Рішення № 98851258, 04.08.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2027/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛЕГ" (61068, м. Харків, пр. Московський, 179-Б, код ЄДРПОУ 14111810) до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121) про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Вишняк С.А. (керівник)

відповідача – Петруніна К.О. (згідно витягу)

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Харківської області надійшла позовна заява ТОВ "ЛЕГ" (позивач) до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (відповідач) в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 373 980,00 грн заборгованості за договором №238-03/678-ВК від 07.10.2019, 21 690,84 грн пені та 1 782,81 грн 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2021, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою суду від 27.05.2021 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.

11.06.2021 відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. №13769) в якому він заперечує проти позовних вимог, вказує, що 04.06.2021 було погашено суму основного боргу в розмірі 373 980,00 грн, вважає, що позивачем невірно нараховані штрафні санкції та просить суд зменшити її розмір на 50 %.

22.06.2021 позивачем подано відповідь на відзив відповідача (вх. №14677 від 22.06.2021) в якій він заперечує проти клопотання про зменшення пені, також подано заяву (вх. №14678) про зменшення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 24 682,68 грн пені та 2 028,71 грн річних.

П. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши заяву позивача, суд встановив, що вона подана з дотриманням вимог, встановлених ГПК України.

Таким чином, протокольною ухвалою, постановленою в підготовчому засіданні 23.06.2021, було прийнято заяву позивача про зменшення вимог та продовжено розгляд справи з її урахуванням.

Ухвалою суду від 05.07.2021 було продовжено строки проведення підготовчого провадження у справі до 24.08.2021.

Ухвалою суду від 05.07.2021 було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті на 04.08.2021.

07.08.2021 відповідачем подані додаткові пояснення по справі з урахуванням відповіді на відзив на позовну заяву (вх. №15800).

Представник позивача в судовому засіданні 04.08.2021р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд врахувати контррозрахунок відповідача та зменшити розмір штрафних санкцій.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

07 жовтня 2019 року між Державним підприємством «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «ЛЕГ» було укладено Договір № 238-03/678-ВК (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору предметом Договору є зобов`язання Постачальника з поставки у власність Замовника продукції, та зустрічні зобов`язання Замовника щодо прийняття від Постачальника вказаної продукції та оплати її в порядку, передбаченому Договором.

У відповідності до пункту 1.2. Договору, найменування, номенклатуру, кількість та ціну за одиницю продукції, а також код і назву (обумовлені положеннями Національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник», затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015р. № 1749), зазначено у Специфікації № 1 (Додаток № 1) (далі за текстом - Специфікація), яка є невід`ємною частиною цього Договору. Для цілей даної претензії, найменування продукції, зазначеної в Специфікації № 1, приймається як загальне - електрощітки.

За пунктом 3.1. Договору та Специфікацією, загальна вартість Договору складає 34 217 184, 00 грн (тридцять чотири мільйони двісті сімнадцять тисяч сто вісімдесят чотири грн 00 коп.), у тому числі ПДВ 20% - 5 702 864, 00 грн (п`ять мільйонів сімсот два вісімсот шістдесят чотири грн 00 коп.).

Пунктом 4.1. Договору визначено умови та порядок виконання грошових зобов`язань Замовником перед Постачальником. Умовами п. 4.1. Договору передбачено зобов`язання Замовника здійснити оплату продукції протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.

Датою поставки продукції (отримання продукції за Договором), згідно пункту 9.3. Договору, вважається дата підписання Замовником товарно-супровідної документацій до складу якої (пункт 4.3. Договору) входить видаткова накладна, рахунок-фактура, товарно-транспортна накладна.

Протягом строку дії Договору, Позивач передав у власність Відповідача продукцію на загальну суму 373 980, 00 грн (триста сімдесят три тисячі дев`ятсот вісімдесят грн 00 коп.) в т.ч. ПДВ 20%, що підтверджується наступними документами:

видатковою накладною № Л-0000066 від 16.02.2021р. на суму 373 980, 00 грн (триста сімдесят три тисячі дев`ятсот вісімдесят грн 00 коп.), довіреністю № 55 від 16 лютого 2021р.; товарно- транспортною накладною № Л-00000001 від 16 лютого 2021 року про відпуск продукції на суму 460 380, 00 грн (чотириста шістдесят тисяч триста вісімдесят грн 00 коп.).

Таким чином. Позивач свої зобов`язання за Договором виконав належним чином та в повній відповідності до умов Договору.

На виконання, умов Договору, Позивачем було надано Відповідачу рахунок для сплати партії продукції (згідно видаткової накладної):

рахунок-фактура № Л-0000096 від 16.02.2021р. на суму 373 980, 00 грн (триста сімдесят три тисячі дев`ятсот вісімдесят грн 00 коп.).

З урахуванням положень пункту 4.1. Договору, а також, зважаючи, що всі необхідні за умовами Договору товарно-супровідні документи було підписано Замовником 16 лютого 2021 року, Боржник мав здійснити сплату грошових зобов`язань за поставлену продукцію у строк до 29 березня 2021 року (включно).

Станом на дату складання даного позову грошові зобов`язання Відповідача, щодо здійснення сплати вартості поставленої Позивачем продукції, за вказаною вище видатковою накладною, Відповідачем не виконані в повному обсязі.

Розмір простроченої суми основного боргу Відповідача за Договором складає 373 980, 00 грн (триста сімдесят три тисячі дев ’ятсот вісімдесят грн 00 коп.).

Вказане свідчить про простроченням зобов`язань за Договором, що не заперечується відповідачем, проте, останній вказує, за дані затримки виникли у зв`язку зі скрутним фінансовим становищем.

Протягом періоду часу, з дати відкриття провадження у справі, Відповідачем виконано грошові зобов`язання за Договором, та сплачено суму основного боргу за Договором, що підтверджується платіжним дорученням № 12290 від 04.06.2021, у зв`язку з чим, позивачем були зменшені позовні вимоги.

Тобто, враховуючи вищенаведене Відповідачем в повному обсязі виконано зобов`язання за Договором, проте вже після відкриття провадження по справі, а, отже, з простроченням виконання грошових зобов`язань згідно умов Договору.

Таким чином, оскільки відповідачем було допущено прострочення щодо виконання зобов`язань за Договором, позивачем нараховано відповідачу пеню та 3% річних.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

У відповідності до п. 10.3 Договору за порушення строку оплати, передбачених цим Договором, постачальник має право пред`явити Замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення.

У відповідності до п. 4.1. Договору замовник здійснює оплату продукції протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.

Таким чином, позивачем, з урахуванням наданих розрахунків було нараховано відповідачу пеню в сумі 24 682,68 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Частиною першою ст. 251 та частиною п`ятою ст. 254 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що його здійснено з невідповідністю нормам чинного законодавства, що полягає в наступному.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Позивач, здійснюючи нарахування відповідачу суми пені в розмірі 0,1% від суми простроченої замовником оплати продукції за кожен день прострочення, вказує про те, що пеня в розмірі 0,1% передбачена положеннями договору, а, також, можливість визначення в договорі та стягнення такого розміру пені передбачено практикою Верховного суду.

Так, зокрема, позивач посилається на те, що аналогічний правовий висновок викладено в Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №904/4156/18 від 10 грудня 2019 року, яку, за його твердженням, також, було використано в рішенні Господарського суду Харківської області від 13 липня 2020 року по справі № 922/700/20 та рішенні Господарського суду Харківської області від 25 травня 2020 року по справі № 922/701/20.

Проте, в Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №904/4156/18 від 10 грудня 2019 року в пунктах 6.28. та 6.29. зроблено висновок проте, що "за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня."

З огляду на вищевикладене, у Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №904/4156/18 від 10 грудня 2019 року зроблено висновок про те, що: можливість стягнення пені за неналежне виконання зобов`язань за договором має бути встановлена в договорі; строк нарахування пені сторонами може бути встановлений в договорі більше шести місяців; розмір пені в договорі може бути встановлено сторонами, проте, вона не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, правова позиція Верховного Суду у вищенаведеній справі підтверджує правову позицію відповідача стосовно неможливості нарахування пені в даному випадку у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ за порушення строків розрахунків.

Отже, висновок позивача про можливість нарахування пені з перевищенням подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, є помилковим та не підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім заявленої до стягнення суми пені, дійшов висновку про те, що беручи до уваги положення ст. 343 ГК України та ст. ст 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" стягненню підлягає пеня в сумі 9 795,20 грн. В частині стягнення пені в сумі 14887,48 грн. суд відмовляє.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені, суд зазначає наступне.

Відповідач, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій до 50% від суми здійсненого відповідачем розрахунку пені, посилаючись на скрутне фінансове становище.

У відповідності до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною третьою ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись до суду з позовом просив стягнути з відповідача 373 980,00 грн. - основного боргу.

В процесі розгляду справи позивачем було зменшено позовні вимоги у зв`язку з повною оплатою відповідачем основної заборгованості вже після відкриття провадження по справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Аналогічні висновки зроблені в постанові Великої Палати Верховного суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом основна заборгованість відповідача перед позивачем за договором складала 373 980,00 грн.

Після здійсненого судом перерахунку пені було встановлено, що за прострочення грошового зобов`язання на суму 373 980,00 грн., за період вказаний позивачем, розмір пені, що підлягає стягненню складає 9 795,20 грн., що не підпадає під визначення "неспівмірної суми штрафних санкцій" порівняно з основною сумою боргу, а тому, на переконання суду, відсутні законні підстави для її зменшення.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2 028,71 грн, суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних за допомогою програми Калькулятор Ліга, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам діючого законодавства, є правомірним, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Підсумовуючи вищенаведене, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, а також з урахуванням здійсненого судом перерахунку розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 1 004,83 грн, оскільки, розмір судового збору, що підлягав сплаті з урахуванням зменшених вимог становить 2 270,00 грн.

Інших судових витрат позивачем заявлено не було.

Також, суд зазначає, що згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, судовий збір в розмірі 3691,80 грн підлягає поверненню позивачу, в разі подання ним відповідного клопотання.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, 191, 236-239 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" (61089, м. Харків, пр-т Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛЕГ" (поточний рахунок ІВАN №: НОМЕР_1 , Банк одержувача: АТ "УкрСиббанк" місто Харків, 61068, м. Харків, пр-т Московський, 179-Б, код ЄДРПОУ 14111810) пеню в сумі 9795,20 грн, 3% річних в сумі 2028,71 грн та судовий збір в сумі 1004,83 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в розмірі 14887,48 грн.- відмовити.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ЛЕГ" (61068, м. Харків, пр. Московський, 179-Б, код ЄДРПОУ 14111810).

Відповідач - Державне підприємство "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121).

Повне рішення складено "09" серпня 2021 р.

Суддя С.А. Прохоров