Ухвала суду № 98806643, 03.08.2021, Чернігівський районний суд Чернігівської області

Провадження №2/748/735/21

Єдиний унікальний № 748/1772/21

У Х В А Л А

03 серпня 2021 рокум. Чернігів

Суддя Чернігівського районного суду Чернігівської області Меженнікова С.П., перевіривши відповідність позовної заяви ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої актом, положення якого визнані неконституційними, вимогам ст. 175,177 ЦПК України,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 діючи на підставі довіреності від 13.07.2021 року за реєстровим № 08-70, звернулася до суду в інтересах позивача з вказаним вище позовом.

Відповідно до п. 1. ч. 4 ст. 185 ЦПК України, суд повертає позовну заяву, якщо її подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Частиною 2 статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

В частині четвертій статті 62 ЦПК України зазначено, що повноваження адвоката як представника підтверджується довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», відповідно до якого Конституцію України доповнено статтями 131-1 та 131-2 щодо здійснення представництва у судах.

Підпунктом 11 пункту 16-1 розділу XV Перехідних положень Конституції України встановлено, що представництво відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції здійснюється виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції - з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Згідно з частиною 2 статті 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Відповідно до частини 4 статті 131-2 Конституції України законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Дана цивільна справа не є малозначною, а відтак, відповідно до статті 274 ЦПК України, не може розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження.

Таким чином, наведені обставини виключають можливість здійснення в суді представництва на підставі довіреності особами, що не є адвокатами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з висновком Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 24.12.2004 № 22-рп/2004, головним обов`язком держави, відповідно до частини другої статті 3 Конституції України, є утвердження і забезпечення прав і свобод людини; таке забезпечення, крім усього іншого, потребує законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур), в тому числі, вимог стосовно оформлення позовних заяв, скарг та інших документів, що подаються до суду.

У цьому аспекті, складним питанням, що виникає на практиці, є порядок реалізації вимоги процесуального закону, яка зобов`язує представника особи підтвердити суду наявність права вчиняти від імені такої особи певні процесуальні дії, зокрема, подавати позов, апеляційну та касаційну скарги.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду реалізація права на звернення до суду є процесуальною дією, яка має здійснюватися самою особою у порядку самопредставництва або її процесуальним представником (постанови від 13 березня 2018 року у справі № 914/2772/16; від 21 березня 2018 року у справі № 914/2771/16).

У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки.

Таким чином, обов`язок суду перевірити належність доказів наявності у представника права вчиняти конкретну процесуальну дію зумовлений, головним чином тим, що такий представник виступає самостійно в суді від імені довірителя (особи, яка відмовилася захищати в суді свої права в порядку самопредставництва) і виконує процесуальні дії виключно в інтересах довірителя, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для нього права та обов`язки.

Як зазначила Велика палата Верховного Суду у справі № 910/23346/16 від 13.03.2018 року чітка та передбачувана вимога статті 131-2 Конституції України щодо належного представництва особи в суді є складовою частиною забезпечення ефективного захисту процесуальних прав кваліфікованою особою, функціонування системи правосуддя, відповідає гарантованому статтею 59 Конституції України праву на професійну правничу допомогу та не є обмеженням права на доступ до суду. Та дійшла висновку, що у разі відсутності довіреності з вичерпним переліком повноважень, навіть правомочність адвоката як представника щодо підписання документів від імені свого довірителя, повинна підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно наданих йому повноважень чи шляхом окремого визначення такої дії у договорі.

Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, сформульовану в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31) де зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Таким чином, судом встановлено підстави для повернення позову, оскільки позовна заява підписана представником позивача за довіреністю Корінь В.В., яка не має права її підписувати, оскільки не є адвокатом, а подана нею заява не може бути віднесена до категорії малозначних справ.

Керуючись ст.ст.19, 60, 62, 185, 260, 353, 354 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої актом, положення якого визнані неконституційними - повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 7 статті 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду через Чернігівський районний суд Чернігівської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя : С.П. Меженнікова