Рішення № 98835612, 05.08.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 серпня 2021 року Справа № 280/5108/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

до Військової частини 3029 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ (69013. м.Запоріжжя, вул. Військбуд 123; фактична адреса: 69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе 113, Ідентифікаційний код: 08803661)

про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини 3029 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року не в повному обсязі та зобов`язання військової частини 3029 нарахувати та виплатити мені індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якою починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошовою забезпечення (базовою місяця);

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 липня 2018 року із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошовою забезпечення (базовою місяця) та урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 з урахуванням раніше виплачених сум індексації.

Ухвалою суду від 22 червня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у юридичній службі військової частини 3029 Національної гвардії України та був звільнений в запас Збройних Сил України за станом здоров`я у відповідності до підпункту «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вказано, що у період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалось не в повному обсязі, а саме: у період з 01 грудня 2015 року по 17 липня 2018 року не в повному обсязі та розмірі нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення, яка є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення у зв`язку із зростанням споживчих цін є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форм власності та виду юридичної особи. На звернення позивача щодо здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 17 липня 2018 року відповідачем повідомлено, що картки грошового забезпечення по 2016 рік було надіслано до Центрального архіву Національної гвардії України, тому перевірити достовірність твердження, що позивачу не нараховувалась індексація за період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2016 року не має можливості, а згідно карток на грошове забезпечення за 2017-2018 роки ОСОБА_1 було здійснено нарахування та виплата індексації на суму 130,53 грн. Разом з тим, позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв`язку із чим звернувся до суду. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 15 липня 2021 року надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№39897), в якому зазначає, що індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації (який установлюється в розмірі 103 відсотка), що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини. Також зазначає, що відповідно до особистих карток на грошове забезпечення позивача протягом 2014-2019 років нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення. Щодо визнання базових місяців зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача, як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині 3029 Національної гвардії України. Має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 16 лютого 2016 року Головним управлінням Національної гвардії України.

Наказом командира військової частини 3029 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 31 травня 2021 року №124 майора юстиції ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

08 червня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення зі період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, а також проведення перерахунку та доплату індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за періо д 01 березня 2018 року по 24 липня 2018 року.

Листом відповідача від 17 червня 2021 року №3/29/11/1-1690 повідомлено позивача, що картки на грошове забезпечення по 2016 рік було надіслано до Центрального архіву Національної гвардії України, а тому перевірити достовірність твердження позивача про те, що йому не нараховувалась індексація за період з 01 грудня 2015 по 31 грудня 2016 року не має можливості. Згідно карток на грошове забезпечення за 2017-2018 роки ОСОБА_1 здійснено нарахування та виплату індексації на суму 130,53 грн., а решта нарахувань здійснена в межах чинного законодавства.

Позивач, не погодившись з такими діями відповідача, звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

В силу статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі Закон України №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 9 Закону України №2011-ХІІ встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Частинами другою, третьою статті 9 Закону України №2011-XIIвизначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Преамбулою Закону України від 03 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон України №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Приписами статті 1 Закону України №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною першою статті 2 Закону України №1282-XII, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону України №1282-XII).

Положеннямист.18 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок №1078, з наступними змінами та доповненнями.

Пунктом 6 Порядку №1078 визначено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:

1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів;

2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;

3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;

4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;

6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;

7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

У разі, коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону України №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону України №1282-XIIпередбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу восьмого пункту 4 Порядку №1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду 12.12.2018 по справі №825/874/17, від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі №825/694/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19.

Зі змісту листа-відповідача від 17 червня 2021 року №3/29/11/1-1690 судом встановлено, що картки на грошове забезпечення позивача по 2016 рік було надіслано до Центрального архіву Національної гвардії України, а тому, за висновком відповідача, перевірити достовірність твердження позивача про те, що йому не нараховувалась індексація за період з 01 грудня 2015 по 31 грудня 2016 року не має можливості.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2016 року до суду не надано, що зумовлю висновок суду про задоволення позовних вимог в цій частині.

Що стосується індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 року по 14 липня 2018 року, то судом з матеріалів справи встановлено, що відповідачем проведено індексацію грошового забезпечення позивача за вказаний період та здійснено її виплату, що підтверджується копіями особистих карток на грошове забезпечення за 2017-2018 роки.

Судом встановлено, що позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у січні 2017 року у розмірі 59,45 грн. та у грудні 2018 року у розмірі 71,08 грн.

Суд зазначає, що пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09 грудня 2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», яка набрала чинності з 15 грудня 2015 року та підлягала застосуванню з 01 грудня 2015 року передбачено, що: «Міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Отже, вказаною постановою Уряд фактично запропонував в грудні 2015 року підвищити зарплати працівникам бюджетної сфери за рахунок збільшення посадових окладів (тарифних ставок) та підвищення постійних складових зарплати, з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати заново обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації.

Тобто Постановою №1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01 грудня 2015 року, але й визначено базовий місяць (січень 2016 року), з якого в подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації.

Суд зазначає, що вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача виплатити йому індексацію грошового забезпечення в період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, де базовий місяць січень 2008 року є безпідставними, оскільки з 01 грудня 2015 року базовим місяцем є січень 2016 року, про що зазначено вище.

Разом з цим, суд вважає за необхідне зауважити, що Порядок №1078 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №141 від 28 лютого 2018 року, яка набула чинності 15 березня 2018 року, не пов`язує проведення нарахування індексації доходів громадян із визначенням базового місяця.

При цьому, як вбачається з копій особистих карток на грошове забезпечення позивача, йому, починаючи з січня 2017 року по грудень 2018 року було проведено нарахування та виплату індексації у зв`язку з перевищенням величини індексу споживчих цін порогу індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позивачу у спірний період було виплачено індексацію грошового забезпечення у відповідності до вимог законодавства, при цьому суд приймає до уваги те, що позивач у позовній заяві не зазначає в чому полягає неповнота виплачених йому сум індексації.

Щодо посилання позивача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 вересня 2020 року в справі №200/9297/19-а, суд зазначає, що оскільки в зазначеній постанові Верховний Суд не робить висновки стосовно питання визначення базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення, а наводить підстави, за якими судом апеляційної інстанції роз`яснено раніше прийняте судове рішення, де зазначено: «Таким чином з урахуванням попередніх процесуальних рішень у цій справі, суд апеляційної інстанції вжив заходи для забезпечення повного виконання рішення суду, шляхом роз`яснення, у тому числі визначивши базовий місяць при розрахунку індексації грошового забезпечення.».

Тобто Верховним Судом в постанові від 10 вересня 2020 року в справі №200/9297/19-а не формулювались власні правові висновки зі спірного питання, які відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України мають враховуватися судами.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності інша сторона зобов`язана заперечувати проти доводів суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права, свободи або інтереси.

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі №18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а та від 04 лютого 2020 року у справі №320/7969/17.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Питання розподілу судовий витрат в порядку статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положень статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини 3029 Національної гвардії України (69013. м.Запоріжжя, вул. Військбуд 123; фактична адреса: 69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе 113, Ідентифікаційний код: 08803661) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини 3029 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2016 року.

Зобов`язати військову частину 3029 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2016 року.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 05 серпня 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов