Рішення № 98878521, 06.08.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 серпня 2021 року справа № 903/358/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за присутності представників сторін:

від позивача: Матвіюк Н.Р. – адвокат (ордер серія ВЛ №000,078257 від 22.04.2021р., Свідоцтво серія ВЛ №868 від 17.12.2016р.)

від відповідача: не з`явились

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендборд", м. Луцьк

до відповідача: Комунального підприємства "Луцькреклама", м. Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Луцька міська рада, м. Луцьк

про стягнення 320 486,81 грн.

встановив: на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява від 21.05.2021р. ТОВ "Брендборд" про стягнення на його користь з КП "Луцькреклама" 320 486,81 грн., в т.ч. 268 491,41 грн. в повернення безпідставно одержаних (збережених) коштів (в правове обґрунтування здійснювалось посилання на положення ст. 1212 ЦК України), а також 34 297,06 грн. суми інфляційних (за період з 01.03.2019р. по 30.04.2021р.) та 17 698,34 грн. трьох процентів річних (за період з 18.02.2019р. по 30.04.2021р.), нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 31.05.2021р. позовну заяву було прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в підготовчому судовому засіданні на 30.06.2021р., запропоновано сторонам вчинити ряд дій та подати суду відповідні документи.

22 червня 2021 року на адресу суду надійшов відзив відповідача від 18.06.2021р. №18/07 з обґрунтовуючими його документами, відповідно до котрого КП "Луцькреклама" позову не визнає, вважає його безпідставним і таким, що не підлягає до задоволення.

При цьому стороною засвідчується:

- відповідач не був учасником справи №803/433/18, що переглядалася Восьмим апеляційним адміністративним судом, постановою котрого від 11.12.2018р. було визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 21.02.2018р. №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька". Постанова набрала законної сили з моменту її прийняття (11.12.2018), а тому вважає, що відносно відповідача жодних рішень в цьому плані судами не ухвалювалося, що вказує на відсутність обов`язку із сплати коштів позивачу;

- договір №116/ТК від 04.04.2012р. з додатками до нього, в яких зазначено суми нарахування коштів по кожному засобу зовнішньої реклами не оспорювалися позивачем і відсутні рішення про їх недійсність, тому відсутні правові підстави для сплати коштів позивачу;

- нараховані 3% річних та інфляційні втрати не підлягають стягненню з підстав відсутності у відповідача перед позивачем жодних зобов`язань.

29 червня 2021 року на адресу суду від ТОВ "Брендборд" за підписом адвоката Місюка Р.П. (ордер серії ВЛ №000,084573 від 29.06.2021р., Свідоцтво серії ВЛ №1293 від 05.02.2021р.) надійшла відповідь від 29.06.2021р. на відзив відповідача на позовну заяву.

У зазначеній відповіді позивачем засвідчується, що судовим рішенням у справі №803/433/18, яке набрало законної сили, встановлено обставину протиправності рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 21 лютого 2018 року №111-1 загалом, тобто і в частині визначення відповідних обов`язків КП "Луцькреклама". Даним судовим рішенням встановлено преюдиціальні факти не конкретно по КП "Луцькреклама", а дано правову оцінку рішенню виконавчого комітету Луцької міської ради від 21 лютого 2018 року №111-1, яке, окрім іншого, зобов`язувало відповідача до вчинення певних дій, із встановленням обставин його протиправності. Позивач вважає, що обставини, які встановлені судовим рішенням (постанова від 11.12.2018р.), ухваленим у справі №803/433/18, мають для справи, яка розглядається, преюдиціальне значення та не потребують додаткового доказування, а твердження відповідача в цій частині відзиву є хибними.

Саме із врахуванням та на виконання, в тому числі, вказаного протиправного рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 21.02.2018р. №111-1, додатками до укладеного між сторонами у даній справі договору №116/ТК від 04.04.2012р., затверджувався перелік ЗЗР розповсюджувача реклами, їх місцезнаходження, а також розмір плати за розміщення ЗЗР із врахуванням величини базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів наведеному в протиправному рішенні, що кореспондується з п. 3.1. договору №01-02/95ТК від 02.01.2019р. в частині встановлення плати за розміщення ЗЗР виконавчим комітетом Луцької міської ради.

Позивач також звертає увагу суду на те, що 01.03.2018р. між сторонами у справі було підписано додатковий договір №6 до договору №116/ТК від 04.04.2012р., в якому, зокрема, в п. 1 зазначено, що нарахування по ЗЗР в період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р. проводитиметься відповідно до Порядку та згідно п. 1-2 рішення виконавчого комітету Луцької міської ради за №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька".

Засвідчується позивачем і те, що в даному випадку скасовано протиправно встановлений розмір нарахувань по Договору та відповідно ставиться вимога про повернення коштів, правова підстава отримання яких відпала.

30.06.2021р. на адресу суду від відповідача надійшли клопотання від 29.06.2021р. №№19/07 та 19/07-1 про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Луцьку міську раду та виконавчий комітет Луцької міської ради.

В підготовчому судовому засіданні 30.06.2021р., як це відображено в протоколі судового засідання, розгляд справи в цілому та в частині клопотань відповідача було відкладено на 19.07.2021р., встановлено сторонам строк для подання до суду письмових пояснень.

07 липня 2021 року на адресу суду за підписом Луцького міського голови надійшло клопотання від 06.07.2021р. №1.1-8/3579/2021 про залучення Луцької міської ради до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

08 липня 2021 року за підписом адвоката Місюка Р.П. до суду поступили письмові пояснення ТОВ "Брендборд" щодо клопотань КП "Луцькреклама" стосовно залучення до участі у справі третіх осіб.

Заперечення КП "Луцькреклама" від 07.07.2021р. №21/07 на відповідь позивача на відзив із засвідченням того, що відсутні визначені діючим законодавством правові підстави для задоволення позову, поступили до суду 08.07.2021р.

Як це відображено в протоколі судового засідання, в підготовчому засіданні суду 19.07.2021р., проведеному за участю представників сторін, господарським судом, у зв`язку з необґрунтованістю, протокольною ухвалою було відхилено клопотання КП "Луцькреклама" про залучення виконавчого комітету Луцької міської ради до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, за наслідками розгляду клопотання міського голови постановлено ухвалу про залучення Луцької міської ради до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, встановлено міській раді строк для подання письмових пояснень стосовно позову, зобов`язано позивача здійснити направлення (вручення) третій особі документів, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.08.2021р.

Про процесуальні дії, вчинені судом в підготовчому судовому засіданні 19.07.2021р., третя особа була повідомлена ухвалою від 19.07.2021р.

Пояснення Луцької міської ради від 29.07.2021р. №1.1-8/4026/2021 щодо позову ТОВ "Брендборд" поступили на адресу суду 30.07.2021р.

У зазначеному поясненні третя особа вважає позов безпідставним та не обґрунтованим, зазначає, що після набрання законної сили рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду, яким визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 21 лютого 2018 року №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", зміни до договорів, укладених між сторонами, не вносились, а тому підстав повернення коштів не було. Також при цьому третя особа засвідчує, що правовідносини між сторонами мають договірний характер у зв`язку з чим при вирішенні спору відсутні підстави для застосування положень ст. 1212 ЦК України. Звертаючи увагу на те, що позивачем не надано доказів щодо невиконання відповідачем або виконання з порушенням умов договірних зобов`язань, третя особа вважає, що відсутні підстави для застосування положень ст. 625 ЦК України. Також засвідчується, що позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом було пропущено встановлені чинним законодавством України трирічні строки позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Пояснення позивача від 03.08.2021р. щодо клопотання третьої особи про застосування наслідків збігу строків позовної давності надійшли до суду 04.08.2021р.

Також 04 серпня 2021 року ТОВ "Брендборд" звернулось до суду із клопотанням від 03.08.2021р. про стягнення з відповідача на користь позивача 15 000 грн. у відшкодування понесених витрат на професійну правову допомогу, а також приєднання у зв`язку з цим до матеріалів справи посвідчених копій укладеного між позивачем та адвокатським об`єднанням Договору про надання правової допомоги від 24.03.2021р., квитанції на суму платежу 15 000 грн. до прибуткового касового ордеру №24 від 24.03.2021р., поштових документів в підтвердження направлення примірника заяви з додатками на адресу відповідача та третьої особи.

05 серпня 2021 року на адресу суду за підписом адвоката Пилипчук І.Л. надійшло клопотання КП "Луцькреклама" від 04.08.2021р. №22/07 про застосування строків позовної давності та відмову позивачу в позові з цих підстав. При цьому стороною засвідчується, що позивач з відповідним позовом про стягнення з відповідача коштів за період з 01.03.2018р. до суду звернувся після спливу позовної давності.

05 серпня 2021 року на адресу суду із додатковими поясненнями з долученими до нього документами звернулось КП "Луцькреклама". При цьому, додатковою підставою для відмови у задоволенні позову, на думку позивача, виступає факт втрати чинності укладеного між сторонами договору №116/ТК від 04.04.2012р. у зв`язку з укладенням 02.01.2019р. між останніми нового договору тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами №01-02/95ТК.

Також на адресу суду 06.08.2021р. від Луцької міської ради за підписом представника Іщик В. надійшло клопотання від 05.08.2021р. про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість органом місцевого самоврядування направити в засідання суду уповноваженого представника, з підстав перебування директора юридичного департаменту міської ради у відпустці, участю у пленарному засіданні позачергової 16-ї сесії міської ради заступника директора юридичного департаменту, розгляду Луцьким міськрайонним судом Волинської області о 10.30 06.08.2021р. справи за участю Луцької міської ради.

У визначений господарським судом день та час в судове засідання з`явилась лише представник позивача, відповідач своїм правом на участь в судовому засіданні представника не скористався, пояснень стосовно поважності причин відсутності представника суду не подав, хоча про день та час розгляду судом справи по суті був повідомлений належним чином (в матеріалах справи наявна розписка представників сторін, здійснена в підготовчому судовому засіданні 19.07.2021р., в підтвердження ознайомлення із датою та часом проведення судового засідання по розгляду справи по суті).

За наслідками розгляду в засіданні суду, до початку здійснення розгляду справи по суті, наданих сторонами пояснень та клопотань, господарським судом було постановлено відображені в протоколі судового засідання від 06.08.2021р. ухвали про:

- долучення до матеріалів справи письмових пояснень Луцької міської ради від 29.017.2021р. щодо позову;

- долучення до матеріалів справи пояснень ТОВ "Брендборд" від 03.08.2021р. щодо клопотання третьої особи про застосування строків позовної давності;

- долучення до матеріалів справи заяви позивача від 03.08.2021р. про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу з додатками;

- долучення до матеріалів справи додаткових письмових пояснень КП "Луцькреклама" від 05.08.2021р. з додатками документів, а також заяви відповідача від 04.08.2021р. про застосування строків позовної давності.

Також в засіданні суду було постановлено протокольну ухвалу про відхилення клопотання Луцької міської ради про відкладення розгляду справи.

Відхиляючи відповідне клопотання суд виходив з тих обставин, що третя особа скористалась свої правом на подання до суду письмових пояснень стосовно позовних вимог ТОВ "Брендборд", явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, Луцька міська рада не була позбавлена можливості за наявності бажання взяти участь в судовому засіданні направити в засідання суду свого будь-якого іншого уповноваженого представника.

Також судом в даному аспекті враховано, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997, дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Суд враховує принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

У п. 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989р. вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Зважаючи на те, що всі учасники справи належним чином повідомлялись про дату, час і місце проведення судового засідання з розгляду даної справи по суті, з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду даної справи по суті у даному судовому засіданні.

В судовому засіданні 06.08.2021р. представник позивача, засвідчивши на наявності підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача понесених судових витрат (сплата судового збору та оплата наданої професійної правової допомоги), позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити їх в повному обсязі, зокрема, з підстав, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив. Щодо строків позовної давності представник позивача звернула увагу суду на ту обставину, що третя особа не є суб`єктом подання такої заяви і таке твердження узгоджується з позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 21.10.2020р. по справі №509/3589/16-ц.

Щодо пропуску строків позовної давності та відповідної заяви КП "Луцькреклама" представником позивача засвідчено, що в силу фактичних обставин справи строки давності при пред`явленні відповідного позову до суду пропущені не були.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутньої в судовому засіданні представника позивача, господарський суд, оцінюючи подані сторонами/учасниками судового процесу докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений позивачем до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як це в даному випадку вбачається з матеріалів справи, 04 квітня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Брендборд" (розповсюджувач зовнішньої реклами) та Комунальним підприємством "Луцькреклама" (уповноважена особа) було укладено Договір №116/ТК тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.3. Договору №116/ТК, Уповноважена особа передає Розповсюджувачу зовнішньої реклами у тимчасове користування місце для розташування засобу зовнішньої реклами за адресою, вказаною у додатку, згідно з погодженим у встановленому порядку дозвільним документом на розміщення засобів зовнішньої реклами (ЗЗР), який є невід`ємною частиною цього Договору, а Розповсюджувач зовнішньої реклами використовує надане місце за цільовим призначенням – для розміщення ЗЗР, здійснює оплату за тимчасове користування місцем та звільняє у триденний термін місце після закінчення терміну дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами та/або цього Договору в частині наданого права користування місцем, на яке припинено дію Дозволу та/або цього Договору. Місце надається для розміщення виключно тих засобів, що вказані у додатку до цього Договору, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п.п. 3.1.-3.2. Договору №116/ТК, розмір плати за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР встановлюється виконавчим комітетом Луцької міської ради та сплачується розповсюджувачем зовнішньо реклами на підставі цього Договору та/або рахунків-фактур, наданих КП "Луцькреклама". Розповсюджувач зовнішньої реклами зобов`язаний отримати рахунок на плату коштів за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР не пізніше 20 числа поточного місяця та проводити оплату не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.09.2012р. №629-1 "Про порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька" затверджено вказаний Порядок (оформлений додатком до рішення).

Вищезазначеним Порядком визначено механізм розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луцька. Розрахунок відповідної плати здійснюється за формулою:

П = S х Т х Кз х Кі х Кквз,

де S - площа місця розташування спеціальної конструкції – визначається відповідно до п.32 постанови КМ України № 2067 від 29.12.2003 "Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами";

Т - базовий тариф, розроблений на базі неоподаткованого мінімуму доходів громадян (17 грн.), та становить визначену кількість неоподаткованих мінімумів;

Кз - коефіцієнт диференціації базового тарифу, в залежності від місця розташування об`єкта зовнішньої реклами;

Кі - коефіцієнт річного індексу інфляції за даними Державної служби статистики України до грудня попереднього року у відсотках;

Кквз - 2,5 коефіцієнт комерційного використання землі, розроблений згідно з методикою грошової оцінки землі в розрізі економіко-планувальних зон, наданий управлінням Держкомзему у м. Луцьку Волинської області (застосовується тільки для наземних конструкцій).

Виконавчим комітетом Луцької міської ради 16.07.2014р. було прийнято рішення №414-1 "Про доповнення до Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", згідно з яким доповнено Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, затверджений рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №629-1 від 20.09.2012, пунктом 5 наступного тексту: "Рішенням виконавчого комітету може визначатись (змінюватись) розмір плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, на визначений термін в розмірі до 50 відсотків базового тарифу".

21.02.2018р. виконавчим комітетом Луцької міської ради на виконання Програми економічного і соціального розвитку міста Луцька на 2018-2019 роки, наповнення та збільшення дохідної частини бюджету міста Луцьк, на підставі Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про рекламу", Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003р., рішень виконавчого комітету Луцької міської ради №629-1 від 20.09.2012р. "Про Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька" та №414-1 від 16.07.2014 "Про доповнення до Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", прийнято рішення №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", яким, зокрема, збільшено на період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р. на 49 відсотків величину базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, встановленого Порядком визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, який затверджений рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.09.2012р. №629-1.

Відтак, 01.03.2018р. між сторонами у справі було підписано додатковий договір №6 до договору №116/ТК, в якому, зокрема, в п.1 визначено, що нарахування по ЗЗР в період 01.03.2018р. по 31.12.2018р. проводитиметься відповідно до Порядку та згідно п. 1-2 рішення виконавчого комітету Луцької міської ради за №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька".

