Вирок № 98803732, 20.07.2021, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 20.07.2021

Справа № 320/99/19

Провадження № 1-кп/937/178/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«20» липня 2021 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді Редько О.В.,

за участю секретаря судового засідання – Овечкіної Т.Д.,

прокурора – Фурманенко М.В.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

захисника обвинуваченого – адвоката Катанова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі кримінальне провадження № 12017080140004675 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, не працевлаштованого, неодруженого, який має середню освіту, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Згідно з обвинувальним актом від 29 грудня 2018 року, ОСОБА_1 висунуто обвинувачення у вчиненні незаконного заволодіння транспортним засобом, з проникненням у інше сховище, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

01.11.2017 року приблизно о 02 годині 00 хвилин, знаходячись біля будинку № 3 по 2-му провулку Воєнкоматському в м. Мелітополі Запорізької області, ОСОБА_1 , маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом – автомобілем «Mazda 6» в кузові сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова) № НОМЕР_2 , вартістю 55 000 грн., який належить ОСОБА_2 та знаходився у дворі будинку АДРЕСА_2 , з метою реалізації злочинного умислу, шляхом відкриття вхідних воріт, проник на територію вказаного домоволодіння, яке є іншим сховищем, та за допомогою дублікату ключів проник до салону та завівши двигун даного автомобіля «Mazda 6» з місця події зник.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав частково та пояснив суду наступне. Автомобіль «Mazda 6» реєстраційний номер НОМЕР_1 він купив за 3 тисячі доларів за об`явою, яка була розміщена в мережі Інтернет. Власника автомобіля він не бачив при його купівлі. В 2017 році обвинувачений вирішив продати автомобіль «Mazda 6» реєстраційний номер НОМЕР_1 , розмістивши об`яву в мережі Інтернет на сайті АвтоРіа, РСТ. Вартість автомобіля становила 2 тисячі доларів. Так, восени 2017 року обвинуваченому на мобільний телефон зателефонував чоловік з метою придбати автомобіль «Mazda 6». Вони зустрілись в м. Запоріжжі біля супермаркету «Ашан» без сторонніх осіб. Покупець – ОСОБА_2 оглянув автомобіль, йому автомобіль сподобався, після чого вони домовились про те, що оплата покупцем буде здійснена частинами. ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 технічний паспорт автомобіля, після чого останній сплатив частину вартості автомобіля та поїхав до міста Мелітополя. Періодично вони з обвинуваченим розмовляли по телефону, однак через місяць ОСОБА_2 більше на зв`язок не виходив, решту грошей на заплатив. Розписку ОСОБА_2 не писав ОСОБА_1 . Обвинувачений подумав, що ОСОБА_2 його ввів в оману та більше сплачувати за покупку автомобіля не збирається. У зв`язку з цим ОСОБА_1 вирішив поїхати до м. Мелітополь та забрати автомобіль «Mazda 6». До міста Мелітополь обвинувачений приїхав вночі на таксі, а автомобіль знайшов за допомогою навігації. Коли підійшов до будинку, ворота були відкриті, дублікат ключів підійшов до автомобіля, а тому він поїхав на автомобілі «Mazda 6» додому. Обвинувачений вважав, що після цієї події ОСОБА_2 йому подзвонить з метою повернути тисячу доларів, а ОСОБА_1 після цього поверне йому автомобіль. Обвинувачений навіть уяви не мав, що потерпілий буде звертатись до поліції. Отже, обвинувачений визнав вину у тому, що він дійсно незаконно заволодів автомобілем, але він не визнав того, що він проникнув у інше сховище, оскільки автомобіль стояв на дворі біля домоволодіння, а ворота до території домоволодіння були не зачинені.

Потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що в 2017 році в мережі Інтернет на сайті РСТ він знайшов об`яву про продаж автомобіля «Mazda 6» за 2 тисячі доларів, після чого зателефонував за вказаним на сайті номером телефону та сторони домовились про огляд автомобіля в м. Запоріжжі біля супермаркету «Ашан». ОСОБА_2 зустрівся на вказаному місці з чоловіком на ім`я ОСОБА_3 , однак прізвище на той час йому було невідоме. Разом з ОСОБА_2 до міста Запоріжжя поїхали його знайомі, однак автомобіль останні не оглядали, оскільки пішли до супермаркету. Зауважив, що до цього продавець йому надсилав копію технічного паспорту на автомобіль, з якого ОСОБА_2 було встановлено, що автомобіль «Mazda 6» значився не за ОСОБА_1 , а за іншим чоловіком, однак не пам`ятає за ким саме, однак пам`ятає, що автомобіль знаходився на обліку в м. Бердянськ. ОСОБА_2 після огляду автомобіля передав грошові кошти ОСОБА_3 в розмірі 2 тисячі доларів, а останній передав потерпілому ключі від автомобіля та технічний паспорт. Потерпілий поїхав до м. Мелітополя, дорогою заїхав на АЗС, а потім приїхав до своїх батьків, які мешкають за адресою: АДРЕСА_3 . Будинок, в якому мешкають його батьки, огороджений парканом, однак ворота на замок не зачинялись. Так, потерпілий в день, коли придбав автомобіль, залишив його на території домоволодіння батьків, а ворота в той день також не закривав. Ввечері він покупався та ліг спати. Відсутність автомобіля помітив ОСОБА_2 . Крім того, потерпілий зазначив, що автомобіль «Mazda 6» він не переоформлював під час його купівлі. На теперішній час претензій матеріального характеру до обвинуваченого він не має, оскільки автомобіль йому повернули. Покарання просить призначити мінімальне.

Окрім показань обвинуваченого, потерпілого, судом в ході судового розгляду кримінального провадження були досліджені такі докази:

- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 01.11.2017 року ОСОБА_2 , згідно якого встановлено, що в період часу з 23 год. 30 хв. 31.10.2017 року по 02 год. 30 хв. 01.11.2017 року невідома особа заволоділа автомобілем «Mazda 6» сірого кольору державний номерний знак НОМЕР_1 , який знаходився у дворі будинку АДРЕСА_2 ;

- рапорт складений СРПП № 4 Мелітопольського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області капітаном поліції Адаменком О.Г., згідно якого встановлено, що 01.11.2017 року о 02:29 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 01.11.2017 року о 02:29 за адресою: м. Мелітополь, вул. Воєнкоматська, буд. 3 угнали дві години тому автомобіль мазда 6, дз НОМЕР_1 , заявник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- протокол огляду місця події складений 01.11.2017 року ст. слідчим СВ Мелітопольського відділу поліції Казаковим А.А., згідно якого предметом огляду є територія домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 . Домоволодіння за периметром огороджено парканом 3 метри ширина, висота 2,10 метри. Вхід до будинку здійснюється через металеві двостворчаті ворота зеленого кольору, висотою 2,3 метри. На момент огляду права створка воріт у положенні відкрито, на лівій створці воріт в 30 см від верхнього краю присутній пристрій у вигляді засову, а також у нижній частині забору є засов, який упирається у кам`яну підлогу двора. При вході зліва присутній фрагмент паркана з метало профілю висотою 5 м синього кольору. Підлога двору має покриття у вигляді декоративної плитки 3 камені сірого кольору, на якій присутнє опале листя. В п`яти метрах від вхідних воріт зліва стоїть кам`яний одноповерховий будинок білого кольору. В десяти метрах від вхідних воріт у дворі будинку стоїть автомобіль ВАЗ 2109 синього кольору, державний номер НОМЕР_3 . На відстані двох метрів якого стоїть автомобільний причеп. Зі слів потерпілого ОСОБА_2 в 0,5 метрах від автомобіля ВАЗ 2109 знаходився автомобіль «Mazda 6» державний номер НОМЕР_1 . Освітлення у дворі будинку немає, відео спостереження відсутнє. Відео реєстратор у автомобілі ВАЗ 2109 відсутній. При обробці поверхонь та предметів у дворі будинку 3 внутрішні поверхні калитки в`їзних воріт були виявлені два сліди папілярних узорів, які були відкопійовані на два відрізки СТ та упаковані до полімерного спеціального пакету № 0010390. Місце події було сфотографоване цифровою камерою «Canon». Огляд проводився в умовах штучного освітлення при температурі повітря +5oC. З місця події були вилучені ключ автомобіля «Mazda 6» та технічний паспорт до автомобіля, серійний номер НОМЕР_4 , які були упаковані до спец.пакету № 0010387;

- висновок експерта № 17-362 від 13.11.2017 року за результатами судової дактилоскопічної експертизи, згідно якого встановлено, що сліди папілярних узорів розмірами 12х18 мм та 8х9 мм, вилучені 01.11.2017 року в ході огляду території домоволодіння АДРЕСА_2 не придатні для ідентифікації по них особи (осіб). Вирішити питання: «Якщо придатні, то чи залишені вони потерпілим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підозрюваним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чи іншою особою?» не є можливим у зв`язку з тим, що сліди папілярних узорів розмірами 12х18 мм та 8х9 мм не придатні для ідентифікації по них особи (осіб);

- протокол огляду місця події від 01.11.2017 року, згідно якого встановлено, що оглядом місця події є ділянка місцевості, на дорозі, проїзній частині по вул. Інтеркультурній в м. Запоріжжі на відстані 20 метрів від будинку № 205, знаходиться автомобіль «Mazda 6», в кузові сірого кольору, державний номер НОМЕР_1 . Під час огляду вказаний автомобіль був відчинений, ключ знаходився в замку запалювання та знаходився в заведеному стані. Під час огляду капот автомобіля був зачинений без пошкоджень, капот багажного відділення було зачинено без пошкоджень. В салоні автомобіля ззаду салону знаходиться пасажирське сидіння, на якому нічого немає, при даних умовах огляду. З переду мається з правого боку пасажирське сидіння, перед яким знаходиться бардачок замкнений, в якому лежать блокноти. З лівого боку в автомобілі мається водійське сидіння, кермо, праворуч підлокітник, в якому нічого не має. В салоні автомобіля на підлозі під переднім пасажирським сидінням знаходяться наступні цифри, які видно «27», у зв`язку з корозією поверхні металу визначити інші цифри неможливо. Під капотом автомобіля мається акумулятор, мається номер кузова НОМЕР_5 . Колеса автомобіля обладнані титановими дисками сірого кольору. Під час огляду при обробці спеціальним порошком, було вилучено із наружної поверхні водійських дверей було виявлено та вилучено на липкій поверхні світлої стрічки 2 сліди структури тканини, які були наклеєні на аркуш паперу формату А5 та запаковано до паперового конверту, також було вилучено на липку поверхню світлої дактилоплівки з поверхні сидіння та спинки сидіння водійського було вилучено мікрочастки та поміщено в паперовий пакет з підписами всіх учасників. Під час огляду було вилучено вищевказаний автомобіль та поміщено на територію Комунарського ВП м. Запоріжжя, вул. Космічна, 40. А також ключ від автомобіля, який запаковано до паперового конверту;

- акт від 01.11.2017 року про застосування службової собаки кінологічного центру Головного управління Національної поліції в Запорізькій області;

- висновок експерта № 17-363 від 14.11.2017 року за результатами судової трасо логічної експертизи, згідно якого встановлено, що вирішити питання про придатність для ідентифікації слідоутворюючого об`єкту (об`єктів), слідів розмірами 18х20 мм та 15х25 мм, вилучених 01.11.2017 року в ході проведення огляду автомобіля «Mazda 6» реєстраційний номер НОМЕР_6 , можливо тільки за наявності конкретного слідоутворюючого об`єкту;

- протокол затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину від 28 грудня 2018 року, згідно якого встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично був затриманий 28 грудня 2018 року о 19 годині 00 хвилин.

Відповідно до загальних принципів судочинства визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведення її вини, а обвинувальний вирок може ґрунтуватися тільки на переконливих та безспірних доказах.

В ст. 7 КПК України закріплені найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципів верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За статтею 62 Конституції України,ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлені обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Статтею 94 КПК України, встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до приписів ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

В кримінальному провадженні доказами є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню, що врегульовано ст. 84 КПК України.

Суд, постановляючи вирок у даному кримінальному провадженні, звертає особливу увагу на один із конституційних принципів, закладених вст. 62 Конституції України, за яким ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, тому що доведення вини - це завдання сторони обвинувачення. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні йому інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, тобто у незаконному заволодінні транспортним засобом, з проникненням у інше сховище, суд бере до уваги наступні підстави.

Суд звертає увагу, що стороною обвинувачення кваліфікуючою ознакою є саме вчинення злочину «з проникненням у інше сховище».

