Рішення № 98820228, 28.07.2021, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/11951/20

н/п 2/953/425/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2021 року Київський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого- судді Садовського К.С.,

за участю секретаря- Ворончук Н.А.,

представника позивача - адвоката Чемсак Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 953/11951/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей по Київському району Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх виховання, визначення способу участі у вихованні дітей та графіку спілкування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м.Харкова з позовною заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, визначення способу участі у вихованні дітей та графіку спілкування, в якій проситьзобов`язати відповідача усунути перешкоди у спілкуванні з дітьми та їх вихованні шляхом встановлення графіку зустрічей для їх батька наступним чином: кожні 3 (три) дні на тиждень (з 15 год. 00 хв. п`ятниці до 20 год. 00 хв. неділі) без присутності матері за місцем фактичного проживання батьків відповідача (бабусі та дідуся дітей), за адресою: АДРЕСА_1 , без обмеження місця прогулянок.

В обґрунтування позовної заяви позивачка посилається на наступне. З моменту розлучення, відповідач,ОСОБА_2 , чинить позивачці перешкоди у її спілкуванні з доньками та прийнятті належної участі у їх вихованні: не дає можливості належного спілкування з дітьми (з урахуванням звичного для позивача графіку життя та роботи, звичного ритму життя дітей), не дає приймати належну участь у вихованні дітей під час їх перебування у стані хвороби, забирає дітей на прогулянки коли лише йому це зручно та таке ін.

Під час візитів ОСОБА_2 поводиться зухвало, неповажливо та його поведінка не є коректною по відношенню до позивача та їх спільних дітей. Окрім цього, відповідач має суттєві матеріальні труднощі через борги, часто знаходиться у нервовому стані. ОСОБА_2 виявляє бажання брати активну участь у вихованні дітей, але не має достатніх та необхідних житлових умов, забезпечених всім необхідним для життя дитини, обладнаних необхідними меблями, побутовою технікою. Відповідач винаймає житло, яке не підходить для перебування там малолітніх дітей та ніколи там з дітьми не зустрічається. Тому місцем для побачень позивач просить визначити житло батьків відповідача. Їх житлово-побутові умови сприятливі для знаходження малолітніх дітей, відомі та звичні як відповідачу так і дітям, у житлі достатньо кімнат, в яких діти можуть знаходитись, гратися, в наявності все необхідне для виховання та розвитку: місця для відпочинку та ігор, харчування, одяг та взуття, іграшки. Діти мають теплі відносини з бабусею та дідусем, часто були в них вдома, знають обстановку та відчувають себе там комфортно. Всі ці обставини у сукупності обумовлюють доцільність проведення зустрічей відповідача із дітьми у місці проживання батьків відповідача.

Відповідач на ґрунті несприятливих особистих відносин із позивачем неадекватно поводиться у присутності дітей, з`ясовує відносини з позивачем. Така поведінка відповідача негативно впливає на психологічний стан малолітніх дітей, а також може мати вплив на погіршення їх загального стану у подальшому. Узгодити графік зустрічей відповідача із дітьми мирним шляхом не виявилося можливим. Тому позивачка була вимушена звернутись до суду з відповідною позовною заявою.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 05.08.2020 року відкрито провадження у цивільній справі.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 09.12.2020 року підготовче провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей по Київському району Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх виховання, визначення способу участі у вихованні дітей та графіку спілкування? закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у приміщенні Київського районного суду м. Харкова.

На підтвердження обставин справи позивачкою надано письмові докази: копії паспорту, картки фізичної особи – платника податків, посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 ; копії паспорту, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; копія рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 07.03.2019 року; свідоцтво про народження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; свідоцтво про народження ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; копія ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 16 квітня 2020р.; копії паспортів, довідок (ідентифікаційних номерів) батьків відповідача: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ; копія адвокатського запиту від 02.07.2020р. та відповідь на нього.

Окрім цього, до суду від позивачки надійшли клопотання про витребування доказів, про долучення до матеріалів справи, про виклик та допит свідків. В ході розгляду справи та дослідженню наявних в ній матеріалів, суд задовольнив клопотання про виклик та допит свідків та дійшов висновку про достатність наданих та досліджених письмових доказів для прийняття рішення.

Представник позивача адвокат Чемсак Ю.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просить суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, відзив чи клопотання до суду не подавав, хоча судом вжиті заходи щодо його повідомлення про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку завчасно.

Третя особа свого представника для участі у судовому засіданні не направила, надала в межах свої повноважень суду свій висновок щодо доцільності встановлення порядку участі у вихованні малолітніх дітей.

Дослідивши подані докази, заслухавши покази свідка, заслухавши позицію представника позивача, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07 березня 2019 року шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – відповідачем, було розірвано.

Від шлюбу з відповідачем мають двох доньок: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час шлюбу діти проживали з позивачкою та відповідачем за адресою: АДРЕСА_2 .

З моменту настання обставин, що стали підставою для розірвання шлюбу, діти проживають з позивачем за тією ж адресою. Під час шлюбу, а також після фактичного припинення сумісного проживання із ОСОБА_4 , позивачка виховувала дітей, займалася їх духовним та моральним розвитком.

Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Діти в силу віку та обставин виявляють прихильність до обох батьків, а тому спілкування дітей з батьком відповідатиме її інтересам та правам на особисте, регулярне спілкування з батьком, що у силу життєвих обставин, які склалися, проживає окремо. Адже, відповідно до положень ст. ст. 141, 151 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки, щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини; батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Згідно ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Положеннями статті 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Позбавлення або обмеження права на спілкування з дитиною не може бути передбачене угодою або договором. Отже, визнання права батьків та дітей на спілкування є правовим засобом забезпечення права дитини на належне батьківське виховання, а також правовою гарантією належного здійснення батьками своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Ст.9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Статтею 3 вказаної Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчим органами, першочергова увага приділяються якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

В інтересах дитини продовжувати спілкування та отримуванні виховання від обох батьків. Тому, задля гармонійного розвитку дитини, без психологічного негативного впливу відносин між його батьками, суд вважає за можливе встановити графік спілкування з дитиною без присутності матері. Адже немає жодної обставини, яка б могла бути підставою для створення умов виховання дитини батьком у присутності матері. Навпаки, побачення із дитиною у присутності матері створює негативні наслідки для гармонійного розвитку дитини. Особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини, а тому визначення спосіб участі батька у вихованні малолітнього сина без присутності матері не суперечить інтересам дитини.

Таким чином, графік зустрічей, який пропонує позивач, не порушує режим дня та навчання дітей, не відриває їх він нормального звичайного для дитини середовища та не заважає нормальному існуванню.

Беручи до уваги судову практику з аналогічних справ (Постанова Апеляційного суду від 18 липня 2018 року (м. Харків, Справа № 619/3051/17)), якщо немає особливих обставин для здійснення побачень, участь у вихованні дитини одним із батьків, хто не проживає з нею разом, здійснюється без присутності інших осіб (у тому числі – матері). Окрім цього, визначення місця спілкування позивача з дітьми не повинно перешкоджати йому разом з ними виходити на прогулянку, відвідувати заклади культури, торговельні, розважальні та інші заклади з урахуванням необхідності розвитку дитини, місця для відпочинку та оздоровлення дитини.

Враховуючи практику рішень ЄСПЛ, а саме: справа «М.С. проти України», в якій зазначено, що безсумнівно, врахування того, що слугує найкращим інтересам дитини, має вирішальне значення в кожній справі такого типу (справа «Ельшольц проти Німеччини»); справа «Нойлінґер і Шурук проти Швейцарії, в якій зазначається, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси.

При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, в найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки з сім`єю, окрім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, в найкращих інтересах дитини забезпечити її розвиток в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним (справа «Мамчур проти України»).

У статті 11 Закону України “Про охорону дитинства” зазначено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обовязки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до статті 12 Закону України “Про охорону дитинства”, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобовязані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 15 Закону України “Про охорону дитинства” передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів

Згідно із статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Отже, відносини, що склалися між позивачем та відповідачем, унеможливлюють подальше спільне виховання дитини. Права позивача як одного із батьків порушені з огляду на неможливість здійснювати свої батьківські обов`язки, адже відповідач чинить перешкоди позивачу у спілкуванні з дітьми та їх вихованні.

Відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 18 СК України визначено, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є встановлення правовідношення; зміна правовідношення.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що будь-хто із батьків може звернутися до органу опіки та піклування для визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. У разі наявності спору про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, зокрема, якщо орган опіки та піклування не визначив способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, не виключається вирішення такого спору в судовому порядку незалежно від того, хто з батьків звертається з позовом (той, хто проживає з дитиною, чи той, хто проживає окремо) і визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, що є ефективним способом захисту та не суперечить закону.

Обираючи спосіб захисту, позивач керувався останньою правовою позицією ВС, а саме: звертатися з позовом про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею може будь-хто з батьків (як той, хто проживає разом із дитиною, так і той, хто проживає окремо). Такий спосіб захисту є ефективним та законним. (Постанова ВС від 01 квітня 2020 року по справі №165/2839/17).

Частиною 1,6 ст. 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Положення зазначених статей узгоджуються із сталою практикою Європейського Суду, так у рішенні в справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року), зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Керуючись ст.ст. 259, 265, 268, 282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми:ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та їх вихованні шляхом встановлення графіку зустрічей для їх батька наступним чином:

- кожні 3 (три) дні на тиждень (з 15 год. 00 хв. п`ятниці до 20 год. 00 хв. неділі) без присутності матері за місцем фактичного проживання батьків відповідача (бабусі та дідуся дітей), за адресою: АДРЕСА_1 , без обмеження місця прогулянок.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 гривень 80 копійок.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2021.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 НОМЕР_1 .

Третя особа: Служба у справах дітей по Київському району Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради, місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Чернишевська, 55, 4 поверх.

Повний текст рішення виготовлено 06.08.2021.

Суддя К.С.Садовський