Рішення № 98902412, 10.08.2021, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер 235/894/21

Провадження №2/235/714/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі головуючого судді Бородавки К.П. за участю секретаря судового засідання Григор`євої С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Покровська в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К.Гусака Національної академії медичних наук України» про стягнення заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою термінів її виплати, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К.Гусака Національної академії медичних наук України» (далі – відповідач) на свою користь:

- заборгованість із заробітної плати за жовтень-листопад 2014 р. в сумі 7806,81 грн;

- заборгованість із заробітної плати за грудень 2014 р. та січень-лютий 2015 р. в загальній сумі 9259,05 грн;

- заборгованість із вихідної допомоги відповідно до ст.44 КЗпП України в загальній сумі 3812,55 грн;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 91864,30 грн;

- компенсацію втрати частини заробітної плати у ув`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 18824,69 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач з 21.07.2003 по 11.02.2015 працювала у відповідача на посадах бухгалтера 1 категорії відділу бухгалтерського обліку бухгалтерії. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595, Постанови Президії Національної академії медичних наук України від 13.11.2014 № 11/4, Постанови Президії від 17.11.2014 № 18 відповідач був переміщений з території проведення АТО - м.Донецьк, пр.Ленінський, 47 до м.Києва, вул.Героїв Севастополя, 30.

На підставі Наказу від 01.08.2018 № 19-к «Про звільнення працівників ДУ «Інститут невідкладної відновної хірургії ім. В.К. Гусака НАМН України», на виконання наказу НАМН України від 20.11.2014 №83 «Про переміщення ДУ «Інститут невідкладної відновної хірургії ім. В.К. Гусака НАМН України», Наказу ДУ «Інститут невідкладної відновної хірургії ім. В.К. Гусака НАМН України» від 09.12.2014 № 4 «Щодо переміщення ДУ «Інститут невідкладної відновної хірургії ім.В.К. Гусака НАМН України» в м. Київ» позивача було звільнено на підставі п.6 ст.36 КЗпП України з 11.02.2015, у зв`язку з її відмовою від переведення в іншу місцевість разом з установою.

Вказує, що в порушення вимог ст.ст. 47, 116 КЗпП України, ст. 21 Закону України «Про оплату праці» відповідач не здійснив з позивачем розрахунок при звільненні. Позивач неодноразово зверталась до відповідача з вимогою про розрахунок, у тому числі 20.12.2018, але відповіді на звернення не отримала і заборгованість сплачена не була.

Зазначає, що 31.01.2019 інші співробітники на аналогічне звернення отримали відповідь відповідача, за якою у останнього відсутня фактична можливість погашення заборгованості по заробітній платі у зв`язку з відсутністю фінансування.

Позивач повторно звернулась до відповідача з проханням видати довідку про заборгованість із заробітної плати, довідку так і не отримала, проте отримала лист від 16.11.2020 за № 260, за яким відповідач не вбачає підстав, визначених законодавством, для надання працівникам або особам, звільненим з підприємства, довідок про заборгованість із заробітної плати на підставі заяви.

Звертає увагу, що наказ про її звільнення був виданий 01.08.2018, тобто ніяких перешкод для нарахування та виплати вихідної допомоги при звільненні у відповідача, на думку позивача, не існувало.

Також позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що відповідач до теперішнього часу не виплатив заборгованість із заробітної плати, затримка заборгованості рахується з 22.12.2018 - з дня звернення з вимогою про розрахунок (20.12.2018) та по день подання позову і становить 506 робочих днів, тому сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 22.12.2018 по 31.12.2020 складає 91864,30 грн.

Ухвалою суду від 22.03.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.34).

Позивач в судове засідання не з`явилась, від представника позивача – адвоката Данилюк Р.В. надійшла заява про розгляд справи без її участі за наявними у справі матеріалами (а.с.61).

Відповідач про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, його представник в судове засідання не з`явився, направив до суду клопотання про розгляд справи без участі відповідача, а також відзив на позов, за яким просить відмовити в позові з підстав його необґрунтованості; зазначає, що позивач до м.Києва не виїжджала та не відпрацьовувала робочий час в м.Києві, тобто не виконувала покладені на неї службові обов`язки; вказує, що відомості, наведені в довідці ОК-5, можуть не відповідати дійсності у зв`язку з великим терміном між отриманням та зверненням з позовом до суду; стверджує, що наведені позивачем розрахунки є завищеними та не відповідають дійсності. Також відповідач зауважує, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених вимог про стягнення сум середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, враховуючи ті обставини, що відповідач у зв`язку з тимчасовою окупацією м.Доненька був вимушений змінити місце свої діяльності, залишивши при цьому об`єкти матеріально-технічної бази у м.Донецьку та на даний час здійснює свою діяльність ні території м. Києва, вважає справедливим, пропорційним визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі середнього розміру заробітної плати за три місяці, що становитиме - 4 191 грн. Відповідач стверджує, що факт розрахунку або його нездійснення зі звільненим працівником в 2014-2015 р. відповідач не має можливості підтвердити або спростувати по причині втрати всіх без виключення документів фінансово-господарської діяльності за період діяльності до грудня 2014 р., в тому числі кадрової документації (а.с.62-66, 68-69).

В силу приписів ст.223 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу по суті з відсутністю її учасників.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 21.07.2003 по 11.02.2015, працюючи на посадах бухгалтера 1 категорії відділу бухгалтерського обліку бухгалтерії, звільнена за ч.6 ст.36 КЗпП України - відмова від переведення в іншу місцевість з установою (а.с.11-15).

11.12.2018 позивач звернулась до відповідача з вимогою про розрахунок, а саме виплати заборгованості із заробітної плати в сумі 18525,31 грн; вимога отримана відповідачем 20.12.2018 (а.с.16-19).

На підтвердження наявності заборгованості по заробітній платі позивачем надана копія Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), за якими позивачу була нарахована заробітна плата для нарахування пенсії під час роботи у відповідача: за жовтень 2014 року в сумі 3616,81 грн, за листопад 2014 року – 4191 грн, а всього 7807,81 грн (а.с.22-24).

Судом встановлено, сторонами не оспорюється той факт, що з 17.11.2014 відповідач здійснює свою діяльність на території міста Києва, а позивач відмовилась від переведення в іншу місцевість разом з відповідачем, у зв`язку з чим була звільнена на підставі п.6 ст.36 КЗпП України.

Отже, з 17.11.2014 позивач фактично не виконувала покладені на неї обов`язки, у зв`язку з чим підстави для нарахування їй заробітної плати за період після 17.11.2014 по 11.02.2015 відсутні, відтак у відповідній частині позову позивачу необхідно відмовити.

Конституцією України гарантується право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначної законом.

Згідно зі ст.94 КЗпП України, ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Приписами ч.1 ст.76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2).

Відповідно до статей 77-80 ЦПК України докази повинні бути належними, допустимим, достовірними і достатніми.

Положеннями статей 10 та 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

У справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

Приписами ч.1 ст.89 ЦК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Будь-яких доказів на підтвердження виплати відповідачем позивачу нарахованих сум заробітної плати за жовтень-листопад 2014 р. в сумі 7807,81 грн відповідачем до суду не надано, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

За ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст.2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі ст.3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Таким чином, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати становить: за жовтень 2014 року - 3616,81 грн х 119,7% = 4329,32 грн; за листопад 2014 року – 419,00 грн х 115,16% = 4844,80 грн.

Всього компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за жовтень – листопад 2014 року становить 9 174,12 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Положення ч.1 ст.47 КЗпП України зобов`язують власника або уповноважений ним орган в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Приписами ст.117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1). При наявності спору про розміри належних працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2).

Як зазначено у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Позивач у день звільнення не працювала, вимога про розрахунок отримана відповідачем 20.12.2018 (а.с.17-19), отже, відповідач підлягає відповідальності за ст.117 КЗпП України у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період, враховуючи вимоги ст.13 ЦПК України, за якими суд розглядає справи не інакше як в межах заявлених нею вимог, з 21.12.2018 (наступний день після отримання вимоги про розрахунок відповідачем) по 31.12.2020 (як заявлено позивачем в позові) (а.с.1-7).

Відповідно до абз.3 п.2 розділу П Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі – Порядок), у всіх інших випадках збереження заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Виходячи з положень Порядку, середньомісячна заробітна плата позивача становить 3903,90 грн ((3616,81 грн + 4191 грн) : 2), а середньоденна заробітна плата становить 181,58 грн ((3616,81 грн + 4191 грн) : 43 дні).

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який повинен сплатити відповідач на користь позивача за період з 21.12.2018 по 31.12.2020, становить 91 879,48 грн (181,58 грн х 506 робочих днів), з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 27.04.2016 у цивільній справі №6-113цс16, та позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 31.10.2018 у цивільній справі №756/10824/15-ц (провадження №61-7694зпв18), у суду наявне право зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 КЗпП, і таке право суду залежить від наступних чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу; розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника; обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості; дії відповідача щодо її виплати.

Беручи до уваги наведену правову позицію суду касаційної інстанції, враховуючи, що невиплачена позивачу при звільненні 11.02.2015 сума заробітної плати дорівнює 7807,81 грн, за стягненням якої позивач звернувся до відповідача лише в грудні 2018 р., а до суду - в лютому 2021р., а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку дорівнює 91 879,48 грн, суд вважає справедливим застосувати принцип співмірності та пропорційності та зменшити розмір відшкодування позивачу заробітної плати за час затримки розрахунку, та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток в розмірі 8000 грн.

За змістом ч.1 ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених, зокрема, у п.6 ст.36, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Як встановлено судом та визнано сторонами, позивач звільнена з роботи на підставі п.6 ст.36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з установою, а тому позивач має право на виплату їй вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку. Доказів того, що така допомога була виплачена їй роботодавцем, суду не надано, у зв`язку з чим права позивача в цій частині підлягають захисту.

Виходячи зі змісту принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного в ст.13 ЦПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, підлягає стягненню з позивача на користь відповідача вихідна допомога в сумі 3812,55 грн з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи правила ст.141 ЦПК України, сума в розмірі 908 грн (судовий збір за заявлену вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі) підлягає стягненню з відповідача в дохід держави; сума в розмірі 82 грн (9% від 908 грн - судовий збір за заявлену вимогу про стягнення середнього заробітку, сплачений позивачем) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 141, 264, 265, 430 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К.Гусака Національної академії медичних наук України» про стягнення заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою термінів її виплати задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака Національної академії медичних наук України» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- заборгованість із заробітної плати за жовтень-листопад 2014 р. в сумі 7807,81 грн (сім тисяч вісімсот сім грн 81 коп);

- компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати за жовтень-листопад 2014 р. в розмірі 9 174,12 грн (дев`ять тисяч сто сімдесят чотири грн 12 коп);

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.12.2018 по 31.12.2020 в розмірі 8000,00 грн (вісім тисяч грн 00 коп);

- заборгованість із вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України в розмірі 3812,55 грн (три тисячі вісімсот дванадцять грн 55 коп);

- судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 82,00 грн (вісімдесят дві грн 00 коп).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного підприємства Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К.Гусака Національної академії медичних наук України» в дохід держави судовий збір в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до або через відповідний суд.

Позивач – ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Державна установа «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К.Гусака Національної академії медичних наук України», місцезнаходження – Донецька область, м.Київ, вул.Героїв Севастополя, 30, ЄДРПОУ 25672427.

Суддя