Рішення № 98855937, 06.08.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2021 року м. Житомир справа № 240/2798/21

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі: судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) про зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить:

- визнати неправомірними дії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) щодо несвоєчасної виплати їй винагороди в розмірі 104998,19 грн.;

- зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області (в собі ліквідаційної комісії) нарахувати та виплатити їй середній заробіток за час затримки виплати винагороди за період з 27.12.2019 по дату виплати 26.11.2020.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що станом на день прийняття наказу про звільнення з посади заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області відповідач не провів з нею розрахунків щодо виплати винагороди за довідками щодо розподілу винагороди по виконавчих провадженнях №№59121535, 59128544, 51583664, 54953237,60449088, 60522060, 59436478, право на яку підтверджено рішенням суду від 25.09.2020 у справі №240/10484/20. Наголошує, що така виплата відповідачем здійснена на виконання рішення суду 26.11.2020, тобто із затримкою, у зв`язку із чим вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, як того вимагає ст.117 Кодексу законів про працю України, що у свою чергу слугувало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом за захистом своїх соціальних прав.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 відкрите провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивача було звільнено на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України, припинення трудового договору у зв`язку з переведенням працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію, відповідно до листа Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 24.12.2019 №1/19/1.1-17/2019/8 та при звільненні позивачу проведено остаточний розрахунок та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової оплачуваної відпустки. При цьому відмічає, що винагорода державному виконавцю є одноразовою виплатою, яка здійснюється окремо по кожному окремому виконавчому документу, що був фактично виконаний державним виконавцем, тобто, є одноразовою виплатою, яка не входить до структури заробітної плати державного службовця та здійснюється в межах і за рахунок надходжень спеціального фонду державного бюджету, а у разі відсутності коштів у спеціальному фонді така винагорода не виплачується. Представник відповідача вважає заявлені позовні вимоги безпідставними, оскільки Головним територіальним управлінням юстиції на момент звільнення позивача здійснено остаточний розрахунок заробітної плати з виплатою грошової компенсації за щорічну основну оплачувану відпустку відповідно до приведеного стажу державної служби, вимоги ст.ст. 47, 116 Кодексу виконано в повному обсязі відповідно до норм чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом №2274/1 від 24.12.2019 ОСОБА_1 , з 27.12.2019 звільнено із посади старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області за переведенням для подальшої роботи в Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м.Хмельницький).

Вказаним наказом зобов`язано начальника Управління фінансово та матеріально -технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Житомирській області провести з позивачем остаточний розрахунок з виплатою грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки.

При звільненні позивач не отримав винагороду державного виконавця, що у свою чергу слугувало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 у справі №240/10484/20, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) щодо невидачі наказу та невиплати ОСОБА_1 винагороди на загальну суму 104998,19 грн за заявами від 19.12.2019 у виконавчих провадженнях № 59121535, 59128544, 51583664, 54953237, 60449088, 60522060, 59436478 та зобов`язано Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області ( в особі ліквідаційної комісії) видати наказ та виплатити ОСОБА_1 винагороду в розмірі 104998,19 грн, згідно із заявами від 19.12.2019 у виконавчих провадженнях № 59121535, 59128544, 51583664, 54953237, 60449088, 60522060, 59436478.

На виконання рішення суду 26.11.2020 Головним територіальним управління юстиції у Житомирській області проведено нарахування та здійснено виплату винагороди державному виконавцю у розмірі 84523,55 грн.

Позивач вважає порушеними свої права на отриманні усіх передбачених законодавством виплат при звільненні, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначено ст. 117 КЗпП України, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі - Пленум) звернуто увагу судів на необхідність вжиття заходів до належного виконання вимог закону при розгляді справ про оплату праці, маючи на увазі, що судовий захист є важливою гарантією конституційного права громадянина заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з пунктом 20 Пленуму установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні, в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем при звільненні позивача із посади заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області за переведенням для подальшої роботи в Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м.Хмельницький) не виплачено останній винагороду державного виконавця за довідками щодо розподілу такої. Таку виплату здійснено відповідачем на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 у справі №240/10484/20 - 26.11.2020.

Отже, зважаючи на те, що відповідач не провів з позивачем при звільненні своєчасний остаточний розрахунок, остання має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

У матеріалах справи міститься банківська виписка по картковому рахунку позивача зі змісту якої вбачається, що позивачу нараховано та виплачено винагороду у розмірі 84523,55 грн - 26.11.2020.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 28.12.2019 (наступного дня після звільнення позивача) до дня повної виплати винагороди, тобто до 26.11.2020 (включно).

Отже, відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Окрім цього, суд ураховує правову позицію Європейського Суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, на користь позивача слід стягнути відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні.

Обчислення середньої заробітної плати, зокрема, у випадку вимушеного прогулу визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до довідки відповідача від 15.07.2021 № 6.2/19/2021/200 середньоденний заробіток позивача становить 405,19 грн.

Період прострочення виплати складає 334 дні. Тобто сума середнього заробітку складає 135 333,46 грн.

При цьому, суд звертає увагу на те, що розмір невчасно виплаченої винагороди позивача становить 84 523,55 грн. а стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку складає 135 333,46 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 84 523,55 : 135 333,46 (сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати) = 0,6246 (62,46%) частина невиплаченої суми в сумі середнього заробітку.

0,6246 (62,46%) х 405,19 грн. (середній заробіток позивача) х 334 (кількість днів затримки) = 84529,28 грн. (сума середнього заробітку, що підлягає до стягнення).

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 84 529,28 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності у подібних правовідносинах викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) (майдан Соборний, 1, м.Житомир,10014, ЄДРПОУ 24900660) про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 винагороди.

Зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати винагороди за період з 28.12.2019 по 26.11.2020 в сумі 84 529,28 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в сумі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова