Рішення № 98886752, 10.08.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 р. м. Чернівці справа № 600/2467/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання протиправної відмови та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га розташованої за межами населеного пункту с. Самушин на території Вікнянської сільської ради, для ведення особистого селянського господарства із земельного масиву з кадастровим номером 7321588400:01:002:0062 та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №133-УБД від 07.05.2021 р. "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою";

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області надати йому, дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га розташованої за межами населеного пункту с. Самушин на території Вікнянської сільської ради, для ведення особистого селянського господарства із земельного масиву з кадастровим номером 7321588400:01:002:0062.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства. Відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивач вважає необґрунтованою та безпідставною, оскільки як свідчать дані державного кадастру, дана земельна ділянка перебуває у державній власності, а отже такі дії владного органу є не чим іншим, як протиправною бездіяльністю , що порушили його права, гарантовані Основним законом України.

08.06.2021 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду у справі відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами .

24.06.2021 р. надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що у оскаржуваних наказах чітко вказано підстави його прийняття, а саме невідповідність положень ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України. Вказаною нормою законодавець визначив, що підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Самушинської сільської ради є те, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки лише сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб, а відповідно до розпорядчого документа Головного управління від 15.04.2020 р. №24-1606/14-20-СГ спірна земельна ділянка передана в комунальну власність. На підставі вищезазначеного просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає за можливе та доцільне розглянути справу на підставі наявних матеріалів та доказів у порядку спрощеного письмового провадження.

12.03.2020 р. позивач звернувся із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га розташованої на території Самушинської сільської ради за межами населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства.

Розглянувши вказане звернення, відповідач листом від 24.03.2020 р. №106/6-20 повідомив позивачу, що у 2018 р. Головне управління наказом від 27.06.2018 р. №24-1088/14-18- СГ було передано Вікнянській сільській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 133,1866 га, які розташовані за межами населеного пункту на території Вікнянської об`єднаної територіальної громади, Заставнівського району, Чернівецької області, в тому числі дві земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 7321588400:01:002:0061 площею 9,5842 та №7321588400:01:002:0062 площею 14,3923 га за межами с. Самушин.

15.04.2020 р. наказом №24-1606/14-20-СГ Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області відмовило громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Самушинської сільської ради, Заставнівського району, Чернівецької області, розмір земельної ділянки площею 14,3923 га кадастровий номер 7321588400:01:002:0062, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав:невідповідність положень ч. 4 ст. 122 ЗК України.

15.03.2021 р. позивач повторно звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, розташованої за межами населеного пункту с. Самушин на території Вікнянської сільської ради для ведення особистого селянського господарства із земельного масиву з кадастровим номером 7321588400:01:002:0062.

07.05.2021 р. відповідач розглянувши вказану заяву, прийняв наказ №133-УБД, яким повторно відмовив громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої за межами с. Самушин, Вікнянської сільської ради, Заставнівського району, Чернівецької області, розмір земельної ділянки 14,3923 га (кадастровий номер 7321588400:01:002:0062), із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідність положень ст. 117 ЗК України, земельна ділянка передана до земель комунальної власності.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За приписами ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

За змістом ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказаною нормою визначено вичерпний перелік підстав, за яких орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність громадян відповідно до повноважень визначених Земельним кодексом України, може відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Суд звертає увагу, що відповідач зобов`язаний надати відповідний дозвіл або мотивовану відмову.

При цьому, за приписами ст. 118 ЗК України підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Поряд із цим, відповідачем не надано жодних доказів та аргументів щодо невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Суд зауважує, що відповідачем не надано конкретизованих доводів щодо наявності підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою та не вмотивовано в чому полягає невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Отже, позивачу, не зазначено мотивовану правову підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Стосовно посилань відповідача, що земельна ділянка із кадастровим номером №7321588400:01:002:0062 передана до земель комунальної власності, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності (пункт "б" ст. 80 ЗК України).

Отже, з урахуванням наведених норм ст. 117 ЗК України право комунальної власності на земельні ділянки, які передані з державної власності у комунальну виникає з моменту реєстрації цього права згідно із положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що випливає зі змісту ст. ст. 125, 126 ЗК України.

Водночас, відповідач не надав суду доказів реєстрації права власності на земельну ділянку із кадастровим номером №7321588400:01:002:0062 за Вікнянською сільською радою.

Окрім того, згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 21.04.2021 р. №101/6-21, судом встановлено, що у відомостях, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вбачається подвійна реєстрація права власності на один об`єкт земельну ділянку із кадастровим номером №7321588400:01:002:0062.

Наведені відповідачем обставини, на переконання суду, не є підставами для відмови у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність або користування, які зазначені в ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Натомість, адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення.

Такий висновок суду також узгоджується із правовою позицією, викладеною у згадуваній постанові Верховного Суду від 17.12.2018 року по справі № 509/4156/15-а.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржуваний наказ №133-УБД від 07.05.2021 р. прийнято з порушенням норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів такої відмови у вказаному рішенні не наведено.

Поряд з цим, суд зазначає, що по своїй правовій природі отримання дозволу на розробку документації щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про подальшу передачу такої земельної ділянки у власність або користування (правова позиція Верховного Суду, яка викладена у постановах від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 08.09.2020 у справі № 812/1450/17), тому суб`єкту звернення в подальшому може бути відмовлено в отриманні земельної ділянки.

При цьому варто зазначити, що процедура отримання земельної ділянки відповідно до положень ЗК України є багатоетапною (отримання дозволу, погодження проекту, державна реєстрація (формування) земельної ділянки тощо) і на кожному етапі суб`єкт владних повноважень може відмовити у прийнятті позитивного рішення для суб`єкта звернення.

Аналізуючи матеріали адміністративної справи у своїй сукупності, суд вважає, що підстави для відмови у наданні дозволу на розробку документації щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу, зазначені відповідачем в наказі Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою №133-УБД від 07.05.2021 р., не є належними підставами відповідно до норм ЗК України для такої відмови, а отже відповідач діяв всупереч положень ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Під час розгляду справи по суті, відповідач не довів правомірність прийняття оскаржуваного наказу №133-УБД від 07.05.2021 р. щодо відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, натомість з матеріалів справи вбачається порушення прав позивача. Тому, позов в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу підлягає задоволенню.

Відносно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області надати ОСОБА_1 , дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га розташованої за межами населеного пункту с. Самушин на території Вікнянської сільської ради, для ведення особистого селянського господарства із земельного масиву з кадастровим номером 7321588400:01:002:0062., суд зазначає наступне.

Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно - правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Суд зазначає, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 10.10.2019 р. по справі №814/1959/17 та від 23.01.2020 р. по справі №580/1617/19.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту технічної документації із землеустрою може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених законом підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Однак, у межах справи, що розглядається, виправити цю ситуацію шляхом зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення не можливо, оскільки питання, які необхідно перевірити для прийняття такого судового рішення не входять до предмету судової перевірки, що може призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

А тому належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов`язання повторно розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га розташованої за межами населеного пункту с. Самушин на території Вікнянської сільської ради, для ведення особистого селянського господарства із земельного масиву з кадастровим номером 7321588400:01:002:0062 або надати вмотивовану відмову відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зважаючи на те, що Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області було прийнято рішення про відмову позивачу надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою без наведення (встановлення) вичерпних підстав для відмови, передбачених ст. 118 Земельного кодексу України, суд вважає за необхідне зобов`язати позивача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га розташованої за межами населеного пункту с. Самушин на території Вікнянської сільської ради, для ведення особистого селянського господарства із земельного масиву з кадастровим номером 7321588400:01:002:0062 з урахуванням висновків суду.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає за доцільне позов задовольнити частково.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га розташованої за межами населеного пункту с. Самушин на території Вікнянської сільської ради, для ведення особистого селянського господарства із земельного масиву з кадастровим номером 7321588400:01:002:0062 та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №133-УБД від 07.05.2021 р. "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою"

3. Зобов`язати повторно розглянути Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області заяву ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га розташованої за межами населеного пункту с. Самушин на території Вікнянської сільської ради, для ведення особистого селянського господарства із земельного масиву з кадастровим номером 7321588400:01:002:0062 або надати вмотивовану відмову відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4.В задоволені інших позовних вимог відмовити.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 194-А, м. Чернівці, 58013, код ЄДРПОУ 39909396).

Суддя І.В. Маренич