Рішення № 98879782, 09.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2021Справа № 910/8269/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця " Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Державного агентства резерву України

про стягнення 393 197, 81 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі-відповідач) про стягнення витрат, здійснених на утримання і зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в 1-му кварталі 2021 року у розмірі 393 197, 81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № Л/НР-0315з/НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 11.06.2003.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 позовну заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишено без руху. Встановлено Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" строк для усунення недоліків позовної заяви.

08.06.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.06.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Пушкінська, буд. 28, м. Київ, 01004.

З матеріалів справи вбачається, що до суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення представнику відповідача 17.06.2021 ухвали Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

11.06.2003 року між Львівською державною залізницею (далі - зберігач) та Державним комітетом з державного матеріального резерву (далі - комітет) укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № Л/НР-0315з/НЮ, предметом якого є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках зберігача.

Відповідно до п.1.2 договору, комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1. Передбачені цим Договором форми актів затверджуються Комітетом.

Згідно п. 2.1. договору, зберігач зобов`язаний забезпечити належне зберігання цінностей і вести бухгалтерський облік на позабалансовому рахунку зберігача.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що комітет зобов`язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.

Згідно п. 4.1 договору, відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно щорічно погодженого комітетом зведеного кошторису витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву.

Зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою. (п.4.3 договору).

За умовами п. 4.4 договору, відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) Зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву Комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п.4.3 цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву (п.7.3 договору).

30.12.2015 до договору № Л/НР-0315з/НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 11.06.2003 сторонами було підписано додаткову угоду № 11, згідно з якою визначено, що стороною за договором є Державне агентство резерву України, яке відповідно до п. 5 Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву та Публічне акціонере товариство "Українська залізниця" (перейменоване на Акціонере товариство "Українська залізниця") в особі регіональної філії "Львівська залізниця " Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Як вбачається з матеріалів справи, супровідним листом № в.о.Н-10/2565 від 15.04.2021 позивач надіслав на адресу відповідача документи, які відображають розмір витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1 квартал 2021, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, копією списку згрупованих поштових відправлень та фіскальним чеком від 19.04.2021.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання за договором щодо оплати наданих послуг, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 393 197, 81 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Як визначено ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Статтею 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Управління державним резервом здійснює Державне агентство резерву України, яке, як було зазначено вище, є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Згідно з Положенням про Державне агентство резерву України (Держрезерв), яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 № 463/2011, основними завданнями Держрезерву України є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву та внесення пропозицій щодо її формування.

Відповідно до п. 4 та п. 5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів, необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв", передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов`язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532, таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Крім того, положення ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" регламентують обов`язковість фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання.

Відтак, особі, яка здійснює відповідальне зберігання законодавчо надано право на відшкодування понесених у зв`язку з вищезазначеною діяльністю витрат.

Крім того, п. 1 ст. 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачає відшкодування усіх витрат відповідальних зберігачів.

Згідно з приписами ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. (стаття 946 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532, сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем. Сума витрат, що підлягає відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; середнього розміру суми витрат; розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.

Відповідно до додатку № 2 порядку до кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву віднесені основні та додаткові витрати. До основних витрат відносяться витрати по заробітній платі працівників з нарахуваннями, вартості електричної енергії, вартості паливних матеріалів (на опалення) та амортизації основних виробничих фондів, задіяних у процесі зберігання. До додаткових витрат відносяться: консерванти та лакофарбові матеріали, дороблення та консервація, навантажувально-розвантажувальні роботи.

Згідно з п. 7 Порядку № 532 відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до п. 2.1. договору, зберігач забезпечує належне зберігання цінностей і веде облік на позабалансовому рахунку зберігача.

У п. 2.8 договору передбачено, що зберігач зобов`язаний щороку разом з річним звітом форми №12 подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно «Порядку відшкодування залізницями України витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву».

Зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою. (п.4.3 договору).

Так, на виконання умов договору № Л/НР-0315з/НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 11.06.2003 позивач здійснив відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що підтверджується звітом про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 1 квартал 2021 року на суму 393 197, 81 грн, актом на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей, звітами про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву, пояснювальними записками до звіту.

Як вбачається з матеріалів справи, супровідним листом № в.о.Н-10/2565 від 15.04.2021 позивач надіслав на адресу відповідача вищезазначені документи, які відображають розмір витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1 квартал 2021, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, копією списку згрупованих поштових відправлень та фіскальним чеком від 19.04.2021.

Суд звертає увагу, що Державним агентством резерву України не надано жодних зауважень щодо розрахунку суми відшкодування витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 1 квартал 2021 року на суму 393 197, 81 коп., при цьому акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за спірний період не був підписаний з боку відповідача, обґрунтованої відмови від підписання акту відповідачем не надано, а тому такі послуги вважаються прийнятими відповідачем.

Стаття 946 Цивільного кодексу України передбачає, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Статтею 947 Цивільного кодексу України визначено, що витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) Зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву Комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п.4.3 цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.

Оскільки позивачем на виконання умов договору здійснено відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1 квартал 2021 року, що вбачається зі звітів про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 1 квартал 2021 року, які підтверджують факт здійснення позивачем операцій по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та свідчать про виконання позивачем договірних відносин, відповідач зобов`язаний здійснити відшкодування понесених позивачем витрат.

При цьому, сам факт не підписання відповідачем акту на відшкодування витрат, за відсутності вмотивованої відмови від його підписання, не може свідчити про те, що такі витрати не були понесені позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати витрат за зберігання цінностей мобілізаційного резерву відповідно до умов договору № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003 та ст. 530 Цивільного кодексу України на момент розгляду даної справи судом настав.

Проте, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів за надані послуги зі зберігання матеріальних цінностей в розмірі 393 197, 81 грн.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № Л/НР-0315з/НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 11.06.2003 і положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 393 197, 81 грн. підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця " Акціонерного товариства "Українська залізниця" - задовольнити.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (вул. Пушкінська, буд. 28, м. Київ, 01004, ідентифікаційний код - 37472392) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ,03680, ідентифікаційний код - 40075815) в особі регіональної філії "Львівська залізниця " Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Гоголя, буд. 1, м. Львів, 79000, ідентифікаційний код - 40081195) 393 197 (триста дев`яносто три тисяі сто дев`яносто сім) грн 81 коп. - заборгованості та 5 897 (п`ять тисяч вісімсот дев`яносто сім) грн. 97 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков