Рішення № 98858700, 06.08.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 серпня 2021 року м. ПолтаваСправа №440/4314/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (надалі також відповідач), у якій просив:

визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 неотриманої частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 16.06.2020 та невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.06.2020 по 31.03.2021;

стягнути з відповідача на його користь неотриману частину середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 16.06.2020 у розмірі 1051575,29 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.06.2020 по 31.03.2021 у розмірі 2523088,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що ОСОБА_1 був незаконно звільнений з органів прокуратури та поновлений рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №440/466/20. Проте рішення суду в частині поновлення позивача на роботі відповідачем фактично виконане лише у березні 2021 року, а позивачу не виплачений середній заробіток за час невиконання рішення суду. Крім того, позивач, посилаючись на збільшення у період його вимушеного прогулу посадових окладів прокурорів на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155, наполягав на необхідності застосування при обчисленні середнього заробітку положень пункту 10 Порядку №100.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, а у наданому до суду відзиві представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /а.с. 93-102/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що у спірних відносинах відсутнє порушення Офісом Генерального прокурора вимог статті 236 КЗпП України, оскільки позивач не вчиняв дій щодо примусового виконання рішення суду про його поновлення на роботі, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №440/466/20, залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020, оскаржене відповідачем до суду касаційної інстанції та ухвалою Верховного Суду від 07.12.2020 відкрито касаційне провадження. Також відповідач звертав увагу на те, що позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за вимушений прогул за період з 25.12.2019 по 16.06.2020 розглянуті судом у справі №440/466/20, а підстав для застосування до спірних відносин постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 немає, оскільки позивач не пройшов атестацію.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

25.06.2021 судом одержано відповідь на відзив, у якій представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог /а.с. 206-209/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 03.08.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про розгляд справи повідомлений належним чином.

04.08.2021 представник позивача надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

У судове засідання 05.08.2021 учасники справи не з`явились.

Згідно з частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За відсутності перешкод для розгляду справи по суті, суд завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Обставини справи

ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України з 2004 року.

Наказом Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2104ц звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності - начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24.12.2019.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №440/466/20, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020, окрім іншого:

визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2104ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності - начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24.12.2019;

поновлено ОСОБА_1 на посаді в Офісі Генерального прокурора, рівнозначній, яку ОСОБА_1 обіймав в Генеральній прокуратурі України станом на день звільнення 24.12.2019;

стягнуто з Офісу Генерального прокурора України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 16.06.2020 у сумі 241491,12 грн з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів;

допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді з 25.12.2019 та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 43718,22 грн /а.с. 19-31, 32-46/.

18.02.2021 позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу із урахуванням коефіцієнта підвищення посадового окладу /а.с. 13/.

Листом від 15.04.2021 вих.№21-1038вих-21 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що застосування пункту 10 Порядку №100 є можливим виключно у разі призначення на посаду до Офісу Генерального прокурора за результатами успішної атестації /а.с. 14-15/.

29.03.2021 Генеральним прокурором виданий наказ №283ц, яким скасовано наказ від 21.12.2019 №2104ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності - начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Генеральної прокуратури України з 25.12.2019 /а.с. 116/.

Посилаючись на несвоєчасність виконання судових рішень про поновлення ОСОБА_1 на роботі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Основного Закону України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України).

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною сьомою цієї статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

А у силу статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При цьому, як визначено частиною другою статті 65 Закону України "Про виконавче провадження", рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом цього спору є стягнення з роботодавця середнього заробітку на користь працівника за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Так, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Аналогічний висновок щодо правозастосування у спірних відносинах наведений у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №807/2434/15, що врахований судом на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

На підставі викладеного суд зауважує, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №440/466/20 в частині поновлення позивача на роботі в органах прокуратури підлягало негайному виконанню.

А тому, посилання відповідача на оскарження судового рішення до судів апеляційної та касаційної інстанції у контексті цього спору є безпідставними, оскільки наведена обставина не звільняє роботодавця від обов`язку виконати рішення суду про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі негайно після проголошення судом відповідного рішення, а у разі його невиконання - сплатити на користь незаконно звільненого працівника середній заробіток.

Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 року у справі № 802/1183/16-а та від 05.03.2020 року у справі №280/360/19 зазначив, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

За обставинами цієї справи позивач поновлений на роботі рішенням суду від 16.06.2020 у справі №440/466/20, що у відповідній частині допущено до негайного виконання.

Однак, рішення суду від 16.06.2020 у справі №440/466/20 фактично виконане відповідачем лише 29.03.2021 внаслідок видання наказу №283ц.

При цьому суд зауважує, що правомірність наказу Офісу Генерального прокурора від 29.03.2021 №283ц не є предметом цього спору, а тому суд відхиляє як такі, що не стосуються спірних обставин, доводи представника позивача про те, що поновлення позивача зазначеним наказом на посаді у Генеральній прокуратурі України, з якої він був звільнений, не може вважатись належним виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №440/466/20, оскільки цим рішенням ОСОБА_1 поновлено на посаді в Офісі Генерального прокурора, рівнозначній, яку ОСОБА_1 обіймав в Генеральній прокуратурі України станом на день звільнення 24.12.2019.

Натомість цей спір стосується наявності підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі із урахуванням коефіцієнта підвищення посадового окладу, передбаченого пунктом 10 Порядку №100.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 16.06.2020, суд враховує положення частини другої статті 235 КЗпП України, відповідно до якої при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №440/466/20 стягнуто з Офісу Генерального прокурора України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 16.06.2020 у сумі 241491,12 грн з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів. Тобто, судом вирішено питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи представника позивача про те, що вирішуючи питання про стягнення з Офісу Генерального прокурора України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 16.06.2020 судом у справі №440/466/20 не враховані положення пункту 10 Порядку №100, якими передбачено урахування коефіцієнта підвищення посадового окладу, свідчать про незгоду сторони судової справи з ухваленим рішенням.

Однак, наведене є підставою для оскарження судових рішень у справі №440/466/20, а не пред`явлення нового позову, адже одне й те саме спірне питання не може вирішуватись судами у різних провадженнях.

З урахуванням наведеного вище, зважаючи на вирішення судом у справі №440/466/20 питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 16.06.2020, підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі з 17.06.2020 по 31.03.2021, суд виходить з таких міркувань.

Як встановлено судом вище, наказ про поновлення позивача на роботі на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №440/466/20 Офісом Генерального прокурора виданий лише 29.03.2021.

Згаданий вище наказ не містить положень щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Доказів виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідачем не надано.

З урахуванням наведеного, суд визнає доведеним факт несвоєчасного виконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, що є підставою для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку відповідно до статті 236 КЗпП України.

Визначаючи період для розрахунку відповідної компенсації, суд враховує такі обставини.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №440/466/20 стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за вимушений прогул за період з 25.12.2019 по 16.06.2020.

Наказ про поновлення позивача на роботі Офісом Генерального прокурора виданий 29.03.2021.

Таким чином, враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду у постановах від 27.11.2019 року у справі № 802/1183/16-а та від 05.03.2020 року у справі №280/360/19 щодо обчислення періоду затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, суд констатує, що на користь ОСОБА_1 належить стягнути середній заробіток за період з 17.06.2020 по 29.03.2021.

Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 ознайомлений з наказом від 29.03.2021 №283ц лише 01.04.2021 суд відхиляє, адже для цілей розрахунку середнього заробітку згідно статті 236 КЗпП України днем поновлення незаконно звільненого працівника на роботі є день видання відповідного наказу роботодавцем.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Залученою до матеріалів справи довідкою Офісу Генерального прокурора від 21.05.2021 вих.№21-393зп підтверджено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на дату звільнення становила 2081,82 грн /а.с. 124/.

Таким чином, на користь позивача з Офісу Генерального прокурора належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у справі №440/466/20 за період з 17.06.2020 по 29.03.2021 у розмірі 412200,36 грн (198 робочих днів х 2081,82 грн).

З приводу доводів представника позивача про необхідність застосування у спірних відносинах коефіцієнта підвищення посадового окладу, суд звертає увагу на таке.

У силу пункту 10 Порядку №100 (у редакції, чинній до 12.12.2020) обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

Отже, у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №0640/4691/18, від 15.04.2020 у справі №826/15725/17, від 13.05.2021 у справі №826/8588/18.

Таким чином, у цій справі належить встановити, чи відбулось у період з 17.06.2020 по 29.03.2021 підвищення посадових окладів прокурорів.

Суд враховує, що 15.07.2015 набрав чинності Закон України "Про прокуратуру", який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

У силу статті 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Відповідно до статті 13 Закону №108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Пунктами 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів. <…>, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці.

Згідно зі статтею 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пункт 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України від 28.12.2014 №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрали чинності з 01.01.2015) встановлював, що норми і положення статті 81, частин 16-18 статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не був наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Такої позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 14.03.2018 у справі №825/575/16, від 21.03.2018 у справі №817/548/16, від 31.01.2018 у справі №810/1304/16 та від 26.04.2019 у справі №802/634/16-а.

Судом встановлено, що на дату звільнення з органів прокуратури посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень частини третьої статті 81 Закону України "Про прокуратуру", а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Між тим, Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 у справі №1-223/2018 (2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Разом з цим, 25.09.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Пункт 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" цього Закону встановлює, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Доказів того, що позивач успішно пройшов атестацію та має право бути переведеним на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, а відповідно і на розрахунок заробітної плати відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" суду надано не було.

Таким чином, дія статті 81 Закону України "Про прокуратуру" в частині визначення розміру посадового окладу з розрахунку до прожиткового мінімуму може бути застосована до позивача виключно в разі успішного проходження ним атестації та переведення до обласної прокуратури, чого у спірних відносинах не відбулось.

Так само, немає підстав для застосування до спірних відносин положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 "Про умови оплати праці прокурорів", що набрала чинності 16.01.2020, оскільки нею визначені розміри посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, тоді як позивач на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора не переведений.

Суд зауважує, що наведені вище приписи пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX неконституційними не визнавались та є чинними.

Питання оплати праці прокурорів Генеральної прокуратури України у спірний період продовжували регулюватись постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці прокурорів органів прокуратури", а тому у спірних відносинах стосовно позивача у період з 17.06.2020 по 29.03.2021 не відбулось підвищення посадового окладу, що виключає можливість застосування до спірних відносин положень пункту 10 Порядку №100.

До того ж, суд звертає увагу на те, що пункт 10 Порядку №100 виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213, що набрала чинності 12.12.2020. Тобто, з 12.12.2020 Порядком №100 взагалі не передбачено обчислення середнього заробітку з урахуванням підвищення посадового окладу.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Докази понесення учасниками справи судових витрат у ході її розгляду у матеріалах справи відсутні, а тому підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 17 червня 2020 року по 29 березня 2021 року.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 17 червня 2020 року по 29 березня 2021 року у розмірі 412200,36 грн (чотириста дванадцять тисяч двісті гривень тридцять шість копійок) з відрахуванням податків та зборів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051; вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011).

Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.О. Кукоба