Рішення № 98905899, 09.08.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/26812/20

2-4055/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2021 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Степановій Н.І.

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивує тим, що 31 липня 2020 року вона була прийнята в Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів на посаду головного спеціаліста відділу поводження з небезпечними відходами Департаменту з питань поводження з відходами екологічної безпеки у порядку переведення.

16 жовтня 2020 року її було звільнено з роботи за угодою сторін відповідно до наказу № 213-О від 16 жовтня 2020 року.

У день звільнення остаточний розрахунок з нею не проведено, тому 27 жовтня 2020 року нею на електронну адресу відповідача було надіслано заяву про проведення розрахунку при звільненні.

Листом від 01 листопада 2020 року її було повідомлено про те, що пакет документів для проведення розрахунку було надано до Державної казначейської служби України 28 жовтня 2020 року.

Виплата всіх належним сум при звільненні нею була отримана 29 жовтня 2020 року.

09 листопада 2020 року вона звернулась до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні, проте листом від 23 листопада 2020 року відповідач аргументованої відповіді не надав.

Просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на свою користь:

-середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 21373 гривні 30 копійок;

-моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 16 грудня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

З відзиву на позовну заяву представника відповідача вбачається, що вона просить відмовити в задоволенні позову. Зазначено, що в день звільнення з позивачем була досягнута усна домовленість про те, що вона не заперечуватиме щодо проведення розрахунку в кінці жовтня 2020 року. Заперечують проти розрахунку позивача, оскільки нею враховані календарні дні, а потрібно рахувати робочі дні. За таких обставин, затримка виплати становить 8 робочих днів. Крім того, позивачем не наданий суду розрахунок моральної шкоди.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів № 16-о від 31 липня 2020 року ОСОБА_1 була призначена на посаду головного спеціаліста відділу поводження з небезпечними відходами Департаменту з питань поводження з відходами екологічної безпеки у порядку переведення (а.с. 7).

Відповідно до наказу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів № 213-О від 16 жовтня 2020 року позивача було звільнено за угодою сторін (а.с. 9).

При звільненні з ОСОБА_1 не був проведений повний розрахунок та належні їй кошти не були виплачені.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Представник відповідача у відзиві посилається на те, що в день звільнення з позивачем була досягнута усна домовленість про те, що остання не заперечуватиме щодо проведення розрахунку в кінці жовтня 2020 року.

Разом з тим, доказів на підтвердження такої домовленості суду стороною відповідача не надано.

27 жовтня 2020 року позивачем на електронну адресу відповідача було надіслано заяву про проведення розрахунку при звільненні (а.с. 10).

Листом від 01 листопада 2020 року позивача було повідомлено про те, що пакет документів для проведення розрахунку було надано до Державної казначейської служби України 28 жовтня 2020 року (а.с. 11).

З позову вбачається, що виплата всіх належним сум при звільненні позивачем була отримана 29 жовтня 2020 року.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 29 січня 2014 року в справі № 6-144ц13.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 розділу 4 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Повний розрахунок з позивачем Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів проведено 29 жовтня 2020 року.

Вбачається, що останніми повними відпрацьованими місяцями є серпень 2020 року та вересень 2020 року.

З наданої позивачем довідки з Пенсійного фонду України від 01 грудня 2020 року (а.с. 14) вбачається, що за серпень 2020 року заробітна плата становила 35892 гривні 17 копійок, а за вересень 2020 року - 33160 гривень.

Відповідно середньоденна заробітна плата становить 1644 гривні 09 копійок ((35892,17 + 33160) / 42 дні = 1644,09).

Затримка розрахунку при звільненні відбулась в період з 17 жовтня 2020 року по 29 жовтня 2020 року та складає 9 робочих днів. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 14796 гривень 81 копійку (1644,09 х 9 = 14796,81).

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 14796 гривень 81 копійка середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач також просить стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

Суд вважає, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди ґрунтується на вимогах ст. 237-1 КЗпП України, якою передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При вирішенні питання щодо розміру суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, суд враховує, що діями відповідача позивачу спричинені моральні страждання, оскільки порушені її трудові права. Разом з тим, з урахуванням принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині в розмірі 500 гривень.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду письмові докази.

01 грудня 2020 року між адвокатом Гостєвою К.М. та Гущиною Г.О. укладено договір про надання правничої допомоги № 165 (а.с. 15-16).

Крім того, у матеріалах справи міститься акт наданих послуг від 01 грудня 2020 року (а.с. 18) та довідка № 01/12/2020 від 01 грудня 2020 року, підписана адвокатом, про те, що нею отримано від ОСОБА_1 гонорар у розмірі 1500 гривень (а.с. 17).

Вбачається, що позивачем не надано суду доказів оплати нею наданих послуг, зокрема, квитанції про сплату витрат на правничу допомогу в розмірі 1500 гривень. Надана довідка, підписана адвокатом, не є належним підтвердженням оплати послуг.

Крім того, позивачем не надано суду доказів надання професійної правничої допомоги саме адвокатом, як це передбачено статтею 137 ЦПК України.

За таких обставин, вимога про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 1500 гривень задоволенню не підлягає.

З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 840 гривень 80 копійок судового збору.

Керуючись статтями 47, 115-117, 231, 232, 238 КЗпП України, ст. 1, ч. 1 ст. 2, ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», статтями 3, 4, 12, 13, 76-81, 178, 259, 263-265, 268, 273, 430 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів (м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35, код ЄДРПОУ 43672853) про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів (м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35, код ЄДРПОУ 43672853) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 14796 гривень 81 копійка середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 500 гривень на відшкодування моральної шкоди та судовий збір у розмірі 840 гривень 80 копійок.

Рішення в частині виплаті заробітної плати за 1 місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: