Рішення № 98855870, 09.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2021 р. Справа№200/7004/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до Головного управління МВС України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08592158, 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86)

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління МВС України в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 8 вересня 2015 року по 29 березня 2021 року у сумі 100000 грн.

Ухвалою від 14 червня 2021 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/7004/21 за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року № 200/2224/20-а Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління МВС в Донецькій області (ЄДРПОУ: 08592158, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86) про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення індексації грошового забезпечення - задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління МВС в Донецькій області (ЄДРПОУ: 08592158) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошової компенсація за невикористану відпустку за період 2014 року, зобов`язано Головне управління МВС в Донецькій області (ЄДРПОУ: 08592158) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за період 2014 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення, зобов`язано Головне управління МВС в Донецькій області (ЄДРПОУ: 08592158) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за спірний період, в іншій частині позовних вимог - відмовлено. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області задоволено частково, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі № 200/2224/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення індексації грошового забезпечення - скасовано в частині зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за спірний період, прийнято нову постанову у зазначеній частині, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за спірний період - відмовлено, в іншій частині рішення суду залишено без змін. Платіжним дорученням від 29 березня 2021 року № 21 відповідач на виконання рішення суду № 200/2224/20-а перерахував на рахунок позивача 13070 грн. 71 коп. Отже, позивач вважає, що відповідач має нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 8 вересня 2015 року по 29 березня 2021 року.

Відповідач правом надання відзиву не скористався. Ухвалу від 14 червня 2021 року відповідач отримав 22 червня 2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадян України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 5 березня 1998 року, РНОКПП НОМЕР_1 . Позивач є ВПО, про що свідчить довідка від 10 травня 2017 року № 28389.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року № 200/2224/20-а Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління МВС в Донецькій області (ЄДРПОУ: 08592158, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86) про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення індексації грошового забезпечення - задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління МВС в Донецькій області (ЄДРПОУ: 08592158) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошової компенсація за невикористану відпустку за період 2014 року, зобов`язано Головне управління МВС в Донецькій області (ЄДРПОУ: 08592158) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за період 2014 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення, зобов`язано Головне управління МВС в Донецькій області (ЄДРПОУ: 08592158) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за спірний період, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області задоволено частково, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі № 200/2224/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення індексації грошового забезпечення - скасовано в частині зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за спірний період, прийнято нову постанову у зазначеній частині, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за спірний період - відмовлено, в іншій частині рішення суду залишено без змін.

10 грудня 2020 року судом було видано позивачу виконавчий лист по справі № 200/2224/20-а.

Платіжним дорученням від 29 березня 2021 року № 21 відповідачем на виконання рішення суду у справі № 200/2224/20-а було перераховано компенсацію за невикористану відпуску у розмірі 13070 грн. 71 коп.

Вищезазначеними судовими рішеннями було встановлено наступне.

Відповідно до відомостей трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , останній з 22.09.2011 прийнятий на державну службу начальником управління матеріального забезпечення ГУМВС України в Донецькій області (наказ ГУМВС від 21.09.2011 № 418 о/с). Відповідно до наказу МВС України від 28.08.2015 № 1815 о/с, ОСОБА_1 звільнено з вказаної посади за ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням - з 08.09.2015 року.

Відповідно до довідки Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Донецькій області від 18.03.2020 № 134/лк, щорічна відпустка ОСОБА_1 за 2014-2015 роки складала 45 діб.

Відповідно до наказу МВС України в Донецькій області від 11.09.2015 № 279 о/с ОСОБА_1 визначено невикористану відпустку за 2015 рік у кількості 15 діб.

Відповідно до довідки Головного управління МВС в Донецькій області від 22.01.2020 № 13, в жовтні 2015 року ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5840,40 грн.

В наданій до матеріалів справи довідці Головного управління МВС в Донецькій області від 18.03.2020 № 44 зазначено, що в наказі на звільнення ОСОБА_1 данні щодо кількості діб невикористаної відпустки у 2014 році відсутні. У зв`язку з цим, грошова компенсація за невикористану відпустку не нарахована та не виплачена. Крім того, згідно з автоматизованою системою бази даних «Парус-версія 7» данні щодо перебування ОСОБА_1 в 2014 році у відпустці відсутні.

Надаючи правову оцінку даним правовідносинам суд зазначає наступне.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

За приписами статті 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

В статті 47 КЗпП України занотовано: власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу Законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).

Стаття 116 Кодексу законів про працю України визначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, постановах Верховного Суду України від 17.01.2019 року у справі №814/2648/16 та від 17.01.2019 року у справі №805/2706/17-а.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

За наслідком розгляду справи № 821/1083/17 від 26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду сформулювала таку правову позицію:

- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);

- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;

- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Крім того, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Судом встановлено, не заперечується відповідачем, що з позивачем не розрахувались в день його звільнення у повному обсязі. За таких обставин, обґрунтованої є вимога позивача про компенсацію йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Для розрахунку середньоденної заробітної плати необхідно застосовувати Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно п. 1 цей Порядок застосовується, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу ІI Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року №100 встановлено, що в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Заробітна плата позивача за липень 2015 року склала 11502 грн., за серпень 2015 року - 11502 грн.

Середньоденна заробітна плата позивача за липнь-серпень 2015 року складає 534 грн. 98 коп. Повний розрахунок проведено відповідачем з позивачем - 29 березня 2021 року.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Як вже зазначалось судом позивача було звільнено 8 вересня 2015 року, а датою повного розрахунку при звільненні є - 29 березня 2021 року.

З огляду на викладене, затримка по виплаті коштів з 8 вересня 2015 року по 29 березня 2021 року - день фактичного розрахунку складає 1379 робочих днів (534,98 грн.* 1379 дня = 737613,31 грн.). В той час, позивач просив суд стягнути з відповідача 100000 грн. з урахуванням пропорційності, розумності та співмірності відповідальності відповідача.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року по справі № 524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і ч. 5 ст. 242 КАС України.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Зокрема, при вирішенні цієї справи суд з`ясував, що істотність частки невиплачених сум індексації грошового забезпечення 13070 грн. 71 коп. в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 8 вересня 2015 року по 29 березня 2021 року становить 1,77% (13070,71 /737613,31 х 100).

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 1,77% розраховується наступним чином: 534,98 (середньоденний заробіток позивача) х 1,77% = 9,46 - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 9,46 х 1379 (днів затримки розрахунку) = 13045 грн. 34 коп.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. №761/9584/15-ц зроблено висновок щодо зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. При цьому, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Слід також мати на увазі, що працівник є більш вразливою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Крім того, в пункті 78 постанови зазначено, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

В пункті 79 постанови зазначено, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Як вбачається з рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року, позивач стверджував, що на час прийняття наказу від 28 серпня 2015 року з ним неправомірно було не здійснено повний розрахунок.

При цьому, позивач ніяким чином не обґрунтував в позовній заяві, чому понад 4 роки він не звертався до суду щодо стягнення з відповідача індексацію його грошового забезпечення за період з вересня 2015 року по березень 2021 року, у зв`язку зі звільненням.

Таким чином, суд вважає, що в даному випадку саме дії позивача призвели до значного зростання розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.

З наведених підстав суд доходить до висновку, що пропорційним та справедливим розміром відшкодування позивачу є розмір, який дорівнює сумі, що не була виплачена позивачу у день звільнення - 13045 грн. 34 коп.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить до висновку щодо задоволення позивних вимог позивача частково.

Згідно з положеннями частини 3 статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Позивачем був сплачений судовий збір у сумі 1000 грн. відповідно до квитанції від 28 травня 2021 року № 32552932. Суд зазначає, що позивачем надмірно було сплачено судовий збір, оскільки при зверненні до суду з даним позовом позивач мав сплатити судовий збір у сумі 908 грн. Отже, позивач має право звернуся до суду із відповідною заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору у сумі 92 грн.

Крім того, позивач просив суд, відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в сумі 2500 грн.

Суд зазначає, що відповідач не надав суду жодної заяви щодо зменшення суми правничої допомоги, з урахуванням норм частини 7 статті 134 КАС України.

Відповідно до частин 1-4 статті 134 вказаного Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Європейський суд із прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Так, судом встановлено, що 25 травня 2021 року між позивачем та адвокатом Д`яковою К.І. укладено договір про надання правової допомоги № 36/21.

Суд зазначає, що на виконання умов договору про надання правової допомоги між сторонами 28 травня 2021 року був складений акт прийому-передачі відповідно до якого адвокат здійснив, а позивач прийняв послуги: надання консультації - 500 грн., складання позову - 2000 грн. Відповідно до квитанції від 28 травня 2021 року № 32553131 позивачем було сплачено 2500 грн. - витрати на правничу допомогу за договором від 28 травня 2021 року № 36/21.

Суд зазначає, що не вправі надавати оцінку умовам договору (зокрема вартості наданих адвокатом послуг), що погоджені сторонами договору. Оскільки, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджено належними та допустимими доказами, такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим, тому на них поширюється правило щодо розподілу судових витрат.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку щодо задоволення клопотання позивача та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 2500 грн.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління МВС України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08592158, 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління МВС України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08592158, 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 8 вересня 2015 року по 29 березня 2021 року в сумі 13045 грн. (тринадцять тисяч сорок п`ять гривень) 34 коп.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління МВС України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08592158, 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 120 (сто двадцять гривень) 00 коп.

Стягнути з Головного управління МВС України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08592158, 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот гривень) грн. 00 коп.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 9 серпня 2021 року. Повне судове рішення складено 9 серпня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар