Рішення № 98850846, 09.08.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2021 справа № 914/1494/21

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Августіно», м.Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Лайф.ЮА», м.Львів,

про стягнення 97'175,61 грн. Заборгованості.

Суддя Яворський Б.І.

Справу розглянуто без судового засідання та виклику сторін.

Суть спору. На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Августіно» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Лайф.ЮА» про стягнення 97'175,61 грн. заборгованості за договором поставки №144 від 29.01.2020, з яких: 77'598,00 грн. основного боргу, 3'513,22 грн. пені, 7'177,82 грн. інфляційних втрат та 8'886,57 грн. 10% річни х. У позовній заяві позивач також зазначив, що очікує понести витрати за надання правової (правничої) допомоги в розмірі 3'000,00 грн. за одну юридичну годину та 1'500,00 грн. за одну технічну годину.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 28 травня 2021 року справу № 914/1494/21 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.06.2021 у справі №914/1494/21 позовну заву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін та без проведення судового засідання. Встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня отримання даної ухвали, встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; подати суду докази надіслання (надання) її іншим учасникам справи, встановлено відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи. Ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана за адресою відповідача, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яку відповідач отримав 30.06.2021, що підтверджується роздруківкою відстеження поштового відправлення із відомостей на офіційному сайті АТ «Укрпошта» (штрих-кодовий ідентифікатор №7901413931757).

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

06.07.2021 на адресу суду надійшло клопотання про долучення доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу із доказами їх надіслання відповідачу.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч.1 ст.248 ГПК України).

Згідно з ч. 2 та ч. 8 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх пояснення. Судові дебати не проводяться.

Стаття 114 ГПК України визначає, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Застосовуючи згідно з частиною 2 статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи, частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, оскільки відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач, у свою чергу, не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У період з 06.07.2021 по 06.08.2021 включно суддя Яворський Б.І. перебував у щорічній основній відпустці.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

29.01.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Августіно» (постачальник) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Лайф.ЮА» (покупець) уклали договір поставки товару №144, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця кондитерську глазур в асортименті (в подальшому – товар), а покупець прийняти цей товар та оплатити його вартість на умовах договору.

Найменування та кількість товару, що поставляється за цим договором, визначається на підставі заявки та/або заявок покупця в усній та письмовій формі (п.1.3 договору).

Пунктом 3.2, 3.6, 3.13 та 3.14 договору передбачено, що поставка товару здійснюється відповідно до правил Incoterms в редакції 2010 року на умовах DAP – до місця за домовленістю сторін. Яке вказується в заявці на поставку (місце поставки), датою поставки товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній. Товар вважається прийнятим з моменту підписання покупцем видаткової накладної. У випадку наявності товаро-транспортної накладної покупець, або уповноважений представник покупця зобов`язаний її підписати та оригінал надати перевізнику.

Ціна на товар встановлюється у рахунку-фактурі і вказується в супровідних документах на товар згідно цього договору. Загальна ціна товару та ціна договору включає в себе вартість всього поставленого за цим договором товару (п.4.1 та 4.2 договору).

Відповідно до п.5.3 договору оплата за кожну з поставок за товар за цим договором здійснюється покупцем протягом 21 календарного дня з моменту здійснення кожної поставки.

За умовами п.11.2 договору у випадку прострочення покупцем терміну оплати товару чи авансу, покупець сплачує на користь постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10% річних від простроченої суми.

Пунктом 12.1 договору встановлено, що договір набирає сили з моменту його підписання постачальником і покупцем та діє один рік, крім випадків його дострокового припинення (розірвання), які передбачені цим договором або чинним законодавством, яке врегульовує його дію. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний термін, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії цього договору сторони не виявили бажання у письмовій формі його розірвати (п.12.2 договору).

Позивач стверджує, що на виконання умов договору за видатковою накладною №141 від 04.03.2020 він поставив відповідачу товар «глазур кондитерська №49/Д (експорт)» вартістю 77'598,00 грн. Видаткова накладна про передачу товару підписана сторонами без зауважень, однак товар відповідачем не оплачений.

За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань позивачем нараховано 3'513,22 грн. пені, 7'177,82 грн. інфляційних втрат та 8'886,57 грн. 10% річних, які і просить стягнути з відповідача.

Відповідач не спростував доводів позивача, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного договору поставки товару №144 від 29.01.2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Крім того, суд зазначає, що право позивача на отримання грошових коштів за поставлений товар та надані послуги, прийняті відповідачем без заперечень та зауважень, підлягає реалізації і захисту, оскільки укладений між сторонами договір є дійсним і обов`язковим для виконання сторонами, а, отже, в силу приписів статей 204, 629 Цивільного кодексу України, породжує для сторін відповідні права та обов`язки.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості за поставлений позивачем товар на загальну суму 77'598,00 грн., тому вимога про стягнення даної суми є правомірною.

Щодо стягнення 3'513,22 грн. пені, 7'177,82 грн. інфляційних втрат та 8'886,57 грн. 10% річних, суд зазначає наступне.

У пункті 5.4 договору сторонами визначено та погоджено, що оплата за кожну з поставок за товар за цим договором здійснюється покупцем протягом 21 календарного дня з моменту здійснення кожної поставки.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Передбачені вказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 10% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 10% річних із врахуванням дати прострочення оплати та п.11.2 договору, суд встановив, що позивач правомірно нарахував 8886,57 грн. 10% річних.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що вимога в частині стягнення 7177,82 грн. інфляційних втрат є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З наведеного випливає, що обов`язковою умовою виникнення права на нарахування пені є викладення в договорі умови (пункту) про забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір, або наявність законодавчого акту, який визначає обов`язок та умови сплати пені.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню сумі 3'513,22 грн.

Як вбачається із договору, у ньому відсутня умова про забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір. Позивачем також не представлено інших правочинів, з яких би вбачалося, що сторони узгодили умову про забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені.

В абзаці 3 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» зазначено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», статтею 36 Закону України «Про телекомунікації», статтею 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

З наведеного випливає, що Закон України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань» не є спеціальним актом, який визначає обов`язок боржника сплатити пеню. Вказаним законом встановлено лише обмеження щодо розміру нарахування пені в договірних правовідносинах між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю укладених між сторонами письмових правочинів про забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені, відсутністю спеціального законодавчого акту, який визначає обов`язок боржника сплатити пеню за невиконання зобов`язання у правовідносинах, що склалися між сторонами, в задоволені вимоги про стягнення пені в сумі 3'513,22 грн. слід відмовити.

Оскільки відповідач доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягає 77'598,00 грн. основного боргу, 886,57 грн. 10% річних та 7177,82 грн. інфляційних втрат. У вимозі про стягнення 3'513,22 грн. пені суд відмовляє за необґрунтованістю її нарахування.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням № ПН4213411 від 06.04.2021 на суму 2'270,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому з відповідача слід стягнути на користь позивача 2'179,20 грн. судового збору.

Згідно ч. 1 та ч.3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст.126 ГПК України).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст.129 ГПК України).

Згідно ч.3 ст.130 ГПК України у разі відмови позивача від позовних вимог витрати відповідача стягуються за його заявою з позивача.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано копію договору про надання правової допомоги №253/1 від 30.04.2021, укладеного між позивачем (замовник) та АО Адвокатська компанія «А.З. партнери», відповідно до п.2.1 якого адвокатське об`єднання зобов`язується надавати замовнику правову допомогу. Згідно п.5.1 договору за надання правової допомоги замовник сплачує виконавцю двинагороду, розмір якої становиить 3000 грн. за одну юридичну годину та 1500 грн. за одну технічну годину. В рахунок надання правової допомоги замовник може здійснити передоплату, розмір якої зараховується в рахунок (у вартість) наданої правової допомоги. За надання послуг згідно п.2.3 договору розмір винагороди встановлюється сторонами в кожному конкретному випадку та відображається в наданих замовнику рахунках та/або актах виконаних робіт.

27.05.2021 адвокатське об`єднання виставило позивачу рахунок для оплати послуг за надання правової допомоги на суму 16'530,00 грн., а 25.06.2021 - на суму 30,00 грн.

28.05.2021 позивач сплатив адвокатському обєднанню 16530,00 грн. за правничу допомогу.

25.06.2021 адвокатське обєднання надало деталізацію рахунку, де чітко вказано види робіт, дата та час їх виконання.

25.06.2021 ТзОВ "Августіно" та ОА Адвокатська компанія «А.З. партнери» підписали акт виконаних робіт до рахунку від 27.05.2021 та від 25.06.2021, де вказано, що вартість наданої правової допомоги становить 16560,00 грн., правова допомога надана якісно та в повному обсязі, сторони взаємних претензій не мають.

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як уже відзначалося, відповідач не подав жодних заперечень щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу.

За ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, повязані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги суд задовольняє частково, то і витрати на професійну правничу допомогу покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Тому з відповідача слід стягнути на користь позивача 15'897,60 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Лайф.ЮА» (79024, м. Львів, вул.Волинська, 10; код ЄДРПОУ 42869457) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Августіно» (79039, м.Львів, вул.Шевченка, 75А/20; код ЄДРПОУ 32144454) 77'598,00 грн. основного боргу, 8'886,57 грн. 10% річних, 7'177,82 грн. інфляційних втрат, 2’179,20 грн. судового збору та 15'897,60 грн. витрат на правничу допомогу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Б.І. Яворський