Слід враховувати, що «сховище» поняття широке та ним може бути будь-яке місце, яке призначене для постійного чи тимчасово зберігання майна і має засоби охорони від доступу сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо).

Суд звертає увагу на те, що чинний КК України не містить законодавчої дефініції поняття «сховище», однак його тлумачення дається в усталеній судовій практиці та в доктрині кримінального права.

Так, у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти власності" N 10 від 6 листопада 2009 року, під сховищем пропонувалося розуміти "певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо".

Схоже визначення поняття "сховище" міститься у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2013 року в справі N 5-33кс12: "під поняттям "сховище" слід розуміти певні місця чи ділянки території, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які обладнані огорожею чи технічними засобами або забезпечені іншої охороною: пересувні автолавки, рефрижератори, контейнери, сейфи та інші сховища".

Відповідно до усталених у доктрині кримінального права підходів сховище - це завжди певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охоронця, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння на них сторонніх осіб.

З огляду на це, належним чином огороджена територія домоволодіння, яка використовується для постійного чи тимчасового зберігання майна, як правило, може бути визнана сховищем.

Проте не можна вважати сховищем подвір`я, огорожа якого не перешкоджає проникненню туди сторонніх осіб, внаслідок незавершеності (окремі частини подвір`я не мають суцільного паркана), наявності пошкоджень (проломів), конструктивних особливостей (невелика висота, складається лише зі стовпів та жердин чи дроту, не містить воріт чи хвірток). Також не може виступати сховищем таке подвір`я, яке є загальнодоступним, зокрема, коли на ньому є об`єкти громадського користування (наприклад, колодязь, туалет) чи через нього проходять спільні комунікації (зокрема, стежка), або влаштовані пристосування, які полегшують доступ на подвір`я тощо.

Відсутність же загальної доступності подвір`я, а тим більше наявність на ньому пристосувань, засобів, які перешкоджають доступу сторонніх осіб (собак, освітлення, засувів чи гачків, а тим більше, замків на воротах та хвіртках), огорожі, яка за своїми розмірами, матеріалами, конструкцією призначена обмежити чи утруднити доступ сторонніх осіб, навпаки, вказує на те, що таке подвір`я в кримінально-правовому розумінні набуває статусу сховища. Про те, що подвір`я виконує роль сховища, вказує його фактичне використання для зберігання майна.

Вказана позиція викладена в постанові ухваленої 19 листопада 2018 року Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного суду по справі № 205/5830/16-к (провадження N 51-2436кмо18).

Також суд зазначає, що під проникненням у сховище розуміється незаконне вторгнення до нього будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; обманним шляхом; з використанням підроблених документів тощо).

Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне, недозволене, протиправне потрапляння (входження) до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.

Так судом було встановлено з пояснень як обвинуваченого ОСОБА_1 , так і з пояснень потерпілого ОСОБА_2 , а також з наданих стороною обвинувачення доказів, що автомобіль «Mazda 6» 01.11.2017 року знаходився на території домоволодіння будинку АДРЕСА_2 .

Територія домоволодіння, дійсно була огороджена парканом.

Вхід на територію вказаного домоволодіння був вільним завжди, зокрема 01.11.2017 року, оскільки ворота не закривались на замок, а тому будь – яка особа мала можливість вільно потрапити на територію домоволодіння будинку АДРЕСА_2 , яка належить батькам потерпілого ОСОБА_4 де знаходився автомобіль «Mazda 6», державний номерний знак НОМЕР_1 .

Таким чином, на думку суду, обвинувачений не вдавався на вчинення протиправних дій з метою проникнути на територію домоволодіння будинку АДРЕСА_2 , а використав можливість незаконного заволодіння транспортним засобом, потрапивши вільним шляхом через незачинені ворота на територію вказаного домоволодіння.

Крім того, домоволодіння батьків потерпілого, як встановлено судом з наданих доказів стороною обвинувачення та пояснень потерпілого та обвинуваченого, було огороджено парканом, але не встановлено обєктивних даних,що саме територія домовладіння являється сховищем для зберігання матеріальних цінностей,а тільки те, що вказана територія для обслуговування домовладіння була огороджена парканом не може відносити її до поняття «сховище».

Таким чином, наведене свідчить про те, що суд не погоджується з доводами сторони обвинувачення, що територія домоволодіння батьків потерпілого ОСОБА_2 , підпадає саме під кваліфікацію «інше сховище».

Нормами ч. 1 ст. 92 КПК України передбачено, що обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, в тому числі подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) та винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, покладається на прокурора.

При цьому, згідно з вимогами ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Судом досліджені всі докази надані суду, з метою забезпечення об`єктивного, усестороннього та повного розгляду справи по суті.

Судом при розгляді справи було прийнято до уваги та враховано, що згідно ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав, у межах та у спосіб, передбачених цим кодексом; що суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на розгляд суду сторонами провадження та віднесені до повноважень суду.

Суд вважає, що такі кваліфікуючі ознаки ч. 2 ст. 289 КК України як «проникнення у інше сховище» не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Суд, дотримуючись принципу змагальності сторін передбаченого ч. 7, ст. 22 КПК України, виходячи із загальних засад кримінального судочинства: верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та обов`язків, дослідивши надані докази, керуючись своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, безпосередньо дослідивши та оцінивши кожен доказ окремо, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до висновку про те, що під час судового провадження не здобуто та не надано суду безсумнівних доказів, які б свідчили про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Виходячи із положень презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, зокрема, в силу ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, за якими ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, або такі дії особи мають бути перекваліфіковані на фактичне скоєне правопорушення, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом в межах пред`явленого обвинувачення та положення ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо права особи на свободу та особисту недоторканість, суд приходить до висновку про недоведеність вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, оскільки зазначені в обвинувальному акті обставини щодо вчинення обвинуваченим незаконного заволодіння транспортним засобом, з проникненням у інше сховище, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження, так як органами досудового слідства обвинувачення в цій частині не доведено, зокрема, не доведено, що територія домоволодіння будинку АДРЕСА_2 , яка належить батькам потерпілого ОСОБА_2 підпадає під ознаки «іншого сховища», а також не доведено проникнення обвинуваченого на територію вказаного домоволодіння, оскільки він потрапив туди шляхом вільного доступу, оскільки ворота завжди були відчинені та не мають замка.

За загальним правилом частини першої статті 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

За правилами ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Відповідно до вимог ст. 368 КПК України, суд ухвалюючи вирок, повинен вирішити такі питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчинені цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Стаття 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», гарантує кожному право на справедливий суд; кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 р. передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права». Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Сумнівний характер вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому суспільно-небезпечного діяння не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов свій вияв в практиці Європейського суду з прав людини.

Правова позиція Європейського суду з прав людини щодо цього відображена у п. 43 Рішення від 14 лютого 2008 р. у справі Кобець проти України. Суд зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених. У рішенні від 21.07.2011 року у справі «Коробов проти України» зазначалось, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумцій факту. Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (п.86 рішення ЄС від 11.07.13 року у справі «Вєренцов проти України»).

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Так, у справі «Барбера, Мессегу і Хабардо проти Іспанії» від 6.12.1998 p. (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний скоїв злочин, який ставиться йому в провину; обов`язок доведення лежить на обвинуваченні, і всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Європейський суд з прав людини також підкреслив, що за змістом пункту 2 статті 6 Конвенції, докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, повинні відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Відповідно до фактичних обставин цієї справи, встановлених на підставі безпосередньо сприйнятих судом доказів, зокрема показань обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілого ОСОБА_2 , незаконне заволодіння транспортним засобом дійсно мало місце, однак в діях обвинуваченого відсутня кваліфікуюча ознака «проникнення у інше сховище».

Щодо самого факту заволодіння транспорним засобом, то обвинувачений ОСОБА_1 не оспорює вказаний факт та підтверджує всі фактичні обставини зазначені в обвинувальному акті.

Виходячи із положень презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, зокрема, в силу ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, за якими ніхто не зобов`заний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, та положення ст. 5 Конвенції про захист праві основоположних свобод щодо права особи на свободу та особисту недоторканість, суд доходить до висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, оскільки зазначені в обвинувальному акті обставини щодо вчинення ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження, а надані сторонами кримінального провадження та досліджені в судовому засіданні докази не відповідають критерію доведення «поза розумним сумнівом».

