Рішення № 98820274, 04.08.2021, Краснокутський районний суд Харківської області

Справа № 627/446/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2021 року смт Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області у складі

головуючого – Вовк Л. В.

з участю секретаря – Полешко О. С.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Краснокутськ в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області ,

у с т а н о в и в :

У травні 2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою , що втратила право користування житловим приміщенням.

У своїй позовній заяві позивач вказав на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 12.08.2017 р. В 2014 р. колишній власник житла ОСОБА_4 надав дозвіл на реєстрацію у вказаній квартирі відповідачу . Однак , ОСОБА_3 з 2015 року у квартирі не проживає, особистих речей не має , добровільно з реєстрації не знімається та його місце мешкання йому не відомо, тому позивач не може розпоряджатися та користуватися своєю власністю на власний розсуд та вирішити це питання в позасудовому порядку . Просив визнати відповідача таким , що втратив право користування житловим приміщенням.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала , просить задовольнити.

Відповідач до суду не з`явився , про причини неявки суду не повідомив , повідомлявся про час і місце розгляду справи у встановлений законом спосіб та строк, про що свідчить оголошення на веб-сайті судової влади України.

Третя особа до суду не з`явилася , подала заяву слухати справу у її відсутність , проти позову не заперечує, просить ухвалити рішення на розсуд суду.

У відповідності до ст. 280, 223 ч. 4 ЦПК України, враховуючи те, що відповідач про слухання справи повідомлений належним чином, однак в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив не подав, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи , допитавши свідків, суд дійшов до наступних висновків.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що згідно договору дарування , посвідченого державним нотаріусом Краснокутської державної нотаріальної контори Харківської області від 12.08.2017р. , витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.08.2017 року, ОСОБА_2 праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .( а.с.13-14,15)

В липні 2014 р. колишній власник житла ОСОБА_4 надав дозвіл на реєстрацію в своєму житловому приміщенні відповідачу по справі .

Згідно довідки виданої Виробничим управлінням житлово-комунального господарства від 13.04.2021 року , ОСОБА_3 зареєстрований у спірній квартирі разом з батьком і матір`ю .( а.с.17)

Відповідно до акту обстеження житла від 16.04.2021 р. складеного з участю депутата Краснокутської селищної ради та 2 свідків – сусідів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ОСОБА_3 за місцем реєстрації не проживає з 2015 р. ( а.с. 18)

Допитані по справі свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили суду , що вони проживають по сусідству з родиною ОСОБА_2 та з 2015 року відповідача у квартирі АДРЕСА_1 вони не бачать , він у вказаному житлі не проживає.

Конституція України у ст.47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст.71 ЖК УРСР), членів сім`ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили право користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).

Житло - одна з основних матеріальних умов життя людини. Відповідно ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира інші приміщення, які призначені та придатні для постійного проживання в них.

Право власності на житло охоплює правомочності із володіння, користування та розпорядження ним як об`єктом права власності. Ці правомочності можуть належати тільки власнику житла та іншим особам, зокрема, які проживають разом із ним, у тому числі на праві спільної власності.

Як зазначено у ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v.Ukraine») заява № 30856/03, п. 41.

Згідно із ст. 71, 72 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавства не встановлює, у зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Таким чином, під час вирішення питання про втрату членом сім`ї наймача права на користування жилим приміщенням з`ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.

Виходячи зі змісту ст. 71 ЖК України, відповідно до вимог ст. 264 ЦПК України та роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року за № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у ст. 71 ЖК України строки.

Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Згідно ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст.319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно, вселення членів сім`ї у житлове приміщення, яке належить громадянину на праві власності, є результатом реалізації права власника, й у них виникає право на користування чужим майном, тобто сервітутне право.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майно.

Цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за особою, яка хоча і правомірно вселилася у спірне жиле приміщення власника, але на час розгляду справи не є членом його сім`ї.

Зазначені висновки не суперечать нормам ст.47 Конституції України, ст.9 ЖК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач, як особа, що утратила право користування спірним жилим приміщенням, але продовжувала бути зареєстрованою в тому місці проживання і, тим самим, чинить перешкоди власнику того нерухомого майна стосовно користування житлом, тому порушене право позивача підлягає захисту у спосіб усунення вказаних перешкод шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.16 ЦК України «Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу».

За ч.1 ст. 321 ЦК України, «Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні».

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р. відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Слід також зазначити, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть».

Таким чином, як випливає з цієї норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про її право користування житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 386 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до ст. 3 Закону України (далі - Закон) «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може ввести офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Судом встановлено, що дійсно відповідач за вище вказаною адресою зареєстрований , але не проживає в ньому з 2015 року , з вказаного часу житлом не користується , добровільно знятися з реєстраційного обліку не бажає , особистих речей в квартирі не має , житлом не цікавиться , що створює перешкоди для позивача у праві володінні, користуванні та розпорядженні своїм майном .

Згідно з ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Суд вважає , що позивач надав достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження того , що відповідач не проживає у спірній квартирі більше п`яти років , тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.317, 319 ЦК України, ст. 5, 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстрації вказаного місця проживання без пред`явлення паспорта громадянина України.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп..

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення викладено 06.08.2021 року.

Найменування учасників справи :

Позивач : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований по АДРЕСА_2 , РНОКПП : НОМЕР_1 .

Відповідач : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований АДРЕСА_2 , РНОКПП : НОМЕР_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області , юридична адреса : вул. Охтирська, 1, смт Краснокутськ Богодухівського району, Харківської області.

СУДДЯ Л. В. ВОВК