Рішення № 98835616, 05.08.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 серпня 2021 року Справа № 280/5357/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, Україна, 69005, ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати дії та рішення відповідача, повідомлені в листах №0800-0232-8/63121 від 25 листопада 2020 року, №0800-0202-8/70472 від 28 грудня 2020 року, стосовно відмови у призначенні пенсії позивачу та бездіяльність відповідача, щодо не призначення пенсії позивача - протиправними, скасувати їх;

- зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 30 жовтня 2020 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- стягнути з відповідача коштів в сумі 100000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу.

Ухвалою суду від 30 червня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що перед виїздом за кордон ОСОБА_1 мешкав на території України. Для оформлення постійного проживання за кордоном позивач оформив зняття з реєстрації з останнього місця проживання та здала паспорт громадянина України, як це визначено «Порядком розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордоном», затвердженим Наказом Міністра закордонних справ України №201 від 22 листопада 1999 року та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 грудня 1999 року за №903/4196. Замість паспорту громадянина України позивач отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон. 24 вересня 1994 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Отже, при віці 67 років і страховому стажі орієнтовно 25 років, позивач досяг усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Ані до виїзду, ані станом на сьогоднішній день, пенсія позивачу не призначалась, відповідно, пенсійних виплат він не отримує. 30 жовтня 2020 року представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав через електронний кабінет Порталу електронних послуг Пенсійного фонду України до відповідача з особистою відповідною заявою позивача про призначення пенсії. Листом від 28 грудня 2020 року №0800-0202-8/70472 позивачу було відмовлено у призначені пенсії. Не погодившись з даною відмовою позивач звернувся до суду.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 19 липня 2021 року надав до суду відзив (вх.№40314), в якому зазначає, що відповідно до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік), проте, представником позивача до Управління не надано документу, який підтверджує, що позивач є громадянином України. Зазначає, що Ізраїльське посвідчення, копія якого надана до заяви про призначення пенсії, не є документом, що підтверджує громадянство України. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

27 липня 2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№42702), в якій заперечив проти відзиву відповідача, вважає відмову щодо не призначення пенсії позивачу протиправною. Просить задовольнити позов.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

30 жовтня 2020 року представник позивача, ОСОБА_1 , адвокат Вадим Меламед, який діє на підставі ордеру та виданої йому довіреності звернувся через електронний кабінет Порталу електронних послуг Пенсійного фонду України до Відповідача з особистою відповідною заявою позивача про призначення пенсії.

10 листопада 2020 року представники позивача звернулися до відповідача з приводу надання додаткових документів для призначення пенсії до заяви, поданої 30 жовтня 2020 року, були надані наступні документи:

- супровідний лист № 01/95 від 07 жовтня 2020 року ПрАТ «Кременчуцька трикотажна фабрика» (оригінал);

- довідка про заробітну плату №02/98 від 28 жовтня 2020 року за період роботи з 1991-1994 роки ПрАТ «Кременчуцька трикотажна фабрика» (оригінал);

- довідка про перейменування №02/98 від 28 жовтня 2020 року ПрАТ «Кременчуцька трикотажна фабрика» (оригінал).

07 грудня 2020 року представники позивача звернулися до відповідача з приводу надання додаткових документів для призначення пенсії до заяви, поданої 30 жовтня 2020 року , були надані наступні документи:

- супровідний лист №02-04/32028-Р від 02 листопада 2020 року про стаж роботи Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (оригінал);

- архівна довідка №02-04/3/2029-Р від 02 листопада 2020 року про заробітну плату за період роботи з 1969 по 1974 роки Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (оригінал);

- архівна довідка №02-04/3/2030-Р від 02 листопада 2020 року про заробітну плату за період роботи з 1975 по 1981 роки Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (оригінал);

- архівна довідка №02-04/3/2031-Р від 02 листопада 2020 року про заробітну плату за період роботи з 1969 по 1974 роки Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (оригінал);

- архівна довідка №02-04/3/2032-Р від 02 листопада 2020 року Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (оригінал);

- архівна довідка №02-04/3/2033-Р від 02 листопада 2020 року про заробітну плату Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (оригінал);

- архівна довідка №02-04/3/2034-Р від 02 листопада 2020 року Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (оригінал);

18 грудня 2020 року уповноважений представник позивача Алексєєв Максим Сергійович, який діє на підставі належним чином оформленої довіреності, з`явився особисто до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з оригіналами документів наведених вище, надав їх для огляду та засвідчення копій та подав оригінал апостильованої заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії:

- особиста заява про призначення пенсії (оригінал);

- довіреність на представників (оригінал);

- посвідчення особи (оригінал для ознайомлення та копія);

- РНОКПП (оригінал для ознайомлення та копія);

- трудова книжка (оригінал для ознайомлення та копія);

- довідка №01/95 від 27 жовтня 2020 року, видана ПрАТ «АТ «Трикотажна фабрика» (оригінал);

- довідка про заробітну плату №02/98 від 28 жовтня 2020 року, видана ПрАТ «АТ «Трикотажна фабрика (оригінал);

- довідка 02/98 від 28 жовтня 2020 року, видана ПрАТ «АТ «Трикотажна фабрика»(оригінал);

- докази подачі довідок про стаж та заробітну плату від 07 грудня 2020 року.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №0800-0202-8/70472 від 28 грудня 2020 року позивачу відмовлено у призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач, не погодившись з відмовою відповідача, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Частиною третьою статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.

Рішенням Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 №25-рп/2009 визнано неконституційними пункт 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно рішення Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Європейський суд з прав людини у пункті 51 рішення у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 02 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист громадян, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Отже, громадянин України, проживаючи в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і громадян України, який проживає на території України.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

У статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

У статті 43 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

При зверненні до відповідача з особистою заявою про призначення пенсії позивачем було надано копію ізраїльського посвідчення особи та його нотаріально засвідчену та апостильовану копію для огляду та засвідчення копії. Даний факт підтверджено вхідним штампом відповідача, який був поставлений після огляду та прийняття документів позивача. Документ, який посвідчує особу, будь-то паспорт громадянина України чи посвідчення його особи, забороняється вилучати у цієї особи, крім випадків, передбачених законодавством, зокрема забороняється взяття паспорта у заставу.

В посвідченні, яке було пред`явлено позивачем зазначено дату його народження – ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення особи № НОМЕР_2 , видане відділенням МВС в м. Хайфа Держави Ізраїль, 30 березня 2015 року, також в посвідченні міститься підтвердження інформації про особу позивача, місце його проживання та вік, як того вимагає вищевказаний пункт 2.9 Порядку 22-1.

Як встановлено частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Однак, суду зазначає, що статтею 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

Частиною п`ятою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Отже, в порушення вказаних норм Закону, пенсійним органом, за результатом розгляду наведених заяв, не з`ясовувалось питання наявності у позивача права на отримання пенсії на підставі наданих документів та, як наслідок, не приймалось рішення щодо призначення чи відмову у призначенні позивачем пенсії, як то передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, відповідач фактично обмежився лише посиланням на недотримання позивачем при наданні документів пункту 2.9 Порядку №22-1.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідача в призначенні позивачу пенсії за віком з підстав, викладених в листі №0800-0202-8/70472 від 28 грудня 2020 року.

Тож, з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача розглянути подану заяву про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків, викладених в даному рішенні суду.

Відповідач в рамках своїх повноважень, зобов`язаний розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення виплати пенсії позивачу.

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 21 лютого 2019 року (справа №428/13508/16-а), від 20 грудня 2018 року (справа №132/3485/16-а).

Відносно правомірності зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 30 жовтня 2020 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, то суд зазначає, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.

Суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надавалась була оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24 вересня 2020 року по справі №361/1348/17, що враховується судом, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Що стосується обґрунтованості вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 100000 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).

За приписами пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12 листопада 2019 року по справі №818/1430/17, що також враховується судом, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність правових підстав для стягнення останньої з відповідача.

У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (Заява №4909/04) від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).

У Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частиною другою статті 77 КАС України).

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до частини першої статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн., а відтак на користь позивача слід стягнути 302,67 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, Україна, 69005, ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з підстав, викладених в листі №0800-0202-8/70472 від 28 грудня 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 30 жовтня 2020 року, з урахуванням висновків, викладених в даному рішенні суду.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 302,67 грн. (триста дві гривні 67 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 05 серпня 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов