Ухвала суду № 9887089, 10.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. КиївК-21318/07

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Рибченко А.О., Шипуліна Т.М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси (далі ДПІ)

на постанову господарського суду Одеської області від 06.06.2007

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2007

у справі № 15/125-07-3005А (22а-1483/2007)

за позовом підприємства «Антос»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі Підприємства)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.02.2007 №0000272370/0.

Постановою господарського суду Одеської області від 06.06.2007, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2007, позов задоволено з мотивів наявності у позивача належним чином оформлених податкових накладних, що є достатньою підставою для формування податкового кредиту, тоді як подальше скасування державної реєстрації контрагентів позивача не впливає на дійсність виконаних ними господарських операцій та складених за наслідками такого виконання первинних документів.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення про відмову у позові. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що право на складення податкової накладної надається лише особам, зареєстрованим як платники ПДВ, а тому визнання недійсним у судовому порядку свідоцтва платника ПДВ товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний світ»(далі ТОВ «Будівельний світ») та товариства з обмеженою відповідальністю «Моя оселя»(далі ТОВ «Моя оселя») виключає можливість формування податкового кредиту на підставі накладних, виданих цими субєктами господарювання.

У запереченнях на касаційну скаргу Підприємство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що за наслідками проведеної ДПІ невиїзної документальної перевірки Підприємства з питань взаєморозрахунків, зокрема, з ТОВ «Будівельний світ»за березень-червень та серпень 2006 року та з ТОВ «Моя оселя»з листопад 2006року, оформленої актом від 13.02.2007 №1185/23-70/30766456, контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.02.2007 №0000272370/0, згідно з яким Підприємству було визначено суму податкового зобовязання з ПДВ у розмірі 59884 грн., у тому числі 40362грн. за основним платежем та 19522 грн. штрафних санкцій.

В основу прийняття цього рішення було покладено висновок податкового органу про безпідставність включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними ТОВ «Будівельний світ»та ТОВ «Моя оселя»за результатами виконання ними підрядних робіт за договорами підряду, з причин визнання недійсними установчих та реєстраційних документів (у тому числі і свідоцтв про реєстрацію платників ПДВ) названих товариств за рішеннями Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2006 у справах № 2-6959/06 та №2-6958/06 відповідно з мотивів реєстрації цих субєктів господарювання на підставних осіб.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 названого Закону у цій самій редакції не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Попередні судові інстанції у розгляді цієї справи дійшли вірного висновку про те, що визнання в судовому порядку недійсними установчих документів контрагентів позивача, які видали податкові накладні, не свідчить про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Адже визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

До того ж, як вірно зазначено судами, на час здійснення господарських операцій з виконання підрядних робіт (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) виконавці (ТОВ «Будівельний світ»та ТОВ «Моя оселя») були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин позивач не може нести відповідальність ані за несплату податків його контрагентами, ані за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею ж 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Крім того, у пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Зі змісту пункту 10.2 статті 10 цього ж Закону випливає принцип індивідуальної відповідальності платника за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Отже, сама по собі несплата податку контрагентами платника (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту платником.

Податковим органом не наведено будь-яких посилань, які виключають право платника на отримання податкової вигоди (як-от фіктивність здійснених операцій, відсутність факту їх реального виконання, вчинення операцій виключно з метою отримання податкової вигоди, обізнаність позивача щодо правопорушень, які допускали його контрагенти, та інші обставини, що свідчать про недобросовісність платника).

З урахуванням викладеного судові інстанції дійшли цілком обґрунтованого висновку про незаконність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та правомірно задовольнили позов.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1.Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси відхилити.

2.Постанову господарського суду Одеської області від 06.06.2007 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2007 у справі № 15/125-07-3005А (22а-1483/2007) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя М.І. Костенко

судді:Л.І. Бившева Н.Є. Маринчак А.О. Рибченко Т.М. Шипуліна