Рішення № 98915701, 22.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року Справа № 160/2221/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Врона О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 25.03.2021 року, просить:

визнати протиправним та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6108-51 У від 17 лютого 2020 року;

зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (його структурним підрозділам) зняти з податкового обліку фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та закрити інтегровану картку платника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску (з урахуванням уточнень від 25.03.2021).

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6108-51 У від 17 лютого 2020 року є протиправною та підлягає скасуванню. В березні 2004 року позивач був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності. Проте, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1006944880 від 24 липня 2020 року, станом на 24 липня 2020 року за критеріями пошуку «Прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи-підприємця: ОСОБА_1 » в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів не знайдено. Також, безкоштовний пошук відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за пошуковими даними "Фізична особа-підприємець" та запитами « ОСОБА_1 » і « НОМЕР_1 », не відображає будь-якої інформації. Отже, позивач вважає, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного соціального внеску та прийняття Вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-6108-51 У від 17 лютого 2020 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/2221/21 та призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

23.03.2021 року до суду відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що відповідно до облікових даних ІТС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 з 10.12.2001 року перебуває на обліку як фізична особа-підприємець в ГУ ДПС у Дніпропетровській області у « 0» стані (платник податків за основним місцем обліку), у господарській діяльності застосовує загальну систему оподаткування. За спірний період позивач не подавав будь-якої звітності. Станом на день подання позову в ІТС «Податковий блок» відсутні відомості від державного реєстратора згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», що позивачем, як фізичною особою-підприємцем, припинено підприємницьку діяльність. При цьому доказів припинення підприємницької діяльності позивачем не надано. Отже, відповідач вважає хибним твердження позивача стосовно того, що відсутність інформації щодо нього в ЄДР свідчить про відсутність у особи правового статусу фізичної особи-підприємця, а тому, оскаржувана вимога є такою, що винесена на законних підставах, у спосіб та у межах повноважень, передбачених чинним законодавством.

25.03.2021 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій, зокрема, з посиланням на Наказ Міністерства фінансів України 20.04.2015 року №449, яким затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зазначив, що відповідач не проводив перевірку позивача та не складав акт перевірки; не перевірялася звітність такого платника, що мала подаватися ним до податкового органу; не перевірялися бухгалтерські та інші документи платника єдиного внеску, що підтверджують суми доходу чи виплат, на які відповідно до закону нараховується єдиний внесок; не перевірялася належність ведення бухгалтерських документів, не виносились з цього приводу рішення про застосування штрафних санкцій по несплату, неповну сплату сум єдиного внеску; не приймались рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання звітності передбаченої Законом та для вчинення таких дій так само передувало винесення контролюючим органом акта перевірки чи за даними акта документальної перевірки. Відповідач самостійно вказує на той факт, що податкова вимога приймалась на підставі даних інформаційної системи органу доходів і збору, а не на підставі звітності позивача, оскільки він такої не подавав.

Ухвалою суду від 22.04.2021 року судом допущено заміну відповідача у справі №160/2221/21 з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ (код ЄДРПОУ 44118658).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що з 11.03.2004 року, позивач, ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична-особа підприємець.

17.02.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6108-51У, якою позивачу визначено до сплати 2754,18 грн. недоїмки з єдиного внеску.

Незгода позивача із вимогою від 17.02.2020 року зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України №2464-VI. Норми вказаного Закону у даному рішенні застосовуються у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Слід зазначити, що до Закону України №2464-VI з 01 січня 2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина 1 статті 2 Закону України №2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску (частина 2 статті 2 Закону України №2464-VI).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України №2464-VI, платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI).

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України №2464-VI визначено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України №2464-VI у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

При цьому, у редакції статті 9 Закону України №2464-VI, яка діє з 01 січня 2018 року, встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статі 6 Закону України №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону України №2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

За правилами частин 1-4 статті 25 Закону України №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи станом на 15 травня 2019 року затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі по тексту - Інструкція №449) та наведена у додатку 7 до вказаної Інструкції.

Згідно розділу VI зазначеної вище Інструкції, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.

У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу автоматично сформована оскаржувана вимога на загальну суму 2754,18 грн. Підставою для формування оскаржуваної вимоги стали відомості щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску, відображені в інформаційній системі органу доходів і збору.

Згідно пункту четвертого статті 1 Закону № 755, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій. передбачених цим Законом.

Пунктом сьомим цієї ж статті закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Водночас, пунктом восьмим статті 4 Закону № 755 фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

За таких умов, закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи- підприємця, є особа, яка в обов`язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

В матеріалах справи міститься надана позивачем копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у якій зазначено, що станом на 24.07.2020 року в Єдиному державному реєстрі записів щодо позивача не знайдено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 року у справі №260/81/19.

Таким чином, позивач не є страхувальником у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже, вимога про сплату боргу прийнята стосовно позивача необґрунтована та безпідставна.

В серпні 2020 року позивач в звертався до суду за захистом своїх прав та інтересів у зв`язку із винесення податковим органом протиправної вимоги про сплату боргу (недоїмки), яка виникла через нарахування йому ЄСВ як фізичній особі-підприємцю.

Так, Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 року по справі № 160/8763/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, визнано протиправним та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6108-51 У від 12 листопада 2019 року. Рішення набрало законної сили від 10.11.2020 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 року по справі № 160/8763/20, судом встановлено відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем, оскільки позивач не здійснювала підприємницьку діяльність та не включена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6108-51 У від 17.02.2020 року підлягає задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 11.18 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 22.04.2014 №462), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300, зняття з обліку самозайнятих фізичних осіб як платників податків у контролюючих органах здійснюється у такому порядку: 1) підставою для зняття фізичної особи-підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.

Дата зняття з обліку фізичної особи-підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Дані про зняття з обліку платника податків фіксуються в журналі за формою №6-ОПП. Номер зняття з обліку відповідає номеру відповідного запису в журналі за формою №6-ОПП.

Дані про зняття з обліку фізичної особи-підприємця передаються контролюючим органом за основним місцем обліку такого платника податків до Єдиного державного реєстру із зазначенням: дати та номера запису про зняття з обліку, назви та ідентифікаційного коду контролюючого органу, у якому платника податків знято з обліку.

Згідно пункту 9 графи 1 розділу ІI Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 07.04.2016 №422, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за №751/28881, ІКП закриваються структурним підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, у разі проведення заходів щодо зняття з обліку платників в органах ДФС у зв`язку з припиненням платника податків або відсутністю за неосновним місцем обліку об`єктів оподаткування або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням.

Заходи щодо зняття з обліку платників в органах ДФС у зв`язку з припиненням платника податків проводяться відповідно до порядку обліку платників податків і зборів та порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За результатами проведення відповідних заходів у зв`язку з ліквідацією або реорганізацією платника податків орган ДФС за основним місцем обліку формує відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків і зборів та відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати єдиного внеску.

Підрозділ, який здійснює облік платежів та інших надходжень, за основним та неосновним місцем обліку закриває ІКП не пізніше наступного робочого дня після формування відомостей в частині тих податків і зборів, щодо яких відсутня заборгованість на відповідній території, та відомостей з відміткою про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.

Дата зняття з обліку відповідає даті закриття останньої ІКП або даті отримання повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у разі, якщо на момент отримання такого повідомлення були закриті всі ІКП.

Зміст наведених положень Порядку обліку платників податків і зборів та Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в контексті обраного позивачем способу захисту, дає підстави для висновку, що належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача буде зняття з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 та закриття інтегрованої картки платника - ФОП ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску, з огляду на протиправне нарахування контролюючим органом єдиного внеску позивачу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів, встановлених судом обставин справи та наведених сторонами аргументів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У відповідності до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі №802/2236/17-а.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані доводами відповідача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 1816,00 грн., що підтверджується квитанціями від 15.02.2021 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено у повному обсязі, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1816,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКК НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6108-51 У від 17.02.2020 року у розмірі 2754,18 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області зняти з податкового обліку фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та закрити інтегровану картку платника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.

В порядку розподілу судових витрат стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 1816,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона