Рішення № 98857071, 02.08.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2021 року м. Кропивницький справа № 340/2175/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )до таЗнам`янського міського голови Сокирко Володимира Феліксовича (27400, Кіровоградська область, м. Знам`янка, вул. Михайла Грушевського, 19) Виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області (27400, Кіровоградська область, м. Знам`янка, вул. Михайла Грушевського, 19, код ЄДРПОУ - 04055191)провизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Знам`янського міського голови щодо не присвоєння ОСОБА_1 , головному спеціалісту архівного відділу виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області четвертого рангу посадової особи органу місцевого самоврядування та зобов`язати Знам`янського міського голову (відповідача 1) внести зміни у п.2 розпорядження міського голови м. Знам`янки від 02.10.2019 року №703-К "Про присвоєння рангу ОСОБА_1 " та присвоїти Пилипенко Вікторії Леонідівні, головному спеціалісту архівного відділу виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області четвертий ранг посадової особи органу місцевого самоврядування;

- зобов`язати Виконавчий комітет Знам`янської міської ради (відповідача 2), з урахуванням присвоєного четвертого рангу посадової особи органу місцевого самоврядування - ОСОБА_1 , головному спеціалісту архівного відділу виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області, провести перерахунок та виплату заробітної плати з 03.10.2019 року по теперішній час.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона працювала на посаді начальника архівного відділу Знам`янської райдержадміністрації та наказом керівника апарату райдержадміністрації 02.05.2019 року їй присвоєно черговий четвертий ранг державного службовця в межах категорії «Б». 02.10.2019 року позивачку звільнено з посади начальника архівного відділу райдержадміністрації в порядку переведення відповідно до п.5 ч.3 ст.36 КЗпП України та 03.10.2019 року призначено в порядку переведення на посаду головного спеціаліста архівного відділу виконавчого комітету Знам`янської міської ради (ОМС) з присвоєнням одинадцятого рангу посадової особи органів місцевого самоврядування в межах четвертої категорії посад на підставі розпорядження міського голови від 02.10.2019 року №703-К.

Після отримання консультації від адвоката позивачка дізналась, що при призначенні її на посаду головного спеціаліста архівного відділу виконавчого комітету міської ради мали присвоїти 4 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування на рівні 4 рангу державного службовця із встановленням надбавки до посадового окладу у розмірі 750,00 гривень з дати призначення на посаду, тобто з 03.10.2019 року.

Звернувшись до Знам`янського міського голови із заявою від 30.03.2021 року щодо внесення змін до розпорядження про присвоєння 4 рангу посадової особи органів місцевого самоврядування в межах четвертої категорії позивачка отримала відповідь про відсутність підстав для перегляду питання про присвоєння (зміни) заниженого 11 рангу на 4 ранг.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю, позивачка звернулась до суду із даним позовом.

Виконавчим комітетом Знам`янської міської ради Кіровоградської області за підписом Знам`янського міського голови Сокирко В.Ф. подано до суду відзив, в якому висловлено позицію щодо вищевказаних позовних вимог, які не визнаються у повному обсязі.

У відзиві зазначено, що до прийняття на службу до органу місцевого самоврядування позивачка перебувала на державній службі.

Згідно п.11 ч.3 ст.3 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, який набув чинності з 01.05.2016 року, визначено, що дія цього закону не поширюється на посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Це означає, що служба в органах місцевого самоврядування не прирівнюється до державної служби. Тим більше, що новий Закон України «Про державну службу» в редакції 2015 року встановив значні відмінні особливості умов та порядку присвоєння рангів державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 39 Закону України «Про державну службу» співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів. При цьому, відповідність співвідношення між рангами посадових осіб органів місцевого самоврядування і держслужбовців при переході з державної служби на службу в органи місцевого самоврядування законом не визначено.

Посилання позивачки на положення пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 року № 2493-ІІІ, як на підставу своїх позовних вимог, є необґрунтованим, оскільки зазначена норма регулює правовідносини, які існували на момент набуття чинності цим Законом, і не діє при вступі (прийнятті) на посаду в орган місцевого самоврядування.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою суду від 11.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.

03.06.2021 року відповідачами подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.42-45).

03.06.2021 року від відповідачів надійшла заява про застосування строку позовної давності та залишити позовну заяву без розгляду (а.с.87-89).

В даному випадку суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть установлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя цієї статті КАС України).

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, служба в органах місцевого самоврядування є публічною службою.

Судом встановлено, що отримавши юридичну консультацію, позивачка звернулась до Знам`янського міського голови щодо перегляду та приведення у відповідність розпорядження міського голови м. Знам`янка від 02.10.2019 року №703-К "Про прийняття на роботу та присвоєння рангу ОСОБА_1 ".

Відповідь на таке звернення датована 19.04.2021 року.

Згідно відомостей відділення поштового зв`язку, адміністративний позов подано до суду 05.05.2021 року.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що положення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких полягає в тому, щоб не допустити судовий процес у безладний рух.

Проте не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя має бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

В рішеннях від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Есколано Каваніллес проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

З огляду на викладене, керуючись принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд доходить висновку про необхідність поновлення позивачці строку звернення до адміністративного суду.

Враховуючи наведене суд доходить висновку, що у задоволенні заяви про залишення позовної заяви слід відмовити.

03.06.2021 року від відповідачів надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін (а.с.91-92).

В даному випадку суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, а частиною 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Тобто, виключний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, міститься в частині 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з викладеним, суд вважає за необхідне зазначити, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі Ахеn v. Germany, заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

За таких підстав та з урахуванням того, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання, а також враховуючи, що позивачкою не доведено необхідність проводити розгляд даної адміністративної справи за правилами загального позовного провадження, та приймаючи до уваги, що спірні правовідносини не зумовлюють необхідність такого розгляду, будь яких інших достатніх причин, з яких вбачається необхідність проведення підготовчого засідання та в подальшому розгляду справи за правилами загального провадження представником не наведено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника позивача та розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, з урахуванням пункту 20 частини 1 статті 4, пункту 10 частини 6 статті 12, частин 1, 2 статті 257, статті 258, частини 5, 7 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою забезпечення всебічного та об`єктивного розгляду і вирішення справи протягом розумного строку, суд дійшов висновку, що зазначений спір відноситься до юрисдикції адміністративного суду, є справою незначної складності, а тому підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

04.06.2021 року від позивачки надійшла заява про долучення до матеріалів справи письмових документів (доказів) (а.с.93-94).

Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.

Відповідно до вимог статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Разом з тим, враховуючи перебування головуючого судді по справі у відпустці (інший неробочий день), з урахуванням положень ч.ч.1, 6 ст. 120, ст.193 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст.193, 263 КАС України.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши докази і письмові пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, судом встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 працювала на посаді начальника архівного відділу Знам`янської райдержадміністрації та відповідно до наказу керівника апарату райдержадміністрації 02.05.2019 року їй було присвоєно черговий 4 (четвертий) ранг державного службовця в межах категорії «Б» (а.с.28 зворот).

02.10.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника архівного відділу райдержадміністрації в порядку переведення відповідно до п.5 ч.3 ст.36 КЗпП України та 03.10.2019 року призначена в порядку переведення на посаду головного спеціаліста архівного відділу виконавчого комітету Знам`янської міської ради (ОМС) з присвоєнням 11 (одинадцятого) рангу посадової особи органів місцевого самоврядування в межах 4 (четвертої) категорії посад на підставі розпорядження міського голови від 02.10.2019 року №703-К (а.с.29).

