Рішення № 98795127, 03.08.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

03.08.2021р. справа №520/7644/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом

ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання дій Пенсійного фонду України протиправними;2) зобов`язання Пенсійного фонду України в особі Департаменту з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації повністю провести одноразову виплату у сумі 8000,00 грн. - матеріальну допомогу від держави за 2020 рік у грудні місяці 2020 року із втратою частини заробітної плати як суб`єкту господарювання застрахованій особі, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 р. за №1236, із проведенням оплати на особистий розрахунковий рахунок ОСОБА_1 .

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що орган публічної адміністрації штучно створив вигадану перепону/перешкоду і вчинив протиправну відмову у виплаті одноразової матеріальної допомоги у зв`язку із втратою частини доходу фізичними особами - підприємцями, економічна діяльність яких тимчасово зупинена внаслідок запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19; далі за текстом - Допомога).

Відповідач, Пенсійний фонд України (далі за текстом - владний суб`єкт, контролюючий орган, адміністративний орган, ПФУ, орган публічної адміністрації), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що підстави для призначення бажаної заявником допомоги у спірних правовідносинах відсутні.

Ухвалою суду від 04.06.2021р. позов було прийнято до розгляду у порядку загального позовного провадження і призначив підготовче судове засідання у справі на 05.07.2021р.

До вказаного судового засідання представники сторін не прибули, від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Нове судове засідання було призначено судом на 19.07.2021р.

09.07.2021р. до суду надійшов відзив на позов.

У засіданні 19.07.2021р. судом було закрито підготовче провадження і призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03.08.2021р., до якого представники сторін також не прибули.

Згідно з ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладені міркування, зважаючи на незмінність завдання адміністративного судочинства в усіх категоріях судових спорів, на запроваджений ст.9 КАС України обов`язок адміністративного суду самостійно з`ясувати об`єктивну істину у спорі за власною ініціативою безвідносно до вимог, доводів, аргументів та правових позицій сторін, а також на обсяг добутих по справі доказів, суд доходить до переконання про відсутність потреби у проведенні подальших усних слухань та наявність підстав для вирішення спору у порядку письмового провадження, позаяк приєднані до справи документи повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.06.2017р. мала місце подія реєстрації заявника у якості підприємця, 10.12.2020р. підприємницька діяльність заявника була припинена за власним рішенням, 14.12.2020р. заявник знов набув статус фізичної особи – підприємця, 18.02.2021р. підприємницька діяльність заявника була припинена за власним рішенням.

За викладеним у тексті позову твердженням заявника 16.12.2020р. мала місце подія звернення до ПФУ за призначенням Допомоги.

Не погодившись із правомірністю владного волевиявлення адміністративного органу з приводу призначення Допомоги, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Згідно з п.2 ст.1 Закону України від 04.12.2020р. №1071-IX "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб`єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі за текстом - Закон України №1071-IX) соціальна підтримка реалізується в таких формах, зокрема, одноразова матеріальна допомога застрахованим особам - одноразова виплата держави у зв`язку із втратою частини заробітної плати найманими працівниками суб`єктів господарювання, робота яких тимчасово зупинена внаслідок запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, встановлених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - обмежувальні протиепідемічні заходи, пов`язані із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та у зв`язку із втратою частини доходу фізичними особами - підприємцями, економічна діяльність яких тимчасово зупинена внаслідок запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Закон України №1071-IX набув чинності з 10.12.2020р.

Отже, підприємницька діяльність заявника була припинена у день набрання чинності Законом України №1071-IX, тобто у календарний день запровадження обмежень на фізичне провадження певних видів господарської діяльності.

Відповідно до п.2 ст.2 Закону України №1071-IX одноразова матеріальна допомога застрахованим особам не надається: 1) найманим працівникам: які на дату звернення працюють у суб`єкта господарювання, що не нарахував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за третій квартал 2020 року; які працюють у суб`єкта господарювання, основний вид економічної діяльності якого на 31 жовтня 2020 року не відносився до Переліку видів економічної діяльності; які працюють у суб`єкта господарювання за сумісництвом; середня заробітна плата яких перевищує тридцять тисяч гривень на місяць. При цьому для обчислення середньої заробітної плати враховуються усі місяці третього кварталу 2020 року; 2) фізичним особам - підприємцям, які є застрахованими особами: державна реєстрація яких на дату набрання чинності цим Законом становить менше трьох місяців; які на дату набрання чинності цим Законом сплатили у 2020 році єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за себе менше ніж за три місяці; основний вид економічної діяльності яких на 31 жовтня 2020 року не відносився до Переліку видів економічної діяльності; які є найманими працівниками та фізичними особами - підприємцями одночасно; підприємницька діяльність яких на дату набрання чинності цим Законом, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, припинена.

Перелік обмежень та видів діяльності суб`єктів господарювання був затверджений постановою КМУ від 09.12.2020р. №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" і включав код виду економічної діяльності - "56.10" із найменуванням "Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування".

За правилами п.5 ст.2 Закону України №1071-IX перерахування коштів для виплати одноразової матеріальної допомоги застрахованим особам здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, за списками на виплату, наданими центральним органом виконавчої влади, що формує державну політику у сфері цифровізації, в межах сум, які надійшли від головного розпорядника відповідної бюджетної програми, не пізніше наступного операційного дня після їх надходження.

Відповідно до п.3 розділу ІІ Закону України від 30.03.2021р. №1358-IX "Про надання допомоги застрахованим особам на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" зупинено дію Закону України "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб`єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Відомості Верховної Ради України, 2021р., N5, ст. 39) в частині надання соціальної підтримки у формі одноразової матеріальної допомоги застрахованим особам.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не вдавався до порушення публічних суб`єктивних прав та ущемлення публічних інтересів у справі соціального забезпечення, оскільки на день набрання чинності нормами Закону України №1071-IX (10.12.2020р.) припала подія втрати заявником правового статусу фізичної особи – підприємця (10.12.2020р.).

Відтак, заявник у якості підприємця не зазнавав з боку Держави обмежень у свободі провадження підприємницької діяльності.

До того ж заявник ініціював процедуру вирішення питання про призначення і виплату одноразової матеріальної допомоги застрахованим особам - 16.12.2020р., тобто по минуванню двох календарних днів від дати набуття статусу суб"єкта господарювання - ФОП (14.12.2020р.).

Тому вчинене органом публічної адміністрації управлінське волевиявлення у формі відмови узгоджується з дійсним змістом нормативного регламентування (п.2 ст.2 Закону України №1071-IX, де перелічені випадки, котрі унеможливлюють призначення одноразової матеріальної допомоги застрахованим особам), а також із характером, предметом та наслідками вчинків приватної особи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, у спірних правовідносинах факт порушення права заявника у сфері публічних правовідносин у галузі податкової справи не знайшов свого підтвердження у ході розгляду справи, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко