Рішення № 98899857, 10.08.2021, Баришівський районний суд Київської області

Справа № 355/774/21

Провадження № 2/355/656/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 року

Баришівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Червонописького В.С.,

за участю секретаря судового засідання Ющенко Л.А.,

розглянувши в приміщенні суду в селищі Баришівка Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Баришівської об`єднаної територіальної громади про визнання правовстановлюючого документу недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

10.06.2021 ОСОБА_1 звернулася до Баришівського районного суду Київської області із позовною заявою до Баришівської об`єднаної територіальної громади про визнання правовстановлюючого документу не дійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що 04 грудня 1995 року на підставі Розпорядження органу приватизації Баришівське колективне промислово-комерційне підприємство « Молнія» їй було надано дозвіл на безкоштовну передачу у власність двохкімнатної квартири за АДРЕСА_1 .

На підставі даного розпорядження, госпрозрахунковим бюро «Альтернатива» їй на сім`ю із двох чоловік, було видане свідоцтво про право спільно власності на житло, яке було зареєстроване Баришівським бюро технічної інвентаризації.

З метою прийняття спадщини після смерті свого чоловіка – ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона звернулася до нотаріальної контори де було виявлено, що надане нею свідоцтво про право власності на житло, видане 22.05.1996 «Госпрозрахунковим бюро «Альтернатива» не являлось органом приватизації з правом видачі свідоцтва про право власності, є недійсним та рекомендовано звернутися з даним позовом до суду.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином. До суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовільнити.

Відповідач по справі – представник Баришівської об`єднаної територіальної громади повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. До суду від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність.

Судом на підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до Рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради за № 14 від 15 березня 1990 року економісту Баришівського СДБК ОСОБА_1 видано ордер на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 29,6кв.м. на сім`ю в складі двох осіб.

В грудні місяці 1995 року ОСОБА_2 звернулася до Баришівського колективного промислово-комерційного підприємства «Молнія» як до органу приватизації із заявою на приватизацію квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , яка використовувалася нею та членами її сім`ї на умовах найму.

Розпорядженням органу приватизації за № 23 від 04 грудня 1995 року, Баришівське колективне промислово-комерційне підприємство «Молнія» прохання наймача ОСОБА_2 було задоволено та надано дозвіл на приватизацію займаної нею квартири.

При цьому, госпрозрахунковому бюро «Альтернатива», якому Баришівською селищною радою були безпосередньо делеговані повноваження по проведенню технічних робіт, а саме: підготовка документів до приватизації, виготовлення технічної документації, проведення розрахунків оформити свідоцтво про право власності на житло у десятиденний термін і (при необхідності) посвідчення на одержання належних мешканцям квартири житлових чеків.

На підставі даного розпорядження, 22 травня 1996 року ОСОБА_2 та члену сім`ї ОСОБА_2 , було видане Свідоцтво про право власності на житло за № НОМЕР_1 . Даним свідоцтвом було посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , дійсно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

На підставі свідоцтва про право власності на житло за № НОМЕР_1 , квартира АДРЕСА_1 , була зареєстрована в Переяслав-Хмельницькому бюро технічної інвентаризації і записана в реєстрову книгу за № 722.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , у віці 62 років помер, про що Баришівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено відповідний запис за № 54.

04 червня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Баришівської районної державної нотаріальної контори із заявою про заведення спадкової справи після смерті її чоловіка ОСОБА_2 .

При вивченні наданих документів нотаріусом було встановлено, що наданий документ, а саме свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_2 , видане 22.05.1996 «Госпрозрахунковим бюро «Альтернатива» не являлося органом приватизації з правом видачі свідоцтва про право власності, а тому не мало право посвідчувати такі свідоцтва та рекомендовано звернутися за захистом порушеного права до суду.

Статтею 345 ЦК України встановлено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки.

На момент виникнення спірних правовідносин приватизація державного житлового фонду здійснювалась на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Порядок передачі квартир будинків у власність громадян та перелік документів, що підлягають оформленню визначався Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян», затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 pоку № 56, складеним відповідно до вказаного Закону.

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (тут і далі по тексту у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд – це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (частина перша статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Частиною четвертою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

З аналізу змісту наведених норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» беззаперечно вбачається, що посвідчення свідоцтва про право власності на житло здійснюється керівником органу приватизації на балансі якого перебуває дане житло.

Таким чином, свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , яка була зареєстрована в Переяслав-Хмельницькому бюро технічної інвентаризації і записана в реєстрову книгу за № 722 повинно було бути засвідчене директором Баришівського колективного промислово-комерційного підприємства «Молнія», а аж ніяк не «Госпрозрахунковим бюро «Альтернатива».

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що «якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом».

Суд вважає, що оскільки іншим чином не можливо захистити права ОСОБА_2 , то обраний нею спосіб, як то визнання свідоцтва про право власності на житло, недійсним не протирічить Закону в зв`язку з чим, позовні вимоги підлягають до задоволення.

Разом з тим суд вважає за необхідне наголосити, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України, цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» не передбачено визнання права власності судом в порядку приватизації.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскільки судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності, то за умови дотримання вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 року за №109/17 можливість проведення приватизації квартири квартира АДРЕСА_1 , для ОСОБА_2 не втрачена.

Керуючись ст.ст.4,10,81,315 ЦПК України, суд ,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Баришівської об`єднаної територіальної громади про визнання правовстановлюючого документу недійсним, задовольнити.

Визнати свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 22 травня 1996 року яке посвідчує, що квартира за адресою: АДРЕСА_4 , яка була зареєстрована в Переяслав-Хмельницькому бюро технічної інвентаризації і записана в реєстрову книгу за № 722, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , недійсним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його ухвалення до Київського апеляційного суду через Баришівський районний суд Київської області.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.Червонописький