Рішення № 98860575, 22.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2021 року м. Київ № 640/7589/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Васильченко І.П., за участю секретаря судових засідань Баженовій А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

за участю представників сторін:

від позивача: Кіндрась Я.І.,

від відповідача: Петрик В.А.,

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 липня 2021 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз`яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі-відповідач/Офіс Генпрокурора), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ: 00034051) щодо поновлення ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) на посаді відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2020 № 640/1208/20;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ: 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ), середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2020 № 640/1208/20, за період з 09.09.2020 по 31.12.2020 у сумі 928 028 грн;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ: 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ), середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2020 № 640/1208/20, за період з 01.01.2021 по 18.03.2021 у сумі 612 986,92 грн;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ: 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ), середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2020 № 640/1208/20, за період з 19.03.2021 по день постановления рішення у справі або день поновлення ОСОБА_1 на посаді;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ: 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) моральну шкоду у сумі 1 грн. (одна гривня).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що невиконання судового рішення у адміністративній справі №640/1208/20 щодо поновлення його на посаді є підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09 вересня 2020 року по день ухвалення рішення у даній справі. Зокрема, позивач посилається на положення ст. 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ), а також на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначає, що затримка з виконання рішення суду зумовлена тим, що позивачем не подавалася заява про добровільне виконання рішення суду, а також не надано відомостей щодо відкриття державною виконавчою виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду про поновлення на вказаній посаді. Крім того, також зазначає, що згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів України позивач здійснює адвокатську діяльність і не зупинив дію свідоцтво.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2020 у справі № 640/1208/20 задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправними і скасовано рішення кадрової комісії № 5 від 19.12.2019 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації та наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2109ц про звільнення його з займаної посади та органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності - начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Генеральної прокуратури України та органах прокуратури з 24.12.2019. Стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 560 365,16 гривень.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2020 скасовано та ухвалено нове рішення, згідно з яким визнано протиправними та скасовано рішення кадрової комісії № 5 від 19.12.2019 № 26 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації і наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2109ц про звільнення його з посади та органів прокуратури.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді в Генеральній прокуратурі України.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 563 580 грн.

Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

Станом на час прийняття рішення по адміністративній справі №640/1208/20 вказане судове рішення не виконано, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про визнання бездіяльності щодо виконання вказаного рішення протиправною та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08.09.2020 року по день ухвалення рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини першої статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно з частиною другою статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Суд наголошує, що нормами Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати заробітної плати за період вимушеного прогулу, а відтак суд вбачає наявними підстави для застосування норм статті 235 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома стаття 235 КЗпП України).

Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання відповідного наказу про поновлення на роботі.

Аналогічна за змістом норма міститься в пункті 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.04.2021 у справі №461/1303/19, від 30.04.2020 у справі №260/1424/18.

При цьому, посилання відповідача на зайняття адвокатською діяльністю відхиляються судом з наступних підстав: відповідно до статті 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" несумісною з діяльністю адвоката є: робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції"; військова або альтернативна (невійськова) служба; нотаріальна діяльність; судово-експертна діяльність. Вимоги щодо несумісності з діяльністю адвоката, передбачені пунктом 1 цієї частини, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі). У разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

Наведене свідчить, що в разі поновлення на посаді, позивач мав право в триденний строк звернутись до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця із заявою про зупинення адвокатської діяльності, що не вважалось би порушенням пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції".

Враховуючи наведене, доводи відповідача, які наведені у відзиві на позовну заяву, в цій частині є безпідставними та спростовуються вищевказаним.

Крім того, суд наголошує, що законодавством України не передбачено обов`язку із зверненням працівника до роботодавця із заявою про поновлення його на роботі, оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі мало виконуватися негайно без прив`язки до вчинення будь-яких дій з боку позивача.

Між тим, як судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що позивача станом на час вирішення даної справи не було поновлено на посаді.

Наведене свідчить, що відповідачем не забезпечено негайного виконання рішення суду в адміністративній справі №640/1208/20, не поновлено позивача на займаній посаді.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що в період з 08.09.2020 року відповідач не виконав і станом на час розгляду справи не виконує покладений на нього законодавством обов`язок щодо негайного добровільного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2020 року з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2020 року у справі №640/1208/20 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, що свідчить про його протиправну бездіяльність.

При цьому, суд погоджується також із доводами позивача про те, що не виконання рішення суду також є підставою для притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення на користь позивача середнього заробітку за цей період.

Проте, при розгляді позовних вимог в даній частині судом враховує наступне.

Так, матеріали справи свідчать та не заперечується сторонами, що на час розгляду даної справи позивача не було поновлено на посаді.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 29 січня 2020 року у справі №820/2894/16, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 21 березня 2018 року у справі №243/2748/16-ц зазначив наступне: «…Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період».

З вищевказаного вбачається, що для вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі суду обов`язково необхідно встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі та провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Оскільки, ОСОБА_1 на час розгляду даної справи не було поновлено на посаді, суд не може встановити період затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2020 року з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2020 року у справі №640/1208/20 про поновлення позивача на посаді. Також, вказане перешкоджає суду здійснити розрахунок належних до стягнення сум.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вирішення питання про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2020 року з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2020 року у справі №640/1208/20 є передчасним.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Як зазначено у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України зазначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. […] Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Позивач у позові зазначив, що діями відповідачів спричинена моральна шкода, яка полягає у втраті немайнового характеру внаслідок неправомірної поведінки з боку державних органів та порушенні його законних прав, що призвело до погіршення його фізичного та психологічного стану.

Разом з тим, суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Проте, позивач не виконав свого обов`язку щодо доказування та не надав суду жодного доказу на підтвердження моральних страждань, а також не надав жодного обґрунтування щодо заявленого розміру моральної шкоди та доказів того, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою.

Оскільки під час розгляду справи позивачем не представлено належних доказів заподіяння йому неправомірними та винними діями відповідача шкоди, що є необхідною умовою відшкодування моральної шкоди, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Отже, відповідачем не було надано жодних доказів того, що ним вживалися заходи щодо виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2020 року та поновлення позивача на посаді. Також, не надано доказів виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2020 року.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про доведеність позивачем заявлених вимог та необхідності часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення від 01.04.2021 року, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 11350 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 139, 243-245, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ: 00034051) щодо поновлення ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) на посаді відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2020 у справі № 640/1208/20.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька 13/15, ЄДРПОУ: 00034051).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко

Повний текст рішення складено та підписано 05.08.2021 р.