Рішення № 98911040, 03.08.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/979/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Малихіній М.П.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області, 61072, м. Харків, вул. Тобольська, буд. 55-а до 1. Харківської міської ради, 61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 7, 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 16 , 3. Фізичної особи-підприємця Чистякова Віталія Олеговича, АДРЕСА_1 провизнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, скасування запису про державза участю представників сторін:

прокурор: Омельник М.М., службове посвідчення № 057322 від 09.10.2020 року;

відповідача 1: не з`явився;

відповідача 2: не з`явився;

відповідача 3: Гаврильченко Ю.О., ордер серія АХ №1049814 від 26.04.2021 року.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до відповідача 1 Харківської міської ради, відповідача 2 Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, відповідача 3 Фізичної особи-підприємця Чистякова Віталія Олеговича про:

- визнання незаконним та скасування пункту 30 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 року № 412/16;

- визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 06.04.2017 року № 5467-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Чистяковим В.О., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований у реєстрі за № 647, скасувавши запис про його державну реєстрацію;

- витребування у Фізичної особи-підприємця Чистякова Віталія Олеговича на користь територіальної громади міста Харкова нежитлові приміщення 1-го поверху у житловому будинку за адресою: м. Харків, Мала Панасівська, 6, літ. "Б-1", площею 62,7 кв.м.

Судові витрати просить суд, покласти на відповідачів.

Ухвалою суду від 30.03.2021 року позовну заяву Керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (вх. № 979/21) залишено без руху. Встановлено Керівнику Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області строк на усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

06.04.2021 року від прокурора через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 7803) та 12.04.2021 року заява (вх. № 8292) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 12.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи № 922/979/21 призначено у порядку загального позовного провадження.

22.04.2021 року від відповідача 1 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 9185) у якому, просить суд, відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування відзиву на позовну заяву зазначає, щодо дотримання способу та порядку приватизації та прийняття рішення Харківської міської ради від 26,10.2016 № 412/16 “Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова ”, зокрема зазначає, що позиція Харківської міської ради підтверджується висновками Конституційного суду України відображеними у рішенні від 10.12.2009 року № 31-рп/2009 по справі № 1-46/2009 за конституційним зверненням приватного підприємства “Автосервіс” щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 Цивільного кодексу України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна), та висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 року у справі № 903/206/19 у якій зокрема зазначено: у частині 1 статті 11 Закону зазначено, що: “Викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами.”.

За твердженнями відповідача 1 ані Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закони України “Про оренду державного та комунального майна” та “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” не передбачили заборони щодо переважного права орендаря на придбання комунального майна, отже на правовідносини, які виникають між наймодавцем та наймачем у разі продажу майна, переданого у найм (оренду), поширюється дія норми, закріпленої у частині 2 статті 777 Цивільного кодексу України та статті 289 Господарського кодексу України, чим доводиться безпідставність аргументів прокурора викладених у позовній заяві.

Також зазначає, що 08.08.2016 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Чистяковим В.О. укладено договір оренди № 3091 на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-4, І в житловому будинку літ. «Б-1», загальною площею 62,7 кв.м., які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Мала Панасівська, 6.

06.09.2016 року фізична особа - підприємець Чистяков В.О. звернувся з заявою до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради за дозволом на проведення приватизації вищезазначених приміщень. Рішенням Харківської міської ради “Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова” від 26.10.2016 № 412/16 вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу.

За твердженнями відповідача 1, рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів, рішення було прийнято. 06.04.2017 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Чистяковим В.О. укладено договір купівлі – продажу № 5437-В-С.

Також зазначає, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. При прийнятті рішення Харківської міської ради “Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова” від 26.10.2016 №412/16 Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України “Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 565/11.

Таким чином, на думку відповідача 1, Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації нежитлових приміщень. При прийнятті рішення Харківської міської ради “Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова” від 26.10.2016 №412/16 Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України “Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016

Таким чином, Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації нежитлових приміщень.

Щодо відсутності правових підстав визнання договору купівлі - продажу нежитлових приміщень недійсним та витребування приміщень, відповідач 1 зазначає, що у даному випадку, сторони уклали договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, тому посилання прокурора на те, що спірний правочин не відповідає статті 203 Цивільного кодексу України не підтверджено належними та допустимими доказами. Також посилається на правову позицію Верховного суду викладену у постанові від 29.10.2019 року у справі № 905/2236/18. Зокрема, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця”. Тому на думку відповідача 1, позивачем не доведено наявність протиправної поведінки з боку відповідача 3 яка б могла вплинути на дії органів приватизації, та відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ майнове право особи може бути припинено в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства. Проте позивачем не наведено наявності такого суспільного інтересу у потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав у втручання у майнові права відповідачів як добросовісних набувачів спірного нерухомого майна (т. 1, а.с. 127-134).

29.04.2021 року від відповідача 3 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 9860) у якому останній, просить суд, відмовити у задоволенні позовних вимог, судові витрати залишити за позивачем (т. 1, а.с. 161-168).

Ухвалою суду від 29.04.2021 року яку занесено до протоколу судового засідання, судом оголошено перерву до 25.05.2021 року.

29.04.2021 року від відповідача 2 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 9907), у якому останній, просить суд, відмовити у задоволенні позовних вимог, в обґрунтування наданого до суду відзиву на позовну заяву, зокрема зазначає, що рішення Харківської міської ради відповідає вимогам законодавства. Також зазначає, що договір купівлі – продажу від 06.04.2017 року укладений між року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Чистяковим В.О. № 5467-В-С продажу нежитлових приміщень був укладений у відповідності з діючим на той час законодавством.

За твердженнями відповідача 2, Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради дотримано спосіб та порядок приватизації нежитлових приміщень, у зв`язку із чим, на думку останнього, орган приватизації вправі обрати такий спосіб приватизації як викуп, за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більше ніж 25 % його вартості, і таке право знаходить своє нормативне обґрунтування. Також відповідач 2 зазначає, що прокурором не наведено правових підстав визнання договору купівлі – продажу недійсним, та не зазначено чим саме та чиї права порушено при укладанні спірних договорів купівлі – продажу. Також посилається на практику ЄСПЛ та зазначає, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ майнове право особи може бути припинено в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства. Проте прокурором не наведено наявності такого суспільного інтересу у потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав у втручання в майнові права відповідачів як добросовісних набувачів спірного нерухомого майна (т. 1, а.с. 221-224).

19.05.2021 року від прокурора через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 11493) у якій останній, зокрема зазначає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Тобто на думку прокурора, рішення Харківської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі – продажу суперечить вимогам законодавства та може бути визнаний недійсним.

Також зазначає, що звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновлення законності при вирішенні питання про передачу комунального майна.

Щодо позовної давності, прокурор зазначає, що початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом – наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Прокуратурі про існування оскаржуваного рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 ркоу № 412/16 та про існування спірного договору купівлі – продажу нежитлових приміщень від 06.04.2017 року № 5467-в-С стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4217221080000002, після витребування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 року вищезазначених матеріалів приватизаційних справ, у тому числі щодо вказаного об`єкту нерухомого майна, строк звернення до суду пропущено з поважних причин. У зв`язку із чим. просить суд, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (т. 2, а.с. 8-18).

21.05.2021 року від відповідача 3 через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 11807) про застосування наслідків збігу строку позовної давності для звернення до суду позивача за заявленими позовними вимогами у справі № 922/979/21 (т. 2, а.с. 41-47).

21.05.2021 року від відповідача 2 через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 11710) про застосування строку позовної давності (т. 2, а.с. 57-59).

Ухвалою суду від 25.05.2021 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом оголошено перерву до 03.06.2021 року.

31.05.2021 року від прокурора через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 12579) про долучення до матеріалів справи заперечень щодо клопотань про застосування строків позовної давності (т. 2, а.с. 77-105).

Ухвалою суду від 03.06.2021 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом оголошено перерву до 08.06.2021 року.

Ухвалою суду від 24.06.2021 року відмовлено у задоволенні заяви (вх. № 11709 від 21.05.2021 року) відповідача 2 про залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 24.06.2021 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до розгляду по суті на 12.07.2021 року.

Ухвалою суду від 12.07.2021 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом оголошено перерву до 03.08.2021 року.

