доводи відповідача 1 про те, що Закон № 504/96-ВР не передбачає компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також про те, що додаткова відпустка не переноситься на інший період та не замінюється компенсацією.

Крім того, з огляду на викладене суд не приймає до уваги доводи відповідача 1 щодо застосування частини десятої статті 93 Закону № 580, абзацу 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 як таких, що не передбачають можливості отримання компенсації за будь-які роки роботи, відмінні від року звільнення.

При цьому суд також враховує, правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/12427/19-а, про те, що пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Закону № 3551, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Доводи відповідача 1 щодо непоширення на позивача як поліцейського приписів Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є обґрунтованими, але не впливають на вирішення справи по суті.

Суд не приймає посилання відповідача 1 на постанову Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 820/5122/17 та інші постанови, де викладена аналогічна позиція, оскільки Верховний Суд відступив від цієї правової позиції.

Судом встановлено, що впродовж 2016 - 2019 років ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій не використовувала, при звільненні компенсацію за ці відпустки не отримувала, а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГУНП в області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік та зобов`язання ГУНП в області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вимоги в частині зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 12 квітня 2019 року, що становить 421,54 грн, у сумі 23 606,24 грн, задоволенню не підлягають, оскільки обчислення суми компенсації належить до повноважень відповідача 1, а на час розгляду справи відсутні підстави для висновку, що відповідач 1 здійснить цей розрахунок невірно.

Вимога позивача про зобов`язання ГУНП в області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку із дня звільнення, тобто з 12 квітня 2019 року по 27 вересня 2019 року, виходячи з гіршого забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 12 квітня 2019 року, що становить 421,54 грн, у сумі 70 818,72 грн, задоволенню не підлягає як такі, що заявлені передчасно, оскільки за змістом частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Компенсація за невикористану відпустку відповідачем 1 ще не нарахована і не виплачена, остаточний розрахунок з позивачем не проведений.

Як наслідок, для проведення належного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд позбавлений можливості визначити істотність частини не виплаченої суми як заборгованості перед позивачем порівняно із загальною сумою, що належала до виплати у зв`язку зі звільненням.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Ч. 5 ст. 122 КАС України встановлений місячний строк звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби.

Суд відхиляє аргумент відповідача щодо пропуску позивачем передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України місячного строку звернення до суду, оскільки остаточний розрахунок при звільненні з позивачем не проведений.

Як наслідок, позивач не потребує поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а підстави для залишення без розгляду позову в цій частині - відсутні.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Таким чином, позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Докази понесення позивачем, на користь якої ухвалено рішення, інших судових витрат суду не надані, а тому судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ідентифікаційний код: 40109058, місцезнаходження: 87517, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 08592158, місцезнаходження: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 32), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3), про визнання дій протиправними, скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Донецькій області в підготовці та направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області необхідних документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, викладену у листі від 27 серпня 2019 року № Х-400/12/02-2019.

3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області необхідні документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

4. Визнати протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.

5. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.

6. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

9. Повне судове рішення складено 19 липня 2021 року.

Суддя Т.О. Кравченко