Рішення № 98837134, 05.08.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

05.08.2021 р. справа №520/11631/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., за участі секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - Савві Л.Є., представника відповідача - Виноградова В.О., розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" до Головного управління ДПС у Харківській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Харківській області від 23.03.2021р. №00038160702, від 23.03.2021р. №00038270702, від 15.07.2021р. №00139730702, -

встановив:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Харківський підшипниковий завод» (далі за текстом – заявник, платник, ТОВ, Товариство), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги (з урахуванням уточнень) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень ГУ ДПС у Харківській області від 23.03.2021р. №00038160702, від 23.03.2021р. №00038270702, від 15.07.2021р. №00139730702.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що не вчиняв тих податкових правопорушень, які викладені контролюючим органом у тексті акту податкової перевірки. Наголошував на помилковості і хибності суджень контролюючого органу, спотворенні обставин фактичної дійсності та перекрученні змісту норм закону, відсутності події недоплати/заниження грошового зобов`язання з податку на додану вартість унаслідок списання низки об`єктів основних фондів.

Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі за текстом – владний суб`єкт, контролюючий орган, адміністративний орган, ГУ, Управління, орган публічної адміністрації), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що проведена податкова перевірка показала на заниженні платником грошового зобов`язання з ПДВ при списанні основних фондів.

Ухвалою суду від 08.07.2021р. позов було прийнято до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Відзив на позов надійшов до суду 28.07.2021р.

29.07.2021р. у судовому засіданні було закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті на 05.08.2021 р.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

27.01.2020 року контролюючим органом відносно заявника було видано наказ №532 з приводу призначення планової виїзної перевірки заявника за період 01.01.2017р.-31.12.2019р.

Розпочата за цим наказом перевірка була продовжена наказом ГУ ДПС у Харківській області від 09.02.2021р. №709-П.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 01.03.2021 року №3295/20-40-07-02-08/05808853 (далі за текстом - Акт).

У тексті Акту контролюючим органом викладені власні судження про вчинення особою низки податкових правопорушень, зокрема в контексті оскаржених правових актів індивідуальної дії: п.189.9 ст.189 Податкового кодексу України у спосіб ненарахування податку на додану вартість на балансову вартість списаних ПрАТ основних фондів, що спричинило недоплату/заниження грошових зобов`язань з ПДВ у розмірі 1.251.396,00грн. основного платежу та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного (звітного) податкового періоду на 91.542,00грн.; п.201.1 ст.201 та п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України за рахунок нереєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних нескладених податкових накладних на суму податку у розмірі 1.342.938,00грн.

23.03.2021 року із посиланням на Акт контролюючим органом були винесені: - податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 23.03.2021р. №00038160702 про зменшення на 91.542,00грн. від`ємного значення з ПДВ грудня 2019р., що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду; - податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 23.03.2021р. №00038220702 про визначення грошового зобов`язання з ПДВ у загальному розмірі 1.564.245,00грн. (основний платіж - 1.251.396,00грн., штраф - 312.849,00грн.); - податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 23.03.2021р. №00038270702 про застосування 671.356,00грн. штрафу як 50% несвоєчасно зареєстрованих податкових накладних на загальну суму ПДВ - 1.342.712,00грн.

Відносно цих правових актів індивідуальної дії платником податків була застосована запроваджена ст.56 Податкового кодексу України процедура оскарження рішень контролюючих органів, унаслідок чого податкове повідомлення – рішення ГУ ДПС у Харківській області від 23.03.2021р. №00038220702 було відкликано, а замість нього було прийнято податкове повідомлення – рішення ГУ ДПС у Харківській області від 15.07.2021р. №00139730702.

Не погодившись із правомірністю перелічених вище рішень адміністративного органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відзначає, що суспільні відносини з приводу справляння податку на додану вартість з 01.01.2011р. регламентовані, насамперед, приписами розділу IV Податкового кодексу України.

Так, у розумінні п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно з п.п. «а» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.

При цьому, за загальним правилом п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з ПДВ за операцією з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Водночас із цим, за спеціальним правилом п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Окрім того, за спеціальним правилом абз.1 п.189.9 ст.189 Податкового кодексу України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Згідно з п.189.1 ст.189 Податкового кодексу України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

За визначенням п.п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна "постачання товарів" електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром. Постачанням товарів також вважаються: а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу; б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства; в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов`язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню); г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення; д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника; е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Разом із тим, у п.п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України також згадано, що не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Звідси слідує, що не є постачанням товарів випадки: 1) ліквідації основних виробничих засобів/невиробничих засобів у зв`язку з їх знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили; 2) ліквідації основних виробничих засобів/невиробничих засобів у зв`язку з їх зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили; 3) ліквідації основних виробничих засобів/невиробничих засобів без згоди платника податку (у тому числі в разі викрадення необоротних активів); 4) ліквідації основних виробничих засобів/невиробничих засобів у разі, коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Аналогічне за змістом, але більш сприятливе для заявника як приватної особи правило включено законодавцем до абз.2 п.189.9 ст.189 Податкового кодексу України, де указано, що норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Звідси слідує, що не є постачанням товарів випадки: 1) ліквідації основних виробничих засобів/невиробничих засобів у зв`язку з їх знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили; 2) ліквідації основних виробничих засобів/невиробничих засобів у зв`язку з їх зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили; 3) ліквідації основних виробничих засобів/невиробничих засобів без згоди платника податку (у тому числі в разі викрадення необоротних активів); 4) ліквідації основних виробничих засобів/невиробничих засобів у разі, коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих засобів/невиробничих засобів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Отже, знищення, розібрання або перетворення основних виробничих засобів/невиробничих засобів в інший спосіб, внаслідок чого актив не може використовуватися за первісним призначенням, не може бути кваліфікований у якості постачання товару.

Суд відзначає, що відносно даного випадку нормами Податкового кодексу України не визнано ані будь-яких характеристик відповідного документа, ані моменту подання цього документа контролюючому органу.

Утім за загальним правилом п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Перелік списаних заявником об`єктів основних фондів та показників їх залишкової балансової вартості викладений на стор.28-48 Акту.

Відносно цих обставин між сторонами відсутній спір. Ці обставини визнані учасниками справи у поданих до суду письмових заявах.

Тому у силу ч.1 ст.78 КАС України суд не вбачає потреби у додатковому дослідженні та доказуванні цих обставин.

Відтак, при вирішенні справи суд виходить із того, що спір виник через ненарахування ПрАТ 1.342.712,00грн.грн. податку на додану вартість на списані об`єкти основних фондів загальною залишковою балансової вартістю – 6.714.692,27грн.

Матеріалами справи та змістом Акту підтверджені ті обставини, що після початку перевірки заявник подав до контролюючого органу акти на списання основних засобів, а відтак, об`єктом справляння ПДВ у даному випадку є не операція із такого списання (що має наслідком ліквідацію основного фонду як фізичної речі матеріального світу), а майбутні відносно події ліквідації господарські операції з подальшого відчуження отриманих унаслідок ліквідації товарно-матеріальних цінностей на користь інших суб`єктів права.

Суд вважає, що у даному конкретному випадку акти на списання належним чином підтверджують припинення існування об`єктів як речей матеріального світу.

З огляду на викладені міркування, подію вчинення заявником податкового правопорушення за цим епізодом у вигляді недоплати/заниження грошового зобов`язання слід визнати недоведеною, що зумовлює скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 23.03.2021р. №00038220702 про визначення грошового зобов`язання з ПДВ у загальному розмірі 1.564.245,00грн. (основний платіж - 1.251.396,00грн., штраф - 312.849,00грн.)

Продовжуючи розгляд справи по суті, суд відзначає, що згідно з абз.1 п.п.1201.2 ст. 1201 Податкового кодексу України відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної / розрахунку коригування, складеної на операції з постачання товарів/послуг, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість; податкової накладної / розрахунку коригування, складеної на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою, податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами "а" - "г" пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу), що зазначена в податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної, або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено. У разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття відповідного рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних / розрахунків коригування.

Відповідно до абз.2 п.п.1201.2 ст. 1201 Податкового кодексу України відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної, зазначених в абзаці першому цього пункту, після спливу 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначеної в такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

Суд відмічає, що по-перше, ст.201 Податкового кодексу України не визначає строку реєстрації платником податків в Єдиному реєстрі податкових накладних нової податкової накладної на суму самостійно визначеного контролюючим органом у відповідному податковому повідомленні-рішенні грошового зобов`язання з ПДВ (тобто недоплати/заниження).

По-друге, платник податків до моменту отримання податкового повідомлення – рішення про самостійне визначення контролюючим органом грошового зобов`язання з ПДВ (тобто недоплати/заниження) об`єктивно позбавлений фізичної змоги провести реєстрацію будь-якої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у зв`язку із необізнаністю із сумою заниження/недоплати грошового зобов`язання з ПДВ.

По-третє, вчинення платником податків діяння з приводу реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних нової податкової накладної на суму самостійно визначеного контролюючим органом у відповідному податковому повідомленні-рішенні грошового зобов`язання з ПДВ (тобто недоплати/заниження) із невідворотною неминучістю призводить до виникнення подвійного об`єкту справляння ПДВ за однією і тією ж самою господарською операцією і виникнення обов`язку сплати однієї і тієї ж суми податку двічі (спочатку за податковим повідомленням-рішенням, а потім за податковою декларацією з ПДВ, куди була включена нова податкова накладна на суму самостійно визначеного контролюючим органом у відповідному податковому повідомленні-рішенні грошового зобов`язання з ПДВ (тобто недоплати/заниження)).

По-четверте, одночасне застосування штрафу за недоплату/заниження грошового зобов`язання з ПДВ і за ст.123 Податкового кодексу України у редакції до внесення змін Законом України від 16.01.2020р. №466-IX, і за абз.1 п.п.1201.2 ст.1201 Податкового кодексу України та за абз.2 п.п.1201.2 ст.1201 Податкового кодексу України призводить до арифметичного збільшення суми штрафу за заниження/недоплату грошового зобов`язання з ПДВ до 75%-125% донарахованого контролюючим органом ПДВ.

Сплата приватною особою на користь Держави штрафу, загальний розмір якого перевищує суми заниження/недоплати, є явно та очевидно надмірним тягарем та непропорційним втручанням гарантоване ст.1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом на вільне та безперешкодне володіння майном.

З цих міркувань, суд доходить до переконання про те, що колізія між ст.123 Податкового кодексу України у редакції до внесення змін Законом України від 16.01.2020р. №466-IX та між абз.1 п.п.1201.2 ст.1201 Податкового кодексу України, абз.2 п.п.1201.2 ст.1201 Податкового кодексу України підлягає розв`язанню у спосіб визнання правомірним застосування до випадку вчинення платником податків податкового правопорушення у вигляді заниження/недоплати грошового зобов`язання з ПДВ виключно штрафу за ст.123 Податкового кодексу України у редакції до внесення змін Законом України від 16.01.2020р. №466-IX або ст.123 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-IX.

Указане зумовлює визнання протиправним 671.356,00грн. штрафу як 50% несвоєчасно зареєстрованих податкових накладних на загальну суму ПДВ - 1.342.712,00грн., застосованого податковим повідомленням – рішенням ГУ ДПС у Харківській області від 23.03.2021р. №00038270702, як такого, що створює подвійний податковий обов`язок за одним і тим же об`єктом оподаткування ПДВ.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк під час реалізації управлінської функції контролю взагалі не з`ясував реальних обставин фактичної дійсності, припустився помилки у тлумаченні змісту належної норми права, надав неправильну кваліфікацію діянню приватної особи, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується ані з дійсним змістом нормативного регламентування, ані з характером, предметом та наслідками вчинків приватної особи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, у спірних правовідносинах факт порушення права заявника у сфері публічних правовідносин у галузі податкової справи знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, що є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав належну оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та міркування стосовно доводів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 23.03.2021р. №00038160702, від 23.03.2021р. №00038270702, від 15.07.2021р. №00139730702.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 5 серпня 2021 року; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду).

Суддя Сліденко А.В.