Ухвала суду № 98797293, 05.08.2021, Брусилівський районний суд Житомирської області

Справа № 289/2126/16-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2021 року смт. Брусилів

Брусилівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого – судді Миколайчука П.В.,

при секретарі судового засідання Довгаленко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою стягувача ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Радомишльського районного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 24.06.2021 про закриття виконавчого провадження № 64360038, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Бойка В.В. звернулась до суду зі скаргою на постанову старшого державного виконавця Радомишльського районного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 24.06.2021 про закриття виконавчого провадження № 64360038, посилаються на те, що на виконанні у Радомишльському районному відділі державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) перебував виконавчий лист № 289/2126/16-ц від 07.08.2020, виданий Брусилівським районним судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 276,60 грн. Постановою старшого державного виконавця Радомишльського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Ластовецькою О.А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 24.06.2021, ВП № 64360038. Правовою підставою винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 24.06.2021 р. (ВП № 64360038) став п. 3 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку зі смертю боржника. Однак, Радомишльський районний суд Житомирської області виніс ухвалу від 20.04.2021 у справі № 289/2126/16-ц, якою ухвалено - у виконавчому провадженні № 64360038 по примусовому виконанню виконавчого листа №289/2126/16-ц, виданого 07.08.2020 Брусилівським районним судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 276,60 грн. судових витрат у вигляді судового збору замінити сторону виконавчого провадження з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його правонаступника ОСОБА_3 , яка проживає по АДРЕСА_1 . Тобто, на час винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 24.06.2021, ВП № 64360038 ОСОБА_2 не був боржником, а його було замінено на спадкоємця. При цьому Радомишльський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) був залучений стороною по справі № 289/2126/16-ц про заміну сторони виконавчого провадження, однак виніс протиправну постанову. Вважає дії старшого державного виконавця Радомишльського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Ластовецької О.А. щодо закінчення виконавчого провадження незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують права стягувача ОСОБА_1 , а постанову від 24.06.2021 року такою, що підлягає скасуванню. Посилається на те, що оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження ОСОБА_1 отримала 30.06.2021, що підтверджується копією конверта та трекінгом відправлення, а тому просить поновити пропущений з поважних причин строк на оскарження постанови.

Просила визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 24.06.2021 № 64360038, за виконавчим листом №289/2126/16-ц, виданим Брусилівським районним судом Житомирської області 07.08.2020 та стягнути з Радомишльського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) витрати на правову допомогу адвокатом Бойко В.В. у розмірі 50 000 грн. на користь ОСОБА_1 у суді першої інстанції.

19.07.2021 до суду від представника скаржника надійшли додаткові пояснення, зміст яких відповідає доводам заявника. Також просив стягнути витрати на правничу допомогу, понесені заявником.

19.07.2021 до суду від представника скаржника надійшла уточнена скарга про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця. Також звернувся з заявою про розгляд справи без участі скаржника та його представника.

21.07.2021 до суду електронною поштою з Радомишльського відділу ДВС надійшов відзив на скаргу, в якому в.о.начальника відділу просила відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 . Також зазначено, що станом на день винесення постанови про закриття виконавчого провадження № 64360038 державному виконавцю не було надано ухвали суду про заміну сторони виконавчого провадження, з відміткою про дату набрання нею чинності, хоча копія такої ухвали була у розпорядженні державного виконавця. Тому вважає оскаржувану постанову про закриття провадження законною. 26.07.2021 примірник відзиву отримано судом поштовим зв`язком.

22.07.2021 розгляд справи було відкладено в зв`язку з відсутністю відомостей про належне повідомлення боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_3 про час і місце розгляду справи.

26.07.2021 до суду від представника скаржника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив у якому посилаючись на доводи скарги, просить суд її задовольнити.

27.07.2021 до суду електронною поштою надійшло клопотання в.о. Радомишльського районного відділу ДВС, у якому зазначено про неспівмірність розміру правничої допомоги ОСОБА_1 у даній справі, просять скасувати розмір стягнення коштів та здійснювати розгляд справи без участі представника Радомишльського районного відділу ДВС.

Боржник ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, 04.08.2021 звернулась до суду з письмовими поясненнями, в яких вказала, що 22.06.2021 до винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови вона, як боржник, сплатила стягувані кошти, тому державний виконавець і закрив провадження 24.06.2021. Просить відмовити в задоволенні скарги та розглядати справу без її участі.

Враховуючи заяви учасників справи про розгляд справи без їх участі, на підставі положень ч. 2 ст.450 ЦПК України суд вважає за можливе здійснити розгляд скарги за відсутності державного виконавця, боржника та стягувача.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали скарги, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Згідно копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 24.06.2021 у ВП № 64360038, яка постановлена старшим державним виконавцем Ластовецькою О.А., виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 289/2126/16-ц виданого 07.08.2020 про стягнення з Радомишльської міської ради Житомирської області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у вигляді судового збору у розмірі по 276,60 грн. з кожного – закінчено на підставі п. 3 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку зі смертю боржника (а.с. 8).

Згідно копії конверта та трекінгу відправлення постанова про закінчення виконавчого провадження отримана ОСОБА_1 30.06.2021 (а.с. 10,11).

Згідно копії ухвали Радомишльського районного суду Житомирської області від 20.04.2021 у справі № 289/2126/16-ц у виконавчому провадженні № 64360038 по примусовому виконанню виконавчого листа №289/2126/16-ц, виданого 07.08.2020 Брусилівським районним судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 276,60 грн. судових витрат у вигляді судового збору, замінено сторону виконавчого провадження з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його правонаступника ОСОБА_3 , яка проживає по АДРЕСА_1 (а.с.12-13).

Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст.451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ст.74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Обов`язки і права виконавців визначені ст.18 Закону. Так, державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону .

Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року №512/5(зі змінами) виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 34 Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, у тому числі, у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону.

У свою чергу частиною п`ятою статті 15 Закону передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У силу пунктів 12, 13 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року №512/5 (зі змінами) у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження (припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавець за заявою сторони виконавчого провадження, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. На підставі постановленої судом ухвали виконавець своєю постановою замінює сторону виконавчого провадження. Ухвала суду та постанова виконавця долучаються до виконавчого документа при його передачі до іншого органу державної виконавчої служби або приватного виконавця або поверненні його стягувачу чи до суду.

Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з пунктом 3 частини першої та другої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Закінчення виконавчого провадження без належних правових підстав грубо порушує права стягувача на неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення.

Із зазначеного нормативного регулювання випливає, що, дотримуючись засад законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження, його гласності та відкритості, виконавець зобов`язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій та, зокрема, законного закриття виконавчого провадження на належній правовій підставі.

Отримавши дані про смерть фізичної особи - сторони виконавчого провадження, виконавець має отримати підтвердження чи спростування таких даних, звернувшись відповідно до пункту 3 частини третьої статті 18 Закону із запитом до органу державної реєстрації актів цивільного стану згідно з компетенцією останнього, визначеного Законом України від 01 липня 2010 року №2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Після отримання даних про смерть сторони виконавчого провадження виконавець має звернутися до компетентних органів/осіб для отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину. Це дасть змогу виконавцеві з`ясувати, які особи як спадкоємці померлої сторони виконавчого провадження зверталися за отриманням спадщини та що саме ними було успадковано згідно зі свідоцтвом про право на спадщину.

Отже, виконавець, установивши на підставі відповідних доказів факт смерті фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони її спадкоємцями та надалі за заявою сторони звернутися до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження.

Смерть, оголошення померлою або визнання безвісно відсутньою фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має виступати підставою для його закінчення лише коли виконання обов`язків такої особи чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року (справа №916/617/17).

При цьому, суд враховує і те, що згідно з частиною першою статті 608 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зі смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконано іншою особою.

Разом з тим, як встановлено судом, старшим державним виконавцем Радомишльського районного відділу ДВС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Ластовецькою О.А. 24.06.2021 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 64360038 саме з тих підстав, що боржник ОСОБА_2 помер, а не з підстав повного виконання рішення суду , про що в письмових поясненнях зазначила правонаступник боржника ОСОБА_3 .

Однак, станом на винесення постанови від 24.06.2021 державний виконавець був обізнаний з тим, що ще 20.04.2021 Радомишльським районним судом вже було вирішено питання про заміну сторони виконавчого провадження (боржника) з ОСОБА_2 на спадкоємця ОСОБА_3 . Отже, рішення про закриття провадження на тій підставі, що боржник помер, після того, як судом було вирішено питання про заміну боржника правонаступником не може вважатися обгрунтованим та таким, що відповідає засадам виконавчого провадження, оскільки такими діями державного виконавця проігноровано ухвалу суду про заміну сторони виконавчого провадження.

В свою чергу, суд вважає неспроможними заперечення державного виконавця щодо відсутності в нього станом на день винесення оскаржуваної постанови інформації про набрання законної сили ухвалою суду від 20.04.2021 про заміну боржника у виконавчому провадженні, оскільки державний виконавець з 20.04.2021 і по 24.06.2021 мав всі права та можливості по з`ясуванню вказаного питання, а крім того – був учасником справи, у якій і вирішувалось питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Крім того, закриття провадження на іншій правовій підставі не може вважатися таким, що відповідає принципам законності виконавчого провадження, адже закриття провадження в зв`язку зі смертю особи (п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону) та в зв`язку з фактичним виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону) мають різні правові наслідки, зокрема – передбачені ч. 3 ст. 40 Закону. Тому, на думку суду, та обставина, що боржником ОСОБА_3 22.06.2021 було сплачено стягувану у виконавчому провадженні суму хоч і давала підстави для закриття виконавчого провадження, однак не вказує на законність дій державного виконавця щодо закриття виконавчого провадження на іншій правовій підставі - в зв`язку зі смертю боржника.

Вказані обставини у своїй сукупності, свідчать про порушення прав стягувача у зв`язку з закриттям виконавчого провадження 24.06.2021 на зазначеній державним виконавцем підставі, що в свою чергу, свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо закриття виконавчого провадження в зв`язку зі смертю боржника, а тому його дії слід визнати незаконними, а постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження слід скасувати.

На основі всебічно з`ясованих обставин, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що скарга є обгрунтованою та підлягає до задоволення.

Також, оскільки оскаржувану постанову скаржником отримано 30.06.2021, а скаргу направлено до суду поштовим повідомленням 07.07.2021, тобто в межах десятиденного строку, визначеного в ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» та ч. 1 ст. 449 ЦПК України, з дня коли особа дізналася про порушення її прав, то суд приходить до висновку про те, що скаржником не пропущено строку на звернення зі скаргою до суду.

Питання про стягнення витрат заявника на правничу допомогу адвоката у даній справі суд вирішує наступним чином.

Із матеріалів справи убачається, що 06.07.2021 між адвокатом Бойко Володимиром Володимировичем та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги у цивільній справі № 289/2126/16-ц за скаргою ОСОБА_1 до старшого державного виконавця Радомишльського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Ластовецької Олени Анатоліївни про визнання протиправною та скасування постанови. Відповідно положень п.3 Договору, гонорар за Договором в окремій судовій інстанції становить 50 000 гривень; сплата гонорару здійснюється після винесення остаточного рішення у справі в судах України (а.с. 16-18).

Згідно ордеру про надання правничої (правової) допомоги адвокат Бойко В.В. на підставі договору про надання правової допомоги від 06.07.2021 представляє інтереси ОСОБА_1 . Згідно копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6367 Бойко Володимир Володимирович має право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 20, 21).

Згідно кошторису витрат (у суді першої інстанції) на правову допомогу адвокатом Бойко В.В. до договору від 06.07.2021 р. про надання правової допомоги ОСОБА_1 у Брусилівському районному суді Житомирської області, сукупний розмір витрат на правничу допомогу становить 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень, та складається з консультації клієнта – 5000 грн, збору та опрацювання доказів – 5000 грн, написання скарги – 15 000 грн, складання відповіді на відзив – 5000 грн, написання додаткових пояснень – 10 000 грн, написання заперечень – 5000 грн, написання інших процесуальних заяв, в т.ч. про розгляд справи без участі позивача та його представника – 5000 грн. (а.с. 19).

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року по справі № 755/9215-15.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду .

Також у постанові від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд враховує, що в заяві від 27.07.2021 в.о. начальника Радомишльського районного відділу ДВС заперечив щодо співмірності заявлених скаржником витрат на правничу допомогу у даній справі в розмірі 50 000 гривень та стягнення такої суми, що дає процесуальні підстави для зменшення заявлених скаржником сум витрат на правничу допомогу. Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19; у постановах ВС від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19, від 19.08.2020 у справі № 195/31/16-ц; від 18.11.2020 у справі № 922/3706/19, від 17,12,2020 у справі № 922/3708/19.

Враховуючи вказане, розподіляючи витрати скаржника на професійну правничу допомогу суд дійшов висновку про те, що надані скаржником та її представником підтверджуючі документи щодо розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 50 000 гривень не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір є завищеним, необґрунтованим та неспівмірним з реальністю таких витрат та заперечується іншою стороною.

Так, з урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи у даній справі (надання консультації, складення частково тотожних за змістом документів – скарги, письмових пояснень, уточнення до скарги, відповіді на відзив), розгляду справи без участі представника скаржника в судовому засіданні, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність зменшити розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу до розміру 2000 грн. Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Враховуючи вищевикладене заява скаржника ОСОБА_1 про стягнення судових витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню, та такі витрати слід стягнути з Радомишльського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Хмельницький), на підставі ст.452 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.19 Конституції України, ст.ст.4, 18, 28, 74 Закону України «Про виконавче провадження»; ст.ст.4, 12, 13, 76, 81, 137, 141, 447, 449, 451, 452 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу стягувача ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Радомишльського районного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 24.06.2021 про закриття виконавчого провадження № 64360038 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Радомишльського районного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 24.06.2021 про закриття виконавчого провадження № 64360038 щодо примусового виконання виконавчого листа №289/2126/16-ц, виданого Брусилівським районним судом Житомирської області 07.08.2020.

Стягнути з Радомишльського районного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (ЄДРПОУ 34534670, юридична адреса: 12201,Житомирська область, м. Радомишль, вул..9-го Січня, 2-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) 2000 (дві тисячі гривень) витрат на правничу допомогу адвоката.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через Брусилівський районний суд Житомирської області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. У разі постановлення ухвали без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання ухвали.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Суддя П. В. Миколайчук