Рішення № 98790914, 05.08.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2021 року справа №320/4131/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо неврахування під час призначення ОСОБА_1 пільгового стажу за Списком №1 за період роботи з 14.09.1987 по 31.12.1998, що у сукупності становить 11 років 3 місяці 12 днів;

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.03.2021 №103750001887 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням висновків суду за період роботи з 14.09.1987 по 31.12.1998, що у сукупності становить 11 років 3 місяці12 днів, а також з 01.01.1999 по 08.07.2002, що становить 3 роки 6 місяців 8 днів, а всього пільговий стаж з 14.09.1987 по 08.07.2002 - становить 14 років 9 місяців 16 днів.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.03.2021 №103750001887 йому було відмовлено у призначені пенсії за віком відповідно до пункту "4" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у зв`язку з тим, що у записах трудової книжки відсутні інформація про зайнятість повний робочий день у важких і шкідливих умовах праці та про проведення атестації робочих місць, а також з підставі ненадання будь-яких довідок про пільговий характер роботи та умови праці.

Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення та стверджує, що ним разом із заявою про призначення пенсію було надано відповідачу документи, які підтверджують роботу ОСОБА_1 на посадах за Списком №1 у період з 14.09.1987 по 01.01.1998, а основним документом для призначення пенсії є саме трудова книжка, записи в якій дозволять у повній мірі зробити висновок про віднесення роботи позивача до Списку №1.

Крім того, позивач стверджує, що ті підстави, які покладені відповідачем в якості підстави для відмови у призначенні пенсії, вже були проаналізовані Київським окружним адміністративним судом у рішенні від 29.10.2020 у справі №320/7614/20 та визнані необґрунтованими. При цьому судом у зазначеному рішенні було підтверджено право позивача на призначення пенсії на пільгових умовах, а тому факти, встановлені судом, позивач розцінює в якості преюдиціальних, які підтверджують правомірність його позиції.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали на електронну адресу (gu@ko.pfu.gov.ua), про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням "Діловодство спеціалізованого суду".

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

На підставі наведеного справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Лутугінським РВ УМВС України в Луганській області, 27.11.1997 (а.с.58-62).

Як вбачається з трудової книжки НОМЕР_2 від 24.05.1988, позивач працював:

- 14.09.1987 - учнем поверхневого гірника на шахті ім. ХІХ з`їзду КПРС Виробничого об`єднання "Ворошиловградвугілля";

- з 14.09.1987 по 03.03.1988 - проходження курсів підземних електрослюсарів строком 6 місяців;

- з 04.03.1988 по 23.05.1988 - підземним слюсарем 3 розряду з повним робочим днем під землею;

- з 27.05.1988 по 01.06.1990 - служба в Радянської армії;

- з 06.08.1990 по 20.02.1991 - підземним електрослюсарем 4 розряду з повним робочим днем під землею на шахту ім. ХІХ з`їзду КПРС;

- з 21.02.1991 - проходження курсів підземних гірничих очисного забою 5 розряду з повним робочим днем на УКК "Луганськвугілля";

- 18.05.1991 присвоєно професію підземного гірничого робітника очисного забою 5 розряду з повним робочим днем під землею;

- з 01.02.1997 по 28.02.2000 - підземним гірничим майстром з повним робочим днем під землею;

- з 01.03.2000 по 08.07.2002 - підземним помічником начальника відділу з повним робочим днем під землею;

- з 25.07.2002 по 11.11.2002 - інженером-механіком виробничо-технічного відділу Державного підприємства Київської обласної спеціалізованої автомобільної бази;

- з 12.11.2002 по 13.01.2003 - начальником ремонтного цеху;

- з 14.01.2003 по 13.03.2003 - виконуючим обов`язки головного інженера;

- з 14.03.2003 по 09.03.2004 - головним інженером;

- з 11.03.2004 по 30.06.2004 - механіком дільниці у Білоцерківському шляхове ремонтно-будівельному управлінні №70;

- з 01.07.2004 по 01.12.2004 - механіком у Білоцерківському ДБСУ №78;

- з 02.12.2004 по 31.01.2005 - гірничим механіком по переведенню з філії "Білоцерківське ДБУ-78";

- з 01.02.2005 по 31.08.2005 - механіком ДРП-2 по переведенню з Білоцерківського ДБУ №78;

- з 01.09.2005 по 02.10.2005- механіком ДРП- 2 у філії "Васильківська ДЕУ" по переведенню з філії "Білоцерківське ДЕУ";

- з 03.10.2005 по 15.07.2010 - головним механіком філії "Васильківська ДЕУ";

- з 15.07.2010 по теперішній час - начальником філії "Васильківська ДЕО";

- з 27.12.2019 - по теперішній час - першим заступником директора ТОВ "Дорбуд Сервіс" за сумісництвом (а.с.76-79).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, як працівнику, зайнятому повний робочий день на роботах з шкідливими і важкими умовами праці відповідно до списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України на підставі п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

За результатами розгляду заяви позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області прийнято рішення від 31.01.2020 №611, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку з відсутністю довідок про пільговий характер роботи та умови праці за Списком №1. Крім того, у вказаному рішенні зазначено, що за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 позивач працював в особливо важких і особливо шкідливих умовах праці за Списком №1 у період з 01.01.1999 по 08.07.2002 (ДПВАТ Шахта імені "ХІХ з`їзду КПРС") - 3 роки 6 місяців 8 днів, що не дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, внаслідок чого він набуде право на призначення пенсії за віком по досягненню 63 років.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, за результатом розгляду якого рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 у справі №320/7614/20 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком від 31.01.2020 №611.

Цим рішенням також було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з урахуванням висновків суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2021 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 у справі №320/7614/20 повернуто.

На виконання цього судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було повторно розглянуто заяву позивача про призначення пенсії та прийнято рішення №1037500001887 від 01.03.2021 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком (а.с.20).

Вказане рішення за своїм змістом є повністю аналогічним рішенню Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 31.01.2020 №611.

Так, у вказаному рішення відповідач зазначив, що в записах трудової книжки відсутні інформація про зайнятість повний робочий день у важких і шкідливих умовах праці та про проведення атестації робочих місць, а також заявником не надано будь-яких довідок про пільговий характер роботи та умови праці.

За даними індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 ОСОБА_1 працював у особливо важких і особливо шкідливих умовах праці за Списком №1 з 01.01.1999 по 08.07.2002 - 3 роки 6 місяців та 8 днів, що не дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

За наданими документами страховий стаж заявника становить 34 роки 1 місяць, у тому числі стаж роботи за Списком №1 - 3 роки 6 місяців та 8 днів.

У рішенні зазначено, що позивач набуде право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону після досягнення 65 років (а.с.55-56).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.

Частинами першою-другою статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закону №1058, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

На пільгових умовах пенсія за віком призначається: 1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до пункту 2 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Відповідно до пункту "а" частини першої статті 13 Закону №1788 (в редакції, Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Рішенням Конституційного Суду від 23.01.2020 у справі №1-5/2018(746/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Пунктом 3 рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 у справі №1-5/2018(746/15) визначено, що застосуванню підлягають, зокрема, стаття 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

„На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;"

Стаття 13 Закону №1788 у вказані редакції почала діяти з 24.01.2020.

Відповідно до статті 100 Закону №1788 особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах:

а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством;

б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.

Згідно з частиною першою статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно з частинами першою-другою статті 44 Закону №1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Частиною першою статті 45 Закону №1058 встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:

1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частина друга статті 45 Закону №1058).

Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону №1058 документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Як зазначено вище, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з тим, що у записах трудової книжки відсутня інформація про зайнятість повний робочий день у важких і шкідливих умовах праці та про проведення атестації робочих місць, а також з огляду на те, що позивачем не надано будь-яких довідок про пільговий характер роботи та умови праці.

У спірному рішенні відповідач зазначив, що за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 ОСОБА_1 працював у особливо важких і особливо шкідливих умовах праці за Списком №1 з 01.01.1999 по 08.07.2002 (ДПВАТ Шахта імені "ХІХ з`їзду КПРС"- 3 роки 6 місяців та 8 днів, що не дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, з приводу чого суд зазначає таке.

За правилами статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, саме трудова книжка працівника є основним документом, який підтверджує його трудовий стаж. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).

Згідно з пунктом 8 цього Порядку при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються "Список № 1 производств, цехов, профессий и должностей на подземных работах, на работах с вредными условиями труда и в горячих цехах, работа в которых дает право на государственную пенсию на льготных условиях и в льготных размерах" і "Список № 2 производств, цехов, профессий и должностей, работа в которых дает право на государственную пенсию на льготных условиях и в льготных размерах", затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.56 № 1173.

Відповідно до пункту 1 розділу І "Гірничі роботи" Списку 1 виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173, до професій і посад, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах належать: підземні роботи:

всі робочі, інженерно-технічні робітники і службові, які зайняті повний робочий день на підземних роботах з видобування вугілля, руди, сланцю, нафти, озокериту, газу, графіту, азбесту, солі, слюди та інших рудних та нерудних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівельних шахтах, рудників та інших підземних будівель, а також усі працівники, які зайняті повний робочий день під землею на обслуговуванні зазначених вище робочих та службовців (медперсонал підземних (медпунктів, робітники підземного телефонного зв`язку та ін.).

Згідно зі Списком 1 виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах, затвердженим Кабінетом Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10, до професій і посад, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах належать:

- 10100000 I. Гірничі роботи - код 10100000: видобування корисних копалин. Геологорозвідувальні роботи. Будівництво, реконструкція, технічне переоснащення капітальний ремонт шахт, рудників, копалень, метрополітенів, підземних каналів, тунелів та інших підземних споруд:

- 10101000 1. Підземні роботи у шахтах, рудниках та на копальнях з видобування корисних копалин; у геологорозвідуванні; на дренажних шахтах; на будівництві шахт, рудників, копальнях: 1010100а а) усі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах; 1010100д-23187 Майстер, майстер гірничий;

- 10103000 2. Підземні роботи з будівництва, реконструкції, технічного переоснащення і капітального ремонту: гірничих вироблення, метрополітенів, підземних каналів, тунелів та інших будівель: 1010300а-11717 Гірничі робітники підземні; 1010300а-17491 Прохідники.

Відповідно до Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 (який був чинний до 15.01.2003) до професій і посад, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах належать:

І. Гірничі роботи:

10100000: видобування корисних копалин. Геологорозвідувальні роботи. Будівництво, реконструкція, технічне переозброєння і капітальний ремонт шахт, рудників, копалень, метрополітенів, підземних каналів, тонелів та інших підземних споруд

101010001. Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень

1010100а а) Всі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах.

Суд зазначає, що записи у трудовій книжці позивача містять інформацію щодо його роботи повний робочий день на роботах за Списком №1 у період з 14.09.1987 по 08.07.2002.

Щодо посилань відповідача на ненадання позивачем довідки, яка уточнює особливий характер роботи або роботи з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці по Списку №1, то суд вважає, що надання позивачем такої довідки не є обов`язковим, оскільки відповідна інформація підтверджується трудовою книжкою позивача.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що Головне управлінням Пенсійного фонду у Київській області як у спірному рішенні, так і в рішенні 31.01.2020 №611 зазначило одні й ті ж самі підстави для відмови у призначенні ОСОБА_1 за віком.

Як вказано вище, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 у справі №320/7614/20 адміністративний позов задоволено та визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком від 31.01.2020 №611.

У вказаному рішенні суд дійшов висновку про те, що записи у трудовій книжці підтверджують роботу позивача повний робочий день на роботах за Списком №1 у період з 14.09.1987 по 08.07.2002.

У цьому ж судовому рішенні суд визнав, що:

- відповідач безпідставно не зарахував до пільгового стажу позивача періоди його роботи з 14.09.1987 по 31.12.1998;

- період з 27.05.1988 по 01.06.1990 має бути зарахований позивачу до його пільгового стажу;

- оскільки до пільгового стажу позивача за Списком №1 підлягають зарахуванню періоди роботи з 14.09.1987 по 31.12.1998, що у сукупності становить 11 років 3 місяці 12 днів, наведене свідчить про наявність у позивача передбаченого статтею 14 Закону №1788 права на призначення пенсії на пільгових умовах.

Так, стосовно посилань пенсійного органу на відсутність довідки, яка уточнює особливий характер роботи або роботи з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці по Списку №1, суд зауважує, що у даному випадку надання відповідної довідки не є обов`язковим, оскільки інформація, яка вказана у трудовій книжці є достатньою для встановлення приналежності виконуваних позивачем у відповідний період робіт до робіт за Списком №1.

Крім того, суд, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а зазначив, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Суд зазначив, що у спірному рішення пенсійний орган в якості підстави для зарахування до пільгового стажу відповідних періодів роботи посилається на індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5 по спеціальному стражу.

Проте, відповідачем не додано до матеріалів справи відповідні відомості, у той час як з відомостей трудової книжки позивача вбачається, що у період з 14.09.1987 по 08.07.2002 він працював на роботах, які передбачають набуття пільгового стажу.

Частиною п`ятою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Враховуючи, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 у справі №320/7614/20, яке набрало законної сили, містить висновки щодо необхідності зарахування ОСОБА_1 до пільгового стажу періоду його служби в Радянській армії з 27.05.1988 по 01.06.1990 та періоду роботи з 14.09.1987 по 08.07.2002, а також наявності у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті14 Закону №1788, вказані обставини є преюдиціальними та не потребують повторного доказування.

Наведене свідчить про неправомірність прийняття відповідачем спірного рішення від 01.03.2021 №103750001887, зміст якого є повністю ідентичним рішенню Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 31.01.2020 №611, скасованому у судовому порядку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 було витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України копії заяви позивача про призначення пенсії з усіма доданими до неї документами; копію рішення від 01.03.2021 №103750001887 та копії доказів, на підставі яких воно було прийнято; письмові пояснення щодо підстав прийняття спірного рішення.

Проте, відповідач вимоги ухвали суду від 13.04.2021 не виконав та не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийняття спірного рішення.

Відповідно до часини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною дев`ятою статті 80 КАС України визначено, що у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Керуючись вказаними нормами, приймаючи до уваги ненадання відповідачем без поважних причин відзиву на позов у цій справі, а також витребуваних судом доказів, враховуючи наявність преюдиціальних фактів, які підтверджують наявність у позивача передбаченого статтею 14 Закону №1788 права на призначення пенсії на пільгових умовах, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.03.2021 №103750001887.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб`єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Відтак, за наявності рішення суб`єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, суд зазначає, що оскаржувані дії чи бездіяльність поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб`єктом владних повноважень проявлено активну поведінку - прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.

За таких обставин суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо неврахування під час призначення ОСОБА_1 пільгового стажу за Списком №1 за період роботи з 14.09.1987 по 31.12.1998, що у сукупності становить 11 років 3 місяці 12 днів.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списку №1, з урахуванням висновків суду за період роботи з 14.09.1987 по 31.12.1998, що у сукупності становить 11 років 3 місяці12 днів, а також з 01.01.1999 по 08.07.2002, що становить 3 роки 6 місяців 8 днів, а всього пільговий стаж з 14.09.1987 по 08.07.2002 - становить 14 років 9 місяців 16 днів, суд зазначає таке.

Відповідно до Рекомендації №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивача пенсію за віком на пільгових умовах.

Як було вказано вище, відповідно до частини статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Враховуючи, що пенсійного віку позивач досягнув 08.12.2019 та звернувся за призначенням пенсії протягом трьох місяців (24.01.2020), пенсія має бути призначена йому з дня, наступного за днем досягнення пенсійного віку - з 09.12.2019.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що позовна заява підписана адвокатом Щигловим Євгенієм Олександровичем, який здійснює представництво інтересів позивача на підставі ордеру серії КС №846702.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не додано до матеріалів справи доказів, зокрема, договір про надання правничої допомоги, акт наданих послуг, які підтверджували зв`язок понесених позивачем витрат на правову допомогу з розглядом даної справи.

Крім того, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Отже, заявлені витрати на професійну правничу допомогу позивачем документально не підтверджені.

Верховний Суд у постанові від 17.12.2020 у справі №820/3308/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄРСР - 88277724) зазначив, що суду на підтвердження понесених витрат повинні бути надані, зокрема, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Крім того, Верховний Суду у постановах від 24.12.2020 №802/836/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93792662) та від 21.01.2021 у справі №640/1920/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94264433) зазначив, що відсутність документального підтвердження витрат, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи те, що наданими документами витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн. у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про стягнення на його користь з відповідача понесених витрат на оплату правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем відповідно до квитанцій від 31.03.2021 №62207 на суму 908,00 грн. та від 31.03.2021 №6229 на суму 908,00 грн. сплачено судовий збір в сумі 1816,00 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду у Київській області, становить 908,00 грн.

Керуючись статтями 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.03.2021 №103750001887.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 09.12.2019.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м.Фастів, вул.Саєнка Андрія, буд.10).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.