Рішення № 98858473, 09.08.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7741/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого - судді Єфіменка К.С., при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул.Преображенська,44, м.Одеса, 65045) про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області №237 від 11.12.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст..8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області за результатом якого позивач просить:

визнати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 237 вiд 11.12.2019, про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним і скасувати його;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закон України « Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог, зокрема зазначено, що 18.12.2019 р. позивач отримав повідомлення № 5/1-426 від 11.12.2019 р. про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі Наказу № 237 від 11.12.2019 р. у відповідності з яким на підставі п.б статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В рішенні відповідач зазначає, що: «через відсутність доведених фактів загрози вашому життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо Вас смертної кари чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання...». Дані доводи, на переконання позивача, були зроблені без врахування інформації по країні походження, та без врахування суб`єктивних побоювань позивача. Враховуючи викладене позивач звернувся до суду та просить задовольнити заявлені позовні вимоги.

Ухвалою суду від 24 грудня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по вказаній справі на « 20» січня 2020 року о « 09» годині « 30» хвилин за участю сторін.

23 січня 2020 року відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач адміністративний позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні зазначивши, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області не обумовлене потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов`язане лише з бажанням легалізації власного перебування на території України та подальшого документування. Відповідач акцентує увагу на тому, що звернення до ГУ ДМС України в Одеській області відбулось із зволіканнями, у зв`язку з незацікавленістю особи в питанні отримання будь-якої форми захисту, звернення схоже на пошуки кращого життя, мотивоване, окрім всього іншого, бажанням отримання документу для легального перебування. Також відповідач зазначає, що аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду позивача з Тунісу з позиції визнання біженцем на території України, ані під час перебування в країні громадянської належності, ані перебуваючи поза її межами він не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенцiйними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства). віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Відповідач вважає, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 11.12.2019 № 237 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Ухвалою суду від 21 лютого 2020 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено адміністративну справу до судового розгляду, на " 26" березня 2020 року о "10" годині "00" хвилин за участю сторін. Зупинено провадження по адміністративній справі №420/7741/19 до дати призначення судового засідання, а саме до 26.03.2020 року.

В судовому засіданні у справі №420/7741/19 за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 11.12.2019 року призначеному на 17 травня 2021 року задоволено клопотання представника позивача, відкладено проведення судового засідання на іншу дату, продовжити зупинення провадження по справі до 29 липня 2021 року до 10.00 год.

В судовому засіданні у справі №420/7741/19 за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 11.12.2019 року призначеному на 29 липня 2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Тунісу, уродженцем м. Кайруан. За національністю тунісець, за віросповіданням мусульман-суніт. Рідна мова - арабська, французька, заявник також володіє англійською та російською мовами. За сімейним станом розлучений, має дитину на установчі дані ОСОБА_2 , підтвердження батьківства не має, дитина не проходить за особовою справою заявника.

Здобув середню освіту на території Тунісу, навчаючись в школі у період 1982-1996 pp. На території України навчався в Донецькому політехнічному інституті в період 1999-2003 p.p., не закінчив навчання, документів із зазначеного вишу не отримував.

Позивач вибув з Тунісу до України 18.09.1999, авіарейсом Туніс (Туніс) -Київ (Україна), легально, на підставі паспортного документа гр.Тунісу №M 107447 та запрошення від університету. Вдруге позивач прибув в Україну в серпні-вересні 2005 року, авіарейсом Туніс (Туніс) - Київ (Україна), легально, на підставі паспортного документа гр. Тунісу та запрошення від дружини. Вказані паспортні документи були втрачені на території України в 2008 році, документ з поліції був відправлений в Посольство Туніса у м. Москва (РФ) для оформлення нового паспортного документа, позивачем не надано до ГУ ДМС України в Одеській області підтвердження зазначеній обставині.

21.11.2019 позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом Головного управління ДМС в Одеській області № 237 від 11.12.2019р., приймаючи до уваги письмовий висновок провідного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Каріни КУРБАЦЬКОЇ, стосовно матеріалів особової справи № 20190D0242, громадянина Тунiсу на установчі дані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Тунісу на установчі дані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Відповідно до зазначеного висновку від 11.12.2019р. міграційною службою було встановлено, що заявником не було надано аргументованих доводів чи важливих фактів, які б підтверджували його побоювання переслідувань і наявності загрози його життю, здоров`ю чи можливість застосування по відношенню до нього жодного фізичного насилля. Крім того, за матеріалами особової справи шукача захисту спостерігається розбіжності у твердженнях, які заявник використовував для посилення власної історії для набуття міжнародного захисту, проте в свою чергу, це посилення спотворює його історію та вказує на зловживання процедурою набуття міжнародного захисту. Аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду особи з Тунісу , небажання її повернення до країни громадянської належності з позиції визнання біженцем в Україні, ані під час перебування в країні громадянської належності, ані перебуваючи поза її межами позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Вважаючи, що вказаний наказ протиправними, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Вирішуючи дану справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011р. №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Як встановлено у ході розгляду справи, причиною в`їзду в Україну, заявник повідомив, що вперше виїхав з метою отримання освіти, а вдруге виїзд був пов`язаний з наявністю родини на території України та ймовірним виникненням проблем з представниками Демократичної політичної партії на території Тунісу. Небажання повертатись до країни громадянської належності пов`язане з можливістю бути ув`язненим через свою участь в діяльності зазначеної партії та побоюванням втрати зв`язку із сином, який наразі проживає в м. Донецьк (арк. 4-5 анкети від 29.11.2019 р.).

Проте, за результатами розгляду матеріалів особової справи шукача захисту можливо визначити, що він не переслідувався в країні громадянської належності за конвенцiйними ознаками визначення статусу біженця, у відповідності до п.1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року. Так, під час звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту шукач захисту чітко зазначив, що на території країни громадянської належності він не зазнавав переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання (арк. 5 анкети від 29.11.2019 року). Підтверджена інформація або наявність обґрунтованих побоювань зазнати переслідувань за ознакою політичних переконань за матеріалами особової справи не спостерігається, враховуючи також обставину регулярного отримання сприяння заявником від органів державної влади в отриманні передбачених послуг, відсутність актів утисків або дискримінації, застосування проти нього протиправного примусу з боку офіційних структур крапни громадянської належності. Також, по вiдношенню до заявника не застосовувалося фізичне насилля або утиски в регіоні постійного проживання за конвенційними ознаками визначення статусу біженця. Додатково, анi заявник, ані його близькі родичі не були членами жодних релігійних, військових або громадських організацій в регіоні постійного проживання або поза його межами (арк. 5 анкети від 29.11.2019 року).

Як встановлено, та підтверджується матеріалами особової справи позивача та вірно відображено у висновку провідного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Каріни КУРБАЦЬКОЇ, стосовно матеріалів особової справи № 20190D0242 встановлено, що викладена ним історія переслідування необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року. Зокрема, наступні елементи вказують на необґрунтованість клопотання особи в контексті набуття міжнародного захисту в Україні, а саме:

- звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до територіального підрозділу ДМС відбулось 21.11.2019 року, після тривалого (14-ти річного) нелегального перебування на території України. Додатково, заявник повідомив, що його звернення за захистом пов`язане з тим, що він хоче залишитися в Україні з сином, який наразі проживає в м. Донецьк з бабусею (арк, 6 протоколу співбесіди від 09.12.2019 року). в подальшому вказуючи, що йому необхідна легалізація власного положення для того, щоб подати документи до суду на підтвердження батьківства, що с неможливим за відсутності у заявника документів, які підтверджують його легальне проживання на території України (арк. 6 протоколу співбесіди від 09.12.2019 року). Вищезазначене вказує на те, що звернення заявника до територіального підрозділу ДМС обумовлене лише бажанням його тимчасової легалізації на території України і жодним чином не пов`язане з обґрунтованими побоюваннями зазнати переслідувань на території країни громадянської належності;

- позивач не надав жодних документальних доказів та не навів жодних обґрунтованих усних тверджень стосовно можливої небезпеки, яка може очікувати на нього у випадку повернення до країни громадянської належності:

- позивач вказував, що за часів свого навчання на території України він був членом туніської політичної партії-Демократичне конституційне об`єднання (арк. 5 протоколу співбесіди від 09.12.2019 року, арк. 1 додаткового протоколу співбесіди від 11.12.2019 року), та вказував, що під час проведення передвиборчої кампанії в Тунісі, у нього виникли проблеми з представниками Посольства Тунісу в м. Москва, які привозили бюлетені для проведення виборів. В той же час, шукач захисту зміг виїхати з Тунісу вільно та без проблем. Підтвердження своєї участі в партії надати не зміг. Також, при відповіді на запитання про дану партію не зміг чітко описати власну діяльність у складі зазначеної партії та обставину її функціонування на території Тунісу на цей період часу (арк. 3 додаткового протоколу співбесіди від 11.12.2019 року). Зокрема, шукачем захисту не була зазначена детальна інформація стосовно причин виникнення вдаваного конфлікту з представниками органів державної влади Тунісу, подальший його розвиток тощо, що вказує на те, що заявник лише використовує вдавану легенду переслідування для обґрунтування свого звернення до територіального підрозділу ДМС;

