Рішення № 98855377, 21.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 липня 2021 р. Справа № 120/3174/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Альчука М.П.,

за участю секретаря судового засідання: Марисік В.Ю.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідіча та третьої особи: Сосницької І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: четвертої кадрової комісії прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Вінницької обласної прокуратури, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Офісу Генерального прокурора

про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Вінницької обласної прокуратури, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Офісу Генерального прокурора, про визнання протиправними та скасування рішення про неуспішне проходження атестації, наказу про звільнення з посади та органів прокуратури, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований протиправністю звільнення позивача з посади начальника Ямпільського відділу Могилів-Подільської прокуратури Вінницької області та органів прокуратури з підстав прийнятого рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Одночасно позивач вказує на протиправність прийнятого наказу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", оскільки з цих підстав роботодавець має право звільнити робітника лише за наявності однієї з підстав, або ліквідація (реорганізація) або скорочення. В даному випадку припинення юридичних осіб прокуратури Вінницької області та Вінницької обласної прокуратури, їх структурних підрозділів, скорочення не відбулося, а лише здійснено перейменування, що не свідчить про настання відповідних юридичних наслідків.

Представники Вінницької обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора не погоджуються із вимогами позивача та зазначають, що оскаржувані рішення приймались на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зокрема зазначають, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" запроваджено реформування системи органів прокуратури. На виконання Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" цього Закону, з метою переведення позивача на посаду прокурора за його заявою, під час атестації, яка здійснювалася відповідною кадровою комісією, за наслідками проведеної співбесіди прийнято рішення про неуспішне проходження атестації, що стало законною підставою для видання керівником Вінницької обласної прокуратури наказу про звільнення позивача з посади та органів прокуратури. При цьому, представник відповідачів посилається на дискреційні повноваження комісії при ухваленні рішень про успішне чи неуспішне проходження атестації.

Також представник наголошує, що норми Закону України "Про прокуратуру" в даному випадку є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами.

Відповідно до ухвали від 16.04.2021 року розгляд справи здійснено за правилами загального позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

В той же час представник Вінницької обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора проти позову заперечила та просила в позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення адміністративного позову, з наступних підстав.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 30.03.2004 року по 15.03.2021 року працював в органах прокуратури України на посадах помічника, старшого помічника прокурора району Ямпільського району, старшим прокурором прокуратури, прокурором прокуратури Ямпільського району, прокурором Могилів-Подільської місцевої прокуратури, прокурором Чернівецького відділу Могилів-Подільської місцевої прокуратури, начальником Ямпільського відділу Могилів-Подільської місцевої прокуратури.

Наказом керівника Вінницької обласної прокуратури № 332к від 15.03.2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратури згідно п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 15.03.2019 року на підставі рішення четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 154 від 11.01.2021 року.

Вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14.10.2014 N 1697-VII "Про прокуратуру".

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України "Про прокуратуру", є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У силу частини 3 статті 16 цього Закону, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді наведені у статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Частиною 5 статті 51 зазначеного Закону визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

25.09.2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року № 113-IX, (далі - Закон N 113-IX), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Відповідно до п. 6 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

За приписами п. 7 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (п. 9 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX).

Згідно із п. 10 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також має бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Згідно із п. 11 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

На виконання вимог Закону N 113-IX, наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).

За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена Розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

У відповідності до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.

Атестація включає в себе три етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання ( п. 6 Порядку № 221).

Згідно із пунктом 8 Порядку № 221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Відповідно до пункту 9 Порядку № 221, атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Заява, вказана у пункті 9 Розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто (п. 10 Порядку № 221).

Як підтверджується матеріалами справи, на виконання вимог пунктів 9 та 10 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX ОСОБА_1 07.10.2019 року подана заява за встановленою формою Генеральному прокурору про переведення його на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію /т. 2 а.с. 31/.

У даній заяві позивач підтвердив своє бажання пройти атестацію, вказав на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, що визначені Порядком № 221, зокрема і щодо того, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком № 221, а також за умови настання однієї із підстав, передбачених пунктом 19 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, його буде звільнено з посади прокурора.

Із матеріалів справи судом з`ясовано, та не заперечувалося учасниками справи, про успішне проходження позивачем перших двох етапів атестації та допуск до співбесіди, яка відбулася 11.01.2021 року.

Також перед проведенням співбесіди з позивачем, у відповідності до Порядку № 221, ним виконане практичне завдання.

Як свідчить оскаржуване рішення шостої кадрової комісії від 11.01.2021 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації" підставами для висновку про не проходження атестації позивачем ОСОБА_1 стали висновки комісії про його невідповідність вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, у зв`язку із керуванням транспортного засобу з ознаками алкогольного сп`яніння в жовтні 2016 року та через частково невірне виконання практичного завдання.

З даними висновками комісії суд не погоджується, у зв`язку з наступним.

Відповідно до п. 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка:

1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок);

2) професійної етики та доброчесності прокурора.

При цьому, ні Порядок № 221, ні Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" не містять чіткі критерії/показники збору, дослідження та оцінки інформації, необхідних для цілей атестації.

В сукупному аналізі п. 5 та пп. 3 п. 6 розділу І Порядку № 221 можливо прийти до висновку про те, що встановлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та професійної етики та доброчесності прокурора мають різні критерії.

При цьому, оцінка рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора проводиться на підставі виконаного письмового практичного завдання.

Отже, лише виконане практичне завдання з урахуванням результатів попередніх іспитів щодо виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також на загальні здібності та навички, можуть визначати рівень професійної компетентності прокурора. Дані критерії не можуть визначати рівень професійної етики та доброчесності, оскільки такі встановлюються на підставі інформації в порядку п. п. 9, 10 розділу IV Порядку № 221.

Офісом Генерального прокурора долучені до матеріалів справи та досліджені в судовому засіданні практичне завдання № 12 від 11.01.2021 року щодо володіння практичними уміннями та навичками прокурора, із письмовою відповіддю позивача /т. 2 а.с. 31, 32/.

Також в судовому засіданні досліджено відеозапис проведеної співбесіди із позивачем, зокрема в частині надання відповіді по виконаному практичному завданні /т. 2 а.с. 64/.

Аналіз наданих доказів свідчить про те, що ОСОБА_1 практичне письмове завдання виконано правильно, у повному обсязі, відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України та з урахуванням усіх можливих подій. Що в свою чергу, з урахуванням результатів попередніх іспитів щодо виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також на загальні здібності та навички, вказує на його відповідність вимогам професійної компетенції в частині рівня знань та практичного застосування законодавства.

Щодо встановлення рівня професійної етики та доброчесності, комісією зазначено порушення ОСОБА_1 п. 2.9 Правил дорожнього руху 21.10.2016 року під час керуванням ним автомобілем в стані алкогольного сп`яніння, що викликало негативний суспільний резонанс та беззаперечно підриває авторитет та довіру суспільства до органів прокуратури.

Згідно наданих суду матеріалів, перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння підтверджено не було.

Дані обставини перевірені у встановленому законодавством порядку та знайшли своє відображення у висновку про результати службового розслідування, затвердженому прокурором Вінницької області 21.11.2016 року /т. 1 а.с. 81-84/.

Крім того, Ямпільским районним судом Вінницької області 21.11.2016 року адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за ст. 130 ч. 1 КУпАП закрито на підставі ст. 247 п. 1 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення /т. 1 а.с 139-141/.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України (КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На думку суду, оскаржуване рішення кадрової комісії щодо ОСОБА_1 не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, негативна оцінка ділових, професійних та особистих якостей, кваліфікаційного рівня, не узгоджується з доказами про позитивну оцінку, які містяться в матеріалах особової справи позивача.

Відповідно до п. 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством.

Тобто, необґрунтованість мотивів рішення, прийнятого за наслідками атестації, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його судового оскарження та скасування. У свою чергу, це покладає на кадрові комісії обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується.

Наведене узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (ст. 32).

У рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський Суд з прав людини наголосив, що "... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)."

У зв`язку з цим суд також не бере до уваги посилання представника Офісу Генерального прокурора та Вінницької обласної прокуратури щодо дискреційних повноважень кадрових комісії та відсутність повноважень суду здійснювати оцінку предмету атестації.

Суд зауважує, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським Судом з прав людини вироблено позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" від 31.07.2008 року, рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" від 22.11.1995 року, рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру" від 21.07.2011 року, рішення у справі "Путтер проти Болгарії" від 02.12.2010 року).

Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі "Волохи проти України" від 02.11.2006 року, рішення у справі "Malone v. United Kindom" від 02.08.1984 року).

Таким чином, оспорюване рішення кадрової комісії не містить достатніх обґрунтованих мотивів, з яких комісія дійшла висновку про не проходження атестації прокурором ОСОБА_1 , що є підставою для скасування даного рішення і задоволення позовних вимог в цій частині.

Наслідком даного рішення є також скасування наказу про звільнення позивача з посади та органів прокуратури як похідного.

Що стосується позовних вимог про поновлення позивача на посаді або на рівнозначній посаді.

Під час розгляду справи встановлено, та не заперечувалося учасниками справи, про закінчення процедури атестації обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих).

Відповідно до п. 17 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Таким чином, суд позбавлений можливості зобов`язати відповідачів повторно здійснити атестацію або прийняти інше рішення.

Відповідно до ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 2 ст. 21 та ч. 1 ст. 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Нормами ч. 2 ст. 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 та ст. 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Відповідно до абз. 2 п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Згідно з п. 18 вказаної Постанови Пленуму Верховного суду України при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).

Відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року № 113-ІХ, Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 року № 39 затверджено перелік і територіальну юрисдикцію окружних прокуратур.

Днем початку роботи окружних прокуратур наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 року № 40 визначено 15.03.2021.

На території Вінницької області створено 7 окружних прокуратур, зокрема Могилів-Подільську окружну прокуратуру.

Виходячи зі змісту п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України щодо можливості поновлення незаконно звільненого працівника на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи, суд зазначає про неможливість поновлення ОСОБА_1 на посаді, яку він обіймав до звільнення, у зв`язку з реформування органів прокуратури, які були передбачені Законом № 113-IX, та призвели до фактичного скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. А приведення у відповідності до вимог вказаної законодавчої норми чисельності прокурорів здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-IX.

Слід також зазначити, що згідно п. 3 науково-практичного коментарю до ст. 235 КЗпП України не завжди визнання судом звільнення працівника незаконним пов`язане з фактичним поновленням його на роботі. У випадку, коли суд дійде належного висновку, він постановляє рішення про визнання звільнення незаконним без поновлення працівника на роботі.

В даному випадку збереження місця роботи позивача можливе лише в новоутвореній Могилів-Подільській окружній прокуратурі. А, оскільки суд дійшов висновку про протиправність та скасування наказу керівника обласної прокуратури про звільнення позивача з посади у Могилів-Подільській місцевій прокуратурі, а також рішення кадрової комісії, яке є основоположним для переведення до окружної прокуратури, порушені права позивача, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 40 та ч. 1 ст. 235 КЗпП України, підлягають відновленню шляхом поновлення позивача на рівнозначній посаді з 16.03.2021 року з урахуванням вимог з проходження атестації.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до зазначеної інформації у розрахунковому листі за 2021 рік, який видано Вінницькою обласною прокуратурою 16.03.2021 року визначено, що сума заробітної плати ОСОБА_1 за січень 2021 року скала 24329,91 грн., та відповідно за лютий 24329,91 грн. (два останні календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача).

З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 1247,68 грн. (24329,91 грн. + 24329,91 грн. : 39 фактично відпрацьованих робочих днів у січні, лютому 2021 року), а середня заробітна плата за період вимушеного прогулу з 16.03.2021 року (наступний день після звільнення) по 21.07.2021 року (дата ухвалення судового рішення про поновлення на посаді) складає 108548,16 грн. (1247,68 гривень * 87 робочий день за період з 16.03.2021 року по 21.07.2021 року).

Відтак, на користь позивача з відповідача слід стягнути середній заробіток за період вимушеного прогулу за період з 16.03.2021 року по 21.07.2021 в сумі 108548,16 грн.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку відповідачами не доведено правомірність рішень, що оскаржуються.

Відповідно до ст. 90 КАК України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 90, 139, 243, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) до четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15), Вінницької обласної прокуратури (21100, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, ЄДРПОУ 02909909), третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька,13/15, ЄДРПОУ 00034051), задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 154 від 11.01.2021 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ керівника Вінницької обласної прокуратури № 332к від 15.03.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Ямпільського відділу Могилів-Подільської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури.

Поновити ОСОБА_1 в Могилів-Подільській окружній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді начальника Ямпільського відділу Могилів-Подільської місцевої прокуратури Вінницької області з 16.03.2021 року.

Стягнути з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 108548,16 грн. без урахування обов`язкових відрахувань.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович