Рішення № 98790951, 04.08.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2021 року м. Київ № 320/6422/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому позивачка просила суд:

- визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати позивачці з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсії по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком та доплати в розмірі однієї мінімальної заробітної плати як працюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату позивачці пенсії з 01.01.2014 по 02.08.2014 по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком та доплати в розмірі однієї мінімальної заробітної плати як працюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному відповідно до статей 39,50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням раніше сплачених сум;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії позивачки, як працюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачки, як працюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі, згідно з Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням раніше сплачених сум.

Ухвалою суду від 05.07.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати позивачці з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсії по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком та доплати в розмірі однієї мінімальної заробітної плати як працюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату позивачці пенсії з 01.01.2014 по 02.08.2014 по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком та доплати в розмірі однієї мінімальної заробітної плати як працюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному відповідно до статей 39,50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням раніше сплачених сум, а також про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати з 17.07.2018 по 30.11.2020 включно підвищення до пенсії позивачки, як працюючої пенсіонерки, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 17.07.2018 по 30.11.2020 включно нарахувати та виплатити підвищення до пенсії позивачки, як працюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі, згідно з Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням раніше сплачених сум, - повернуто позивачці без розгляду на підставі пунктів 1 та 9 частини четвертої статті 169 Кодексу.

Ухвалою суду від 05.07.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Отже, в рамках цієї справи розглядаються виключно позовні вимоги щодо нарахування та виплати надбавки до пенсії як працюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, за період з 01.12.2020 по теперішній час.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (Категорія 1), є працюючою пенсіонеркою та проживає в м. Тараща, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, а тому враховуючи рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018, має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підвищення до пенсії як працюючій пенсіонерці, яка проживає на території зони радіоактивного забруднення у розмірі однієї мінімальної заробітної плати (згідно з Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, за результатом вивчення змісту якого судом установлено, що відповідач позов не визнав, у задоволення позовних вимог просив відмовити з підстав, зазначених у відзиві. Зазначив також про пропуск позивачкою строку звернення до суду та просив залишити позов без розгляду з посиланням на рішення Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом Серії НОМЕР_1 (а.с. 18-19).

Відповідно до посвідчення Серії НОМЕР_2 від 27.09.2019 позивачка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (Категорія 1) (а.с. 8).

З ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за РНОКПП НОМЕР_3 встановлено, що позивачка зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця 05.01.2021, про що в ЄДР вчинено запис № 2003480000000003530. Проте, жодних доказів того, що позивачка є працюючою пенсіонеркою та здійснює вказану підприємницьку діяльність матеріали справи не містять, як і не містять доказів отримання нею доходу від такої діяльності.

Судом установлено, що позивачка є пенсіонеркою, що підтверджено копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 від 16.09.2008 (а.с. 10) та проживає в м. Тараща Київської області, що підтверджено копією довідки ЦНАП Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області № 1600 від 28.05.2021 про реєстрацію місця проживання особи, яке згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

До 01.01.2015 непрацюючі пенсіонери отримували підвищення до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону № 796-XII у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З 01.01.2015 виплату такого підвищення було припинено у зв`язку з внесенням змін до Закону № 796-ХІІ Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, статтю 39 Закону № 796-ХІІ було виключено.

17 липня 2018 року рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв`язку з чим позивачка звернулася до відповідача з заявою (зареєстрована в Головному управлінні 05.04.2021 за № 5998/К-1000-21) з проханням, зокрема, здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії як працюючій пенсіонерці, яка проживає на території посиленого радіоекологічного контролю відповідно до вимог статті 39 Закону.

У здійсненні нарахування та виплати такого підвищення позивачці було відмовлено листом відповідача від 30.04.2021 № 5020-5998/К-02/8-1000/21.

Не погоджуючись з вищевказаною відмовою, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.».

28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 та підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

01 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII), яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту: «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17.08.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

За змістом частин другої та третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Водночас Закон № 796-ХІІ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.

Зазначені правовідносини, зокрема, питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а-ХІІ), стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення.

Частина перша цієї статті у редакції, чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до частин другої та третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ, повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, за змістом якою населений пункт, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).

Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ до статті 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац 5 частини другої статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.

Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивно забруднених територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Таким чином, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивно забруднених територій, визначених Законом № 791а-ХІІ.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, яке стало однією з підстав звернення позивачки до суду з цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци 1, 2 підпункту 3, підпункт 4, абзаци 1, 2 підпункту 5, абзаци 1-4 підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.

Водночас зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція статті 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.

До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.

Відтак станом на час звернення до суду з цим позовом населений пункт, в якому проживає позивачка, згідно з указаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена з визначених Законом № 791а-ХІІ зон радіоактивно забруднених територій.

Натомість у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме Закон № 791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII.

Зі змісту частин другої та третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України. Однак при цьому уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом № 791а-ХІІ.

Таким чином, відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції чинній до 01.01.2015, не надає права на отримання підвищення до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення.

Отже, підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення з цим позовом до суду, населений пункт, у якому проживає позивачка, не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивачка, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.

Суд зауважує, що надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону № 76-VІІІ, якими з 01.01.2015 виключено, зокрема, статтю 39 Закону № 796-ХІІ, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов`язане з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони як території радіоактивного забруднення неконституційним не визнано і така норма є чинною.

Ураховуючи вищенаведені обставини, у позивачки з 17.07.2018 не виникло права на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення.

Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 23.09.2020 у зразковій справі № 580/2371/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021, в якому наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме: а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач проживає на території, що до 01.01.2015 відносилася до зони посиленого радіоекологічного контролю; в) позивач є непрацюючим пенсіонером; г) відповідачем є відповідне управління ПФУ; д) предметом спору є нарахування та виплата з 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015.

Ця справа є типовою щодо зразкової справи № 580/2371/20, а відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

При цьому суд вважає непереконливими твердження позивачки про необхідність врахування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, оскільки питання щодо права на отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ щомісячного підвищення до пенсії пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю після виключення цієї зони з переліку зон радіоактивно забруднених територій, не було предметом перевірки у зазначеній зразковій справі й прийнята у ній постанова не містить відповідних висновків.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення цього позову.

Щодо тверджень відповідача про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, слід зазначити таке.

Оскільки питання щодо пропуску строку звернення до суду з цим позовом вирішено судом на стадії відкриття провадження та в частині позовних вимог позов повернуто позивачці без розгляду, а інших обставин ніж ті, які були досліджені судом, відповідачем не наведено, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та залишення позовної заяви без розгляду.

Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Натомість, позивачкою не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи спростовані фактичними обставинами справи.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходив з того, що статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено відшкодування позивачці витрат зі сплати судового збору у випадку відмови у позові, а також те, що у відповідності до вимог пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати збору як потерпіла від Чорнобильської катастрофи (Категорія 1), що підтверджено відповідним посвідченням, копія якого наявна в матеріалах справи.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548; місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Шевченко А.В.