- позивач безперешкодно отримав паспортний документ у дипломатичному представництві країни громадянської належності на території РФ (м. Москва), (aps. А дод. протоколу співбесіди від 09.11.2019 року), що свідчить про відсутність у нього жодних проблем з представниками органів державної влади. Крім того, заявник особисто декілька разів відвідував державні органи з приводу отримання свідоцтва про народження для візи в м. Туніс, що не спричинило жодних проблем для нього, що додатково підтверджує необґрунтованість побоювань заявника зазнати переслідувань у випадку повернення на територію країни громадянської належності. Відповідно до керівництва УВКБ ООН з процедур та критеріїв визначення статусу біженця від 01.12.2013 року, особа, яка має та користується можливістю легального звернення до дипломатичних представництв країни громадянської належності не може вважатися біженцем у відповідності до встановлених міжнародних процедур;

- елемент можливого тюремного ув`язнення у випадку повернення на територію Тунісу не приймається територіальним підрозділом ДМС. За матеріалами особової справи вбачається, що фігурант вільно та безперешкодно оформив візу та виїхав до України (арк. 5 протоколу співбесіди від 09.12.2019 року), що вказує на відсутність кримінальних переслідувань по відношенню до нього на території країни громадянської належності;

- позивач повідомив, що коли він повернувся до Тунісу, з метою оформлення нової в`їзної візи до України, у нього нібито виникли проблеми з Міністерством внутрішніх справ. Його нібито було затримано на два тижні через участь в маніфестації, до обставини проведення якої заявник не має жодного відношення. В подальшому, через знайомого матері його відпустили та він зміг вільно виїхати до України (арк. 5 протоколу співбесіди від 09.12.2019 р.), але офіційного підтвердження чи доказів щодо можливого затримання заявник немає (арк. 2 додаткового протоколу співбесіди від 11.12.2019 р.), на цілковиту необґрунтованість висловлених ним побоювань із зазначеного приводу додатково вказують обставини відсутності по відношенню до нього офіційних обвинувачень на Батьківщині, відсутність у нього жодних проблем при подальшому підтриманні контактів з представниками офіційних структур країни громадянської належності;

- позивач підтримує регулярні контакти із матір`ю, яка залишилась проживати на території Тунісу, яка повідомляє про відсутність інформації стосовно перебування заявника у розшуку на Батьківщині на цей період часу (арк. 3 додаткового протоколу співбесіди від 11.12.2019 р.).

- позивач може вказати на наявність агентів переслідування, які можуть йому погрожувати у випадку повернення на територію країни громадянської належності (арк. 3 додаткового протоколу співбесіди від 11.12.2019 р.); Додатково, він наразі не цікавиться соціально-політичною ситуацією на території Тунісу (арк. 3 додаткового протоколу співбесіди від 11.12.2019 р.), що вказує на відсутність у нього причин для виникнення обґрунтованих побоювань зазнати переслідувань у випадку повернення на Батьківщину.

За таких обставин суд вважає, що позивач не надав жодних переконливих пояснень або підтверджень щодо побоювань повертатись в країну громадянського походження.

Суд звертає увагу, що позивач з 18.09.1999 до 21.11.2019 (більше двадцяти років) не звертався за міжнародним захистом та бiльш того, починаючи з 2005 року до моменту звернення (21.11.2019) 14 років перебував на території України у якості нелегального мігранта.

Цим самим позивач порушив вимоги ч. 1 ст. 5 Закону, а саме «особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Зазначені в своїй сукупності обставини дають суду обґрунтовані підстави вважати історію позивача щодо причин неможливості повернення до країни постійного проживання неправдивою та надуманою з метою легалізації перебування на території Україні у пошуках кращих умов життя.

Перевірка по країні походження вказує на відсутність загрози життю позивача, або інших критеріїв, які відповідають критеріям п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

При цьому, відповідно до п.6 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідно до ч. ч.1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 173, 195, 241, 248, 256, 294 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул.Преображенська,44, м.Одеса, 65045) про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області №237 від 11.12.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст..8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 09.08.2021 року.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко

.