Рішення № 98835606, 05.08.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 серпня 2021 року Справа № 280/5402/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН № НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Запорізькій області (Україна, 69107, Запорізька обл., м. Запоріжжя, пр. Соборний, будинок 166, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44118663), як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (Україна, 04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи 43005393)

про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13650-13 від 09 червня 2021 року.

Ухвалою суду від 30 червня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач вказує, що є самозайнятою особою, водночас у 2017 році був офіційно працевлаштований у ТОВ «Регіональна газова компанія», а з 01 грудня 2017 року по 15 червня 2018 року працював в Адвокатському об`єднанні «Гарант груп». Зазначає, що у спірний період будь-якого доходу від самостійної адвокатської діяльності не отримував. Вважає вимогу №Ф-13650-13 від 09 червня 2021 року про сплату боргу (недоїмки) незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 16 липня 2021 року надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№40238), в якому зазначає, що ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2017 року перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Запорізькій області. Згідно даних інформаційної системи органу за ОСОБА_1 обліковувався борг по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 33256,74 грн. за 1-4 квартали 2018 року на суму 12644,72 грн., за 1-4 квартали 2019 року на суму 11016,72 грн., за 1-4 квартали 2020 року на суму 9595,30 грн. У зв`язку з наведеним, контролюючим органом винесено оскаржувану вимогу. Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

04 квітня 2012 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю року №4286.

01 вересня 2017 року ОСОБА_1 взято на облік платників єдиного внеску як особу, що здійснює незалежну професійну діяльність на підставі його заяви форми №5-ОПП та № 1-ЄСВ, код КВЕД 69.10, діяльність у сфері права.

09 червня 2021 року Головним управління ДПС у Запорізькій області винесена податкова вимога №Ф-13650-13 про необхідність сплати позивачем 33256,74 грн. заборгованості з єдиного внеску.

Не погодившись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464- VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Суд зауважує, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах, ухвалених в інших справах, зокрема в постанові від 05 березня 2020 року у справі №824/509/19-а, від 06 травня 2020 року у справі №400/1622/19 тощо.

Так, з відзиву контролюючого органу вбачається, що в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 за кодом бюджетної класифікації 71040000 у 2018, 2019 та 2020 роках проведені нарахування як особі, що провадить незалежну професійну діяльність - адвокату, а саме:

у 2018 році - нарахування по строку 19 квітня 2018 року - 2457,18 грн. - за І квартал 2018 року, 02 травня 2018 року - 2816,00 грн. - за 4 міс. 2017 року, у 19 липня 2018 року - 2457,18 грн. - за ІІ квартал 2018 року - 19 жовтня 2018 року - 2457,18 грн. - за ІІІ квартал 2018 року, 21 січня 2019 року - 2457,18 грн. - за ІV квартал 2018 року;

у 2019 році - нарахування по строку 19 квітня 2019 року - 2754,18 грн. - за І квартал 2019 року, 19 липня 2019 року – 2457,18 грн. – за ІІ квартал 2019 року, 21 жовтня 2019 року – 2457,18 грн. – за ІІІ квартал 2019 року, 20 січня 2020 року – 2457,18 грн. – за IV квартал 2019;

У 2020 році – нарахування по строку 21 квітня 2020 року – 2078,12 грн. – за І квартал 2020 року; 20 липня 2020 року1039,06 грн. – за ІІ квартал 2020 року, 19 жовтня 2020 року – 3178,12 грн. – за ІІІ квартал 2020 року; 19 січня 2021 року – 3300,00 грн. – за IV квартал 2020 року.

Натомість, у період з грудня 2017 року по червень 2018 року позивач був найманим працівником в Адвокатському об`єднанні «ГАРАНТ ГРУП», що підтверджується довідкою вих. №224/07-19 від 24 липня 2019 року. А також, згідно довідки від 23 липня 2019 року № вих.23/07-19 у період з січня 2017 року по листопад 2017 року ОСОБА_1 працював у Регіональній газовій компанії на посаді начальника відділу претензійно-позовної роботи з 04 січня 2016 року по 30 листопада 201 року.

У ці періоди роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується також вищезазначеними довідками.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом не встановлено.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем індивідуальної діяльності та отримання доходу у період з січня 2017 року по червень 2018 року включно, та у зв`язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем в період, за якому він був офіційно працевлаштований.

Суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як самозайнятою особою не призведе до покращення його становища у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку.

Натомість покладення на позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 у спірний період лише з січня 2017 року по червень 2018 року включно був учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, роботодавцем сплачувався внесок з його заробітної плати.

Враховуючи вищенаведене вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13650-13 від 09 червня 2021 року, щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості розміром 33256,74 грн. є протиправною та підлягає скасуванню в частині суми 7730,36 грн., з розрахунку 33256,74 грн. - 25526,38 грн. = 7730,36 грн.

Що стосується посилання позивача на подану ним 26 червня 2020 року заяву про списання несплачених станом на день набрання чинності Законом України від 13 травня 2020 року №592 «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» суми недоїмки, а також штрафні санкції та пені, нараховані на ці суми недоїмки за період з 15 червня 2018 року до дня набрання чинності Законом №№592, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази отримання Олександрівським управлінням у м.Запоріжжі Головного управління ДФС у Запорізькій області вказаної заяви – штампу про отримання, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, тощо. Також відсутні будь-які рішення (лист, повідомлення) про результати розгляду такої заяви.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн., а відтак на користь позивача слід стягнути 302,67 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН № НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (Україна, 69107, Запорізька обл., м. Запоріжжя, пр. Соборний, будинок 166, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44118663), як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (Україна, 04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи 43005393) про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13650-13 від 09 червня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості в розмірі 7730,36 грн.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 302,67 грн. (триста дві гривні 67 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення виготовлено та підписано 05 серпня 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов