Рішення № 98872826, 09.08.2021, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер 235/4069/21

Провадження №2/235/1473/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2021 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі головуючого судді Бородавки К.П. за участю секретаря судового засідання Григор`євої С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Покровська в порядку спрощеного позовн ого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з ДП ВК «Краснолиманська» (далі - відповідач) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.02.2020 по 22.02.2021 включно в розмірі 90 800 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2020 року вирішено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати та одноразової допомоги у розмірі 70980,75 грн.

Стверджує, що вказане рішення суду виконано відповідачем 23.02.2021 через органи виконавчої служби, а тому, враховуючи приписи ст.117 КЗпП України та середній заробіток позивача в розмірі 651,54 грн, вказує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.02.2020 по 22.02.2021 дорівнює 166142,70 грн. Зменшивши суму середнього заробітку, позивач просить стягнути з відповідача суму в розмірі 90 800 грн.

Ухвалою суду від 15.06.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.15).

Позивач до суду не прибув, за змістом позову розгляд справи просить здійснювати без його участі (а.с.3).

Відповідач в судове засідання не прибув, надав заяву про розгляд справи за відсутністю представника та відзив на позов, за яким вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України (а.с.20-23, 24).

В силу приписів ст.223 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутністю її учасників.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28.07.2020 у справі №235/2717/20 позов ОСОБА_1 задоволений, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі та одноразовій допомозі в розмірі 70980 грн; судом встановлено, що позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах у період з 03.04.2000 по 16.02.2020, звільнений за власним бажанням 16.02.2020, в день звільнення - 16.02.2020 позивач не працював; сума середнього заробітку позивача дорівнює 651,54 грн; вказане рішення суду набрало законної сили 27.08.2020 (а.с.7-9).

На виконання судового рішення від 28.07.2020 у справі №235/2717/20 судом 27.08.2020 виданий виконавчий лист (а.с.11).

Як вбачається з виписки по картковому рахунку на ім`я позивача, наданого останнім, та визнано відповідачем, остаточний розрахунок із виплати позивачу заборгованості із заробітної плати в розмірі 70980,25 грн проведений відповідачем 23.02.2021 (а.с.10).

Розв`язуючи спір, суд враховує такі норми права.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд враховує, що за рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі № 1-5/2012 невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Також суд зважає на правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, за якими визначальними при застосуванні положень ст.117 КЗпП України є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та момент проведення з ним остаточного розрахунку, тому після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (постанова Верховного Суду України від 29.01.2014 у справі № 6-144ц13, постанова Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 756/10829/15-ц).

Враховуючи викладене, оскільки позивач в день звільнення не працював, а відповідач розрахувався з позивачем 23.02.2021 на підставі рішення суду, доказів направлення позивачем відповідачу після звільнення вимоги про здійснення з ним повного розрахунку позивачем до суду не надано, а позов позивача про стягнення заборгованості із заробітної плати отриманий відповідачем 08.05.2020, що не спростовано позивачем,

а також зважаючи на ненадання відповідачем доказів відсутності його вини у затримці виплати заробітної плати,

суд доходить висновку, що сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні має розраховуватись за період з 09.05.2020 (наступний після отримання відповідачем позову день) по 22.02.2021 (включно), а не як помилково вважає позивач з 16.02.2020, та дорівнює 156 369,60 грн (651,54 грн.*240 робочих дня).

Втім, при вирішенні питання про наявність підстав для стягнення суми середнього заробітку з відповідача на користь позивача, суд зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 вказав, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена в ст.2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Разом з тим, середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі це відновлення роботодавцем за порушення норм трудового законодавства, який розраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

Таким чином, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст.2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення не входить до структури заробітної плати, а є одним із спеціальних видів відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначається ч.1 ст. 233 КЗпП, тобто обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), який також врахований в постанові Верховного Суду при постановленні рішення від 08.07.2020 по справі № 336/5906/17-ц (провадження № 61-39163св18).

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (ст.234 КЗпП).

У постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 758/9773/15-ц вказано, що установлені ст.233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до ст. 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений ст.233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

В своїй постанові від 16.01.2018 у справі № 490/9707/14-ц (провадження № 61-256св17) Верховний Суд зробив висновок, що у ст.234 КЗпП України не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, як поважні причини пропущення строку, встановленого в ч.1 ст.233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Як встановлено в ході розгляду справи, позивач отримав від відповідача повний розрахунок із заборгованості по заробітній платі 23.02.2021 (а.с.10), з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду засобами поштового зв`язку 08.06.2021 (а.с.12), тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого ст.233 КЗпП України для звернення до суду, який в даному випадку сплинув 23.05.2021; поновити строк звернення до суду позивач не просив та поважних причин його пропуску не навів.

На підставі викладеного суд доходить висновку про відмову в позові, оскільки позивач звернувся до суду за захистом своїх трудових прав поза межами строку, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України.

Враховуючи приписи ст.141 ЦПК України та відмову в позові, понесені позивачем судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 13, 19, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до або через відповідний суд.

Позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська», місцезнаходження - Донецька область, м.Родинське, вул.Перемоги, 9, ЄДРПОУ 31599557.

Суддя