Рішення № 988632, 07.03.2007, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

№ 2-88/07

Р І Ш Е Н Н Я

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2007р. Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі головуючого - судді Литвинової Р.А., при секретарі Довбань СМ.,

з участю: позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Вільногірську цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ТОВ «АСТЇ Вільногірський елеватор» про стягнення компенсації за моральну шкоду, заподіяну порушенням законодавства про працю,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «АСТІ Вільногірський елеватор» про стягнення компенсації за моральну шкоду, заподіяну порушенням законодавства про працю, в якому зазначає наступне.

З 19.10.2005р. по 15.06.2006р. вона працювала на підприємстві відповідача робочою виробничої дільниці. Причиною її звільнення з підприємства послужило систематичне, на протязі всього періоду роботи, порушення норм законодавства про працю адміністрацією підприємства.

Так, в порушення глави П КЗпП України на підприємстві не існувало колективного договору, який забезпечував би охорону прав робітників та гарантії їх здійснення.

В порушення вимог ст.29 КЗпП України перед прийомом на роботу позивачка не була ознайомлена під розписку про умови праці, права та обов'язки, з правилами внутрішнього трудового розпорядку.

В порушення вимог ст.50 КЗпП України, яка закріплює норму, що

передбачає недопустимість перевищення тривалості робочого часу робітників

більше 40 годин на тиждень, адміністрація підприємства відповідача

примушувала її і інших працівників працювати в травні та червні 2006 року по

І 2 годин на добу. При цьому з наказами про необхідність працювати

надурочно її не знайомили, а директор підприємства заявив, що кого не

задовольняють умови роботи, то нехай звільняється.

В порушення вимог ст.71 КЗпП України в травні та червні 2006р. вона та інші працівники підприємства за вказівкою адміністрації працювали в вихідні дні, при .цьому їх також не знайомили з наказами про необхідність такої роботи.

В порушення вимог ст.70 КЗпП України, яка передбачає, що тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як

2

42 години, через роботу в вихідні дні та надурочно зазначена норма по відношенню до неї ке дотримувалась і з травні-червні 2006р. систематично порушувалась, вона не мала навіть мінімального встановленого законом безперервного відпочинку.

Позивачка також в позові зазначає, що відповідач в порушення норм ст.153 КЗпП Україні, яка закріплює обов'язок власника забезпечити безпечні і нешкідливі умови праці, не забезпечив їй та іншим працівникам такі умови праці, в результаті чого вони систематично хворіли і знаходились на лікарняних в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Після її звільнення відповідач ке провів з нею розрахунок в строки, передбачені ст.116 КЗпП України і не ознайомив її з наказом, в якому мало бути зазначено кількість днів невикористаної відпустки, які підлягали компенсації та загальна сума, що підлягала виплаті при звільненні.

Протиправні дії з боку відповідача, що полягають в систематичному порушенні норм трудового законодавства, призвели до завдання їй моральної шкоди. Через примушення її відповідачем під загрозою звільнення працювати в вихідні дні та надурочно у неї виникали проблеми в сім'ї, оскільки це викликало невдоволення членів сім'ї з приводу того, що вона практично весь час знаходиться на роботі. Сварки з сім'ї негативно позначались на її душевному стані.

Через відсутність належних умов для нормальної трудової діяльності вона змушена була звільнитись, не дивлячись на те, що отримувана нею заробітна плата була єдиним джерелом її прибутку. Ця обставина негативно позначилась на її моральному стані, оскільки вона потребує додаткових зусиль для організації свого життя, яке полягає в пошуках роботи. Вона відчуває душевні страждання через відчуття того, що відповідач свідомо систематично порушував по відношенню до неї трудове законодавство, ігноруючи при цьому її права, гарантовані Конституцією України.

Завдану моральну шкоду позивачка оцінює в 5000 грн. і просить стягнути її з відповідача на її користь.

Представник відповідача позов не визнав.