30.03.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Знам`янського міського голови із листом, в якому просила переглянути і привести у відповідність до чинного законодавства, шляхом внесення зміни до розпорядження міського голови м. Знам`янки від 02.10.2019 року №703-К «Про прийняття на роботу та присвоєння рангу ОСОБА_1 » (точна назва розпорядження мені не відома), а саме змінити ранг замість 11 (одинадцятого) рангу посадової особи органів місцевого самоврядування в межах 4 (четвертої) категорії посад на 4 (четвертий) ранг посадової особи органів місцевого самоврядування в межах 4 (четвертої) категорії посад з 03.10.2019 року, а також, доручити бухгалтерії виконавчого комітету міської ради, з урахуванням змін до розпорядження, провести1 перерахунок та виплату заробітної плати головному спеціалісту архівного відділу виконавчого комітету міської ради ОСОБА_1 із розрахунку надбавки до посадового окладу у розмірі 750,00 гривень за період з 03.10.2019 року по теперішній час (а.с.20-21).

Листом від 19.04.2021 року №21П-495 Виконавчий комітет Знам`янської міської ради Кіровоградської області повідомив позивачку, що згідно п.11 ч.3 ст.3 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, який набув чинності з 01.05.2016 року, визначено, що дія цього закону не поширюється на посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Це означає, що служба в органах місцевого самоврядування не прирівнюється до державної служби. Тим більше, що новий Закон України «Про державну службу» в редакції 2015 року встановив значні відмінні особливості умов та порядку присвоєння рангів державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування.

Враховуючи зазначене вище, підстав для перегляду питання присвоєння Вам 11 рангу посадової особи органів місцевого самоврядування в межах VI категорії посад (головний спеціаліст архівного відділу Знам`янської міської ради) немає. При виданні розпорядження №703-к від 02.10.2019 року «Про призначення ОСОБА_1 » міський голова діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законом (а.с.22-23).

Не погоджуючись з такою бездіяльністю, позивачка звернулась до суду із даним позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі - Закон України № 889).

Частинами першою і другою статті 1 Закону України № 889 визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно до статті 38 Закону України № 889 прийняття на державну службу, просування по службі державних службовців, вирішення інших питань, пов`язаних із службою, здійснюються з урахуванням категорій посад державної служби та рангів державних службовців як виду спеціальних звань, що їм присвоюються.

Згідно із статтею 39 Закону України №889 встановлюється дев`ять рангів державних службовців.

Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються Кабінетом Міністрів України.

Співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів.

У разі переходу на посаду нижчої категорії або звільнення з державної служби за державним службовцем зберігається раніше присвоєний йому ранг.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад.

Ранги присвоюються відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації, результатів роботи.

Разом з тим, згідно з пунктами 2-4 Розділу VII «Прикінцевих та Перехідних положень» Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

З набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу».

У разі переходу посадової особи органу місцевого самоврядування на державну службу рівнозначної чи нижчої категорії посад їй присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до цього Закону.

Таким чином, при призначені особи на посаду в орган місцевого самоврядування, яка має ранг державного службовця, присвоєний відповідно до Закону України «Про державну службу», їй присвоюється ранг посадової особи місцевого самоврядування на рівні рангу державного службовця.

Враховуючи вищенаведене, при призначенні ОСОБА_1 з 03.10.2019 року на посаду головного спеціаліста архівного відділу Знам`янської міської ради їй мав бути присвоєний 4 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування.

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до Положення про Національне агентство України з питань державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №500, Національне агентство України з питань державної служби (НАДС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується i координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, здійснює функціональне управління державною службою в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті).

Пунктом 3 вказаного Положення передбачено, що основними завданнями НАДС є, зокрема, участь у формуванні державної політики у сфері служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 4 Положення НАДС відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує нормативно-правове регулювання у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; оприлюднює на офіційному веб-сайті НАДС узагальнені роз`яснення з питань застосування Законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування» та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

На офіційному веб-сайті НАДС оприлюднено роз`яснення від 23.10.2018 року № 1-р/з-омс щодо присвоєння рангів посадових осіб місцевого самоврядування особам, які призначаються на посади в органи місцевого самоврядування та мають ранги державних службовців, відповідно до яких особі, яка призначається на посаду до органу місцевого самоврядування та має ранг державного службовця, присвоєний відповідно до вимог Закону України від 16.12.1993 року № 3723-XII «Про державну службу» або Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу», присвоюється ранг посадової особи місцевого самоврядування на рівні рангу державного службовця, якщо Законом не передбачено присвоєння вищого рангу посадової особи місцевого самоврядування.

Аналогічна позиція викладена у листі-відповіді Національного агентства України з питань державної служби від 26.03.2021 року №2130/13-21 на звернення ОСОБА_1 щодо правильності встановлення їй рангу при переведенні на посаду в орган місцевого самоврядування (а.с.16-19).

У силу частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість призначення позивачці відповідного рангу посадової особи місцевого самоврядування.

Натомість, позивачкою надано достатньо належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

VІ. Судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 22.12.2018 у справі №826/856/18.

У частині шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Такого клопотання відповідачем до суду не подано.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду: договір про надання правової допомоги від 24.02.2021 року; розрахунок вартості послуги, суми гонорару за надану правову допомогу; квитанцію до прибуткового касового ордера №15/2021 від 14.05.2021 року про прийняття адвокатом Скляровим Є.Є. від ОСОБА_1 коштів за правову допомогу в сумі 5400,00 грн.; акт надання правової допомоги до договору від 24.02.2021 року; ордер серії КР №95693; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.96-100).

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає наступне.

З наданого розрахунку вартості послуги, суми гонорару за надану правову допомогу вбачається, що ряд послуг, як-то: попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань про визнання бездіяльності протиправною щодо не проведення перерахунку та виплати заробітної плати у повному обсязі (стягнення недоотриманої заробітної плати), зобов`язання вчинення певних дій у тому числі вирішення питання в подальшому у судовому порядку (не внесення змін у розпорядження міського голови, не проведення перерахунку заробітної плати) та з інших питань є складовою частиною такої послуги як підготовка позовної заяви та направлення від імені та за підписом клієнта позовної заяви до Кіровоградського окружного адміністративного суду з питань про визнання бездіяльності протиправною щодо не проведення перерахунку та виплати заробітної плати у повному обсязі (стягнення недоотриманої заробітної плати), зобов`язання вчинення певних дій та з інших питань.

Розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, отже, представництво інтересів клієнта в Кіровоградському окружному адміністративному суді адвокатом не здійснювалось.

З долучених до матеріалів справи запитів, складених адвокатом, робота за складення яких включена до розрахунку вбачається, що їх складення та направлення до НАДС та Виконавчого комітету Знам`янської міської ради не потребувало великого обсягу знань та докладення значних зусиль адвоката.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 3000,00 грн.

Заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та їх обсягом.

При цьому, суд зазначає, що підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала надвеликого обсягу юридичної і технічної роботи.

Крім того, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Доказів понесення інших витрат у справі суду не надано.

Керуючись ст.ст.139, 246, 255, 292-297, 325, КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Знам`янського міського голови щодо не присвоєння Пилипенко Вікторії Леонідівні, головному спеціалісту архівного відділу виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області четвертого рангу посадової особи органу місцевого самоврядування.

Зобов`язати Знам`янського міського голову внести зміни у п.2 розпорядження міського голови м.Знам`янки від 02.10.2019 року №703-К "Про присвоєння рангу ОСОБА_1 " та присвоїти Пилипенко Вікторії Леонідівні, головному спеціалісту архівного відділу виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області четвертий ранг посадової особи органу місцевого самоврядування;

Зобов`язати Виконавчий комітет Знам`янської міської ради з урахуванням присвоєного четвертого рангу посадової особи органу місцевого самоврядування - ОСОБА_1 , головному спеціалісту архівного відділу виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області провести перерахунок та виплату заробітної плати з 03.10.2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) витрати понесені на отримання правничої допомоги у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області (27400, Кіровоградська область, м.Знам`янка, вул. Михайла Грушевського, 19, код ЄДРПОУ - 04055191).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук