Рішення № 98879738, 27.07.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.07.2021Справа № 920/258/21

За позовом Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

про визнання договору недійсним

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача не з`явилися;

від відповідача Перепелиця А.В. (адвокат); Красюк Н.І. (адвокат).

В судовому засіданні 27.07.2021 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників відповідача, що повне рішення буде складено 10.08.2021 року.

СУТЬ СПОРУ:

Комишанська сільська рада Охтирського району Сумської області (позивач) звернулася до Господарського суду Сумської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (відповідач), в якому викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку визнати недійсним договір №324-Р про транспортування питної води від 27.05.2019 року, укладений між ПАТ "Укрнафта" від імені якого діяло Нафтогазовидобувне управління "Охтирканафтогаз" та Комишанською сільською радою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний правочин за своїм змістом суперечить вимогам ст. 227 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для визнання його недійсним.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 07.04.2021 року матеріали справи № 920/258/21 за позовом Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про визнання договору недійсним передано до Господарського суду міста Києва.

27.04.2021 року матеріали справи № 920/258/21 надійшли до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2021 року матеріали справи № 920/258/21 передано для розгляду судді Коткова О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2021 року прийнято справу № 920/258/21 до провадження, ухвалено розгляд справи № 920/258/21 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.05.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 року підготовче засідання відкладено на 15.06.2021 року.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 15.06.2021 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 920/258/21 до судового розгляду по суті на 13.07.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 року розгляд справи відкладено на 27.07.2021 року.

В судовому засіданні 27.07.2021 року представники відповідача проти позовних вимог заперечили та просили суд відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача в судове засідання 27.07.2021 року не з`явився, 27.07.2021 року через відділ діловодства суду подав заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.05.2019 року між Комишанської сільської ради (замовник) та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" (виконавець) укладено договір №324-Р про транспортування питної води (надалі - договір), відповідно до розділу 1 якого, виконавець бере на себе зобов`язання по транспортуванню питної води споживачам, а замовник зобов`язується сплачувати за транспортування питної води за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору замовник видобуває, а виконавець транспортує питну воду з артсвердловини, що є власністю Комишанської сільської ради.

За умовами п. 3.2. договору замовник зобов`язується, зокрема:

- проводити водопостачання на основі дозволу на спецводокористування та спеціального дозволу на користування надрами (прісні підземні води) (п.п. 3.2.6.);

- проводити водопостачання споживачів на основі ліцензії на централізоване водопостачання та водовідведення (п.п. 3.2.7.).

Згідно з п. 4.2. договору виконавець зобов`язаний:

- забезпечувати транспортування питної води замовнику в обсягах згідно з договором (п.п. 4.2.1.);

- повідомляти замовника письмово про зміну тарифів за транспортування (п.п. 4.2.2.).

Договір набирає чинності з 01.01.2019 року і діє до 31.12.2019 року в частині надання послуг з транспортування питної води, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх здійснення замовником (п. 10.1. договору).

Додатковою угодою № 1 від 20.06.2019 року до договору виконавець і замовник дійшли згоди розірвати договір від 27.05.2019 року № 324-Р про транспортування питної води з 20 червня 2019 року. З моменту набрання чинності даної додаткової угоди до договору про транспортування питної води № 324-Р від 27.05.2019 року сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками, які витікають із цього договору.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно інформації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності Нафтогазовидного управління «Охтирканафтогаз» є: 06.10 - Добування сирої нафти (основний); 71.20 - Технічні випробування та дослідження; 49.41 - Вантажний автомобільний транспорт; 42.99 - Будівництво інших споруд; 09.10 - Надання допоміжних послуг у сфері добування нафти та природного газу; 06.20 - Добування природного газу. Відповідно до Реєстру суб`єктів природних монополій у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та центрального водовідведення серед суб`єктів, які здійснюють господарську діяльність з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення на території Сумської області Нафтогазовидобувне управління «Охтирканафтогаз» та ПАТ Укрнафта» відсутні. Також відсутні вказані відомості і на момент укладення договору. Відповідач не мав відповідної ліцензії на провадження діяльності з транспортування води, як складову питного водопостачання». Крім того, єдиним суб`єктом, який мав ліцензію на централізоване водопостачання та водовідведення на території с. Мала Павліка це ФОП Бабич С.А. Як стверджує позивач, відповідач не мав ліцензії на провадження діяльності з транспортування води, як складову питного водопостачання. При цьому позивач вказує, що договір є розірваним, проте застосування наслідків його недійсності необхідно з метою безпідставності вимог відповідача про стягнення боргу.

Отже, позивач вважає, що договір № 324-Р від 27.05.2019 року укладено за відсутності відповідної ліцензії, яка вимагається законодавством, що згідно зі ст. 227 Цивільного кодексу України тягне за собою визнання цього договору недійсним в судовому порядку.

Відповідач проти позовних вимог заперечив. Заперечення мотивує тим, що зі змісту зобов`язань сторін за договором слідує, що до обов`язків відповідача не входять обов`язки з централізованого водопостачання (виробництво, транспортування та постачання питної води споживачам, охорони джерел та систем питного водопостачання), натомість ці обов`язки покладені саме на позивача. Відповідач стверджує, що згідно умов договору № 324-Р від 27.05.2019 року не надавав позивачу послуги з централізованого водопостачання. Як вказує відповідач, оскаржуваний договір за своєю правовою природою не є договором про надання послуг з централізованого водопостачання і не потребує отримання відповідачем дозволу, відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» послуги з транспортування питної води не ліцензуються, обов`язку отримувати інші дозволи (ліцензії) для транспортування питної води жодним нормативно-правовим актом не передбачено. На думку відповідача, дія Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» на відповідача не поширюється. Окрім того, відповідач зауважив, що у період з 2010 року по 2018 року надавав позивачу послуги з транспортування питної води за аналогічними договорами, які позивач оплачував.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України, договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Як вже було встановлено судом вище, 27.05.2019 року між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, було укладено договір №324-Р про транспортування питної води, за умовами якого, виконавець бере на себе зобов`язання по транспортуванню питної води споживачам, а замовник зобов`язується сплачувати за транспортування питної води за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що замовник видобуває, а виконавець транспортує питну воду з артсвердловини, що є власністю Комишанської сільської ради.

При цьому, відповідно до підпунктів 3.2.6., 3.2.7. пункту 3.2. договору замовник зобов`язується проводити водопостачання на основі дозволу на спецводокористування та спеціального дозволу на користування надрами (прісні підземні води) та проводити водопостачання споживачів на основі ліцензії на централізоване водопостачання та водовідведення.

В свою чергу, згідно з підпунктами 4.2.1., 4.2.2. пункту 4.2. договору виконавець зобов`язаний забезпечувати транспортування питної води замовнику в обсягах згідно з договором та повідомляти замовника письмово про зміну тарифів за транспортування.

Отже, зі змісту пунктів 3.2. та 4.2. договору слідує, що саме на замовника, тобто на позивача, покладено обов`язок проводити водопостачання на основі дозволу на спецводокористування та спеціального дозволу на користування надрами (прісні підземні води) та ліцензії на централізоване водопостачання та водовідведення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» питне водопостачання - діяльність, пов`язана з виробництвом, транспортуванням та постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та систем питного водопостачання, централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Частиною другою статті 20 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» визначено, що у договорі про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення повинні бути зроблені посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких здійснюватиметься питне водопостачання та/або водовідведення.

Відповідно до абз. 7 п.п. 1.3. п. 1 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, місце провадження господарської діяльності з централізованого водовідведення - територія, у межах якої провадиться господарська діяльність із відведення та очищення стічної води за допомогою комплексу об`єктів, споруд, колекторів, каналізаційних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом, що зазначені в документах, які додаються до заяви про отримання ліцензії (з урахуванням змін до документів, поданих ліцензіатом в установленому цими Ліцензійними умовами порядку).

Як передбачено пунктом 1.4. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), здійснює ліцензування господарської діяльності з централізованого водопостачання (виробництво та/або транспортування та/або постачання питної води споживачам) та/або централізованого водовідведення (відведення та/або очищення стічної води) у разі, якщо системи централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення суб`єктів господарювання розташовані в одному чи декількох населених пунктах у межах території однієї або більше областей (включаючи місто Київ), сукупна чисельність населення яких становить більше ніж сто тисяч осіб та обсяги реалізації послуг яких становлять відповідно: з централізованого водопостачання - більше ніж триста тисяч метрів кубічних на рік; з централізованого водовідведення - більше ніж двісті тисяч метрів кубічних на рік.

Питання ліцензування у господарській діяльності в Україні регулюються Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності». Перелік видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, вказаний у ст. 7 цього Закону.

Положеннями ч. 2 ст. 20 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» передбачено, що у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується.

Листом від 11.05.2021 року за № 02-15/518 12.05.2021 року Комишанська сільська рада звернулась до ПАТ «Укрнафта» щодо врегулювання питання використання земельної ділянки з кадастровим номером 5920385800:02:001:5275, яка перебуває в комунальній власності Комишанської сільської ради і на якій розташована артезіанська свердловина, право власності на яку зареєстровано за Комишанською сільською радою, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.03.2020 року, в якому вказано об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля для обслуговування насосної станції та свердловини, опис об`єкта: нежитлова будівля для обслуговування насосної станції та свердловини - літера А; свердловини № 1.

Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Зважаючи на ту обставину, що визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, який передбачено у п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, з позовом до суду вправі звернутись особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Крім того, визнання правочину недійсним повинно бути саме тим способом захисту прав та інтересів, застосування якого призведе до захисту та поновлення порушених прав та інтересів особи, яка не є стороною оспорюваного правочину.

При цьому, розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 394/301/19.

Відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з постановою Пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках.

Не може бути визнаний недійсним правочин у порядку ст. 227 Цивільного кодексу України, якщо на час його вчинення порядок отримання ліцензії, орган ліцензування та ліцензійні умови не визначено у жодному нормативно-правовому акті.

Відповідно до п. 3.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки як і фізична особа, крім тих, які за свою природою можуть належати лише людині (ч. 1 ст. 91 ЦК України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини. Тому сама лише відсутність у статутних документах чи в положеннях, якими регулюється діяльність, зокрема, суб`єктів господарювання, записів щодо можливості здійснення ними певної діяльності та відповідно, вчинення відповідних правочинів не тягне за собою визнання таких правочинів за їх участю недійсними.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/2357/20 зауважив, що тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що наведені позивачем доводи щодо визнання недійсним оспорюваного договору на підставі ст. 227 Цивільного кодексу України не знайшли свого відображення в матеріалах справи, наявність всіх обов`язкових ознак для визнання оспорюваного договору недійсним позивач не довів, інших доводів, що договір суперечить чинному законодавству України суду також не надано, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки позивачем не надано суду більш вірогідних доказів та достатніх обґрунтувань, які послугували б підставою для визнання договору № 324-Р від 27.05.2019 року недійсним.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10.08.2021р.

Суддя О.В. Котков