В судовому засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги і пояснила суду, що причиною звільнення її з підприємства відповідача стало постійне порушення законодавства про працю з боку адміністрації, відсутність колективного договору на підприємстві, відсутність письмових наказів про залучення до роботи в вихідні дні та надурочні часи, при цьому не було письмових наказів, а лише усні розпорядження- з боку адміністрації, не було робочої інструкції. На підприємстві не дотримувались правила техніки безпеки, була така велика запиленість, що за 2 метра не було видно людини, при цьому їм не видавали респіраторів, не було де помитися.

Вони часто працювали у вихідці, святкові дні та надурочні часи, також часто працювали без перерви на обід, через що вдома- виникали проблеми. Вона має дочку, 1993 року народження, а через таку роботу ,не мала змоги приділяти їй належної уваги, контролювати навчання.

По незрозумілій системі нараховувалась заробітна плата, була відсутня система преміювання, ніде не відображались надурочні часи. Розмір

-3-

зарплати визначався за бажанням директора, в бухгалтерії з цього приводу нічого не хотіли пояснювати. Після звільнення з нею не було своєчасно проведено разрахунок, гроші вона отримала тільки через тиждень, трудову книжку також несвоєчасно видали, посилаючись на те, що відсутня печатка. Через важкі умови праці вона часто хворіла, майстер її попередила, що адміністрація цим невдоволена, погрожували звільненням. З боку адміністрації часто вони чули образливі слова, нецензурну лайку, їх називали «отарою баранів».

Директор Ожиганоз постійно обіцяв, що приймуть колективний договір, але далі обіцянок справа не йшла, при прийомі на роботу їй також обіцяли, що договір скоро буде.

Позивачка зазначає, що через такі грубі порушення трудового законодавства вона не знайшла іншого виходу, ніж звільнитись з підприємства. Такими порушеннями їй завдано моральну шкоду, вона змушена знову шукати роботу, змінювати своє життя. Вона просить задовольнити її позов і стягнути з відповідача на свою користь компенсацію за завдану порушенням її трудових прав моральну шкоду, яку вона оцінила в 5000 грн.

Аналогічні пояснення надала позивачка при допиті її в якості свідка.

Представник позивачки повністю підтримав пояснення своєї довірительки, висловив солідарність щодо наведених нею доводів в обгрунтування позовних вимог, він також просить задовольнити позов.

Представник відповідача, заперечуючи проти позову, в судовому засіданні пояснив наступне. На його думку, позивачка мала змогу відмовитись виконувати роботу, якщо вона була небезпечною для її здоров'я. Хворіла вона не з вини підприємства, а звичайними простудними хворобами. Вона звільнилась свідомо, не доклавши жодних дій для припинення чи усунення порушень законодавства з боку адміністрації на підприємстві.

Колективного договору на підприємстві дійсно немає, адміністрація це питання не ініціювала. Посадової інструкції на підприємстві немає, але при прийомі на роботу позивачку знайомили з правами та обов'язками під розпис. Положення про преміювання також немає і не повинно бути.

Накази про необхідність роботи в надурочні часи в травні та червні 2006р. були, і хоча позивачка про ознайомлення з ними не розписувалась, вони були розміщені в загальнодоступних місцях.

Свідок ОСОБА_3 суду показала, що вона працювала на підприємстві відповідача разом з позивачкою і їй відомо, що вона дуже часто хворіла на простудні захворювання. В травні та червні 2006р. їх заставляли працювати насильно після роботи, про що наказів не видавалось, а в 17.00год повідомляли, що завтра, тобто в вихідний день, потрібно виходити на роботу.

У позивачки малолітня дитина, з чоловіком не проживають разом, їй доводилось дитину залишати одну вдома, тому вона звільнитись. Крім того, на елеваторі не було колдоговору, директор весь час обіцяв їм, що скоро він буде і коли робочі хотіли у нього дізнатись про це, то їх навіть не допускали на 2-й поверх, де знаходиться кабінет директора. При звільненні з позивачкою також розрахувались несвоєчасно, як і з іншими працівниками.

-4-

СвідокОСОБА_4 суду показала, що їй відомо,, що позивачка, працювала на елеваторі. Вона виходила на роботу у вихідні та святкові дні, наказів про це не було У позивачки є мала дитина, з чоловіком вона розлучена. Через важкі умови праці вона хворіла, вона (свідок) провідувала її в лікарні. Коли директор дізнався, що позивачка хворіє, то сильно кричав і говорив, що хто хворіє, то нехай звільняється, їм такі робітники не потрібні.