Додатками до вказаного додаткового договору за №6 та до самого договору №116/ТК було затверджено перелік ЗЗР розповсюджувача реклами, їх місцезнаходження, а також розмір плати за розміщення ЗЗР.

Вказані додатки сторони уклали з метою виконання рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.09.2012р. №629-1 "Про порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", що кореспондується з п. 3.1. Договору №116/ТК в частині встановлення плати за розміщення ЗЗР виконавчим комітетом Луцької міської ради.

На підставі п. 3.1. Договору №116/ТК із врахуванням додаткового договору за №6 від 01.03.2018р. до останнього, розмір плати за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР розраховувався на підставі вищезазначеного рішення виконавчого комітету Луцької міської ради за №111-1 та зазначався у рахунках, які відповідач надавав для оплати позивачу.

Згідно платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи, позивач у період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р. сплатив на рахунок відповідача кошти в загальній сумі 816 430,73 грн.

Факт надходження загальної суми коштів в розмірі 816 430,73 грн. саме на рахунок відповідача та відповідно факт повного виконання ТОВ "Брендборд" взятих на себе зобов`язань по договору №116/ТК, додатковому договору №6 і додатків до останніх у період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р., відповідач не заперечує та такі факти підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, за період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р., позивач здійснював оплату відповідних визначених договором №116/ТК послуг виключно на підставі рахунків КП "Луцькреклама", які були складені із врахуванням рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька".

Докази того, що у визначений період між сторонами існували інші правовідносини, по яких позивач мав би зобов`язання оплати послуг КП "Луцькреклама" за тимчасове розміщення ЗЗР в матеріалах справи відсутні.

Також суд зазначає, що між сторонами у справі були підписані помісячні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за період березня-грудня місяців 2018 року та, відповідно складено відповідні податкові накладні. Дані обставини також не заперечені сторонами.

Поруч з цим, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018р. у справі №803/433/18 (залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2020р.), визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька". Постанова набрала законної сили з моменту її прийняття (11.12.2018р.)

За визначених обставин суд вважає, що рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька" є недійсним з моменту його прийняття, так як було визнано судом протиправним (незаконним) і скасованим, а отже у відповідача були відсутні правові підстави здійснювати нарахування для розповсюджувачів зовнішньої реклами збільшеної плати на 49% від базового тарифу за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів за період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р. (зокрема, за період з дати укладення додаткового договору №6 від 01.03.2018 до Договору №116/ТК та до кінця 2018 року).

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Обов`язковість урахування судових рішень, які набрали законної сили, для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач, намагаючись повернути надмірно сплачені кошти та з метою досудового врегулювання спору, 17.01.2019р. та 22.01.2020р. на адресу відповідача здійснював направлення вимог про повернення коштів, отриманих без достатньої правової підстави.

Вимоги позивача були отримані відповідачем 17.01.2019р. та 22.01.2020р. відповідно, що стверджується відмітками останнього на самих вимогах. Проте, такі вимоги були залишені відповідачем без задоволення та виконання.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

- набуття або збереження майна. В даному аспекті судом засвідчується, що відповідач набув майно, а саме грошові кошти позивача, шляхом їх перерахування ТОВ "Брендборд" на розрахунковий рахунок КП "Луцькреклама";

- набуття або збереження за рахунок іншої особи. Судом акцентується увага, що КП "Луцькреклама" було набуто вищезазначені грошові кошти в розмірі 816 430,73 грн. саме за рахунок ТОВ "Брендборд", оскільки кошти були перераховані товариством на розрахунковий рахунок відповідача, визначений самим відповідачем;

- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України.) При цьому згідно з положеннями ст. 1212 ЦК України, майно вважається набутим без достатніх правових підстав, якщо на момент набуття майна (грошових коштів) існувала підстава його набуття, однак така підстава згодом відпала.

Внаслідок прийняття судом адміністративної юрисдикції рішення про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради за №111-1 від 21.02.2018р. "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", підстава отримання КП "Луцькреклама" коштів при збільшених ставках тарифу відпала.

Враховуючи вищевикладене, за Договором №116/ТК із врахуванням додаткового договору за №6 від 01.03.2018р. до останнього і додаткових угод, позивач повинен був сплатити відповідачу за тимчасове договірне користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами в період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р. (за мінусом збільшення базового тарифу згідно скасованого в судовому порядку рішення виконавчого комітету Луцької міської ради за №111-1 від 21.02.2018р. "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька" суму в розмірі 547 939,32 грн.

Водночас, згідно долучених до матеріалів справи платіжних доручень, позивачем у зазначений період було сплачено на користь відповідача, а останнім отримано грошових коштів в розмірі 816 430,73 грн.

За визначених обставин, позивачем було надмірно сплачено відповідачу по Договору №116/ТК із врахуванням додаткового договору №6 від 01.03.2018р. до останнього і додаткових угод, коштів в сумі 268 491,41 грн. (з розрахунку 816 430,73 грн. – 547 939,32 грн.)

Вищезазначена переплата виникла внаслідок застосування до правовідносин сторін за Договором №116/ТК із врахуванням додаткового договору №6 від 01.03.2018р. до останнього і додаткових угод, рішення виконавчого комітету Луцького міської ради №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", яке в подальшому було скасоване в судовому порядку, відтак, позивач здійснював оплату послуг КП "Луцькреклама" у вказані періоди з врахуванням збільшених ставок тарифу.

За визначених вище обставин, на думку та переконання суду, наявні всі ознаки котрі переконливо свідчать про набуття КП "Луцькреклама" грошових коштів ТОВ "Брендборд" в загальному розмірі 268 491,41 грн. без достатньої для цього правової підстави.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України, цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

У силу положення статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

Поруч з цим, можливість та правова підстава для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України у випадку наявності відносин, які врегульовані в порядку ст. 1212 ЦК України, зокрема, при поверненні безпідставно одержаних чи збережених коштів, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року, яка постановлена у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18).

Судом досліджено, що в даному випадку листом ТОВ "Брендборд" за №37 від 17.01.2019р., адресованим КП "Луцькреклама", було засвідчено вимогу позивача про повернення відповідачем коштів, набутих без достатньої для цього правової підстави. Термін виконання вимоги був визначений позивачем до 15.02.2019р., проте, як зазначалося вище, дана вимога зі сторони КП "Луцькреклама" задоволена не була, кошти повернуті не були.

В даному випадку, згідно з наданими суду розрахунками, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України із суми 268 491,41 грн. було нараховано відповідачу 34 297,06 грн. суми інфляційних втрат (за період з 01.03.2019р. по 30.04.2021р.), а також 17 698,34 грн. 3% річних (за період з 18.02.2019р. по 30.04.2021р.)

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.)

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача загальної суми 320 486,81 грн., з якої 268 491,41 грн. безпідставно набуті кошти, 17 698,34 грн. 3% річних, 34 297,06 грн. інфляційні втрати, підтверджені належними та допустимими доказами, підставні та підлягають до задоволення.

При цьому суд відхиляє твердження відповідача та третьої особи, наведені у відзиві на позовну заяву, а також у письмових поясненнях, зокрема, те, що:

- КП "Луцькреклама" не було учасником у справі №803/433/18, що переглядалася Восьмим апеляційним адміністративним судом і постановою котрого від 11.12.2018р. визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 21 лютого 2018 року №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", а тому відсутній у них обов`язок із сплати коштів позивачу. В даному аспекті судом засвідчується, що усі кошти поступали від позивача саме на рахунки відповідача визначені для платежів самостійно, а розмір надходжень (ставка тарифу), в період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р., був відповідно скоригований із врахуванням скасованого рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 21 лютого 2018 року №111-1, яке було обов`язкове до виконання з боку КП "Луцькреклама";

- договір №116/ТК від 04.04.2012р. з додатками до нього, в яких зазначено суми нарахування коштів по кожному ЗЗР не оспорювалися позивачем і відсутні рішення про їх недійсність, доводять, що саме тому відсутні правові підстави для сплати коштів позивачу. В даному аспекті судом зауважується, що дійсність договірних відносин між сторонами, Договору №116/ТК від 04.04.2012р. з додатковими угодами і додатками до нього не ставляться під сумнів, останні були дійсні та не розірвані сторонами, в судовому порядку недійсними не визнавались, проте в даному випадку фактично судовим рішенням, яке набрало законної сили, скасовано протиправно встановлений розмір нарахувань (ставка тарифу) по Договору та відповідно позивачем ставиться законна вимога про повернення коштів, правова підстава отримання яких відпала.

Інші доводи та заперечення відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору – задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

Стосовно заявленого Луцькою міською радою клопотання про застосування судом при вирішенні спору наслідків збігу строків позовної давності та відмови у зв`язку з цим в задоволенні позовних вимог судом засвідчується, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ГК України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Згідно частин 3, 4 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (з відповідними змінами), визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно з ч. 1 ст. 45 ГПК України сторонами в господарському процесі є позивач та відповідач.

Відтак, можливість застосування позовної давності пов`язується лише із наявністю про це відповідної заяви сторони (позивача/відповідача), а не третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору, як це здійснено в даному випадку Луцькою міською радою.

Щодо відповідної заяви про застосування до спірних правовідносин положень про позовну давність, поданої КП "Луцькреклама" та підтриманої представником підприємства в судовому засіданні, судом засвідчується, що, на думку та переконання суду, відповідне право у ТОВ "Брендборд" на звернення до суду з позовом про повернення відповідачем (стягнення в судовому порядку) безпідставно отриманих коштів в порядку, визначеному ст. 1212 ЦК України, виникло не інакше, як з моменту набрання законної сили постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018р. у справі №803/433/18 про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", відтак, вимоги позивача були пред`явлені до суду в межах визначених положеннями ЦК України загальних строків позовної давності.

В аспекті розгляду клопотання КП "Луцькреклама" від 05.08.2021р. №23/07, поданого відповідачем до початку розгляду справи по суті та з`ясування викладених у цій заяві обставин, судом аналогічно засвідчується, що відповідне право позивача на звернення з позовом до суду та нарахування сум інфляційних і процентів річних виникло у ТОВ "Брендборд" також з моменту набрання законної сили постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018р. у справі №803/433/18, саме, як встановлено судом, у період дії укладеного між сторонами договору №116/ТК від 04.04.2012р. з додатками та додатковими угодами. Укладення між цими ж сторонами відповідного договору №01-02/95ТК від 02.01.2019р. із визначенням у п. 8.2 цієї угоди того, що "всі угоди та договори, які були підписані сторонами до укладення цього договору і безпосередньо стосуються його предмету, втрачають юридичну силу з дати підписання сторонами цього договору", на думку суду, не звільняють відповідача від обов`язку проведення з позивачем розрахунків на суму основного зобов`язання, стягнення якої виступає предметом спору у даній справі, а також сплати нарахованих із цієї суми за ті чи інші періоди сум інфляційних та відсотків річних.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи прийняття рішення про задоволення позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому в повному обсязі за рахунок відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В судовому засіданні 06.08.2021р. представник позивача, адвокат Матвіюк Н.Р., засвідчила, що позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн., які просила суд за результатами вирішення спору по суті відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Суд засвідчує, що реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини Рішення зазначено, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частина 1 статті 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В підтвердження надання Адвокатським об`єднанням "МАТВІЮК, СМОЛЕНСЬКИЙ, МІСЮК І ПАРТНЕРИ" послуг з професійної правничої допомоги ТОВ "Брендборд" в суді під час розгляду даної справи позивачем надано суду договір про надання правової допомоги від 24.03.2021р., квитанцію до прибуткового касового ордера №24 від 24.03.2021 на суму 15 000 грн.

Дослідивши надані позивачем докази, суд приймає до уваги, що 24.03.2021р. між Адвокатським об`єднанням "МАТВІЮК, СМОЛЕНСЬКИЙ, МІСЮК І ПАРТНЕРИ" та ТОВ "Брендборд" було укладено договір про надання правової допомоги, згідно умов п.п. 1.1. котрого, Адвокатське об`єднання зобов`язується представляти інтереси Клієнта у Господарському суді Волинської області, Північному апеляційному господарському суді, Верховному Суді у справі про стягнення з КП "Луцькреклама" заборгованості в розмірі 320 486,81 грн., а Клієнт зобов`язується сплатити Адвокатському об`єднанню гонорар за надану правову допомогу, а також у випадку необхідності фактичні витрати, пов`язані з виконанням Договору.

Згідно з п. 3.1. договору, договірні сторони домовились, що за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар (винагороду) у розмірі 15 000 грн.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №24 від 24.03.2021р. АО "МАТВІЮК, СМОЛЕНСЬКИЙ, МІСЮК І ПАРТНЕРИ", на підставі договору про надання правової допомоги від 24.03.2021р., було прийнято від ТОВ "Брендборд" кошти в сумі 15 000 грн.

Враховуючи вказане, судом констатується, що позивачем згідно ст. 74 ГПК України доведено понесення витрат в розмірі 15 000 грн. по оплаті наданих послуг з професійної правничої допомоги.

Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом/адвокатським об`єднанням та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020р. у справі №910/13071/19).

Відповідно до позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021р. у справі №925/1137/19, за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи.

Як вбачається з наданих позивачем документів, сторони у п. 3.1. Договору про надання правової допомоги від 24.03.2021р. узгодили вартість професійної правничої допомоги в розмірі 15 000 грн. та те, що вона є фіксованою. Отже, розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, є чітко визначеним.

На підставі аналізу обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, виходячи з вимог розумності та справедливості, врахувавши обставини справи, тривалість розгляду справи, мотиви прийняття даного судового рішення, суд дійшов висновку щодо доцільності відшкодування відповідачем на користь позивача витрат на надання правової допомоги в суді в розмірі 15 000 грн., що, на думку суду, є достатньою компенсацією витрат робочого часу, необхідного для участі в засіданнях суду та підготовки до судового процесу, яка включає ознайомлення з матеріалами, консультування клієнта з приводу спору, узгодження правової позиції, вивчення судової практики, підготовку процесуальних документів.

Відповідно до Постанови Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Водночас відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 Кодексу).

В розумінні положень згаданих норм законодавства, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи, проте, беручи до уваги заявлене представником позивача клопотання про зменшення, вправі зробити це у даній справі.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що суд не зобов`язаний керуватися тими внутрішньо національними розцінками і критеріями, з яких виходять Уряд і заявник на підтримку відповідних аргументів; він керується свободою розсуду відповідно до того, що він вважає за справедливе.

Слід зауважити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В даному випадку, згідно наведених у відзиві тверджень відповідача, розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача є досить завищеним та необґрунтованим, проте, суд вважає, що відповідачем, відповідно до вимог ч. 6 ст. 126 ГПК України, жодним чином не доведено неспівмірності витрат позивача, які останній сплатив за послуги адвоката, тому останні підставні і підлягають до компенсації в повній мірі, а саме в розмірі 15 000 грн.

Не дивлячись на наявність у сторони-відповідача усіх документів, котрими позивач обґрунтовує відповідний розмір витрат (як встановлено судом, клопотання ТОВ "Брендборд" від 03.08.2021р. про компенсацію витрат на професійну правову допомогу з додатками – договір про надання правової допомоги від 24.03.2021р. та квитанція до прибуткового касового ордера №24 від 24.03.2021р. на суму 15 000 грн. направлялись відповідачу поштовим зв`язком та були отримані останнім 04.08.2021р.), інших заперечень, окрім висловлених у відзиві на позовну заяву, стосовно витрат позивача на оплату наданої правової допомоги КП "Луцькреклама" надано та засвідчено не було.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Луцькреклама" (м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 28, код ЄДРПОУ 32964234) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендборд" (м. Луцьк, пр. Перемоги, 1, код ЄДРПОУ 37572766) 268 491,41 грн. в повернення безпідставно набутих грошових коштів, 17 698,34 грн. трьох відсотків річних та 34 297,06 грн. суми інфляційних нарахувань, а всього 320 486,81 грн., 4 807,31 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору та 15 000 грн. витрат по оплаті наданої професійної правничої допомоги.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 10.08.2021р.

Суддя В. А. Войціховський