Ухвала суду № 98882783, 09.08.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

09 серпня 2021 р. Справа № 120/8510/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни, розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3666 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3666 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2018 по 29.09.2020 включно.

Ухвалою суду від 11.01.2021 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 11.01.2021 провадження в цій справі зупинене до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі №240/532/20, у якому вирішувалось питання (узгодження єдиної позиції) про застосування норми статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (місячний чи трьохмісячний).

Ухвалою суду від 17.06.2021 клопотання ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі задоволено та поновлено провадження у справі.

Водночас, після поновлення провадження у справі, суд прийшов до висновку щодо пропуску позивачем строку звернення із даним позовом, тому 17.06.2021 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та встановлено 10-денний строк для усунення недоліків.

02.08.2021 на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків. Мотивуючи заяву позивач вказує, що він скористався можливістю досудового порядку вирішення спору та звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідь на вказану заяву позивач отримав 26.11.2020, тому про порушення свого права останній дізнався з моменту отримання такої відповіді.

Крім того, позивач звертає увагу суду на відсутність єдиної практики до застосування процесуального строку (три місяці та місяць) у справах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, що не може ставитись в залежність з реалізацією права позивача на доступ до правосуддя.

Так, станом на момент виникнення спірних правовідносин, не існувало єдиної судової практики для застосування процесуальних строків у справах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Лише 11.02.2021 Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду та визначив, що строк звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить один місяць.

Позивач не знав та не міг знати, який строк є вірним, оскільки навіть висновки Верховного Суду, зроблені різними колегіями суддів однієї судової палати, суперечили один одному.

Тому, розраховуючи на трьохмісячний термін звернення до суду, позивач спочатку звернувся за захистом своїх прав у досудовому порядку, маючи обґрунтовану надію на добровільне вирішення спору протягом цього строку, а за отримання відмови (26.11.2020) звернувся до суду в межах діючих, на той момент, строків.

Однак у зв`язку із подальшою зміною практики застосування процесуальних строків з трьохмісячного на місячний, а це сталось майже через півроку після звернення позивача до суду (з 26.11.2020), останнього фактично позбавлено права на доступ до правосуддя та надій, що його справа взагалі буде розглянута та вирішена судом, не дивлячись вже на очікування якого-небудь результату.

Розглянувши клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Процесуальні строки, згідно ч. 1 ст. 118 КАС України - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

Нормами ст. 122 КАС України передбачено диференційований підхід до регулювання тривалості строків звернення до адміністративного суду в залежності від статусу позивача та від категорії публічно - правового спору.

Тому, передумовою вирішення питання про дотримання позивачем строків звернення до суду є оцінка характеру спірних правовідносин з метою визначення категорії спору.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви предметом позову є вимога про визнання протиправною бездіяльності Військової частини А 3666 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд зазначає, що військова служба є різновидом публічної служби.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 по справі № 620/1982/19 дійшов висновку що у спірних правовідносинах пов`язаних зі звільненням з публічної служби при обчисленні строку звернення до суду, підлягають застосуванню положення КАС України, яким передбачено місячний строк звернення до суду.

Аналогічного змісту дійшов Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 11 лютого 2021 року по справі № 240/532/20, у якій вказав, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

При цьому для обрахування строку звернення до суду, Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 по справі № 620/1982/19 береться до уваги як момент початку його перебігу саме день остаточного розрахунку.

Позивач у позовній заяві зазначає, що остаточний розрахунок з ним проведено 29.09.2020, тобто останнім днем строку звернення до суду є 28.10.2020, проте позовну заяву здано на пошту з метою направлення до Вінницького окружного адміністративного суду лише 28.12.2020, тобто із пропущенням місячного строку для звернення до суду, що підтверджується відміткою поштового відділення на конверті.

Разом з тим, суд погоджується із твердженнями позивача, що станом на день звернення до суду з даним позовом не існувало єдиної судової практики для застосування процесуальних строків у справах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Так, станом на 30.12.2020 (день реєстрації позовної заяви в суді) згідно інформації, розміщеної на офіційному веб-порталі судової влади України, встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 24.07.2020 в справі №240/532/20 задля вирішення питання (узгодження єдиної позиції) про застосування норми статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (місячний чи трьохмісячний), було вирішено дану справу передати на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, до якої входить колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що розглядає цю справу.

Отже, Верховний Суд у постанові 11 лютого 2021 року по справі № 240/532/20, вказав, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

При цьому, вирішуючи клопотання, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ), а статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського Суду по справі «Мельник проти України», заява № 23436/03, рішення від 28 березня 2006 року, зазначено, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998 -VIII, с. 3255, параграф 45). Суд підкреслює, що оскільки питання стосується принципу юридичної

визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист.

У справі «Мельник проти України» Суд у п. 26 вказав на необхідність дослідити, чи можна вважати перебіг строку прогнозованим для заявниці, оскільки у процесуальному законодавстві відбулися зміни і кінцевий строк для подання скарги був перенесений та на законодавчому рівні був зменшеним, та за умови відсутності будь-яких перехідних чи таких, що мають зворотну силу, вимог у змінених положеннях заявниця могла обґрунтовано очікувати на розгляд своєї скарги з точки зору передбачуваного на той час законадавства.

Відповідно до Рішення від 29 червня 2010 р. № 17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права. Так, Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Правова визначеність передбачає стабільність і цілісний характер законодавства, здійснення адміністративної та судової практики на основі закону відповідно до принципу верховенства права, а також прозорість і демократизм при прийнятті владних рішень.

Суд також враховує принцип законних очікувань, який є наслідком принципу правової визначеності. Він спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.

Слід зазначити, що відсутність єдиного правового підходу до визначення строків звернення до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні існувала до ухвалення Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду постанови від 11 лютого 2021 року по справі № 240/532/20, тобто після звернення позивача до суду з даним позовом.

Верховний Суд у постанові у справі № 500/2486/19 вказав, що суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.

Верховний Суд вказав, що зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій. З метою уникнення прояву правового пуризму, необхідно вирішувати питання щодо причин пропуску позивачем строку звернення до суду та оцінювати їх поважність.

Також Верховний Суд зазначив, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

У своїй практиці, Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 р.).

У Рішенні по справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив: "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати у тому числі в аспекті права на доступ до правосуддя, яке охоплює подання позову та відкриття судового провадження у справі.

При цьому, держава Україна, як учасниця Конвенції, взяла на себе зобов`язання створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Враховуючи те, що у цій справі звернення до суду з вимогами щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2018 по 29.09.2020 включно, відбулося до зміни правового підходу до визначення строків звернення до суду, суд доходить висновку, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до адміністративного суду є поважними, а тому його клопотання про поновлення такого строку належить задовольнити.

Керуючись статтями 2, 6, 118, 121, 122 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Клопотання позивача про поновлення строків звернення до суду - задовольнити.

2. Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом та поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна