Постанова № 98870813, 10.08.2021, Соснівський районний суд м. Черкас

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №712/574/17-п

Провадження № 3-в/712/73/21

10 серпня 2021 року, суддя Соснівського районного суду м.Черкаси Рябуха Ю.В., розглянувши подання начальника Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області про звільнення від відбування адміністративного арешту ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строків давності виконання постанови суду

В С Т А Н О В И В:

На розгляді в провадженні судді перебуває подання начальника Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області про звільнення від відбування адміністративного арешту ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строків давності виконання постанови суду.

В поданні ставиться питання про визнання постанови Соснівського районного суду міста Черкаси від 03.02.2017 у справі №712/574/17-п, такою, що не підлягає виконанню, у зв`язку із закінченням строку давності виконання постанови про накладення адміністративного стягнення та звільнення ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у вигляді арешту на строк 7 діб, накладеного постанови Соснівського районного суду міста Черкаси від 03.02.2017.

Судом встановлено, що постановою Соснівського районного суду міста Черкаси від 03.02.2017 до ОСОБА_1 застосоване адміністративне стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на 7діб.

З метою виконання рішення суду було здійснено вихід за місце проживання ОСОБА_1 та встановлено, що вказаний громадянин за вказаною адресою не проживає. На даний час інформації щодо проживання ОСОБА_1 до Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області не надходило. Згідно довідки відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Черкаській області ОСОБА_1 значиться зареєстрованим в АДРЕСА_1 . Вивчивши подання, матеріали справи, суд дійшов наступного висновку. Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП та іншими законами України, і звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову (ч. 1,4 ст. 299 КУпАП), а згідно ч. 1-2 ст. 300 КУпАП така постанова виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України. Орган НП забезпечує виконання постанови про адміністративний арешт у порядку, встановленому законами України. При цьому навпаки, не підлягає виконанню постанова, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. У разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги, а у разі відстрочки виконання відповідно ст. 301 КУпАП перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки (ч. 1 ст. 303). Провадження по виконанню постанови про застосування адміністративного арешту передбачене главою 32 розділу V КУпАП, а саме: на підставі ст. 326 постанова про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення, а згідно ст. 305 цього Кодексу контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення стягнення здійснюється суддею, який виніс постанову, та іншими органами державної влади в порядку, встановленому законом. За наявності обставин, що ускладнюють виконання такої постанови або роблять її виконання неможливим, суддя може відстрочити її виконання на строк до одного місяця (ч. 1 ст. 301 КУпАП). 23.11.2018 рішенням КСУ № 10-р/2018 у справі № 1-12/2018 (3911/15) за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 1 ст. 294, ст. 326 КУпАП визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): положення ч. 1 ст. 294 КУпАП, яким встановлено, що постанови про застосування стягнення, передбаченого ст. 32 («Адміністративний арешт») цього Кодексу, набирають законної сили з моменту їх винесення; положення ст. 326 КУпАП, яке передбачає, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Положення ч. 1 ст. 294, ст. 326 КУпАП, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення, яке є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено. Фактична «безстроковість» виконання таких постанов суперечить принципу правової визначеності, що є складовою принципу верховенства права і широко застосовується ЄСПЛ при оцінці порушень державами-членами Конвенції, а «необмежений строк виконання» своєчасно надісланої постанови суперечить принципу 4 Рекомендації № II (91) 1 Комітету міністрів Ради СВРОПИ державам-членам стосовно адміністративних санкцій, згідно якого, якщо адміністративним орган влади розпочав адміністративне проваджена застосування санкції, він зобов`язаний діяти залежно від обставин справи розумною швидкістю. На національному рівні КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. З п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5 рп/2005 той же Суд вказав, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5). Цей висновок об`єктивно узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, який неодноразово у своїх рішеннях вказував, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності (рішення від 28.03.2000 у справі «Барановський проти Польщі» (Baranowski v. Poland), заява № 28358/95). ЄСПЛ нагадує, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (рішення від 15.11.1996 у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), п. 33, Reports 1996-V), а у справі «Солдатенко проти України» (Soldatenko v. Ukraine), заява № 2440/07) зазначив, «встановлюючи, що будь-яке позбавлення свободи має здійснюватися «відповідно до процедури, встановленої законом», п. 1 ст. 5 не просто відсилає до національного закону він також стосується «якості закону», вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права. При цьому «якість закону» означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля» (п. 111, рішення від 23.10.2008). У справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (SteelandOthers v. theUnitedKingdom), рішення від 23.09.1998 (п. 54), Суд наголосив, що «Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом», зумовлюють повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права». В інших рішеннях ЄСПЛ також неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності, зокрема у п. 53 рішення від 06.11.2008 у справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine), заява № 17283/02); у п. 19 рішення від 18.12.2008 у справі «Новік проти України» (Novik v. Ukraine), заява № 48068/06). Крім того, КСУ у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11.10.2011 (справа № 10- рп/2011), аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним». У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності. У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції. Таку позицію висловив Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року. Виходячи із системного аналізу законодавства України, правової позиції ЄСПЛ, який за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), враховуючи принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права (ст. З Основного Закону) можна дійти висновку, що на справу про накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді адміністративного арешту поширюються гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість суду застосувати аналогію закону, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП іншої норми закону, зокрема КК, яка регламентує подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення щодо строків давності виконання. Такою нормою у КК є ст. 80, яка розташована у розділі XII «Звільнення від покарання та його відбування» і регламентує звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Виходячи з принципу верховенства права, давність виконання постанови про накладення стягнення у виді адміністративного арешту не може тривати довше, ніж давність виконання обвинувального вироку у кримінальному провадженні, у якому особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано: два роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі (яким і є арешт, згідно п.8,9ст.50,60 КК України; п.7ч.1ст.24,32 КУпАП; 3 роки у разі засудження до покарання у виді обмеження волі. З матеріалів справи вбачається, що постанова суду від 03.02.2017 відносно ОСОБА_1 не виконана до цього часу, у зв`язку з відсутністю останнього за місцем проживання. Також не встановлено ухилення від відбування покарання за ці роки з боку правопорушника.

Керуючись ст. 304 КУпАП, ст.80 КК УКраїни, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Подання начальника Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області про звільнення від відбування адміністративного арешту ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строків давності виконання постанови суду – задоволити. Визнати постанову Соснівського районного суду міста Черкаси від 03.02.2017 у справі №712/574/17-п, такою, що не підлягає виконанню, у зв`язку із закінченням строку давності виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Звільнити ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у вигляді арешту на строк 7 (сім) діб, накладеного постанови Соснівського районного суду міста Черкаси від 03.02.2017.

Постанова остаточна.

Суддя: