Рішення № 98855736, 09.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2021 р. Справа№200/5817/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Світлодарського міського голови Брехунця Анатолія Федоровича (84792, Донецька область, Бахмутський район, м. Світлодарськ, пр. Миру, 5)

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вичинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Світлодарського міського голови Брехунця Анатолія Федоровича , в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Світлодарського міського голови Брехунця Анатолія Федоровича щодо неприсвоєння землевпоряднику, спеціалісту 1 категорії відділу комунального господарства Світлодарської міської ради Антохову Євгену Юзефовичу сьомого рангу посадової особи місцевого самоврядування; зобов`язати Світлодарського міського голову Брехунця Анатолія Федоровича внести зміни у пункт 2 чинного розпорядження Світлодарського міського голови від 27.09.2019 за № 82 та присвоїти землевпоряднику, спеціалісту 1 категорії відділу комунального господарства Світлодарської міської ради Антохову Євгену Юзефовичу сьомий ранг посадової особи місцевого самоврядування.

17 травня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк не більше п`яти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

02 червня 2021 року до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшла заява, в якій позивач зазначив, що на розгляді у Верховному суді перебуває справа щодо аналогічних правовідносин, та вказує на те, що обставини справи №380/1721/20 підтверджують, що строки звернення до суду позивачем не пропущені.

07 червня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 05 липня 2021 року.

16 червня 2021 року до суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

30 червня 2021 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача.

01 липня 2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій відповідач просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

05 липня 2021 року в судовому засіданні оголошено перерву до 19 липня 2021 року.

13 липня 2021 року позивачем надано до суду заяву, в якій він підтримав раніше викладену позицію по справі, просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. До заяви позивач надав копію розпорядження міського голови «Про призначення ОСОБА_1 на посаду землевпорядника, спеціаліста І категорії відділу комунального господарства міської ради» та «Про приведення у відповідність до законодавства присвоєння рангу посадової особи місцевого самоврядування ОСОБА_2 ».

19 липня 2021 року повідомлені належним чином сторони в судове засідання не з`явились про причини неявки не повідомили, враховуючи викладене суд керуючись приписами ч. 9 ст. 205 КАС України суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали адміністративної справи суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження державної служби в Бахмутській районній державній адміністрації Донецької області на посаді головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції ОСОБА_1 05.08.2019 на підставі наказу керівника апарату Бахмутської районної державної адміністрації за № 58 присвоєний сьомий ранг державного службовця в межах посад державної служби категорії «В», як такому, що успішно пройшов випробувальний термін.

Розпорядженням Світлодарського міського голови Брехунця А.Ф. від 27.09.2019 за № 82 позивача призначено з 01.10.2019 на посаду землевпорядника, спеціаліста 1 категорії відділу комунального господарства міської ради як такого, що пройшов за конкурсом.

Відповідно до пункту 2 даного розпорядження Позивачу з 01.10.2019 присвоєний п`ятнадцятий ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах сьомої категорії класифікації посад.

04.02.2021 року позивач звернувся із індивідуальним письмовим запитом в Національне агентство України з питань державної служби, в якому просив надати роз`яснення з приводу того, який ранг присвоюється особі, яка має сьомий ранг державного службовця, при призначенні на посаду до органу місцевого самоврядування.

24.02.2021 року Національне агентство України з питань державної служби надіслало Позивачу відповідь, в якій зазначено, що особі, яка має сьомий ранг державного службовця, при призначенні на посаду до органу місцевого самоврядування присвоюється сьомий ранг посадової особи місцевого самоврядування. Також зазначено, що при призначенні на посаду землевпорядника, спеціаліста 1 категорії відділу комунального господарства міської ради Позивачу мали присвоїти сьомий ранг посадової особи місцевого самоврядування.

29.01.2021 та 25.02.2021 позивач звернувся до відповідача із зверненням, в якому просив внести зміни до розпорядження міського голови від 27.09.2019 за № 82 виклавши пункт 2 у наступній редакції: «Присвоїти ОСОБА_1 , сьомий ранг посадової особи місцевого самоврядування поза межами сьомої категорії посад органів місцевого самоврядування».

Проте, 01.04.2021 року відповідач відмовив позивачу у внесенні змін до розпорядженням міського голови за № 82 від 27.09.2019 року, мотивуючи тим, що чинним законодавством не передбачено при переході особи з посад державного службовця на посаду в орган місцевого самоврядування присвоєння їй рангу посадової особи місцевого самоврядування на рівні присвоєного їй рангу державного службовця.

Позивач вважає вчинену відповідачем бездіяльність протиправною, просить відносити його порушені права, шляхом зобов`язання Світлодарського міського голови ОСОБА_3 внести зміни у пункт 2 чинного розпорядження Світлодарського міського голови від 27.09.2019 за № 82 та присвоїти землевпоряднику, спеціалісту 1 категорії відділу комунального господарства Світлодарської міської ради ОСОБА_1 сьомий ранг посадової особи місцевого самоврядування.

Відповідач - Світлодарський міський голова ОСОБА_3 .

Відповідно до приписів ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування здійснюється шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

В розумінні ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Враховуючи викладене, Світлодарський міський голова Брехунець А.Ф. є належним відповідачем за адміністративним позовом.

Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує, свої доводи виклав у відзиві, згідно якого зазначає, що позивач дізнався про порушення свого права 27.09.2019 року, на підставі розпорядження Світлодарського міського голови від 27.09.2019 року № 82, більше року позивач був згоден з вищевказаним рішенням, та від нього не надходило жодної претензії з цього приводу, хоча відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідач зазначає, що Пунктом 3 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 7 червня 2001 року № 2493-111 «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що з набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу».

На підставі викладеного перехідними положеннями Закону України від 7 червня 2001 року № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» було врегульоване присвоєння рангів посадовим особам, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу» на момент набрання чинності новим Законом України від 7 червня 2001 року № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Пунктом 4 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" визначено, що у разі переходу посадової особи органу місцевого самоврядування на державну службу рівнозначної чи нижчої категорії посад їй присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до цього Закону.

Відповідач вважає, що вказане положення Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" застосовується при призначенні на державну службу особи, якій присвоєно ранг посадової особи місцевого самоврядування, а не навпаки.

Відповідач зазначає, що при набранні чинності Законом № 2493-III був чинним Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», і зміст пункту третього Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 7 червня 2001 року № 2493-III у той період стосувався саме Закону України «Про державну службу» 1993 року.

На думку відповідача до травня 2016 року положення Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» взаємно пов`язувалося із положенням Закону України «Про державну службу» 1993 року, а з набранням чинності нового Закону України «Про державну службу» такий взаємозв`язок був порушений у зв`язку з тим, що Закон України «Про державну службу» від 1993 року перестав бути чинним, крім того частиною 3 статті 3 нового Закону «Про державну службу», було визначено, що дія цього Закону не поширюється на посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідач вважає, що з набранням чинності Законом України від 10 грудня 2015 року № 889- VIII «Про державу службу», який набув чинності з 01.05.2016 року, перестав діяти пункт III розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 7 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування».

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини справи щодо відмови в присвоєнні позивачу рангу посадової особи місцевого самоврядування на рівні того, який позивач мав займаючи посаду державного службовця, визнаються відповідачем і підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, який набув чинності 1 травня 2016 року (далі - Закон № 889-VIII), цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частиною 3 ст. 3 Закону № 889-VIII, дія цього Закону не поширюється на посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно ст. 39 Закону № 889-VIII, ранги державних службовців є видом спеціальних звань.

Встановлюється дев`ять рангів державних службовців.

Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються Кабінетом Міністрів України.

Співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів.

Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 року № 2493-III (далі - Закон № 2493-III) регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до приписів ст.ст. 1, 2 Закону № 2493-III, служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно ст. 7 Закону № 2493-III, правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

Статтею 15 Закону № 2493-III встановлено, при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад.

Встановлюються такі ранги посадових осіб місцевого самоврядування:

- особам, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг;

- особам, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг;

- особам, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути присвоєно 7, 6 і 5 ранг;

- особам, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг;

- особам, які займають посади, віднесені до п`ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг;

- особам, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг;

- особам, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг.

Ранги, які відповідають посадам третьої - сьомої категорії, присвоюються відповідно сільським, селищним, міським головою, головою обласної, районної, районної у місті ради.

Пунктом третім Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року № 2493-ІІІ визначено, що з набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу».

Пунктом 3 Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 306, встановлено, що у разі призначення посадової особи органу місцевого самоврядування на посаду державного службовця, на якій може бути присвоєно нижчий ранг, особі присвоюється такий ранг державного службовця, який вона мала відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Співвідношення між рангами державних службовців та рангами посадових осіб місцевого самоврядування визначається з урахуванням категорії посад державної служби та посад в органах місцевого самоврядування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у випадку призначення посадової особи органу місцевого самоврядування на посаду державного службовця їй присвоюється ранг державного службовця, не нижче того рангу, який вона мала відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» , незалежно від категорії посади.

Суд звертає увагу відповідача, що законодавець не конкретизував, що п. 3 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року № 2493-ІІІ кореспондує саме Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII.

Вказане свідчить про те, що приписи п. 3 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року № 2493-ІІІ, мають бланкетний характер та відсилають до нормативно-правового акту, яким врегульовано відповідні правовідносини, чинному на момент їх виникнення, в даному випадку Закону № 889-VIII, що набрав чинності 01.05.2016 року та визначає правовий статус державного службовця і порядок присвоєння рангів державних службовців на момент виникнення спірних правовідносин в даній справі.

Суд звертає увагу, що пункт 3 третього Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2493-ІІІ на час виникнення спірних правовідносин та на теперішній час є чинним, тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин, незалежно від прийняття нового Закону України «Про державну службу» за № 889-VIII.

Вказане спростовує доводи відповідача про неможливість застосування приписів пункту третього Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2493-ІІІ до державних службовців, яким присвоєні ранги відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, та які перейшли на службу в органи місцевого самоврядування.

Стаття 22 Конституції України встановлює, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, тобто з прийняттям Закону № 889-VIII передбачене пунктом третім Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2493-ІІІ право посадової особи органів місцевого самоврядування на збереження рангу на рівні того, який вона мала відповідно до Закону України «Про державну службу» не може бути скасоване або звужене.

Оскільки ч.2 ст.39 Закону № 889-VIII та п. 3 Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 306, передбачено право посадової особи органу місцевого самоврядування при призначенні її на посаду державного службовця на присвоєння їй такого рангу державного службовця, який вона мала відповідно до Закону України ,,Про службу в органах місцевого самоврядування» , не зважаючи на те, що за цією посадою державного службовця може бути присвоєно нижчий ранг, суд дійшов переконання, що є дискримінаційним присвоєння особі при її прийнятті на посаду в органі місцевого самоврядування нижчого рангу ніж вона мала відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Аналогічний висновок викладено в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду в постанові від 16.02.2021 року по справі № 380/1721/20.

Щодо строків звернення до адміністративного суду з адміністративними позовом суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 р. № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» затверджено розміри надбавок до посадових окладів за ранги посадових осіб місцевого самоврядування.

Тобто ранг посадової особи місцевого самоврядування безпосередньо впливає на визначення розміру заробітної плати.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпПУ, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Хоча даний спір безпосередньо не пов`язаний з оплатою праці, проте бездіяльність відповідача має триваючий характер та зачіпає права позивача в усіх аспектах пов`язаних з присвоєнням йому дійсного рангу посадової особи місцевого самоврядування, у тому числі на гідні умови опрати праці.

Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України строк звернення до адміністративного суду застосований бути не може, оскільки в такому випадку процесуальний закон позбавляє позивача набути дійсного правового статусу, який відповідає рангу, на присвоєння якого позивач має право.

Враховуючи викладене, суд вирішив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно платіжного доручення № 5884950554 від 05.04.2021 року за подання позову ОСОБА_4 сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн.

Враховуючи викладене, суд стягує судовий збір на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань Світлодарської міської ради в повному обсязі.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Світлодарського міського голови Брехунця Анатолія Федоровича (84792, Донецька область, Бахмутський район, м. Світлодарськ, пр. Миру, 5), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Світлодарського міського голови Брехунця Анатолія Федоровича щодо неприсвоєння землевпоряднику, спеціалісту 1 категорії відділу комунального господарства Світлодарської міської ради Антохову Євгену Юзефовичу сьомого рангу посадової особи місцевого самоврядування.

Зобов`язати Світлодарського міського голову ОСОБА_3 внести зміни у пункт 2 чинного розпорядження Світлодарського міського голови від 27.09.2019 за № 82 та присвоїти землевпоряднику, спеціалісту 1 категорії відділу комунального господарства Світлодарської міської ради Антохову Євгену Юзефовичу сьомий ранг посадової особи місцевого самоврядування.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Світлодарської міської ради (84792, Донецька область, Бахмутський район, м. Світлодарськ, пр. Миру, 5, ЄДРПОУ 26319615) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1816 (Одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. 00 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 09 серпня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя О.М. Кониченко