Вони не-раз звертались до адміністрації щодо укладення колективного договору, їм обіцяли, що все буде, але потрібно почекати, і говорили, що їм нічого лишнього не потрібно знати, бо це все є конфіденційна інформація.

СвідкиОСОБА_5 та ОСОБА_6 надали суду аналогічні показання.

Свідок ОСОБА_7 суду показала, що позивачка є її дочкою. їй відомо, що спочатку дочка була рада, що знайшла роботу навіть за мінімальну платню. Через деякий час зона зайшла до неї, а дочка сиділа з перев'язаними руками, плакала і говорила, що дуже важко працювати, заставляють виконувати різні- тяжкі роботи. Додому з роботи дочка приходила дуже пізно, тому їй доводилось приходити та наглядати за її дитиною. Дочка часто хворіла, була на лікарняних, але її попередили, що якщо буде хворіти, то звільнять з роботи, через що вона дуже хвилювалась, плакала, вона не раз давала їй заспокійливі засоби.

Матеріалами справи встановлено наступне.

19.10.2005р. позивачка ОСОБА_1 звернулась до адміністрації відповідача з заявою про прийом її на роботу (а.с.41).

Як видно з витягу з трудової книжки позивачки, з 19.10.2005р. по 15.06.2006р. вона працювала на підприємстві відповідача робочою виробничої дільниці, звільнена за власним бажанням (а.с.5).

Відповідачем надано витяг з журналу реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці, в якому зазначено, що 19.10.2005р. позивачка ОСОБА_1 проходила такий інструктаж, її прізвище зазначено під НОМЕР_1 (а.с.50).

Як видно з наданої копії, підприємством відповідача 06.07.2006р. отримано сертифікат відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки (а.с.39). 20.03.2003р. зареєстровано статут підприємства в новій редакції, що підтверджується його копією (а.с.28-38), в установленому законом порядку проведена його реєстрація в Єдиному державному реєстрі України (ах.21,40).

Наказом генерального директора підприємства відповідача від 19.10.2005р. затверджено Правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників, що видно з наданої копії зазначеного документу (а,с.42-4"8)>

У листопаді 2005р., лютому, березні та червні. 2006р. позивачка перебувала на амбулаторному лікуванні з приводу гострих респіраторних захворювань з ускладненнями, що підтверджується копіями лікарняних листів (а.с.64-67).

Остаточний розрахунок по звільненню позивачка отримала 21.06.2006р., що видно з копії видаткового касового ордеру (а.с.68)....

-5-

Наказами генерального директора ТОВ «АСТ1 Вількогірський елеватор» №18 від ЗС.04.2006р., №19 від 26.05.2006р. вихідні дні - 13,14 та 27

травня 2006р. слід вважати робочими днями (а.с.71-72) в зв'язку .з виробничою необхідністю.

31.05.2006р. на підприємстві відповідача видано наказНОМЕР_2 про збільшення тривалості робочого дня в період з 01.06.2006р. до 01.07.2006р. не більш ніж на 2 години в зв'язку з виробничою необхідністю. 01.06.2006р. видано наказНОМЕР_2-1 про знесення змін в вищеназваний наказ (а.с.69,70).

Наказом генерального директора ТОВ «АСТЇ Вільногірський елеватор» №10 від 19.10.2005р. на підприємстві з 20Л 0.2005р. введена в дію Інструкція по охороні праці (а.с.91), до матеріалів справи надано копію зазначеного документу (а.с.52-63).

Заслухавши пояснення позивачки, її представника, доводи представника відповідача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно І всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог І заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Як пояснила позивачка, зона звільнилася з підприємства відповідача за власним бажанням, але до цього її спонукали систематичні порушення трудового законодавства відповідачем, чим їй завдано моральну шкоду. У сукупності ці порушення полягали в неознайомленні недоведенні до її відому, - в чому будуть полягати її обов'язки та умови праці, незрозумілий порядок нарахування та розмір заробітної плати, відсутність колективного договору, як гаранта захисту прав робітників, порушення права на відпочинок та постійні залучення до роботи в вихідні дні та позаурочні часи без ознайомлення з відповідними наказами адміністрації, відсутність елементарних умов для праці та її безпечних умов (примушення жінок до виконання важких робіт, піднімання тяжких предметів, незабезпечення індивідуальними засобами захисту - рукавицями, окулярами, респіраторами, спецодягом, а зокрема взимку - теплим одягом), порушення строків розрахунку при звільненні.

Статтею 29 КЗпП України передбачено обов'язок власника ' проінструктувати працівника 1 визначити йому. робоче місце, до початку роботи роз'яснити працівнику його права та обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації в таких умовах відповідно до чинного законодавства I колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, визначити працівнику робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами, проінструктувати робітника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці протипожежної охорони. Як встановлено в ході судового розгляду і як пояснила позивачка, .яка була допитана і в якості свідка, з наведеного переліку відповідачем дотримано лише пункт стосовно проведення з нею Інструктажу з питань охорони праці.

-6-

Але, навіть цей пункт викликає у суду сумнів щодо того, що виконаний він був у повній відповідності з чинним .законодавством. В матеріалах справи є розпис позивачки за проведений інструктаж 19.10.2005р., тобто в день прийняття п на роботу. А безпосередньо Інструкція по охороні праці введена в дію на підприємстві з 20.10.2005р., про що свідчить наданий представником відповідача наказ №10 від 19.10.2005р. (а.с.91). Таким чином, на день прийому на роботу позивачка з Інструкцією не могла бути ознайомлена. З наведених підстав у суду виникає сумнів взагалі в існуванні такого наказу.

Також, на думку суду, за цікавим збігом дат - тобто саме 19.10.2005 року (в день прийому позивачки на роботу) на підприємстві затверджуються Правила внутрішнього трудового розпорядку (а.с.42-48). Складається враження, що раніше Правил на підприємстві не існувало, бо відповідачем не надано доказів про ознайомлення з ними позивачки.

Як встановлено в судовому засіданні, і цю обставину не заперечував представник відповідача, що дійсно на підприємстві не існувало колективного договору. На думку представника відповідача, цё сталося через відсутність ініціативи з боку робочих стосовно цього питання, а адміністрація це питання також не ініціювала.

Але ці доводи спростовуються показаннями позивачки, та свідків ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4,ОСОБА_5, які суду показали, що при зверненні робочих до адміністрації з питань укладення колективного договору представники адміністрації відмовлялись лише обіцянками, що це питання буде вирішено ближнім часом.

п.7 ст.17 КЗпП України передбачає, що на . новоствореному підприємстві колективний договір укладається за ініціативою однією із сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства. Як видно з копії свідоцтва, підприємство зареєстровано 20.03.2006р. (первинна реєстрація була 25.06.2005р.).

В даному випадку очевидним є той факт, що адміністрація не підтримувала ініціювання цього питання з боку робочих, оскільки відсутність колективного договору давало можливість адміністрації порушувати права робочих, а у робочих, в свою чергу, не було гаранта захисту своїх прав -колективного договору.

Це призвело до порушення прав робітників в усіх сферах, зокрема - по оплаті праці; робітники не розуміли, - що, скільки і за що їм виплачено. Так, навіть в останньому платіжному документі (видатковому ордері), яким відповідач повинен провести повний розрахунок з позивачкою при звільненні, в ньому зазначено, що їй виплачена заробітна плата за червень 2006р. і не зазначено, - чи виплачена компенсація за невикористану відпустку. Суду не надано підтвердження, що позивачка була ознайомлена з наказом про звільнення, в якому було б зазначено кількість днів невикористаної нею за час роботи на підприємстві відпустки,,

Адже в ч.2 ст.97 КЗпП України зазначено, що всі питання стосовно оплати праці встановлюються підприємством самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, гене-

-7-

ральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві не укладено, власник зобов'язаний погодити ці питання з профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Але зазначені вимоги законодавства адміністрацією підприємства відповідача не виконано, доказів протилежного в судове засідання не надано.

Доведено також в ході розгляду справи, що на підприємстві не забезпечувались належним чином умови праці, не видавався спецодяг, рукавиці, окуляри, респіратори. Ці обставини не заперечував представник відповідача і не спростував їх ніякими аргументами.

В судовому засіданні також повністю доведено факт порушення права позивачки в частині незаконного залучення її до роботи в вихідні дні та позаурочкі часи.

Як пояснила позивачка та допитані свідки, тривалий час впродовж травня, червня 2006 року зони працювали по 12 годин на добу (з 08.00год. до 20.00год), в тому числі - в вихідні дні, при цьому їх не ознайомлювали з наказами про необхідність такої роботи і вони про це ніде не розписувались.

Дійсно, такі роботи мали місце. Представником відповідача надано суду копії кількох наказів про необхідність роботи в вихідні дні 8,13,14 та 27 травня 2006 року (а.с.71,72) та наказ про збільшення тривалості робочого дня до двох годин на протязі червня місяця (а.с.69,70), в даних наказах значиться прізвище позивачки.

При цьому в першій групі наказів відсутнє обгрунтування такої виробничої необхідності, як це законодавчо передбачено статтею 71 КЗпП України. З цього приводу суд не може погодитись з твердженнями представника відповідача, що необхідність таких робіт була викликана наступною атестацією елеватору. Адже, загальновідомим є факт, що підготовка елеватора до прийому та збереження врожаю зернових культур є не випадковістю, а це є повсякденною роботою підприємства впродовж року, бо це є його основне призначення.

Викликають подив і сумнів наказНОМЕР_2 від 31.05.2006р. та наказНОМЕР_2 (а.с.69,70). По-перше, з точки зору діловодства - не зрозуміла їх нумерація. По-друге, першим наказом пропонується збільшити тривалість робочих днів на протязі всього червня місяця 2006 року, зазначаються причини, якими викликані такі дії адміністрації і надається перелік працівників, на яких даний наказ розповсюджується. Другим наказом пропонується внести зміни у вступну частину першого наказу., та доповнити деякими положеннями, які вже містяться в першому наказі.

Далі, пункт 1 наказу пропонується викласти в такій редакції, якою вона і є- викладена в першому наказі. Крім того, з цього пункту зовсім вилучений список робітників, яких потрібно залучати до участі в запланованих роботах.

Також зазначається, що наказ генерального директора НОМЕР_5 слід вважати недійсним. Копія наказу НОМЕР_5 відповідачем суду не надана, а з назви наказу, яким вносяться зміни, вбачається, що вони вносяться

-8-

до наказуНОМЕР_2, копія якого надана суду. Тому, залишається незрозумілим, - який саме наказ слід вважати недійсним і в зв'язку з чим.

Більш того, зазначений наказ повністю суперечить нормам чинного трудового законодавства. Так, ст.65 КЗпП України закріплює граничні норми застосування надурочних робіт - вони не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів. А в вищезгаданому наказі значиться, що позивачка повинна працювати надурочно весь червень місяць 2006р.

Як пояснила позивачка та допитані свідки, в неї є сім'я, неповнолітня дочка-школярка, але через свою систематичну зайнятість на роботі, в тому числі надурочно та в вихідні дні, позивачка була позбавлена можливості надати дитині допомогу та проявити належну турботу та увагу.

А згідно з наказами генерального директора від 30.04.2006р. та 26.05.2006р. позивачку ОСОБА_1 зобов'язано до виходу на роботу в вихідні дні в травні місяці - 13,14 та 27 числа.

Такі дії відповідача також грубо порушували її права та суперечать нормам чинного законодавства. Адже стхт.70,71 КЗпП України забороняють роботу у вихідні дні і тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години, В ст.50 КЗпП України зазначено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Вивчивши накази адміністрації відповідача про притягнення робітників до роботи в вихідні дні та в надурочні часи, суд приходить до висновку, що нагальної необхідності для таких дій у адміністрації не було. Ст.71 названого Кодексу містить чіткий перелік підстав для притягнення до виконання робіт лише у виняткових випадках.

Як видно з матеріалів справи, таких підстав у адміністрації підприємства відповідача не існувало. Очевидно, що люди виконували звичайну, повсякденну роботу, характерну для підприємств такого напрямку і ніякої термінової, екстренної чи аварійної ситуації не існувало.

Як пояснила допитана в якості свідка позивачка та свідки, залучення її до названих робіт проводилось на підставі усних розпоряджень, з наказами її ніколи не знайомили, в копіях наказів відсутні розписи позивачки про ознайомлення з їх змістом.

В порушення вимог ст.! 16 КЗпП України при звільненні з позивачкою своєчасно не був проведений відповідний розрахунок, замість 15 числа виплати здійснені лише 21.06.2006 року, що підтверджується копією --. видаткового ордеру. Зазначена обставина є однією з підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивачки.

Ст.237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

9

Як встановлено з процесі розгляду справи, зокрема з пояснень позивачки, свідків та матеріалів справи видно, що вона дійсно працювала на підприємстві відповідача! при звільненні їй відповідачем своєчасно не було виплачено належну їй заробітну плату. Вона змушена була прийняти для себе рішення про звільнення з підприємства, тому що там систематично порушувались норми трудового законодавства і вона не взмозі була будь-що змінити, оскільки на підприємстві був відсутній колективний договір, що означало відсутність гарантій захисту прав робітників, не були забезпечені небезпечні умови .праці, мало місце грубе, недоброзичливе, принизливе ставлення до працівників з боку адміністрації.

За час роботи на підприємстві, будучи дуже часто задіяною для роботи в надурочні часи та вихідні дні, позивачка не мала змоги нормально відпочивати, приділяти увагу своїй неповнолітній дитині. Через важкі умови праці на підприємстві позивачка хворіла, вона чотири рази перебувала на амбулаторному лікуванні, що підтверджується документально, а щоб не викликати цим невдоволення адміністрації, вона часто виходила на роботу з хворому стані. Звільнившись з підприємства," позивачці знов довелось влаштовувати своє життя, шукати роботу, перебувати на .обліку в центрі зайнятості, що звісно позначалось на матеріальному становищі сім'ї.

Відповідно до положень законодавства України, що регулює вирішення питань стосовно стягнення моральної шкоди (постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про розгляд судами цивільних справ про відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди», ст.237-1 КЗпП України, загальна норма - ст.23 ЩС України) суд, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди повинен враховувати вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи питання про визначення розміру моральної шкоди, суд приходить до висновку, що її розмір позивачкою значно завищений -5000.00грн. Суд виходить з тих параметрів, що відповідачка працювала на підприємстві відповідача не досить тривалий час, час прострочення розрахунку з нею при звільненні є не занадто великим (7 днів). З врахуванням вищенаведених норм законодавства, зазначених обставин та принципів розумності і справедливості, суд вважає, що моральну шкоду з відповідача в даному випадку належить стягнути з розмірі 1050.00 грн., що відповідає двом прожитковим мінімумам, які існують в Україні на день постановления рішення.

Таким чином, з наведених вище підстав позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства з відповідача підлягають стягненню на користь держави державне мито в сумі 17.00 грн., також витрати на Інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 07.50 грн.

Керуючись ст..ст 10,11,57-60,88,212-215 ЦПК України, на підставі ст.43 Конституції України, ст.ст.17 п.7, 29, 50, 65,70, 71, 97 ч.2, 116, 153, 237-1 КЗпП України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03 Л995р. №4 «Про розгляд судами цивільних справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із послідуючими змінами та доповненнями), суд

-10 =

РІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТІ Вільногірський елеватор» (51700 м.Вільногірськ Дніпропетровської області вул. Привокзальна, № 1) на користь ОСОБА_1, що проживає за адресою : АДРЕСА_1, компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 1050 грн. 00коп.

Стягнути з ТОВ «АСТІ Вільногірський елеватор» на користь держави державне мито (судовий збір) з розмірі 17.00 грн.

Стягнути з ТОВ «АСТІ Вільногірський елеватор»» витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи для Вільногірського міського суду в розмірі 07.50 грн., перерахувавши їх до ТУ ДСА в Дніпропетровській області за наступними банківськими реквізитами : код. 26239738, р/р 37315007006709 банк УДК у Дніпропетровській області, МФО

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження .протягом 10-ти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через Вільногірський міський суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Р.А. Литвинова