У зв`язку з відсутністю кваліфікуючої ознаки в діях обвинуваченого щодо незаконного заволодіння транспортним засобом саме з «проникнення у інше сховище», суд вважає, що в діях обвинуваченого ОСОБА_1 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, а тому суд приходить до висновку про необхідність змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення з пред`явленого досудовим слідством обвинувачення за ч. 2 ст. 289 КК України на ч. 1 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом.

Суд вважає можливим здійснити таку зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення на підставі ч. 3 ст. 337 КПК України, оскільки при таких обставинах права обвинуваченої особи порушені не будуть через те, що покарання за ч. 1 ст. 289 КК України не є більш суворим, ніж покарання за ч. 2 ст. 289 КК України.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

При визначенні виду та міри покарання обвинуваченому, виходячи з вимог закону про достатність покарання для їхнього виправлення, запобігання скоєнню ними нових злочинів, суд враховує ступень тяжкості скоєного злочину, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

Як вказує законодавець у ст. 50 КК України, – покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Так вчинене обвинуваченим ОСОБА_1 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185 КК України, з урахуванням вимог ст. 12 КК України є нетяжким злочином.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , відповідно до ст. 66 КК України, не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Крім того, ОСОБА_1 є особою раніше не судимою.

Відповідно до ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Оскільки, Законом України № 2617-VIII "Про внесення змін до статті 289 Кримінального кодексу України щодо протидії незаконному заволодінню транспортним засобом" від 3 вересня 2020 року, який набрав чинності 25 вересня 2020 року, фактично посилено кримінальну відповідальність за ч.1 ст.289 КК України, враховуючи, що кримінальне правопорушення вчинено до 25 вересня 2020 року, застосуванню підлягає закон про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення злочину.

Враховуючи вказані обставини справи, суспільну небезпеку діяння, дані про особу обвинуваченого суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді штрафу, в межах санкції ч. 1 ст. 289 КК України, в редакції Закону, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого в ході досудового слідства не обирався. Клопотань про обрання запобіжного заходу в ході судового розгляду справи не надходило. Підстави для обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 не встановлені.

Витрати за проведення експертизи, з урахуванням вимог ч.2 ст. 124 КПК України, підлягають стягненню з обвинуваченого.

Долю речових доказів вирішити в порядку вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 371, 373-374 Кримінального процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 289 призначивши йому покарання у виді штрафу в розмірі 1 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у вигляді штрафу в розмірі 20 400 /двадцять тисяч чотириста/ гривень 00 копійок на користь держави.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 не обирати.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_8 , виданого Хортицьким РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, який мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , на користь держави (рахунок № UA 098999980313010115000008009, одержувач: УК у Шевч. р-ні м.Зап./Шевч./24060300, код банку (МФО): 899998, код ЄРПОУ: 38025367, назва банку: Казначейство України) витрати на залучення експерта по експертизі №17-362 від 13.11.2017 року в сумі 395 грн. 48 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_8 , виданого Хортицьким РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, який мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , на користь держави (рахунок № UA 098999980313010115000008009, одержувач: УК у Шевч. р-ні м.Зап./Шевч./24060300, код банку (МФО): 899998, код ЄРПОУ: 38025367, назва банку: Казначейство України) витрати на залучення експерта по експертизі №17-363 від 14.11.2017 року в сумі 395 грн. 48 коп.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 листопада 2017 року, на майно, а саме: автомобіль марки «Mazda», моделі «6» в кузові сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 , номер шасі (кузова) № НОМЕР_2 , власником якого відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 є ОСОБА_5 – скасувати.

Речові докази по кримінальному провадженню, а саме:

-Два комплекти ключем та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 на автомобіль марки «Mazda», моделі «6» в кузові сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 , які згідно постанови про визнання предмету речовим доказом від 01 листопада 2017 року визнані речовим доказом та долучено до матеріалів кримінального провадження – повернути потерпілому ОСОБА_2 ;

-автомобіль марки «Mazda», моделі «6» в кузові сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 , який згідно постанови про визнання речовим доказом від 01 листопада 2017 року визнано речовим доказом та передано на відповідальне зберігання потерпілому – повернути потерпілому ОСОБА_2 .

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 30 діб з дня його проголошення.

Обвинуваченому, захиснику обвинуваченого, потерпілому, представнику потерпілого та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду О.В.Редько