Рішення № 98791186, 04.08.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

04 серпня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2943/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

08 червня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, за яким просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у відмові позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на її заяву від 10.05.2021;

- зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком позивачу з 10 травня 2021 року з виплатою нарахованих сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка є вдовою ОСОБА_2 , який був учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, через що набув інвалідність І групи. ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер.

Відповідно до експертного висновку від 17.04.2019 № 3226 захворювання, що привело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

ОСОБА_2 мав статус ветерана війни - інваліді війни.

10.05.2021 позивач звернулася до відповідача з заявою для призначення їй пенсії за віком. Однак відповіддю на цю заяву від 25.05.2021 № 1232-05-8/2300 відповідач відмовив їй, мотивувавши це тим, що позивачка не досягла пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме - 60 років.

Ухвалою суду від 10.06.2021 призначено справу № 360/2943/21 до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відповідач адміністративний позов не визнав, про що 25 червня 2021 року за вхідним реєстраційним № 21672/2021 подав відзив на позовну заяву від 24 червня 2021 року за № 1200-0803-7/19142, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити за необґрунтованістю.

В обґрунтування своїх доводів зазначає таке. 10.05.2021 позивач через веб-портал Пенсійного фонду України звернувся до відповідача зі зверненням (клопотанням) (номер реєстрації на веб-порталі - ВЕБ-12325- Ф-С-21-043215 від 10.05.2021), в якому просив (далі - мовою оригіналу): «Призначити пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку, враховуючи що мій померлий чоловік, ОСОБА_2 мав статус військовослужбовця замість пенсії за втратою годувальника».

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний 5 6 термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Тому, будь-яке рішення з приводу розгляду звернення позивача від 10.05.2021 Управлінням не приймалось.

Звернення позивача розглянуто відповідачем у передбачений Законом України «Про звернення громадян» строк, та надана відповідь Управління листом від 25.05.2021 № 1232-05-8/2300. Позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про звернення 10,05.2021 до відповідача з заявою встановленого зразку, визначеного Порядком № 22-1.

Враховуючи вищенаведене, відповідач не має правових підстав для призначення пенсії за віком позивачу з 10.05.2021, у зв`язку із відсутністю заяви позивача встановленого зразка.

Ухвалою від 04.08.2021 замінено відповідача - Управління Пенсійного Фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (ідентифікаційний код 21792637) його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код 21782461, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9).

У судове засідання учасники справи не прибули, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином в порядку.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки учасники справи про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином і відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 04 березня 2011 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_2 від 04.03.2011 /а.с.11 зв./.

ОСОБА_2 з 26.08.1986 по 20.10.1986 приймав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в складі військової частини 59237, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_3 /а.с. 9/, архівною довідкою від 06.08.2004 № 11820 /а.с. 9 зв./

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.11/.

Відповідно до експертного висновку від 17.04.2019 № 3226 захворювання, що стало причиною смерті її чоловіка пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС /а.с.10 зв./.

Згідно із посвідченням № НОМЕР_5 , виданим Луганською обласною державною адміністрацією 02.08.2019, позивачу надано статус дружини померлого учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи /а.с. 5/.

10.05.2021 позивач через веб-портал Пенсійного фонду України звернувся до відповідача зі зверненням (клопотанням) (номер реєстрації на веб-порталі - ВЕБ-12325- Ф-С-21-043215 від 10.05.2021), в якому просив (далі - мовою оригіналу): «Призначити пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку, враховуючи що мій померлий чоловік, ОСОБА_2 мав статус військовослужбовця замість пенсії за втратою годувальника» (а.с. 21).

Листом від 25.05.2021 № 1232-05-8/2300 позивачу відмовлено в призначенні пенсії (а.с. 22)

Не погодившись з цим, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів ПФУ визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (у редакції на час звернення), право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 20 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов`язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Відповідачем не заперечуються факти: укладення шлюбу між позивачем та ОСОБА_2 , смерті останнього; наявності страхового стажу у позивача понад 20 років; досягнення 56 років.

Положеннями статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

При цьому, згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов`язані, призвані на військові збори.

У період перебування ОСОБА_2 на військових зборах діяв Закон СРСР від 12.07.1967 "Про загальний військовий обов`язок".

Відповідно до статей 5, 6 цього Закону (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року № 3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов`язаними.

За правилами статей 7-9 цього Закону військовослужбовці і військовозобов`язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов`язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов`язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 цього Закону щодо військового обов`язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України", держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, та військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов`язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов`язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (підпункт 3 пункту 1 статті 3 цього Закону).

Аналізуючи вищенаведені правові норми, слід дійти висновку, що громадяни із числа військовозобов`язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.

Зазначене вище кореспондується зі статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов`язані, призвані на військові збори.

Як зазначив Верховний Суд у рішенні від 17 квітня 2018 року у справі №257/1063/17 (номер рішення в ЄДРСР 73468900) та Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 03 серпня 2017 року у справі №344/12006/16-а (номер рішення в ЄДРСР 68205366), можливість отримання пільги, передбаченої абзацом 6 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зокрема, для дружини, якщо вона не взяла повторний шлюб, військовослужбовця, який помер після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, законодавець не пов`язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою, а також часом, що сплинув після звільнення особи з військової служби.

Положення наведених норм та правовий висновок Верховного Суду дають підстави стверджувати, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають у тому числі і дружини померлих військовозобов`язаних осіб, які належать до категорії військовослужбовців.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене суд доходить висновку, що позивач має право на призначення дострокової пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", як дружина померлого учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що помер внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на матеріали справи вбачається, що відповідачем жодного рішення за наслідками вимоги позивача про призначення пенсії не прийнято, відмову Управління Пенсійного Фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області викладено в листі від 25.05.2021 № 1232-05-8/2300 (а. с. 22).

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Встановлені судом обставини свідчать про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості прийнятої відповідачем відмови за результатами розгляду заяви позивача від 10.05.2021, виконання яких є запорукою доведення до заявника суб`єктом владних повноважень правомірності свого рішення та передбачуваності для заявника наслідків прийняття такого рішення.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Отже, суд не може перебирати на себе функцій, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, до повноважень яких, зокрема, віднесено функції щодо перерахунку пенсії, та зобов`язувати відповідача прийняти те чи інше рішення.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на обставини справи, суд дійшов висновку, що відмова відповідача в призначенні позивачу пенсії за віком, викладена в листі від 25.05.2021 № 1232-05-8/2300 є протиправною та такою, що не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, дотримання яких перевіряє адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Щодо позовної вимоги позивача - зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком позивачу з 10 травня 2021 року з виплатою нарахованих сум, суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача.

Проте, відповідно до ч.2ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд вбачає за можливе з метою належного та ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 10.05.2021 про призначення пенсії за віком.

Відтак позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Беручи до уваги те, що позивач звільнений від сплати судового збору, то суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, сума судових витрат зі сплати судового збору, яка підлягає присудженню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, складає 908,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганської області (ідентифікаційний код 21782461, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, що полягає у відмові позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на її заяву від 10.05.2021, що викладена в листі від 25.05.2021 № 1232-05-8/2300.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганської області повторно розглянути заяву позивача від 10.05.2021 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганської області в дохід Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Суддя І.В. Тихонов