Рішення № 98879350, 06.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.08.2021Справа № 910/2247/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегровані водні технології" вул. Закревського, б. 19, м. Київ, 02217

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" вул. Назарівська 3, м. Київ, 01032

в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" 71503, Запорізька область, місто Енергодар, вулиця Промислова, будинок 133

про стягнення 55 177,20 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтегровані водні технології" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" 55 177,20 грн. боргу, а саме 48 525,00 грн. боргу, 3008,55 грн. пені, 3396,75 грн. штрафу, 246,90 грн. процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору поставки № 174(2)20УК/53-121-08-20-09440 від 15.06.2020 в частині своєчасної оплати поставленого товару, у зв`язку з чим позивачем у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, штраф та проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 12.03.2021 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 23.02.2021 надійшла заява б/н від 11.03.2021 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Також, 18.03.2021, через відділ діловодства суду 12.03.2021, від позивача надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи, а саме на підтвердження витрат на правову допомогу адвоката під час розгляду даної справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2247/21 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/2247/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, 06.04.2021 на виконання вимог ухвали суду 19.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява, яка судом долучена до матеріалів справи.

Також, 09.04.2021 на виконання вимог ухвали суду 19.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 28-23/7861 від 02.04.2021, в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем в порушення умов, укладеного між сторонами, договору не надано відповідачу податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних. Крім того, відповідач заперечує проти нарахованих позивачем пені, штрафу та 3 % річних, в обґрунтування чого зазначає, що штрафні санкції у вигляді сплати неустойки за порушення грошових зобов`язань сторонами в договорі не узгоджено. А також зазначає, що 3 % річних та пеня є різновидами одного виду цивільно-правової відповідальності, застосування яких тягне є подвійною відповідальністю за одне і теж правопорушення.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 15 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтегровані водні технології" (позивач у справі, постачальник за договором) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відповідач у справі, покупець за договором) укладено Договір № № 174 (2)20УК/53-121-08-20-09440 поставки товару (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар, згідно специфікації: насос Badu Fa 21-60/45 м3/ч, 400 В, загальною вартістю 48 525,00 грн. в т.ч. ПДВ 8 087,50 грн.

Розділами 2 - 11 Договору сторони узгодили якість і комплектність товару, умови і порядок оплати, порядок та строки поставки, упаковку товару, приймання товару за якістю і кількістю, відповідальність сторін, форс-мажор, строк дії договору тощо

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 11.1 Договору даний договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з моменту підписання.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Строк поставки товару: травень - липень 2020 року (пункт 1.2 Договору).

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що поставка товару за даним договором відбувається відповідно до Правил Інкотермс 2010 на умовах DDP - м. Енергодар. Вантажоодержувач: Запорізьке відділення ВП "Складське господарство", вул. Промислова, 133 (склад), м. Енергодар, Запорізької області.

За умовами пункту 4.3 Договору товар, що поставляється повинен супроводжуватися наступними документами: видаткова накладна 3 прим.; паспорт підприємства виробника або сертифікат або інший документ який підтверджує якість товару; податкова накладна, оформлена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄДПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем 29.07.2020 було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений Договором товар на загальну суму 48 525,00 грн., що підтверджується підписаною повноважними представниками сторін видатковою накладною № 510 від 29.07.2020 на суму 48 525,00 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Товар, що поставляється, по своїй якості і комплектності повинен підтверджуватися паспортом підприємства виробника або сертифікат або інший документ який підтверджує якість товару (пункт 2.1 Договору).

У відповідності до пункту 6.1 Договору приймання продукції за якістю і кількістю здійснюється покупцем відповідно до вимог СОУ НАЕК 038:2017 «Управління закупівлями. Організація вхідного контролю продукції для АЕС».

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірною видатковою накладною відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтегровані водні технології" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та визнається відповідачем у поданому до суду відзиві.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна. Крім того, в підтвердження факту отримання відповідачем товару за Договором, останнім до відзиву на позовну заяву долучено прибутковий ордер № 2\ 334\135 від 31.07.2020, в якому міститься посилання на видаткову накладну № 510 від 29.07.2020.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до пункту 3.1. Договору вартість договору без ПДВ складає: 40 437,50 грн., крім того ПДВ 8 087,5 грн., разом 48 525,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до пункту 3.2 Договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 120 календарних днів з дати поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктом 3.3 Договору сторонами визначено, що оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленої за Договором продукції матеріали справи не містять.

Отже, з урахуванням приписів чинного законодавства та умов Договору, приймаючи до уваги дату отримання відповідачем товару 29.07.2020, покупець повинен був оплатити отриману від позивача продукцію не пізніше 26.11.2020.

Таким чином, як зазначено позивачем з урахуванням вищенаведеного, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений за Договором товар на дату звернення до суду становила 48 525,00 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки відповідачем не було здійснено оплату поставленого за Договором товару та з метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 099/22 від 01.12.2020, факт надсилання якого відповідачеві підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист № 0411955625587, накладної № 0411955625587 від 02.12.2020 та фіскальних чеків.

Відповідач, відповідно до опису вкладення у цінний лист № 7150305520443 від 28.12.2020, направив на адресу позивача відповідь на претензію за вих. № 099/22 від 01.12.2020 (№ 28-23/27919 від 28.12.2020), відповідно до якої відповідач повідомив позивача, що у зв`язку з складною ситуацією на ринку електричної енергії, зниження рівня виробництва, попиту та оплати електричної енергії, безпрецедентним зростанням заборгованості за фактично відпущену електроенергію у поточному році, ВП ЗАЕС проводить розрахунки за фактом розподілу коштів з боку ДП «НАЕК «Енергоатом» .

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, відповідач свої зобов`язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтегровані водні технології" грошових коштів в сумі 48 525,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору поставки № 174(2)20УК/53-121-08-20-09440 від 15.06.2020 не виконав, в результаті чого у Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 174(2)20УК/53-121-08-20-09440 від 15.06.2020 та/або окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Поряд з цим суд зазначає, нормою частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, укладаючи правочин з відкладальною обставиною його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.

Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов`язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Здійснивши аналіз змісту укладеного між сторонами Договору поставки, зокрема, пункту 3.3, судом встановлено, що в спірному правочині строк виконання зобов`язання з повної оплати поставленої за Договором продукції, тобто з урахуванням частини вартості в розмірі податку на додану вартість, що враховуючи розмір поставки в сумі 48 525,00 грн., складає 8 087,50 грн., визначений вказівкою на події - «після надання постачальником податкової накладної (розрахунку коригування), оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку», тобто обумовили настання у відповідача обов`язку оплатити товар обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, що свідчить про вчинення правочину в цій частині під відкладальною умовою (частина 1 статті 212 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 4.5 Договору постачальник зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкових накладних чинним законодавством, з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги". Електронна адреса покупця для листування в рамках адміністрування ПДВ: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua.

Постачальник зобов`язується вказувати в податковій накладній позначення, одиниці вимірювання товару, що надається за договором, згідно з вимогами "Класифікатору системи позначень одиниць вимірювання та обліку", ДК 011-96, затвердженого наказом Держстандарту України № 8 від 09.01.1997.

Відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно статті 201.1 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, в матеріалах справи відсутні як будь-які докази складення позивачем як постачальником податкових накладних на здійснену поставку продукції за Договором та реєстрації останніх в ЄРПН.

З урахуванням вище наведеного, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження оформлення, реєстрації податкових накладних та надання їх постачальником суд позбавлений можливості встановити граничні строки оплати частини вартості поставленої партії продукції в розмірі суми ПДВ та факт настання погодженої сторонами в пункті 3.3 Договору відкладальної обставини - щодо складання, реєстрації в ЄРПН та надання постачальником податкових накладних на поставлену партію продукції.

Таким чином, оскільки матеріалами справи частково підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк та на момент прийняття рішення доказів оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений за Договором поставки № 174(2)20УК/53-121-08-20-09440 від 15.06.2020 товар підлягають частковому задоволенню у розмірі 40 437,50 грн. за вирахування вартості податку на додану вартість.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно пункту 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Окрім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого за Договором товару, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 246,90 грн. 3 % річних, а також на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України 3 008,55 грн. пені та 3 396,75 грн. штрафу за прострочення виконання обов`язку з оплати поставленого товару понад 30 днів, нарахованих за загальний період прострочення з 27.11.2020 до 27.01.2021, які позивач просив суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині процентів річних, пені та штрафу суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Як встановлено судом за матеріалами справи, умови розділу 7 «Відповідальність сторін» Договору не містять положень щодо застосування до покупця такого виду відповідальності як штраф за неналежне виконання зобов`язань з оплати поставленого товару та пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати поставленого товару.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Судом встановлено, що в обґрунтування підстав для застосування до відповідача штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання у вигляді штрафу у розмірі 7 % від суми простроченої заборгованості за прострочення понад тридцять днів та пені в розмірі 0,1% від суми простроченої заборгованості за кожний день такого прострочення позивач посилається на частину 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Проте, суд зазначає, шо згідно пункту 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Пунктом 2 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України закріплено, що у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

При цьому, судом встановлено згідно матеріалів справи відсутність в укладеному між сторонами Договору, невиконання умов з оплати товару за яким стало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою, положень щодо передбаченої сторонами відповідальності покупця (Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція") у вигляді нарахування штрафу за неналежне виконання зобов`язань з оплати поставленого товару та пені за невиконання (прострочення) грошових зобов`язань з оплати товару, що, за умови відсутності визначення такого обов`язку певним законодавчим актом, в свою чергу виключає можливість нарахування та стягнення пені та штрафу в даному випадку за порушення сторонами умов укладеного між сторонами Договору.

Отже, як свідчать наявні у справі докази, у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування неустойки взагалі не визначено.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Таким чином, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати штрафу та пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення штрафу та пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до статті 547 та пункту 1 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, оскільки штрафні санкції, передбачені нормами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються лише за прострочення виконання негрошового зобов`язання, а з матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді неустойки (штрафу, пені), та їх розмір актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, наведене виключає правові підстави для стягнення з відповідача 3 008,55 грн. пені та 3396,75 грн. штрафу за прострочення виконання обов`язку з оплати поставленого товару понад 30 днів, нарахованої позивачем.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо того, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені, штрафу, інфляційних втрат і 3 % річних не суперечить статті 61 Конституції України, не приймаються судом до уваги, оскільки, як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем процентів річних у сумі 246,90 грн. судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору, враховуючи визначену судом базу нарахування в розмірі 40 437,50 грн. боргу (за вирахування вартості податку на додану вартість), становить 205,75 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 205,75 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 4 800,00 грн. суд зазначає, що за приписами ст.ст. 123, 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об`єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст.ст. 129, 130 ГПК України.

відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

В свою чергу, як вбачається з відзиву на позовну заяву відповідач заперечує проти розміру витрат на оплату професійної правничої допомоги, заявлених позивачем, посиляючись на його неспівмірність з предметом позову і складністю справи, а також не відповідає критеріям реальності та розумності.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.ст. 16, 126 ГПК України).

Згідно п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 1 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Як встановлено судом за результатами розгляду матеріалів справи, позивачем надано докази на підтвердження понесення ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу.

Так, як свідчать матеріали справи, між Адвокатським об`єднанням «Свобода» (виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтегровані водні технології" (клієнт за договором, позивач у справі) 20.08.2020 укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, предметом якого є дання виконавцем усіма законними методами та способами правової (правничої) допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

За приписами п. 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Додатковою угодою № 4 від 09.02.2021 до вказаного договору сторони дійшли згоди про те, що виконавець бере на себе зобов`язання стягнути на користь клієнта заборгованість з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", що виникла за умовами Договору поставки № 174(2)20УК/53-121-08-20-09440 від 15.06.2020.

Вказаною Додатковою угодою було встановлено перелік юридичних послуг, які надаються клієнту з метою захисту законних прав та інтересів, а також встановлено розмір винагороди (плата за послуги) у розмірі 1 200,00 грн. за одну годину роботи, без ПДВ.

За змістом наявного в матеріалах справи Акту здачі - приймання робіт (надання послуг) № 4 від 10.02.2021 до договору про надання правової допомоги № 20.08.2020, який підписано представниками сторін без зауважень та скріплено печатками сторін Договору, адвокатом надано, а клієнтом прийнято послуги з правничої допомоги щодо: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, формування правової позиції, опрацювання матеріалів та вивчення судової практики - 1 година; розрахунок заборгованості, пені, штрафу, 3 % річних та індексу інфляції - 1 година; підготовка процесуальних документів (позовної заяви) щодо стягнення заборгованості з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", що виникла за умовами Договору поставки № 174(2)20УК/53-121-08-20-09440 від 15.06.2020 -2 години.

На підтвердження факту оплати позивачем наданої об`єднанням та прийнятої останнім правничої допомоги позивачем надано копію платіжного доручення № 2068 від 23.02.2021 на суму 4 800,00 грн.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія № 1998/10 від 25.12.2001 на ім`я адвоката Горбаня Романа Олеговича та ордер № 1070174 від 20.08.2020, виданий Адвокатським об`єднанням «Свобода».

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

В свою чергу, як свідчать матеріали справи, відповідачем в клопотанні про зменшення витрат на професійну правничу допомогу викладені заперечення щодо не співмірності та непропорційності розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в тому числі їх змісту, обсягу та вартості, враховуючи предмет спору, складність справи та необхідний обсяг роботи адвоката, а також наголошувалось на необґрунтованості заявлених до стягнення сум.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України), покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, в т.ч. акти приймання-передачі наданих послуг, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, та з урахуванням заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд приходить до висновку, що вимоги останнього про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3 535,66 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позивних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133; ідентифікаційний код ВП: 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегровані водні технології" (Україна, 02217, м. Київ, вул. Закревського, буд. 19; ідентифікаційний код: 36192103) 40 437 (сорок тисяч чотириста тридцять сім) грн. 50 коп. основного боргу, 205 (двісті п`ять) грн. 75 коп. 3 % річних, 1 672 (одна тисяча шістсот сімдесят дві) грн. 07 коп. судового збору та витрати на правову допомогу в сумі 3 535 (три тисячі п`ятсот тридцять п`ять) грн. 66 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 06 серпня 2021 року.

Суддя А.М. Селівон