Приступній у судовому засіданні прокурор надав усні пояснення щодо позовних вимог, також надав пояснення щодо позовної давності та просив суд позов задовольнити.

Приступній у судовому засіданні представник відповідача 3 надав усні пояснення та заперечення щодо позовних вимог, проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Уповноважений представники відповідача 1 та відповідача 2 у призначене судове засідання не з`явились. про час та місце розгляду справи, повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін та прокурора, судом встановлено наступне.

Як зазначає прокурор, Шевченківською окружною прокуратурою м. Харкова Харківської області систематично вивчається стан додержання вимог законодавства з питань законності відчуження державного та комунального майна.

Київською окружною прокуратурою м. Харкова Харківської області здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні від 04.01.2017 року за № 42017221080000002 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України.

Відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна Харківською міською радою.

В ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Харкова в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизованих справ, у тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Мала Панасівська, буд. 6.

Вивчення вказаної приватизаційної справи встановлено, що 08.08.2016 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Чистяковим В.О. укладено договір оренди № 3091 (т. 1, а.с. 28-30).

Пунктом 1.1. договору сторони погодили, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-4, І загальною площею 62,7 м2 в житловому будинку (технічний паспорт КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації” інвентаризаційна справа № 32279 від 05.05.2016 року)” “далі - майно”, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Мала Панасівська, 6 літ. «Б-1» та відображається на балансі КП “Жилкомсервіс”. Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 03.08.2016 року № 541“Про передачу в оренду нежитлових приміщень”

Згідно пункту 3.1. вартість об`єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 156 100, 00 грн. без ПДВ станом на 22.06.2016 року (т. 1, а.с. 28 зворот).

08.08.2016 року складено акт приймання - передачі спірних приміщень, відповідно до якого фізична особа-підприємець Чистяков В.О. прийняв в орендне користування нежитлові приміщення загальною площею 62,7 м2, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Мала Панасівська, 6 літ. «Б-1» (т. 1, а.с. 32).

06.09.2016 року фізична особа-підприємець Чистяков В.О. звернувся до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки Харківської міської ради з листом (вх. № 15394), у якому просив дозволити приватизацію нежитлових приміщень (т. 1, а.с. 28).

Рішенням 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 року № 412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (т. 1, а.с. 68).

Відповідно до пункту 30 Додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 року № 412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» проведено відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова згідно з додатком (т. 1, а.с. 69-71).

В подальшому 06.12.2016 року фізична особа-підприємець Чистяков В.О. на виконання вказаного рішення Харківської міської ради звернулась з заявою № 3458 про приватизацію до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки Харківської міської ради (т. 1, а.с. 60).

Листом від 12.12.2016 року за № 21102 Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки Харківської міської ради звернулось до суб`єкта оціночної діяльності СОД Прокоп`євої І.Б. з пропозицією провести оцінку спірних нежитлових приміщень (т. 1, а.с. 59 зворот).

31.12.2016 року суб`єктом оціночної діяльності СОД Прокоп`євою І.Б. складено звіт про оцінку майна, відповідно до якого вартість спірного майна станом на 31.12.2016 року складає 161 967,00 грн. без ПДВ (т. 1, а.с. 43-69).

06.04.2017 року між фізичною особою-підприємцем Чистяковим В.О. та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки Харківської міської ради укладено договір купівлі-продажу № 5467-В-С нежитлових приміщень (т. 1, а.с. 34-37).

06.04.2017 року складено акт приймання-передачі № 5467-В-С, відповідно до якого фізичною особою-підприємцем Чистяковим В.О. прийнято нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-4, І в житловому будинку літ. «Б-1», загальною площею 62,7 м2, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Мала Панасівська, 6 (а.с. 38 зворот).

Як зазначає прокурор, що у договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено на підставі рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 року № 565/11 «Про програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр.» та рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.12.2016 року № 412/16 «про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова».

Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор зазначає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем спірних приміщень. Останній має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Прокурор також зазначає, що у звіті про оцінку нерухомого майна , відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи, у тому числі невід`ємні поліпшення. Крім того, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації є незаконним, та суперечить інтересам держави та територіальної громади.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до статті 74 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" (далі-Закон) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування України" встановлено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування України" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування України" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Статтею 29 Закону України "Про місцеве самоврядування України" визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об`єктів, які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Згідно зі статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування України" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим законом.

Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

У відповідності до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування України" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Як вбачається із матеріалів справи, оскаржуване рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 року № 412/16 “Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова” прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016р.р., затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 року № 565/11 та статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» (т. 1, а.с. 68).

Відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр., затвердженої рішенням Ради від 23.12.2011 № 565/11 (далі - Програма приватизації), її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", “Про приватизацію державного майна", “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності (т. 1, а.с. 73-79).

Основною метою приватизації є:

- реалізація права територіальної громади володіти, ефективно користуватися і розпоряджатися на власний розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через спеціально уповноважені органи;

- сприяння подальшому розвитку інфраструктури м. Харкова шляхом збільшення частки приватних власників, які мають довгострокові інтереси в розвитку об`єкта, що приватизувався, здійснюють ефективне управління їм і сприяють створенню соціально орієнтованої ринкової економіки;

- підвищення ефективності діяльності підприємств шляхом створення конкурентного середовища;

- сприяння процесу стабілізації фінансового стану підприємств, розташованих на території міста Харкова:

- зменшення витрат на управління та підтримку малоприбуткових та збиткових комунальних підприємств:

- підтримання та подальший розвиток м. Харкова за рахунок коштів, що надходять від приватизації;

- підвищення заінтересованості інвесторів у розвитку інфраструктурі м. Харкова;

- підвищення довіри покупців до процесу приватизації;

- максимальна відкритість та прозорість усіх процедур приватизації для мешканців міста та покупців (пункт 1.3. Програми приватизації).

Відповідно до пунктів 5.1. – 5.2., 5.4. Програми приватизації, продаж об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об`єктів. Умови відчуження об`єктів комунальної власності визначено цією Програмою та чинним законодавством України. Продаж об`єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.

Згідно з частиною 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна", з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - група А - єдині майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів, які можуть бути виділені в самостійні суб`єкти господарювання - юридичні особи (у тому числі ті, що передані в оренду, перебувають у процесі реструктуризації), на яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 100 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за такий період не перевищує 70 мільйонів гривень та/або вартості майна яких недостатньо для формування статутного капіталу господарського товариства, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані; окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно державних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном; майно державних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств;

Частиною 2 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.

Згідно з частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна", викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації, зокрема, шляхом викупу з урахуванням результатів оцінки об`єкта, публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, а також вчинені інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.

Викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439).

Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 8.2 Порядку № 439, ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 року № 1891 (далі - Методика № 1891).

Згідно з абзацом 6 пункту 73 Методики № 1891 (у редакції, чинній на час прийняття Радою оспорюваного рішення), порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).

Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 року № 377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (далі - Порядок № 377).

Пункт 2.2 Порядку № 377 визначає перелік підтверджувальних документів про здійснення орендарем поліпшень, що подаються ним до органу приватизації.

З наведеного слідує, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації – Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу.

При цьому, такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 922/1969/19, а також від 07.07.2020 року у справі № 922/2932/19.

Як свідчать матеріали справи, фізичною особою-підприємцем Чистяковим В.О., жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснено, докази у підтвердження матеріали справи також не містять.

Як вбачається із наявного у матеріалах справи звіту про оцінку майна від 31.12.2016 року (т. 1, а.с. 42-51) відсутні відомості про здійснення орендарем будь-яких поліпшень орендованого майна.

При цьому, у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також у матріалах справи, будь-які відомості про поліпшення майна відсутні.

Фізичною особою-підприємцем Чистяковим В.О. до органу приватизації, не подавала документи, передбачені Порядком оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час її оренди, під час приватизації.

Отже, висловлені відповідачами заперечення проти задоволення позову прокурора не спростовують відсутності фактів здійснення орендарем будь-яких поліпшень орендованого майна, тим більше відсутності здійснення орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів поліпшень орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна.

Факт відсутності такого поліпшення відповідачами у наданих до суду документах не спростовується.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Харкова як власник спірного об`єкта нерухомості делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі №916/2130/15.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на викладене вбачається, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Тобто відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та може бути визнаний недійсним.

Частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до статей 215, 216 Цивільного кодексу України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути пред`явлена як стороною правочину, так і іншою зацікавленою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Оскільки договір № 5467-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою-підприємцем Чистяковим В.О. від 06.04.2016 року укладений на виконання рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.12.2016 року № 412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», яке прийнято з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, тому зміст цього договору є таким, що суперечить вимогам статей 1, 29 Закону України “Про приватизацію державного майна”, статей 11, 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, що, в свою чергу, свідчить по його недійсність.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

На підставі вищевикладеного, позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.04.2017 року № 5467-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Чистяковим В.О., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований у реєстрі за № 647, скасувавши запис про його державну реєстрацію є обґрунтованою.

Щодо заперечень відповідача 1 викладених у наданому до суду відзиві на позовну заяву (т. 1, а.с. 127-134) в частині що прокурором не доведено підстав представництва інтересів держави у суді, суд зазначає що відповідно до ухвали суду від 24.06.2021 року було вирішено питання щодо повноважень прокурора в частині представництва інтересів держави у суді, у зв`язку із чим, останні не приймаються судом.

Також суд не приймає посилання відповідача 1 та відповідача 2 на рішення Європейського суду з прав людини з огляду на наступне.

З практики Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах “Спорронг і Льоннрот проти Швеції” від 23.09.1982 року, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” від 21.02.1986 року, “Щокін проти України” від 14.10.2010 року, “Сєрков проти України” від 07.07.2011 року, “Колишній король Греції та інші проти Греції” від 23.11.2000 року, “Булвес” АД проти Болгарії” від 22.01.2009 року, “Трегубенко проти України” від 02.11.2004 року, “East/West Alliance Limited” проти України” від 23.01.2014 року), якою напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті “суспільний”, “публічний” інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення “суспільного”, “публічного” інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття “суспільний інтерес” має широке значення (рішення від 23.11.2000 року в справі “Колишній король Греції та інші проти Греції”).

Критерій “пропорційності” передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. “Справедлива рівновага” передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе “індивідуальний і надмірний тягар”. При цьому з питань оцінки “пропорційності” ЄСПЛ, як і з питань наявності “суспільного”, “публічного” інтересу, визнає за державою досить широку “сферу розсуду”, за винятком випадків, коли такий “розсуд” не ґрунтується на розумних підставах.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у справі “Трегубенко проти України” від 02.11.2004 року зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

У даному випадку вбачається недотримання першим та другим відповідачем процедури розпорядження комунальною власністю вимогам законодавства.

Отже, позбавлення набувача його майна, шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави, яке переслідує “суспільний” та “публічний інтерес”, ґрунтується на розумних підставах.

При цьому відповідна особа не несе “індивідуальний і надмірний тягар”, оскільки часткове скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є єдиним законним та справедливим способом усунення виявленого судом порушення. Правовим наслідком задоволення позову є повернення сторонами усього, що вони одержали на виконання спірного правочину, тобто фактично повернення набувачу коштів, сплачених на виконання правочину.

Відтак, у даній справі позбавлення набувача його майна, шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Як було вище встановлено, обраний органом місцевого самоврядування спосіб приватизації незаконним та фактично свідчить про не проведення конкурсного продажу об`єктів нерухомості, що виключає у тому числі можливість отримання за об`єкт приватизації більшої ринкової вартості. Така ситуація з не проведенням конкурсного продажу об`єктів суперечить меті, принципам та завданням приватизації щодо максимального наповнення бюджету, зазначеним у законодавстві, зокрема статті 1 Закону України “Про приватизацію державного майна” та Програмі, що суперечить інтересам держави та територіальної громади.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах даної справи.

Щодо позовної вимоги про витребування у Фізичної особи-підприємця Чистякова Віталія Олеговича на користь територіальної громади міста Харкова нежитлові приміщення 1-го поверху у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 62,7 кв.м., суд зазначає наступне.

При цьому, у позовній заяві прокурором не наведено жодних обґрунтувань щодо позовної вимоги про витребування нежитлових приміщень, у зв`язку із чим, суд зазначає наступне.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 стаття 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена лише стороні недійсного правочину, при цьому проведення реституції в односторонньому порядку законодавцем не передбачено.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, по-перше, вищезазначеною нормою передбачено, що саме власник має право витребувати майно, придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, від набувача.

По-друге, витребування майна можливе лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому відповідно до вимог статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07.06.2021 року щодо нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-:-4, І в житловому будинку літ. "Б-1", за адресою м. Харків, вул. Мала Панасівська, буд. 6 - є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу № 5467-В-С від 06.04.2017 року (т. 2, а.с. 119-122).

При цьому, спірне майно було відчужене з порушенням норм законодавства, зокрема Закону України “Про приватизацію державного майна”, у той час, як воно не було загублено, викрадене та не вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

В даному випадку, з вимогою про витребування майна звернувся прокурор, який в свою чергу не є власником майна.

Тобто обставини відчуження спірного майна у даному випадку не підпадають під дію статті 388 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про витребування у Фізичної особи-підприємця Чистякова Віталія Олеговича на користь територіальної громади міста Харкова нежитлові приміщення 1-го поверху у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 62,7 кв.м.

Крім того, прокурор у пункті 1 прохальної частини позовної заяви, просить суд, визнати поважною причини пропуску строку на звернення до суду та поновити його (т. 1 а.с.16)

Щодо клопотання прокурора викладеного у пункті 1 прохальної частини позовної заяви, про визнання поважною причини пропуску строку на звернення до суду та поновлення його, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі № 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 року у справі № 6-1852цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 рок уу справі № 469/1203/15-ц, постанова Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі N 362/44/17).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 910/2974/18, від 15.01.2019 року у справі № 910/296918, від 15.01.2019 року у справі № 910/2972/18, від 07.02.2019 року у справі № 910/2966/18, від 26.02.2019 року у справі № 910/2967/18 та від 21.05.2019 року у справі № 910/15457/17, від 11.11.2019 року у справі №904/1038/19 тощо.

Як вбачається із матеріалів справи, прокурор звернувся із позовом про - визнання незаконним та скасування пункту 30 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 року № 412/16; - визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 06.04.2017 року № 5467-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Чистяковим В.О., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований у реєстрі за № 647, скасувавши запис про його державну реєстрацію; - витребування у Фізичної особи-підприємця Чистякова Віталія Олеговича на користь територіальної громади міста Харкова нежитлові приміщення 1-го поверху у житловому будинку за адресою: м. Харків, Мала Панасівська, 6, літ. "Б-1", площею 62,7 кв.м. до суду 25.03.2021 року, про свідчить штемпель канцелярії суду (т. 1, а.с. 1) – тобто майже через п`ять років з моменту прийняття спірного рішення та укладення на його підставі відповідного договору.

В обґрунтування наданого до суду клопотання, прокурор зазначає, що звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність. За твердженнями прокурора, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Прокуратурі про існування оскаржуваного рішення Харківської міської ради 26.10.2016 року № 412/16 та про існування спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.04.2017 року № 5467-В-С стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017221080000002, після витребування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 року вищевказаних матеріалів приватизаційних справ, у тому числі щодо вказаного об`єкту нерухомого майна, строк на звернення до суду пропущено з поважних причин (т. 1, а.с. 14-16).

Відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного Суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час прийняття спірного рішення Харківської міської ради) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (частина 1 статті 6 Закону України "Про прокуратуру").

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися статті 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Відповідно до пункту 3.1 Наказу Генеральної прокуратури №3гн від 07.11.2012 року (який був чинний на момент прийняття спірного рішення та укладення договору) встановлено не рідше одного разу на місяць відповідним прокурорам вивчати законність актів, які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів організовувати та проводити за письмовими зверненнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, фізичних та юридичних осіб, матеріалами контролюючих органів, повідомленнями у засобах масової інформації та за власною ініціативою (пункт 7 зазначеного наказу).

Пунктом 9 вищезазначеного наказу встановлено, що до початку перевірки органи прокуратури мають право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази, інші документи, одержувати інформації про стан законності та заходи щодо її забезпечення.

З аналізу вищевикладеного слідує, що станом на момент прийняття спірного рішення Харківською міською радою 26.10.2016 року, укладання договору купівлі - продажу від 04.06.2017 року та станом на момент кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017221080000002 від 04.01.2017 року у органів прокуратури були необхідні повноваження для отримання інформації щодо порушення законності під час прийняття спірного рішення та укладення договору.

При цьому, згідно з Законом "Про прокуратуру", що набрав чинності з 14.10.2014 року, обсяг повноважень прокуратури було зменшено порівняно з законом, який був чинним до 14.10.2014 року, зокрема, виключено функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі, органами державної влади та органами місцевого самоврядування - у зв`язку з чим наказом Генерального прокурора від 31.12.2014 року №159 скасовано накази Генерального прокурора від 07.11.2012 року № 3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" та від 04.10.2011 №3/2гн "Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах навколишнього природного середовища та земельних відносин" з метою приведення відомчих актів у відповідність з вимогами нового Закону України "Про прокуратуру".

Однак з матеріалів справи не вбачається обґрунтувань, яким чином вказані обставини вплинули на можливість прокурора своєчасно дізнатися про винесення спірного рішення від 26.10.2016 року та укладання договору купівлі - продажу від 06.04.2017 року.

При цьому як зазначає прокурор, що останньому про існування оскаржуваного рішення Харківської міської ради 26.10.2016 року № 412/16 та про існування спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.04.2017 року № 5467-В-С стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017221080000002, після витребування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 року вищевказаних матеріалів приватизаційних справ, у тому числі щодо вказаного об`єкту нерухомого майна.

Проте прокурором жодним чином не обґрунтовано зволікання із зверненням до господарського суду із позовною заявою. Крім того, прокурором не наведено жодного мотивування - чому із клопотанням про надання тимчасового доступу прокуратура звернулася до суду лише у 2019 року в той час, як досудове розслідування триває з 04.01.2017 року, та які об`єктивні обставини перешкоджали направити відповідне клопотання раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами.

Відтак, в органів прокуратури, починаючи з 04.01.2017 року (внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017221080000002) були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було.

При цьому, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора.

Щодо визнання поважності причин пропуску прокурором строку позовної давності, суд зазначає наступне.

В позовній заяві прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права у зв`язку із таким пропуском. Не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів.

За таких обставин, суд не вважає поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності, у зв`язку із чим відмовляє у задоволенні відповідного клопотання останнього.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання прокурора викладеного пункті 1 прохальної частини позовної заяви про визнання поважною причини пропуску строку на звернення до суду та поновлення його.

Крім того, відповідачами заявлені клопотання про застосування строків позовної давності (у відзиві на позовну заяву вх. № 9185 від 22.04.2021 року т. 1, а.с. 127-137, заява вх. № 9860 від 29.04.2021 року т. 1, а.с. 161-168, заява вх. № 11807 від 21.05.2021 року т. 2, а.с. 41-47, заява вх. № 11710 т. 2, а.с. 57-59).

Враховуючи вищевикладене, заявлені відповідачами клопотання про застосування строків позовної давності до вимог прокурора підлягають до задоволення частково, а саме в частині вимог про - визнання незаконним та скасування пункту 30 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 року № 412/16; - визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 06.04.2017 року № 5467-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Чистяковим В.О., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований у реєстрі за № 647, скасувавши запис про його державну реєстрацію.

В частині позовних вимог прокурора про витребування у Фізичної особи-підприємця Чистякова Віталія Олеговича на користь територіальної громади міста Харкова нежитлові приміщення 1-го поверху у житловому будинку за адресою: м. Харків, Мала Панасівська, 6, літ. "Б-1", площею 62,7 кв.м., суд відмовляє у задоволенні, з підстав викладених у даному рішенні.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати залишаються за прокурором.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 13, 42, 73, 74, 86, 129, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Інформація у справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Реквізити сторін:

прокурор: Керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (61072, м. Харків, вул. Тобольська, буд. 55-а);

відповідач 1: Харківська міська рада (61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 7, ЄДРПОУ 04059243);

відповідач 2: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 16, ЄДРПОУ 14095412)

відповідач 3: Фізична особа-підприємець Чистяков Віталій Олегович ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Повне рішення складено "11" серпня 2021 р.

Суддя О.О. Ємельянова